Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag header invalid in Entity, line: 14 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag nav invalid in Entity, line: 15 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag section invalid in Entity, line: 116 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag header invalid in Entity, line: 119 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Особистісно-зорієнтоване навчання: цілепокладання, рефлексія, оцінка
Стаття, що розкриває важливий аспект ОЗОН, вміщує як розробки сучасних українських та зарубіжних дидактів, так і новаторські авторські розробки
Зміст
Особистісно-зорієнтоване навчання: цілепокладання, рефлексія, оцінка
Школа - Навчання - Додаткові матеріали
04 Серпня 2006, 00:00 , Переглядів: 13978
Особистісно-зорієнтоване навчання: цілепокладання, рефлексія, оцінка
Стаття, що розкриває важливий аспект ОЗОН, вміщує як розробки сучасних українських та зарубіжних дидактів, так і новаторські авторські розробки
Аналіз наукових публікацій, нормативних документів, шкільної практики засвідчує неоднозначність трактування й складність цих ключових понять не тільки особистісно-зорієнтованого, а й будь-якого навчання.
Чітко визначена і сформульована ціль дає можливість так само чітко й об’єктивно оцінити її досягнення (чи не досягнення). І навпаки, чіткі критерії оцінювання дають змогу визначити рівень домагань, правильно спланувати роботу (в нашому випадку навчання). Саме знання цілей та критеріїв оцінки, навички цілепокладання, рефлексії та оцінювання роблять учня суб’єктом діяльності.
Спробуємо систематизувати й узагальнити напрацювання науковців та практиків (див. список використаної літератури) й окреслити можливі шляхи розв’язання проблем.
Цілепокладання
Рефлексія
Оцінка
На "смішне" й "дитяче" запитання: "Для чого учень іде в школу?" – відповідь пролунає миттєво: "Та звичайно ж, учитися!" Однак на наступне: "А яка мета цього навчання?" – отримаємо її не так швидко й не одну, а декілька. Залежно від того, до кого звернемось із ним.
Цілі навчання закріплює в освітніх стандартах держава, їх визначають батьки, відправляючи дітей у школу, формулює, опираючись на державні програми, учитель, врешті, формують самі учні. Названі групи цілей дуже часто не співпадають. Але співпасти можуть, і цей майже ідеальний варіант здійснимий в умовах особистісно-зорієнтованого навчання.
Чому? Насамперед, тому, що задекларовані сьогодні державою цілі освіти спрямовані на забезпечення умов для саморозвитку, самореалізації особистості: "Освіта України – це освіта для людини. Її стрижень – розвиваюча, культуротворча домінанта виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, критично мислити" (Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) [1].
По-друге, тому, що й батьки зацікавлені, аби їхня дитина була конкурентноспроможною в умовах сучасного життя, володіла необхідними компетенціями (соціальними: розуміння загальнолюдських і національних цінностей, іншої особистості, її права на власну думку, власне світобачення; полікультурними: знання, розуміння, поважання власної та інших культур, орієнтація в світовому культурному просторі; комунікативними: вміння спілкуватися, співпрацювати в колективі, прислухатися і враховувати чужу думку; діловими: бути ініціативним, активним, готовим відстоювати свою думку, працювати в умовах жорсткої конкуренції, мати критичне й творче мислення; інформаційними: вміти здобувати й переробляти інформацію; самоорганізації і саморозвитку: бути готовим до постійного підвищення загальноосвітнього й професійного рівня, самоосвіти й самонавчання, самореалізації).
А особистісно-зорієнтоване навчання, як відомо, "надає кожному учневі, опираючись на його здібності, нахили, інтереси, особистісні цінності і суб’єктний досвід, можливість реалізувати себе в пізнавальній та інших видах діяльності…" (С.Подмазін) [2, с. 165], здобуваючи, таким чином, відповідні компетенції.
(Ведучи мову про особистісно-зорієнтоване навчання як модель школи, турботу частини батьків не про рівень компетентності, а "грошове забезпечення" вважатимемо сумною реальністю тільки сьогодення).
