Зображення користувача Володимир Федько.
Володимир Федько
  • Відвідувань: 24
  • Переглядів: 24

Пам'ятник барону Роману фон Унгерн-Штернбергу буде встановлений у столиці Монголії

У столиці Монголії Улан-Баторі незабаром буде встановлено пам'ятник російському білому генералу барону Роману Федоровичу фон Унгерн-Штернбергу. Про це «Правому погляду» повідомили представники монгольської націоналістичної партії «Цагаан Хасс» («Біла свастика»), яка є ініціатором встановлення пам'ятника. Монголи відносяться до барона з глибокою вдячністю. Азіатська Кінна Дивізія під командуванням барона Унгерна в 1921 році здійснила похід в окуповану китайцями Монголію. Унгерн звільнив столицю, вигнав з країни окупантів (які, мали чисельну перевагу, між іншим) і відновив владу духовного лідера монголів Богдо-Гегена VIII. З цього моменту Монголія стала фактично незалежною державою. Пам'ятник легендарному барону Унгерну стане прекрасною заміною знесеному недавно в Улан-Баторі монументу «вождю світової революції» Ульянову-Леніну-Бланку!

Петроград, 1920 рік. Фелікс Едмундович Дзержинський закінчує рапорт товаришеві Леніну: «Схоже Унгерн більш небезпечний, ніж Семенов. Він упертий і фанатичний. Розумний і безжалісний. У Даурії займає ключові позиції. Які його наміри? Вести наступ на Ургу в Монголії або на Іркутськ в Сибіру? Відійти до Харбіну в Маньчжурії, а потім до Владивостока? Йти на Пекін і відновити на китайському троні манчьжурську династію? Його монархічні задуми безмежні. Але ясно одне: Унгерн готує переворот. На сьогоднішній день це наш найнебезпечніший ворог. Знищити його – питання життя і смерті».

До рапорту Дзержинський доклав уривок листа, який потрапив до сибірських партизанів: «Слова «комісар» і «комуніст» барон вимовляє з ненавистю, найчастіше додаючи: «буде повішений». У нього немає фаворитів, він надзвичайно твердий, непохитний в питаннях дисципліни, дуже жорстокий, але і дуже легковірний... Живе в оточенні лам і шаманів... З пристрасті до скандального і незвичайного називає себе буддистом. Ймовірніше, що він належить до вкрай правої балтійської секти. Вороги називають його «Божевільний бароном».

Барон Роман Федорович фон Унгерн-Штернберг народився 29-го грудня 1885-го року в Граці (Австрія) в сім'ї балтійських аристократів, які жили в Естонії. Його рід бере початок щонайменше у XIII-му столітті. Два його предка за достовірними даними належали до Лицарів Тевтонського Ордену і загинули від рук поляків. Після цього представники роду служили почергово Ордену, Німеччині і, нарешті, Російському Царю і Російської Імперії. Згідно твердженням самого барона, його дід прийняв буддизм в Індії, після чого буддистами стали його батько і він сам. Барон фон Унгерн закінчив гімназію в Ревелі і відвідував кадетську школу в Петербурзі, звідки в 1909 році його направили в козацький корпус в Читу. У Читі барон в ході офіцерської сварки викликав на дуель противника і важко поранив його. Сам він також отримав серйозне поранення, в результаті якого протягом усього життя він відчував сильні головні болі…

Через дуель він був вигнаний з корпусу в липні 1910 року, і з цього часу почалися його мандри по Сибіру в супроводі лише одного супутника – мисливського пса Мишка. Якимось чином він дістався до Монголії, якій судилося стати його Долею. Дивна, пустельна, дика, древня і жорстока країна зачарувала Унгерна. У Монголії барону вдалося увійти в особистий контакт з «живим Буддою», Кутукту, верховною фігурою монгольського ламаїзму. У той період Монголія переживала відродження імперських настроїв і прагнула здобути незалежність від Китаю. В Ургі, столиці Монголії, рішучий характер барона був скоро відзначений, і сам Кутукту призначив його командувачем монгольської кавалерії. Користуючись заворушеннями і революцією в самому Китаї, монголам вдалося вигнати з країни китайських окупантів, і в 1911 році «живий Будда» заснував в Монголії незалежний монархічний лад.

