Польський сейм вирішив відмовити 148 українським парламентарям з Партії регіонів і Компартії у їхньому проханні визнати геноцид поляків українцями 1943 року в так званій Волинській трагедії. Мабуть у міжнародній політиці це стане унікальним прикладом національної безвідповідальності українців і мудрості та толерантності поляків.
Інакше кажучи: Польща зарядила такий гучний ляпас Україні, що її відгук ще довго лунатиме в наших вухах. Примітивізм і недалекоглядність ініціаторів і підписантів цього ганебного звернення настільки очевидні й мають такі великі вуха, що навіть радикальні польські патріоти, яких ми в себе називаємо інтегральними українськими націоналістами, не посміли вповні скористатися цією нагодою. Поляки дуже швидко зрозуміли, що ними хочуть банально й лукаво покористуватися. На фоні їхньої пам`яті, горя й трагедії.
У сухому підсумку сам факт звернення українських законодавців до польських колег із ганебним закликом свідчить, що генеральною технологією влади на майбутніх президентських виборах залишається інспірування внутрішнього конфлікту у власній країні. Нагнітання страху від створення нацистських і фашистських центрів, звинувачення своїх конкурентів у симпатіях кровожерливим нацистам, котрі незабаром різатимуть їхніх російськомовних дітей, стає головною технологією влади в найближчі півтора роки.
Керівництво країни загнало й усе далі заганяє себе в глухий кут, де незабаром зникне й дорога назад. Тому мабуть не випадково останнім часом так часто стали зустрічатися Янукович із Лукашенком за свідченням останнього. Очевидно, нутром відчуваючи смертельну небезпеку, Віктор Федорович вивчає досвід альтернативних варіантів розв`язку проблеми влади.
А в допомозі президенту й його оточенню радо виступають молоді й гарячі прихильники «Свободи». Українські націоналісти – головна надія партії влади на розвиток і реалізацію своєї єдино нині можливої технології на збереження своїх повноважень і, найголовніше, сумнівних статків. Нерозважні й непродумані вислови молодих політиків масово тиражуються, відповідно подаються й коментуються й стають подразником для всього суспільства, в якому ще живі радянські пропагандистські кліше, де український націоналіст – це лютий і кровожерливий звір, який харчується виключно маленькими дітьми. Чому ці люті звірі досі є героями для чверті країни – це вже інша справа. Головне, щоб вони стали ворогами для інших трьох четвертин. І в цьому, здається, бачать своє головне завдання ідеологи партії влади.
Але хоч нерозважні «свободівці» вільно чи невільно й допомагають чим можуть технологам «регіоналів», але ця технологія найшвидше вичерпує свою ефективність. І грубе намагання зіграти на болючих ранах поляків, кинувши на поталу власне населення частини країни, не принесло нічого доброго. Поляки швидко зрозуміли лукавий задум, а українці ще очевидніше переконалися в безпідставності позитивних очікувань «покращення» від чинних державних вождів. Про що й свідчать чергові опитування рівня довіри української влади. Далі практично нікуди.
Пересічному українцю залишається лише сподіватися, що прийдуть нові люди, котрі перестануть колупатися й ятрить старі рани, а запропонують якісно нову програму розвитку країни. Але Бог не допоможе нам без нас. І хочемо того чи ні, але нам все ж доведеться визначитись: хто ми, звідки й куди йдемо. Поляки це вже зробили. Й давно. Тому їм ніякі підлі провокації не страшні. Вони єдині як в своїй історії, так і в своєму майбутньому. І це гарний приклад. Чи не так?
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Польща зарядила гучний ляпас «регіоналам» та комуністам
Світ:
Польський сейм вирішив відмовити 148 українським парламентарям з Партії регіонів і Компартії у їхньому проханні визнати геноцид поляків українцями 1943 року в так званій Волинській трагедії. Мабуть у міжнародній політиці це стане унікальним прикладом національної безвідповідальності українців і мудрості та толерантності поляків.
Інакше кажучи: Польща зарядила такий гучний ляпас Україні, що її відгук ще довго лунатиме в наших вухах. Примітивізм і недалекоглядність ініціаторів і підписантів цього ганебного звернення настільки очевидні й мають такі великі вуха, що навіть радикальні польські патріоти, яких ми в себе називаємо інтегральними українськими націоналістами, не посміли вповні скористатися цією нагодою. Поляки дуже швидко зрозуміли, що ними хочуть банально й лукаво покористуватися. На фоні їхньої пам`яті, горя й трагедії.
У сухому підсумку сам факт звернення українських законодавців до польських колег із ганебним закликом свідчить, що генеральною технологією влади на майбутніх президентських виборах залишається інспірування внутрішнього конфлікту у власній країні. Нагнітання страху від створення нацистських і фашистських центрів, звинувачення своїх конкурентів у симпатіях кровожерливим нацистам, котрі незабаром різатимуть їхніх російськомовних дітей, стає головною технологією влади в найближчі півтора роки.
Керівництво країни загнало й усе далі заганяє себе в глухий кут, де незабаром зникне й дорога назад. Тому мабуть не випадково останнім часом так часто стали зустрічатися Янукович із Лукашенком за свідченням останнього. Очевидно, нутром відчуваючи смертельну небезпеку, Віктор Федорович вивчає досвід альтернативних варіантів розв`язку проблеми влади.
А в допомозі президенту й його оточенню радо виступають молоді й гарячі прихильники «Свободи». Українські націоналісти – головна надія партії влади на розвиток і реалізацію своєї єдино нині можливої технології на збереження своїх повноважень і, найголовніше, сумнівних статків. Нерозважні й непродумані вислови молодих політиків масово тиражуються, відповідно подаються й коментуються й стають подразником для всього суспільства, в якому ще живі радянські пропагандистські кліше, де український націоналіст – це лютий і кровожерливий звір, який харчується виключно маленькими дітьми. Чому ці люті звірі досі є героями для чверті країни – це вже інша справа. Головне, щоб вони стали ворогами для інших трьох четвертин. І в цьому, здається, бачать своє головне завдання ідеологи партії влади.
Але хоч нерозважні «свободівці» вільно чи невільно й допомагають чим можуть технологам «регіоналів», але ця технологія найшвидше вичерпує свою ефективність. І грубе намагання зіграти на болючих ранах поляків, кинувши на поталу власне населення частини країни, не принесло нічого доброго. Поляки швидко зрозуміли лукавий задум, а українці ще очевидніше переконалися в безпідставності позитивних очікувань «покращення» від чинних державних вождів. Про що й свідчать чергові опитування рівня довіри української влади. Далі практично нікуди.
Пересічному українцю залишається лише сподіватися, що прийдуть нові люди, котрі перестануть колупатися й ятрить старі рани, а запропонують якісно нову програму розвитку країни. Але Бог не допоможе нам без нас. І хочемо того чи ні, але нам все ж доведеться визначитись: хто ми, звідки й куди йдемо. Поляки це вже зробили. Й давно. Тому їм ніякі підлі провокації не страшні. Вони єдині як в своїй історії, так і в своєму майбутньому. І це гарний приклад. Чи не так?
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)