Таку ж мету ставить і вчитель, що починає працювати в умовах особистісно-зорієнтованого навчання.
Врешті, учень... Як свідчить проведене опитування, сучасний школяр також на перше місце ставить оволодіння тими ж компетенціями, найголовніше для нього – ввійти в "доросле життя" готовим до випробувань: знати свої сильні і слабкі сторони, визначитися в пріоритетах діяльності, навчитися діяти.
А це, перш за все, вироблення умінь цілепокладання. Оскільки ціль вказує на очікуваний результат, "суб’єктивний образ бажаного" [3, с. 266], правильно визначити її – значить відповідно "запрограмувати" свою діяльність, свої очікування, своє майбутнє.
Власне, цілі навчання проголошувалися школою завжди. Вони були і є невід’ємним атрибутом плану уроку. Їх виконання контролювалося і контролюється. Але значною мірою це формальний процес. Через кілька причин: а) відстороненість учнів від процесу цілепокладання; б) визначення цілей найчастіше через зміст предмета (вивчити правило, біографію, поезію тощо), діяльність учителя (навчити учнів...., розкрити..., формувати...), рідше – діяльність учня (скласти план...) чи розвиток його умінь (розвивати навички виразного читання..., формувати уміння аналізувати...); в) узагальненість формулювання, його неконкретність, нечіткість; г) відсутність зв’язку цілей з іншими компонентами уроку, цілями попередніх і наступних занять.
Суттєвою ж відмінністю цілепокладання в особистісно-зорієнтованому навчанні є:
У цьому процесі потрібно розрізняти цілепокладання учня й учителя, який повинен не просто знати мету навчання конкретного школяра, а й ураховувати її й узгоджувати з метою вивчення предмета, курсу, теми.
Цілепокладання учня
Саме з його діагностики має розпочатися робота (для цього пропонуємо скористатися анкетами вже надрукованими на шпальтах нашої рубрики, а також запропонованими нижче), саме ті чи інші цілі включить учитель до свого переліку.
АНКЕТА
учня (учениці) ...... класу
_____________________________________________________
Мої цілі
(навпроти кожної з цілей визначається її важливість за п’ятибальною системою):
Варто знати, що загалом цілі поділяються на:
За рівнем творчості їх поділяють:
Відповідні цілі також мають включатися до пропонованого учням переліку.
Щодо літератури, то він може мати такий вигляд:
АНКЕТА
учня (учениці) ...... класу
_____________________________________________________
Головні цілі [відзначаються 3 – 5 основних. – А.Ф.], яких я хочу досягнути в наступній чверті (семестрі, навчальному році):
Якщо учень вибрав цілі 1, 4, 12, це свідчить про перевагу формальних цілей навчання, 2, 6, 7, 8 – пізнавальних, 3, 5, 9 – креативних, 10, 11 – самоорганізації.
Вироблення навичок цілепокладання відбувається на протязі тривалого часу під час спеціально відведених для цього занять і на звичайних уроках. Програма включає в себе оволодіння теоретичними знаннями й практичні тренінги. Насамперед учень знайомиться з самим поняттям і усвідомлює важливість оволодіння відповідними навичками для успішної діяльності в будь-якій сфері (на останньому моменті наголошуємо особливо, це стане значним стимулом для школяра). Наступний крок – знайомство з видами цілей і способами діагностики цілепокладання, технологічною картою. Нарешті – вироблення практичних навичок.
Загалом така програма може мати таку форму:
Вироблення практичних навичок відбувається таким чином:
Змусить задуматися над цілями вивчення предмета й інша анкета, уже рефлексивного характеру, відповіді на яку формуються на основі опитування:
"Що таке література й навіщо її вивчати?"