Військові заслуги барона на службі Куттукто були відзначені, і він став глибоко шанованою фігурою в монгольському світі. Перед своїм від'їздом з Монголії, барон Унгерн в супроводі свого друга, принца Джам Болона, і за його наполяганням, відвідав Ясновидицю, що належала до найдавнішого і шановного шаманского роду. У цей доленосний момент ясновидиця в трансі відкрила барону Унгерну таємницю його духовної природи.
«Бачу Бога Війни...
Він їде на сірому коні по нашим степам і нашим горам. Ти будеш правити над величезною територією, о білий Бог Війни.
Бачу кров, багато крові...
Кінь...
Багато крові.
Червоної крові...
Більше не бачу нічого. Білий Бог Війни зник…».

У 1912 році Унгерн відвідав Європу: Австрію, Німеччину, Францію. За відомостями, повідомленими Краутхофом в його книзі про Унгерна «Ich Befehle» – «Я наказую» – в Парижі він зустрів і полюбив даму свого серця, Даніеллу. Це було напередодні Першої світової війни. Вірний своєму обов'язку, за призовом царя барон змушений був повернутися в Росію, щоб зайняти своє місце в рядах імператорської армії. На батьківщину Унгерн відправився разом зі своєю коханою, Даніеллою. Але в Німеччині йому загрожував арешт, як офіцеру ворожої армії. Барон зробив надзвичайно ризиковану подорож на баркасі через Балтійське море. В бурю маленьке судно зазнало аварії, і дівчина загинула. Самому йому вдалося врятуватися лише дивом. З тих пір барон ніколи вже не був таким, як раніше. Відтепер він не звертав ніякої уваги на жінок. Став гранично аскетичним у всьому і неймовірно, нелюдськи жорстоким. Юліус Евола в своїй рецензії на книгу Краутхоффа писав: «Велика пристрасть випалила в ньому все людські елементи, і з тих пір в ньому залишилася тільки священна сила, що стоїть понад життям і смертю». Вир війни втягнув його.

Він бився з неповторною мужністю з австрійцями, отримав кілька поранень і був нагороджений Хрестом Святого Георгія і Шпагою Пошани за хоробрість і самовідданість. Після більшовицької революції Унгерн одним з перших вступив у нещадну битву з червоними під командуванням отамана Семенова. І в цій війні він відрізнявся нестримною хоробрістю і непохитністю, а також чудовим знанням військової стратегії.

Поступово Унгерн організував свою власну дивізію, що складалася з тих, хто залишився вірним законному Імператору – російських офіцерів, козаків і представників народів Сибіру (особливо бурят). Її повною назвою була – Азіатська Кінна Дивізія. У частинах Унгерна панувала неймовірна, нелюдська дисципліна. За найменші провини карали самим нещадним чином – аж до смертної кари.

Майор Антон Олександрович, білий офіцер польського походження, колишній інструктор монгольської артилерії, писав: «Барон Унгерн був видатною людиною, надзвичайно складною, як з психологічної, так і з політичної точки зору:

1. Він бачив в більшовизмі ворога цивілізації.
2. Він зневажав росіян за те, що вони зрадили свого законного государя і не змогли скинути комуністичне ярмо.
3. Але все ж серед росіян він виділяв і любив мужиків і простих солдатів, інтелігенцію ж ненавидів лютою ненавистю.
4. Він був буддистом, і був одержимий мрією створення лицарського ордена, подібного Ордену Тевтонців і японському Бушидо.
5. Він прагнув створити гігантську азіатську коаліцію, за допомогою якої він хотів відправитися на завоювання Європи, щоб звернути її у вчення Будди.
6. Він був у контакті з Далай-Ламою і з мусульманами Азії. Він володів титулом монгольського хана і титулом «бонза», присвяченого в ламаїзм.
7. Він був безжальним в такій мірі, в якій може бути тільки аскет. Абсолютну відсутність чутливості, яка було характерною для нього, можна зустріти лише у істоти, яка не знає ні болю, ні радості, ні жалості, ні печалі.
8. Він володів неабияким розумом і значними знаннями. Його медіумічність дозволяла йому абсолютно точно зрозуміти сутність співрозмовника з першої ж хвилини розмови».

Це свідоцтво про барона Унгерна, залишене людиною, яка служила під його керівництвом, надрукував в 1938 ніхто інший як сам Рене Генон у головному традиціоналістичному органі – журналі «Etudes Traditionelles».

У цей період Монголія знову втратила незалежність, і її столиця, Урга, фактично була окупована китайськими військами, які активно співпрацювали з більшовицькими агентами і провокаторами, що діяли серед місцевого населення. Кутукту, «живий Будда», був узятий під варту і з повновладного і одухотвореного теократичного правителя Великої і Вільної Монголії перетворений в жалюгідного в'язня.

Поступово і Біла Справа програвала на всіх фронтах. І після поразки Колчака лише отаман Семенов і барон Унгерн продовжували чинити серйозний і жорстокий опір на Сході.

