Перший "червоний маршал" Ворошилов: українці на службі більшовицького режиму

Народився К.Є. Ворошилов 4 лютого 1881 р. у селищі Верхнє, Бахмутського повіту, Катеринославської губернії (нині входить до складу м. Лисичанськ, Луганська область) у селянській родині. У своїх мемуарах «У підпіллі можна зустріти тільки щурів» П. Григоренко зазначає, що сам Ворошилов говорив про своє українське походження і початкове прізвище «Ворошило» [1].

У 1903 р. вступив до РСДРП, після Жовтневої революції став Комісаром внутрішніх справ Української РСР.

У квітні 1919 року був одним із керівників операції з жорстокого придушення Куренівського повстання проти більшовиків у Києві.

Брав участь у захисті Царицина від Білої армії Денікіна, командував 14-ю армією на Південному фронті (фактично – від 7 червня 1919 р. [2]) та Першою кінною за часів Польсько-радянської війни.

Влітку 1919 року 14-а армія, якою командував Ворошилов, захищала Харків. Армія здала місто денікінським військам. Трибунал, розбираючи обставини здачі міста, прийшов до висновку, що пізнання командарма у військовій справі не дозволяють довірити йому навіть батальйон.

Чекіст Зведеріс – начальник особливого відділу 1-ї Кінної армії, шлях якої по Україні названо кривавим і супроводжувався численними погромами, особливо єврейськими, прийшов до висновку: в армії бандитизм НЕ припиниться до тих пір, поки існує така особистість, як Ворошилов.

Точну характеристику Ворошилову дав перший голова РВС і нарком з військових і морських справ Л. Д. Троцький:

«Ворошилов є фікція. Його авторитет штучно створений тоталітарною агітацією. На запаморочливій висоті він залишився тим, чим був завжди: обмеженим провінціалом без кругозору, без освіти, без військових здібностей і навіть без здібностей адміністратора».

Ворошилов мав два класи освіти (!) і пройшов шлях від кур'єра на металургійному заводі в місті Алчевську на Україні до Голови Президії Верховної Ради СРСР.

На честь Климента Ворошилова в СРСР називали міста і вулиці. Він був героєм фільмів і п'єс, про нього складали пісні. Найпотужніший радянський танк часів Великої Вітчизняної носив ім'я КВ – «Клим Ворошилов», а що таке «ворошиловський стрілок», в країні знав кожен школяр. Перший маршал, соратник Сталіна, герой Громадянської війни ... А ще Ворошилов виявився рекордсменом по членству в ЦК КПРС – 1921–1961 рр. та Політбюро ЦК КПРС – 34,5 роки.

Секрет його політичної виживаності так і не розкритий. Віктор Кузовлев, співробітник «дев'ятки», який охороняв старого більшовика в 1946 – 1960 роках, стверджував: «Сталін завжди добре ставився до Ворошилова. Хоч кажуть, що він не виграв жодного бою, але все-таки Перша кінна в роки Громадянської війни вносила вирішальний внесок в перемогу, в розгром. А Ворошилов з Будьонним командували цією Першою кінною. Сталін любив його за відданість, за надійність».

Маршал був постійним учасником сталінських застіль, разом з Ждановим співав пісні, а підспівував їм сам «вождь народів». Цікаво, що в 40-х роках пісні у виконанні дуету Жданов – Ворошилов були випущені окремою платівкою.

Під час «Великого терору» Ворошилов брав участь у розгляді так званих розстрільних списків – переліків осіб, репресованих із санкції членів Політбюро ЦК ВКП (б). Підписи на списках означали винесення обвинувального вироку. Із цих списків Сталіним підписано 362, Молотовим – 373, Ворошиловим – 195 (за якими були засуджено і розстріляно понад 18 тисяч осіб), Ждановим – 177.

Як народний комісар оборони Ворошилов брав активну участь у репресіях проти командного складу РСЧА. У квітні-травні 1937 року він направив Сталіну одну за одною ряд записок такого змісту:

«Політбюро ЦК ВКП(б) тов. Сталіну
Прошу виключити зі складу Військової Ради при Народному Комісарі оборони СРСР: Тухачевського М.М, Ейдемана Р.П., Лонгві Р.В., Єфімова Н.А., Аппога Е.Ф., як виключених з лав РСЧА.
25 травня 1937 року. К. Ворошилов».