Що з цього приводу думають:
Я: __________________________________________________________
Мій друг: ____________________________________________________
Мої батьки: __________________________________________________
Вчені, письменники, автори підручників __________________________
Учителі ______________________________________________________
"Поточне" цілепокладання здійснюється на уроках з опорою на виучуваний матеріал. (Для цього можуть відводитися й окремі уроки). Уже на етапі календарного планування учитель передбачає, де, на якому уроці і яку роботу він буде проводити (аналогічно планується й навчання рефлексивної діяльності) і готує відповідні запитання і завдання: а) визначити цілі вивчення теми; б) визначити цілі уроку (практикується на протязі тривалого часу); в) сформулювати цілі домашньої роботи (практикується досить часто, можна за рахунок часу, відведеного на закріплення вивченого) і т.п.
Цілі вивчення теми, окремого уроку, результати рефлексії обов’язково записуються в учнівський зошит!
Важливо вчити учнів встановлювати цілі і в оволодінні певними компетенціями. Для цього потрібно їх ознайомити з видами компетенцій, розкрити сутність кожного виду, проаналізувати з допомогою анкет, співбесід, письмових робіт чи саморефлексії рівень володіння певною компетенцією і визначити цілі вдосконалення умінь і навичок.
Цілепокладання учителя
Визначається насамперед окресленим шкільною програмою переліком знань, умінь і навичок. Саме на його основі розробляються вимоги стосовно конкретної теми, а далі – кожного уроку.
Наступний крок – аналіз цілей учнів і корекція власного переліку.
Далі – встановлення ієрархії цілей з урахуванням можливостей теми та учнівських пріоритетів.
І нарешті – складання технологічної карти, конструювання системи занять з певної теми.
Наведемо орієнтовний перелік цілей щодо теми "Улас Самчук":
Учні повинні знати:
Зміст понять "цілепокладання", "рефлексія".
Учні повинні вміти:
Дати загальну характеристику процесові діяльності, визначити його складові, цілі окремого уроку, проводити рефлексію та саморефлексію.
Тема уроку: Життєвий шлях і творчість Уласа Самчука. Авторське "я" письменника на сторінках спогадів "На білому коні" та "На коні вороному". Публіцистика. Стаття "Нарід чи чернь?"
Цілі уроку:
Ознайомити учнів зі змістом поняття "діяльність", розкрити його структуру, пояснити важливість оволодіння навичками цілепокладання, планування, організації діяльності, рефлексії та оцінки; основними способами цілепокладання та рефлексії.
Розвивати вміння ставити цілі конкретного уроку, аналізувати власну діяльність та діяльність своїх товаришів.
Тема уроку: Роман "Марія": історія створення, зміст, проблематика. Філософська система духовності українського народу на сторінках роману.
Добро і зло на сторінках роману: філософські категорії і їх земне втілення.
Герої Уласа Самчука – носії рис української ментальності (Марія, Гнат, Корній). Піднесення образу Марії до рівня символу України.
Цілі уроку:
Перевірити розуміння учнями змісту понять "діяльність", знання його структури, усвідомлення важливості оволодіння навичками цілепокладання, планування, організації діяльності, рефлексії та оцінки; знання основних способів цілепокладання та рефлексії.
Розвивати вміння цілепокладання та рефлексії.
Тема уроку: Роман "Марія": історія створення, зміст, проблематика. Філософська система духовності українського народу на сторінках роману.
Добро і зло на сторінках роману: філософські категорії і їх земне втілення.
Герої Уласа Самчука – носії рис української ментальності (Марія, Гнат, Корній). Піднесення образу Марії до рівня символу України.
Цілі уроку:
Перевірити розуміння учнями змісту понять "діяльність", знання його структури, усвідомлення важливості оволодіння навичками цілепокладання, планування, організації діяльності, рефлексії та оцінки; знання основних способів цілепокладання та рефлексії.
Розвивати вміння цілепокладання та рефлексії.
Тема уроку: Трагедія України в романі: сутність, причини, наслідки.
Зречення народної моралі – причина духовної загибелі особистості (Максим).
Аполітичність, брак національної самосвідомості – причина поразки визвольних змагань на Україні в 1917 – 1920 рр.