Поступово в Унгерна народжується відчайдушний геополітичний план – створити в Азії, а точніше в Монголії, унікальну зону, вільну як від більшовицького впливу, так і від присутності військ Заходу. Йдеться про унікальний світ, де будуть діяти найдавніші закони Священної Традиції. Унгерн, знайомий з книгами Сент-Ів- д'Альвейдра, знав про існування таємної підземної країни Аггарта, в якій не діють закони часу і де перебуває Король Світу, Шакраварті. Подібно древнім тамплієрам, які охороняли не просто європейських паломників від сарацинів, але і великі таємниці духовного знання від звироднілого католицтва і секуляризуючої французької монархії, Унгерн задумує створити особливу зону, розташовану між святинями Тибету, де і знаходиться за переказами вхід в Аггарту та до всіх інших світів.

«Ім'я Монголії – Халха – означає «Щит». Це давня батьківщина Чингіз-хана, відновника Імперії Рам. Місія Монголії служити перепоною на шляху оскаженілих орд осатанілого апокаліптичного людства – гогів і Магогів більшовизму і демократії, виродків сучасного світу... Саме тут слід відновити Традицію і дати бій проти сил Заходу – цієї цитаделі збочення, джерела Зла. Вся доля мого роду – це рух до Сходу, до ранкового сонця. У мене нема спадкоємців і сам я дійшов до східного краю Євразії. Далі нікуди. Від цієї магічної точки сакральної географії повинна розпочатися Велика Реставрація... Халха – святі степи – Великий Щит...»

16 серпня 1919 року барон фон Унгерн-Штернберг в Харбіні одружився з китайської принцесою з роду Чжанке (династії Цин), яка в хрещенні отримала ім'я Олени Павлівни. Одруження відбувалося за православним обрядом, хоча сам Унгерн формально залишався лютеранином. Шлюб був чисто політичним – крім іншого, він приніс Естляндському барону титул «вана» (князя другого ступеня), піднесений даурським «всемонгольским» урядом князя Нейсе-гегена [1], а також зовнішню відмінність цього рангу – червоно-вишневий халат-деел. Унгерн перетворив його на своєрідний «російсько-східний мундир» і носив з генеральськими погонами (звання генерал-майора було йому присвоєно Отаманом Г.М. Семеновим в листопаді 1918 р.), червоним поясом і орденом Св. Георгія на грудях.

(Цей «мундир» зберігається в фондах Мінусинського краєзнавчого музею. В музей він був переданий 30 вересня 1921 р. відомим партизанським діячем П.Є. Щетінкіним через Мінусинський повітовий виконком, про що збереглися відповідні документи. – В.Ф.)

31 серпня 1919 р. в наказі по загону Чідорга Батора Пог Чжібхоланта (генерал-майора Левицького) за № 15 було затверджено зразок погонів для чинів кінних полків: «... поле погона жовте, просвіт і кант – фіолетові, гудзик і знак Чингісхана – білого металу». Причому командир загону вимагав неухильного виконання правил носіння знаків розрізнення [2].

Кореспондент однієї з американських газет А. Гайнер, який відвідав Даурію приблизно в вересні 1919 р., так описував свою зустріч з Унгерном: «Переді мною постала дивна картина. Прямо на письмовому столі сидів чоловік з довгими рудуватими вусами і маленькою гострою борідкою, з шовковою монгольської шапочкою на голові і в національному монгольському одязі. На плечах у нього були золоті погони російського генерала з буквами «А.С.», що означало «Отаман Семенов». Оригінальна зовнішність барона спантеличила мене, що не пройшло повз його увагу. Він повернувся до мене і казав, сміючись: «Мій костюм здався Вам незвичайним? У ньому нема нічого дивного. Велика частина моїх вершників – буряти і монголи, їм подобається, що я ношу їх одяг» [3].

22 вересня 1919 року  відбулося зведення Унгерна в генерал-лейтенанти, а підлеглі йому частини переформовуються в Азіатську Кінну Дивізію. Свої нові погони барон, вірогідно, так і не надів – на всіх наявних фотографіях він зображений в своїх колишніх – генерал-майорських.

2 жовтня 1920 року почався похід в Монголію… Причому Унгерн вступає в Монголію не як ватажок останнього загону розбитої червоними Білої армії, але як «міфологічний герой», інкарнація «Бога Війни», як виконавець заповіту шведського містика Сведенборга, який говорив що «тільки у мудреців євразійських степів – Татарії-Монголії – можна знайти Таємне Слово, ключ до загадок сакральних циклів, а також оригінал містичного манускрипту, давно втрачений людством під дивною назвою «Війна Єгови»...