На списку з 26 командирів Червоної Армії, направленому з НКВС в НКО 28.05.1937 р., він поставив резолюцію «Тов. Єжову. Беріть усіх негідників. 28.V.1937 року. К. Ворошилов».

З 1 по 4 червня 1937 р. на розширеному засіданні Військової Ради при наркомі оборони Ворошилов виступив з доповіддю «Про розкриття органами НКВС контрреволюційної змови в РККА». Він стверджував в доповіді:

«Органами Наркомату внутрішніх справа розкрита в армії суворо законспірована контрреволюційна фашистська організація, що довго існувала і безкарно орудувала очолювана людьми, які стояли на чолі армії». Ворошилов в доповіді закликав «перевірити і очистити армію буквально до самих останніх щепочек ..."

Перш ніж прийняти остаточне рішення про арешт Тухачевського, Сталін вислухав Молотова, Ворошилова і Єжова. Ворошилов взяв участь в нараді у Сталіна, де розглядався обвинувальний висновок, і не приховував своєї давньої неприязні до Тухачевского.

Фактично визначивши вирок, в наказі № 972 від 7 червня 1937 року нарком писав:

«... Агент японо-німецького фашизму Троцький і на цей раз дізнається, що його вірні підручні Гамарник і Тухачевський, Якір, Уборевич та інша наволоч, що лакейски служили капіталізму, будуть стерті з лиця землі, і пам'ять їх буде проклята та забута».

На засіданні Військової ради, що проходила 29 листопада1938 року, Ворошилов знову повторяв:

«Коли в минулому році була розкрита і судом революції знищена група зневажених зрадників нашої Батьківщини і РККА на чолі з Тухачевським, нікому і в голову з нас не могло прийти, не спадало, на жаль, що ця мерзота, ця гниль, ця зрада так широко і глибоко засіла в рядах нашої армії. Весь 1937 і 1938 роки ми мали нещадно чистити свої ряди ... ми вичистили більше 4 десятків тисяч чоловік» [3].

Ворошилову, також як Сталіну і Молотову, передавалися на ознайомлення всі протоколи допитів; він брав участь в очних ставках і, як недавно стало відомо з книги В. Лєскова «Сталін і змова Тухачевського», особисто розстріляв Якіра (!). Є повідомлення начальника Управління вищих навчальних закладів РСЧА А. І. Тодорского про те, що Ворошилов через кілька днів після розстрілу розповідав про поведінку приречених на смерть перед стратою. Це ще один доказ його участі в розстрілах.

Як член Політбюро ЦК ВКП(б) Ворошилов затвердив велику кількість так званих лімітів (квоти на кількість репресованих згідно з наказом НКВС № 00447 «Про операцію з репресування колишніх куркулів, кримінальників та інших антирадянських елементів»). Так, 26 квітня 1938 року Ворошилов разом зі Сталіним, Молотовим, Кагановичем і Єжовим завізував ствердну резолюцію на запиті в. о. секретаря Іркутського обкому ВКП(б) про виділення додаткового ліміту за першою категорією (розстріл) на 4 000 осіб.

Все це дозволило колишньому члену Політбюро ЦК КПРС, колишньому секретарю ЦК А.Н. Яковлеву дати наступну характеристику Ворошилову:

«Климент Єфремович Ворошилов. З його санкції організовано знищення вищих воєначальників і політичних працівників Червоної Армії. У 30-ті роки були знищені з 5 маршалів – 3, з 16 командуючих арміями – 15, з 67 командирів корпусів – 60, з 199 командирів дивізій – 136, з 4 флагманів флоту – 4, з 6 флагманів першого рангу – 6, з 15 флагманів другого рангу – 9. Розстріляні всі 17 армійських комісарів першого і другого рангу, а також 25 з 29 корпусних комісарів. Під час перебування Ворошиловим наркомом оборони в Червоній Армії тільки за 1936–1940 роки репресовано понад 36 тисяч осіб середнього і вищого командного складу. В архіві ФСБ виявлено понад 300 санкцій Ворошилова на арешт видних армійських воєначальників. Фактично перед Другою світовою війною озброєні сили країни були обезголовлені» [4].