Більшовицька система очима Уласа Самчука: генезис, ідеологія, мораль, господарювання.
Картини голодомору в романі.
Віра письменника в незнищенність українського народу, в неминучу перемогу Добра над Злом.
Цілі уроку:
Цілі можуть визначатися і для певного блоку, модуля, як це, наприклад, робить Г.Сподарик щодо розділу "Світ який – мереживо казкове!" у 5 класі [8, с. 35]:
Учні повинні знати:
Учні провинні вміти:
Науковий співробітник лабораторії літературної освіти Інституту педагогіки АПН України Н.Логвіненко пропонує такий перелік навчальних цілей до розділу "Усна народна творчість" у 8 класі:
Учні повинні знати й розуміти:
Учні повинні розрізняти:
Учні повинні вміти характеризувати:
Учні повинні вміти складати:
Учні повинні вміти писати:
Запитання про співвідносність цілей теми й окремого уроку літератури, конкретизацію цілей репродуктивного й творчого характеру залишимо для подальшого обговорення, сьогоднішню ж розмову про цілепокладання завершимо словами В.Полонського: "Не можна перевіряти знання учнів, якщо не ясно, які якості знань повинні бути сформовані в результаті навчання. Не можна складати контрольні завдання, якщо невідомі способи відповідей на ці запитання […] Вихідним пунктом для оцінки знань є визначення цілей навчання, кінцевих і проміжних результатів " [9, с. 12; 23].
нагору
Її мета – згадати й усвідомити цілі діяльності і процес її протікання (способи, проблеми, шляхи їх вирішення), співвіднести отримані результати із запланованими й відкоригувати цілі й шляхи наступної діяльності.
"Без розуміння способів свого учіння, механізмів пізнання і миследіяльності учні не зможуть присвоїти здобутих знань" [3, с. 287; виділення наше. – А.Ф.], оскільки "той, хто повторює, - не вчиться. Освоєння відбувається тільки тоді, коли… включається спрямована рефлексія, за рахунок якої і виділяються… схеми діяльності – способи вирішення задач чи розмірковування. Засвоєння виступає прямим продуктом такого рефлексивного процесу" [12, с. 52].
Але разом з навичками аналізу, взаємоаналізу і самоаналізу діяльності учень повинен оволодіти навичками аналізу власних відчуттів.
Рефлексія тісно пов’язана з цілепокладанням і оцінкою, адже для її успішного проведення учень повинен знати чіткі критерії діяльності, орієнтуватися в поставлених цілях. Вчені рекомендують доводити критерії оцінки з кожного предмета не тільки до відома дітей, а й їх батьків [10].
Методика організації рефлексивної діяльності, за А.Хуторським, включає в себе такі етапи:
Потрібно поступово привчати учнів до усвідомлення важливості рефлексивної діяльності, виробляти її потребу, навички проведення.
Етапи уроку, на яких буде проводитися рефлексія, зазначаються в календарних і поурочних планах, її результати відображаються в учнівських зошитах.
Цю роботу доцільно розпочати із загальнонавчальної рефлексії: визначення цілей навчання (див. вище) є, разом з тим, і рефлексією своїх бажань, прагнень, оцінка роботи за семестр (рік) – це й рефлексія, аналіз власних досягнень.
З цією метою такою можна провести й таке опитування на основі анкети А.Хуторського [3, с. 433]:
АНКЕТА
ПІП учня _____________________________________________
1. На заняттях з української літератури в цьому семестрі (році) я:
- дізнався ____________________________________________
- зрозумів _____________________________________________
- навчився ____________________________________________
2. Найбільший мій успіх – це ______________________________
3. Мої найбільші труднощі – це ____________________________
4. Що у мене не виходило, а тепер виходить _________________
5. У чому я змінився? ___________________________________
6. Мої побажання собі на наступний семестр _________________
Учням можна також пропонувати невеличкі письмові роботи (і в кінці семестру, і на протязі навчання): "Мої успіхи", "Мій сьогоднішній день", "Сьогоднішній урок літератури", "Заради чого я навчаюсь". Однак попередньо потрібно налаштувати школярів, допомогти їм чітко усвідомити, на що має бути спрямована увага.