3 лютого 1920 року барон наказав атакувати китайський гарнізон, який набагато перевершував чисельністю воїнів барона. Завдяки стрімкій і відчайдушній операції, в якій брав участь і сам Унгерн, групі його бійців вдалося звільнити Кутукту, «живого Будду», якого охороняв великий і добре озброєний китайський загін. Після цього Азіатська Кінна Дивізія, разом з усіма монгольськими загонами, що приєдналися до барона, напала на Ургу. Це була блискуча і надзвичайно важлива Перемога. Традиція і Порядок в Монголії були відновлені. Кутукту призначив барона абсолютним диктатором Монголії. Барон Унгерн був першим європейцем, який отримав титул Хан Війни, Хан-чян-Чун.

Звільнення Урги і наступне за цим 26 лютого урочисте відновлення колишньої халхаської теократії, поставили Унгерна і його соратників в один ряд з найбільшими національними героями Монголії. Відповідний указ був підписаний і оприлюднений VIII Богдо-Гегеном в монастирі Узун-хуре. У ньому йшлося: «Я, Джебцун Дамба хутухти, лама Зовнішньої Монголії, був зведений на трон за велінням неба; по троїстій угоді Монголії, Китаю і Росії країна наша управлялася самостійно. Несподівано, внаслідок насильства і неналежних дій з боку революційних китайських чиновників, солдатів і офіцерів, країна наша піддалася різним утрудненням. Але завдяки молитвам лами, який володіє трьома скарбами, з'явилися знамениті генерали-воєначальники, які знищили підступного ворога, взяли під свою охорону Ургу і відновили колишню владу, за що вони заслуговують великого шанування і високої нагороди» [4].

Унгерн зводиться в ранг потомственого князя Дархан-Хошой Цин-вана – вищий ханський титул, доступний лише чингізидам по крові – з присвоєнням звання «відродивший державу великий батор, генерал Чжан-чжин» (в іншому перекладі – «Той, хто дав розвиток державі, великий Батор, командувач»). Відповідно до нового рангу, він отримав чотири вищих привілеї: мати паланкін (ноші) зеленого кольору, носити одяг і взуття жовтого кольору, мати жовті поводи на коні і вставляти в головний убір триокове павине перо «отго» [5]. Незважаючи на екзотичність, в очах посвячених цей костюм був сповнений глибокого змісту, символізуючи три ступені земної могутності. Жовтий колір в цій системі уособлював сонце, його життєву силу, зелений – землю, що пробуджується навесні, степ. Три ока в райдужному пір'ї означали третю ступінь земної могутності – владу, що має третє око, щоб читати таємне в душах людей, рубінова кулька належала титулу цин-вана.

Вперше в новому вбранні – гостроверхій монгольській ханській шапці з рубіновою кулькою цин-вана і павичевим пером, жовтих чоботях-гутулах і халаті-деел червоно-золотої парчі – Унгерн з'явився на коронації Богдо-Гегена, що відбулася 26 лютого 1921 року в Ургі.

Ад'ютант Унгерна осавул А.С. Макєєв передав настрій загального подиву при першій подібній появі начальника дивізії: «Вид його був незвичайний. Барон був одягнений в монгольський княжий одяг, у шапочці з пером і сидів на прекрасному степовику, поводи у якого були жовті – знак вищого княжого чину вершника. Фігура Унгерна, так близько знайома всім, завжди одягнена в просту форму, зараз нагадувала різнобарвного папугу і мимоволі викликала у всіх посмішку. Барон і сам був збентежений незвичним нарядом, але намагався не показати вигляду» [6].

Як і колишній, новий халат Унгерн надалі носив з генеральськими погонами і орденом Св. Георгія.

(Халат Унгерна, розстріляного за вироком Надзвичайного революційного трибуналу 15 вересня 1921 р. в Новоніколаєвську, в даний час зберігається в фондах Центрального музею збройних сил. – В.Ф.)

Нова форма була також введена у Монгольському дивізіоні князя Сунде-гуна, про що залишилося багато свідчень…

«Тут можна було побачити ... монголів і тибетців в червоній формі з жовтими погонами, на яких виділялася свастика - магічний знак Чингісхана ...» [7].

«Форма у солдатів була червоного кольору, погони – світло-жовтого з вишитою свастикою; цей же священний знак прикрашав прапори і офіційні документи» [8].

«Один з калмиків згадував, як погнався за монголом з унтер-офіцерськими погонами на халаті...» [9].