А підведені підсумки військової служби «першого червоного маршала» в недавно витягнутому з архівів «Рішенні Політбюро ЦК КПРС (Протокол 36, пункт 356) Про роботу Ворошилова К.Є., 1 квітня 1942 року»:

«Війна з Фінляндією в1939-1940 рр. розкрила велике неблагополуччя і відсталість в керівництві НКО. В ході цієї війни виявилася непідготовленість НКО до забезпечення успішного розвитку військових операцій. У Червоній Армії були відсутні міномети і автомати, не було правильного обліку літаків і танків, немає потрібного зимового одягу для військ, війська не мали продовольчих концентратів.

Розкрилася велика занедбаність таких важливих управлінь НКО, як Головне артилерійське управління, Управління бойової підготовки, управління ВПС, низький рівень організації справи у військових навчальних закладах та ін.

Все це відбилося на затягуванні війни і призвело до зайвих жертв. Тов. Ворошилов, будучи в той час народним комісаром оборони, змушений був визнати на Пленумі ЦК ВКП(б) в кінці березня 1940 р. виявлену неспроможність свого керівництва НКО.

Врахувавши стан справ в НКО і бачачи, що т. Ворошилову важко охопити таку велику справу, як НКО, ЦК ВКП(б) визнав за необхідне звільнити т. Ворошилова від поста наркома оборони.

На початку війни з Німеччиною тов. Ворошилов був направлений головнокомандувачем Північно-Західного напряму, який мав своєю головною задачею захист Ленінграду. У своїй роботі в Ленінграді т. Ворошилов допустив серйозні помилки.

Зважаючи на все це Державний комітет оборони відкликав т. Ворошилова з Ленінграду і дав йому роботу по новим військовим формуванням в тилу.

З огляду на прохання т. Ворошилова він поїхав у відрядження в лютому місяці на Волховський фронт в якості представника Ставки для допомоги командуванню фронту і пробув там близько місяця. Однак перебування т. Ворошилова на Волховському фронті не дало бажаних результатів.

Зважаючи на викладене ЦК ВКП(б) постановляє:

Визнати, що т. Ворошилов не виправдав себе на дорученій йому роботі на фронті.
Направити т. Ворошилова на тилову військову роботу.

Секретар ЦК ВКП (б) Й. Сталін».

В Радянському Союзі образ Ворошилова, разом зі Сталіним, був також масово тиражованим на годинниках РСЧА та сувернірних шкатулках...

Очоливши після смерті Сталіна Президію Верховної Ради СРСР, Ворошилов багато в чому став фігурою декоративною. Що не заважало йому час від часу влипати в скандальні історії.

Посада глави держави передбачала активні дипломатичні контакти. Але старий більшовик, який в 1960 році готувався розміняти дев'ятий десяток, допускав абсолютно недипломатичні висловлювання. За ним потрібно було пильнувати, і в 1960 році для поїздки в Індію Ворошилову дали двох «компаньйонів» – секретарів ЦК Катерину Фурцеву і Фрола Козлова. Це не зупинило невгамовного Клима. Під час відвідування мавзолею Тадж-Махал він зажадав, щоб його пустили всередину однієї з закритих веж. Гостю спробували пояснити, що це неможливо і що головне в мавзолеї – легенда про кохання місцевого султана. Ворошилов зачепився за слово «султан»: «До чого тут якісь царі, королі, султани та інше? У нас теж були царі, ми від них позбулися, розігнали цю зграю! Ось народ – це головне! Народ хвалити треба, а не якихось султанів, яких гнати треба в шию!» Перекладач як міг згладив цю тираду ...