Аналіз діяльності також потребує постійного вправляння. У кінці уроку чи спеціально зупинивши його, учитель просить учнів проаналізувати їхню діяльність: етапи (крок за кроком), прийоми й мислительні операції, що застосовувались, які труднощі виникали і як вони переборювалися.
"Що ми робили? Як ми це робили? Для чого ми це робили? Чому саме так ми це робили?" – такими можуть бути запитання. Потрібно, аби школяр міг не тільки відповісти на поставлене запитання, а й розповісти, як він дійшов до того чи іншого висновку, "розгорнути" свою мислительну діяльність і вербалізувати її.
За допомогою спеціальних запитань спонукаємо учня до рефлексії діяльності однокласників. Перевірку домашнього завдання можна провести в парах, зосереджуючись не тільки на аналізі правильності чи неправильності досягнутого результату, а й на розгляді шляху, мислительних операцій, дій, способів, яким він був досягнутий.
Можна запропонувати й таку анкету:
Послідовність формування рефлексивних навичок має такий вигляд: аналіз і оцінка ? взаємоаналіз і взаємооцінка ? самоаналіз і самооцінка.
Доцільно таку роботу спочатку виконати спільно з учителем, потім нехай учні проведуть її в парах і один з них (кожного разу це буде інший школяр) виступить перед класом.
Рефлексивна діяльність може відбуватися і в кінці кожного дня:
Окрім анкет, можуть застосовуватися й інші прийоми: усне обговорення, графічне (у кольорі) відтворення настрою протягом уроку, дня, тижня, оцінювання етапів діяльності тощо.
В педагогіці і психології розроблені рефлексивні курси (Г.Андріанова), існує спеціальна література з цього питання, яку може використати в своїй роботі учитель.
нагору
Тут потрібно насамперед відповісти на запитання: а що, власне, ми маємо оцінювати?
Традиційно в школі оцінюють рівень навченості учнів (досягнення цілей навчання).
Однак останнім часом усе частіше наголошується на необхідності оцінювання й рівня научуваності школярів.
А виходячи із сутності особистісно-зорієнтованого навчання, оцінюванню має підлягати також і рівень їх особистісного зростання.
Тому в цьому контексті, очевидно, доречнішим буде термін "освітня діагностика", яка включає в себе "контроль, перевірку, облік, оцінювання, накопичення статистичних даних, їх аналіз, рефлексію, виявлення динаміки освітніх змін, перерозподіл цілей, уточнення освітніх програм, корекція навчання, прогнозування подальшого розвитку подій" [3, с. 418].
На сьогодні відомо кілька систем визначення рівнів навченості (їх частіше називають рівнями засвоєння навчального матеріалу, рівнями навчальних досягнень) [5, с. 105]:
тивне самостійне
відтворення
рення
понять
вання (не-
усвідомлене відтворення)
тивні алго-
ритмічні дії
ня типових задач)
вування
вання понять
уміння й навички (репродук-
тивний рівень)
(креативний рівень)
рення системи понять
(творчий рівень)
вання системи понять
Оцінювання учнів по чотирьох диференційованих навчально-розвивальних програмах ("А", "В", "С", "Д") на трьох рівнях (репродуктивного засвоєння, свідомого використання інформації в аналогічних ситуаціях, творчо-трансформаційне використання кінцевого продукту навчання) здійснює М.Гузик [20].
"Введення до навчального процесу поняття про точно дозовану суму знань, а також конкретних критеріїв перевірки достеменності її сприйняття в комбінації з індивідуальним часом, протягом якого певний учень засвоює цей базовий зразок знань, забезпечили гарантовану успішність кожної дитини", - пише автор Комбінованої системи [20, с. 63].