Перша частина плану Унгерна, аналоги якого можна знайти тільки в чудовому і блискучому Середньовіччі, але аж ніяк не в «скептичному» і «цинічному» ХХ столітті, здається починає збуватися. Відтепер диктатор Монголії, Хан-чян-Чун або просто Унгерн-хан, жорстокий і благородний аскет починає план відновлення сакрального значення Халхи – магічного Щита землі.

Монголія як і раніше в надійних руках, але обставини стають все більш зловісними. Більшовики перемагають на всіх фронтах. Унгерн збирає офіцерів в ставці в Ургі і каже:
– Панове, погані новини. Отаман Семенов залишив Читу. Радянський генерал Блюхер – червона тевтонська свиня – тільки що зайняв місто; його штаб-квартира – в Верхньоудинську, поруч з озером Байкал. Вся Сибір стала більшовицькою.
– А Крим?
– Криму більше нема. Залишки врангелівської армії втекли на кораблях наших західних псевдосоюзників.

Ситуація була проста і смертоносна, як вістря меча. В одній простій фразі барон підвів підсумки:
– Панове, залишилася лише одна боєздатна біла армія: Перша Азіатська Кінна Дивізія.
– Ну ось, ми останні...
– Це катастрофа.
– Ні, Борис Іванович, це не катастрофа – це честь [10].

Для Унгерна Честь – це Вірність!

«Коли всі зрадили, ми вірність збережемо, але не забудемо ми, і не пробачимо!» – Сказала по-іншому, але з вельми схожого приводу прониклива сучасна поетеса Савітрі Деві Мухерджі.

Хмари згущуються. У книзі Жана Мабіра про барона Унгерна є опис його останньої зустрічі з Кутукту перед тим, як Хан Війни назавжди залишив Ургу, щоб рушити на Північ, до Сибіру, і дати там більшовикам свій останній бій.

«Куттукту, Живий Будда, зайняв своє місце… Його обличчя в чорних окулярах було як і раніше непроникне, але страшна втома відчувалася у всій його зовнішності; старий насилу стримував нервове тремтіння.

Величезний трон з високою позолоченою спинкою, завалений жовтими шовковими подушками. Унгерн вклонився. Озирнувся на всі боки. Барон не збирався виголошувати довгих промов і обмежився лише повідомленням про прийняте ним рішення:
– Через кілька днів я йду з Монголії. Я йду в Забайкалля, щоб боротися з нашим спільним ворогом – з червоними. Ваша країна відтепер вільна, і її сини, розсіяні по всьому світу, повинні повернутися на Батьківщину. Скоро Імперія Чингіз-хана відродиться. Ви повинні зберегти завойовану свободу.

В  душі Куттукту вирувала буря: без підтримки Унгерна він був ніщо – просто сліпий старий, немічно бажаючий вигнати з країни молодих революціонерів – Сухе-Батора і Чойболсана.

Кутукту попросив Барона пройти з ним у робочий кабінет для розмови віч-на-віч. Божественний Кутукту підійшов до сейфа, що дивно виділявся на тлі східного оздоблення кімнати. Довго возився з замком. Нарешті важкі двері повільно відчинилися... Кутукту дістав з металевої полиці різьблену скриньку слонової кістки. Всередині – рубіновий перстень з сонячним знаком, Hackenkreuz, символом древніх арійських завойовників.
– Чингіз-хан ніколи не знімав цього персня з правої руки.

Роман Федорович фон Унгерн-Штернберг ошелешено дивився на коштовність. Він, як уві сні, простягнув Кутукту руку. Старець весь тремтів, йому насилу вдалося надіти на палець Барона перстень великого завойовника. Живий Будда благословив Унгерна: поклавши руки йому на голову, він вимовив:
– Ви не помрете: ви знову втілитесь в найбільш досконалі форми буття. Запам'ятайте це, живий бог війни, хан зобов'язаної вам Монголії.

Унгерну здавалося, що перстень палить йому руку. Принц Монголії і вірний намісник Кутукту йшов з палацу Ногон Орга. Лами розступалися перед ним, і, рішуче брязкаючи шпорами, Унгерн швидко йшов по коридорах. Жодного разу не обернувшись, він вийшов за межі палацу і безсило впав на заднє сидіння машини.
– У штаб, – кинув він Макеєву.
Барон відчував, як коло замикається».

Загін Унгерна знову входить на російську землю. Тепер це вже не війна, але партизанські дії. Проте Унгерн дуже серйозно турбує червоних. Він з'являється то тут, то там, несподівано, блискавично, раптово, залишаючи після себе руйнування, загибель і смерть. Для нього – Бога Війни – це природно. На боротьбу з ним кинуті кращі частини Червоної Армії в Сибіру, ​​за всю операцію особисто відповідає Блюхер.