А після повернення з Індії, як згадував син Микити Хрущова Сергій, «глава держави» знову відзначився. Приймаючи вірчі грамоти у зарубіжних послів, у відповідь на фразу іранського дипломата про те, що той просить передати особисте послання шаха Ірану пану Хрущову, Ворошилов, поплескавши гостя по плечу, сказав: «А що це за шах у вас? Чому ви його не скинете? У нас теж були царі і баї, ми їх вигнали, і править у нас народ. і ви давайте!» Іранський посол остовпів.

Хтось із чекістів доповів про те, що трапилося Хрущову. Климент Єфремович був викликаний на килим. «Ти думаєш, про що говориш?» – Обурювався Микита Сергійович. Ворошилов виправдовувався: мовляв, лихий поплутав. "Біс, біс! – Передражнив Хрущов. – Ти б їм ще війну оголосив!»

Участь Ворошилова була вирішена. Його залишили членом Президії Верховної Ради, але від офіційних постів звільнили ...

* * *

У 60-ті роки минулого століття Ворошилов відчував часті напади депресії. Смерть дружини в 1959 році, відставка з державного поста через рік, виведення з ЦК КПРС радості не додавали. Здоров'я підводило все частіше, ходити без сторонньої допомоги він міг тільки по прямій.

Ворошилова при Хрущові згадували все рідше, хоча звинувачень проти нього не висували. Навіть залишили квартиру в Кремлі, яку комдив отримав в 1920-і роки. Він жив в ній до 1967 року, кілька років залишаючись єдиним громадянином СРСР з пропискою: Москва, Кремль.

З приходом Брежнєва ім'я Ворошилова знову спливло. У 1966 році в 85-річному віці він знову став членом ЦК КПРС, через два роки отримав другу Зірку Героя Радянського Союзу. Але напади депресії тривали.

Генерал-майор Сергій Корольов, який в середині 60-х років працював начальником відділу 9-го управління КДБ по Криму, писав: «Під час чергової доповіді комендант дач в Мухолатці Г. Шатунов повідомив про дивну поведінку відпочиваючого. Сестра-господиня дачі Белашова під час прибирання приміщень заглянула в спальню Ворошилова і побачила, що він сидить на ліжку з пістолетом в руках. Зброю він уважно оглядав. Мене це сильно стурбувало».

Чекісти вирішили непомітно підмінити бойові патрони на навчальні. Можливо, лише тому Ворошилов помер своєю смертю в 88-річному віці ...

* * *

Як перейменовували Луганськ…

Ворошилов народився на території нинішньої Луганської області. Його рідне місто Лисичанськ, а Луганськ з 1935 по 1990 рік (з перервами) носив ім'я Ворошилова. Цікаво, що кар'єрні пересування Ворошилова відразу відбивалися на назві міста. З 1935 по 1958 рік Луганськ іменувався Ворошиловградом. Але варто було Ворошилову проявити деяку непослідовність при розгромі «антипартійної групи» в 1957 році (він спочатку підтримав Молотова, Маленкова, Булганіна і Кагановича), як місто його імені знову став Луганськом. А в 1969 році, коли Ворошилов помер, було вирішено знову героїзувати «першого маршала» – і на карті з'явився Ворошиловград. Зате на початку 90-х місто знову став Луганськом.

До речі, в СРСР існували і інші міста «імені Ворошилова». Наприклад, Ставрополь був Ворошиловськ з 1935 до 1943 року (йому повернули стару назву в результаті не самих успішних дій маршала під час Великої Вітчизняної). А Уссурійськ «побув» містом Ворошиловськ 22 роки (з 1935-го по 1957-й) і був перейменований по вже зазначеної вище «партійної» причини. До речі, нарівні зі Ставрополем був і другий Ворошиловськ (місто Алчевськ Луганської області, де починався трудовий шлях героя). Його перейменували в 1961 році, після того як Ворошилов зійшов з політичної сцени.

Посилання:

1. Григоренко П. «У підпіллі можна зустріти тільки щурів». 1981.

2. РДВА/ЦГАСА, ф. 100, оп. 3, сп. 1126, арк. 32. Типографський друк.

3. Кирилл Максимович. Ворошилов – палач Красной армии. / Сайт FAKEOFF

4. «Крестосев», М. , 2000.