Унгерн вирішив вести дивізію на захід – в Урянхай на зимівлю, щоб потім знову продовжити боротьбу. Потім, мабуть, зрозумівши, що це місце в силу географічних особливостей стане пасткою для білих, він вирішив йти в Тибет. Ці плани не отримали підтримки: солдати і офіцери були впевнені, що це прирікає їх на загибель. Як наслідок, в обох бригадах виникла змова проти барона Унгерна з метою пробитися в Маньчжурію.

В ніч з 17 на 18 серпня 1921 року Резухін загинув від рук своїх підлеглих. В ніч з 18 на 19 серпня змовники обстріляли намет самого Унгерна, проте останній встиг сховатися. Змовники розправилися з декількома близькими до барона офіцерами, після чого обидві бригади, що збунтувалися, пішли в східному напрямку, щоб через територію Монголії дістатися до Маньчжурії.

Унгерн зробив спробу повернути свою бригаду, проте змовники відігнали барона пострілами. Пізніше він зустрів свій монгольський дивізіон, яким був заарештований 20 серпня 1921 року. Потім загін разом з бароном був узятий в полон роз'їздом партизан, яким командував колишній штабс-капітан, кавалер повного банта солдатських георгіїв Щетінкін.

У мемуарах очевидців з Росії та Монголії збереглося кілька версій арешту барона Унгерна, на підставі яких зроблено наступна реконструкція [11]. Вранці 19 серпня Унгерн зустрів свій монгольський дивізіон. Барон спробував схилити його на свій бік. Можливо, Унгерн також наказав заарештувати і розстріляти російських інструкторів, які знаходилися в дивізіоні. Однак монголи не хотіли продовжувати боротьбу і допомогли втекти інструкторам, принаймні, деяким з них. Щоб вийти з боротьби, командир дивізіону Бішерельту-гун Сунді з підлеглими вранці 20 серпня зв'язали Унгерна і повезли до білих (монголи вважали, що куля не бере барона). На той час червоні із загону Щетінкіна дізналися від полонених про те, що сталося в бригаді Унгерна. Вони направили розвідгрупу і наткнулися на пов'язаного барона з монголами, які прямували в бік білих.

Генерал Блюхер наказав у разі арешту Унгерна звертатися з ним, як «з радянським офіцером». Червоногвардійці відвезли його на ротний командний пост при військовій революційній раді Єнісею.

Блюхер особисто зустрічається з ним, пропонуючи перейти на бік більшовиків. Обидва вони говорять німецькою. Блюхер розповідає про євразійців, націонал-більшовизм, про особливість національної лінії в радянському керівництві, яка лише зовні прикривається «марксистською фразеологією», але на ділі прагне побудувати гігантську континентальну традиціоналістичну державу, не тільки в рамках Монголії, але на всій Євразії... Блюхер обіцяє барону повну амністію і високий пост. Вже тоді в таємному відділі ОГПУ, очолюваному Глібом Бокієм розробляються плани експедиції в Тибет, духовному преображенні більшовизму в якусь нову, спірітуальну реальність... Барон відмовляється від усіх пропозицій!

Участь барона Унгерна, привезеного більшовиками на судилище в залізній клітці (на зразок Омеляна Пугачова!), як завжди в подібних випадках, була вирішена ще до початку судової комедії телеграмою Ульянова-Леніна: «Судити і, в разі встановлення вини, у чому не може бути жодних сумнівів (!), негайно розстріляти». Барона спеціально посадили на лаву підсудних в «старорежимному» вигляді, не знявши з нього ні золотих погонів, ні білого Георгіївського хреста.

Але головному червоному обвинувачу, відомому Губельману-Ярославському, було мало цього публічного приниження білого генерала-«золотопогонника» і, в його особі,«проклятого царського режиму». Він надумав наостанок познущатися над беззахисним бранцем. Вирішивши зіграти на «російських національних почуттях» публіки в їх самому низькому варіанті, «полум'яний інтернаціоналіст» спробував представити Унгерна мерзенним сином «остзейских баронів», які завжди нібито «смоктали з Росії кров» і одночасно «продавали Росію Німеччині». І він запитав знущальним тоном: «Чим відзначився ваш рід на російській службі?»

Барон Унгерн спокійно відповів: «Сімдесят два убитих на війні».

Розгляд справи зайняв 5 годин 20 хвилин. Унгерну пред'явили звинувачення за трьома пунктами: по-перше, дії в інтересах Японії, що виразилося в планах створення «центральноазіатської держави»; по-друге, збройна боротьба проти радянської влади з метою реставрації династії Романових; по-третє, терор і звірства. Барон Унгерн під час всього слідства і суду тримав себе з великою гідністю і підкреслював своє негативне ставлення до більшовизму і радянської влади.

15 вересня 1921 року барон Унгерн-Штернберг був розстріляний. Помер Бог Війни...

Але хіба Боги вмирають? – Запитаєте ви, і будете абсолютно праві. Вони можуть піти, але померти не можуть.

Барон Унгерн мріяв поєднати Тибет, Синьцзян, Халху, Внутрішньої Монголії; Барги, Маньчжурії; Шаньдун в єдину Серединну державу за зразком імперії Чінгісхана для «хрестового походу» проти Заходу, джерела революцій. Основу його держави повинні були скласти «жовті», азіатські народи, які не втратили, як білі люди, своїх вікових підвалин, для реставрації повалених монархій і затвердження на всьому Євразійському континенті «жовтої» культури і «жовтої» віри, тибетського буддизму, покликаного, на думку барона, духовно оновити Старий Світ. Перехід в монгольське підданство був покликаний підкреслити жовтий халат Унгерна, на якому, в той же час, були погони російського генерала. Ще до вступу в Монголію Унгерн намагався створити «Орден військових буддистів» [12], який тепер іноді називають орденом «буддійських хрестносців» [13]. Сакральним правителем нової Імперії повинен був стати Михайло II, а двоголовий орел зберігся б як державний символ, хоча Унгерн нерідко використовував і символ свастики. Унгерн прийняв буддизм, але при цьому не відмовився від християнства, виявляв повну віротерпимість, але при цьому під час війни виявляв жорстокість, порушуючи буддійський принцип ненасильства [14].

Показовим у цьому відношенні є і штандарт Унгерна: обшите темно-червоним монгольським орнаментом жовте знамено із зображенням Спаса Нерукотворного і написом старослов'янською «Съ нами Бгъ». Також в кінці був доданий знак чорної свастики [15, 16].

Богдо-Геген після отримання звістки про страту Унгерна повелів служити молебні про нього у всіх храмах Монголії.

До сих пір в релігійних монгольських і бурятських колах циркулює такий переказ:
– «З Півночі прийшов Білий Воїн і підняв монголів, і кликав їх розбити ланцюги рабства, які скували їх вільну землю. В цього Білого Воїна втілився Чингіз-хан, і він передбачив пришестя ще більш великого...»

Йдеться про Десятого Аватара. Месника, Тріумфатора, Грізного Суддю. Всі Традиції називають його різними іменами. Але суті справи це не змінює. Поразка «наших» – лише есхатологічна ілюзія. Піддаватися їй – аморально. Наш обов'язок – стояти до кінця. Неважливо, якщо ми програємо все до останнього і втратимо все, що ще можна втратити... Наша Честь – Вірність.  Кинути виклик фатуму темних часів – в самому цьому жесті вже міститься найвища нагорода!

Посилання і примітки:

1. Нейсе-Геген був обраний головою уряду Великої Монголії на з’їзді 25.02 – 06.03.1919 р. делегатами всіх населених монголами областей, за виключенням Халхи.

2. РГВА. Ф. 39454. Оп.1. Д. 6. Л. 194.; Кузнецов Н.А. Белый бог войны: барон Р.Ф. фон Унгерн-Штернберг и Азиатская конная дивизия // Доброволецъ. М., 2003. №2. С. 25.

3. Цит. по: Юзефович Л.А. Самодержец пустыни. (Феномен судьбы барона Р.Ф. Унгерн-Штернберга). М., 1993. С. 48.

4. Корольков Ю.М. Кио ку мицу! Мн.: Беларусь, 1986.

5. Юзефович Л.А. Самодержец пустыни. (Феномен судьбы барона Р.Ф. Унгерн-Штернберга). М., 1993. С. 121; Ломакина И.И. Грозные Махакалы Востока. М., 2003. С. 237.

6. Макеев А.С. Бог войны – барон Унгерн: воспоминания бывшего адъютанта начальника Азиатской конной дивизии// Барон Унгерн в документах и мемуарах. М., 2004. С. 447.

7. Оссендовский Ф. И люди, и звери, и боги. М., 1994. С. 250-251.

8. Жерсон В. Нацизм – тайное общество. М., 1998. Пер. с фр. С. 128.

9. Юзефович Л. Вказаний твір, С. 184.

10. Резухін Борис Іванович, соратник і друг барона Унгерна.

11. Кузьмин С.Л. История барона Унгерна. Опыт реконструкции.  М.: изд. научных изданий КМК, 2011.  С. 277288.

12. Унгерн фон Штернберг: буддист с мечом // http://calvaryguard.com/ru/kanz/hist/ricc/ungern/

13. Вехи боевого пути Азиатской Конной Дивизии // http://www.tinlib.ru/istorija/baron_fon_ungern_belyi_bog_voiny/p2.php

14. Кузьмин С.Л. Вказана праця, С. 383-384.

15. Виготовлено, найімовірніше, до урочистостей з нагоди коронації Богдо-Гегена 26 лютого 1921 р. за ескізом генерал-лейтенанта барона Р.Ф. Унгерна фон Штернберга. 21 травня 1921 г. при виступі дивізії з Урги знаходилося при особистому конвої начальника дивізії.

Розроблено в стилі прапорів зразка 1883 р. Прямокутне полотнище жовтого шовку (атласу), по краях обшите червонувато-бузкового парчею з монгольським візерунком. Зображення виконані в техніці живопису чорною, білою і червоною фарбами. На лицьовій стороні поміщений образ Спаса Нерукотворного і в рамці девіз слов'янської в'яззю «Съ нами Бгъ» (під титлом). На зворотній стороні вензель «М. II » (Михайло Другий) під імператорської короною, з двома 12-променевими зірками по сторонам. Під вензелем в рамці дата «1921».

Винесено залишками дивізії, що пішли в Китай. Нині зберігається в Товаристві російських ветеранів Великої війни (м. Сан-Франциско, США).

16. Блинов М.Ю. Знамя Барона Унгерна // Станица. М., 2000. № 2 (32). С. 36-39.

17. Торновский М.Г. События в Монголии-Халхе в 1920-1921 годах. Военно-исторический очерк (воспоминания) // Легендарный барон: неизвестные страницы Гражданской войны. М., 2004. С. 255.

18. Лаврентьев К.И. Взятие Урги бароном Унгерном // Барон Унгерн в документах и мемуарах. М., 2004. С.329.

19. Знамена казачьих антибольшевистских формирований // http://kolchakiya.narod.ru/vexillologiya/cossacs_flags.htm 

Наші інтереси: 

Життя барона Унгерна - це приклад боротьби з більшовизмом, приклад Вірності. Надзвичайно цікаво використання ним древнього арійського символу - Свастики. Яка, до речі, була і улюбленим символом Чінгізхана.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Френк Герберт: Ну як вам друге дно Вулика Геллстрома?

«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта

«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Миро Продум.
0
Ще не підтримано

Головним мотором розвитку сходу були арійці. Одним з них був Чингізхан, якого описують як європейця.

Тож цілком природним є те, що перстень Чингізхана мав головний арійський символ - свастику.

Як казав у фільмі "Арійський стандарт" Олександр Поліщук, "Де сварга - там арії, де арії - там сварга".

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Коментарі

Зображення користувача Миро Продум.
0
Ще не підтримано

Головним мотором розвитку сходу були арійці. Одним з них був Чингізхан, якого описують як європейця.

Тож цілком природним є те, що перстень Чингізхана мав головний арійський символ - свастику.

Як казав у фільмі "Арійський стандарт" Олександр Поліщук, "Де сварга - там арії, де арії - там сварга".

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

"... Кутукту попросив Барона пройти з ним у робочий кабінет для розмови віч-на-віч. Божественний Кутукту підійшов до сейфа, що дивно виділявся на тлі східного оздоблення кімнати. Довго возився з замком. Нарешті важкі двері повільно відчинилися... Кутукту дістав з металевої полиці різьблену скриньку слонової кістки. Всередині – рубіновий перстень з сонячним знаком, Hackenkreuz, символом древніх арійських завойовників.
– Чингіз-хан ніколи не знімав цього персня з правої руки.

Роман Федорович фон Унгерн-Штернберг ошелешено дивився на коштовність. Він, як уві сні, простягнув Кутукту руку. Старець весь тремтів, йому насилу вдалося надіти на палець Барона перстень великого завойовника..."

Історична загадка:
Куди подівся перстень?

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Аватар Арій.
0
Ще не підтримано

?Якщо Чингізхан був європейцем, що прихильно ставився до свастики, то чому його внук хан Батий (Саїн) фактично знищив аріанську Русь? З тексту цієї статті випливає, що й барон фон Унгерн-Штернберг позиціював себе ворогом Європи, яку хотів знищити.

P.S. Читаючи про почесні кольорові вбрання монголів, пригадався совєцький фільм про кольорову диференціацію штанів. ;)

<b>За добро заплатимо добром,</b>
<b>а за зло — по-справедливості.</b>