Досить ґрунтовно ця проблема проаналізована в "Діагностуванні навченості: Гуманітарні дисципліни (Львів, 2000)" (чи не першій і чи не єдиній на сьогодні спробі системно викласти погляди на суть і роль цілепокладання й оцінювання з точки зору саме навченості школярів [4].
Взявши за основу критерії В.Симонова [4, с. 21], її автори виділяють 4 рівні:
Пропонований підхід, на наш погляд, дозволяє точніше й об’єктивніше "наповнити" не тільки певний рівень, а й кожен бал переліком відповідних знань і умінь і, відповідно, сформулювати запитання і завдання для їх оцінки.
Справді, 1 рівень засвідчує наявність знань, відтворення інформації на рівні "зазубрювання", 2 рівень – розуміння, третій – це уміння їх використовувати в "стандартних" ситуаціях, четвертий рівень – працювати в ситуаціях "нестандартних", здатність до творчості.
Така класифікація дозволяє позбутися неоднозначності трактувань у вимогах до певного рівня. Скажімо, як може бути "недостатньо осмисленою" відповідь в учня, який "розуміє основні положення навчального матеріалу", може (нехай і з допомогою вчителя) "аналізувати, порівнювати, узагальнювати та робити висновки… застосовувати знання під час розв’язування задач за зразком"? Чи як може відповідь бути одночасно "повна, логічна, обґрунтована, але з деякими неточностями"? [13, с. 71].
Застосувавши цю класифікацію, можна буде уникнути випадків, коли завдання: "Напишіть, що вам відомо про народну творчість та її жанри" (суто репродуктивне, відповісти на яке можна, просто завчивши матеріал – 1 рівень за пропонованою класифікацією) і "Проаналізуйте баладу "Ой, не ходи, Грицю…" (застосування знань (стандартних умінь) – 3 рівень) – потрапляють в одну групу. Так само до різного рівня складності відносяться завдання "Визначте риси, притаманні троянцям-воїнам" і "Складіть план характеристики Енея", "Дайте загальну характеристику народним думам" і "Напишіть невеликий твір "Історія мого народу в думах" (приклади можна множити…).
Опираючись на згадувану працю [4], а також інші публікації з цього питання [6], пропонуємо увазі читачів класифікацію, яка, на наш погляд, за умови певного доопрацювання, може "функціонувати" в школі.
Її перші два рівні – це перевірка знань й елементарних умінь учнів. Два наступні – сформованості навчальних умінь і навичок.
Рівень запам’ятовування і відтворення – учень знає і відтворює окремі факти, дати, імена, назви з почутого і прочитаного без розуміння його сутності.
Рівень розуміння – учень розуміє засвоєний матеріал, може працювати з ним на елементарному рівні.
Рівень застосування – учень має сформовані загальнонавчальні уміння й навички, може застосовувати їх у стандартних ситуаціях.
Рівень творчості – учень володіє високим рівнем навчальних умінь і навичок, застосовує їх у нових ситуаціях, створює власний навчальний продукт.
Критерії оцінювання навченості учнів з української літератури
(Добре розумію, скільки запитань виникає після ознайомлення з цією класифікацією. І про співвідносність її із затвердженою Міністерством освіти, і про "завищеність рівнів" (а як же бути з медалістами? Хто ж зможе подолати "планку" 12 балів? А що після цього скаже відповідний відділ освіти? І… і… і…).
Вдячний буду усім, хто відгукнеться на публікацію, оскільки вирішення означених проблем є вкрай нагальним, та й перші варіанти класифікації містили схожі положення. І нарешті, розробка укладачами програм за дорученням МО цілей вивчення предметів шкільного курсу (На рівні окремого уроку! Ще буквально вчора абсолютно фантастична думка!) вселяє віру, що настане час і на перегляд норм оцінювання. – А.Ф.).
У зв’язку з піднятою проблемою цікаво було б почути відповідь ще на кілька запитань:
Критерії оцінки виразного читання напам’ять художніх творів
Важливим і досі не розв’язаним питанням залишається проблема тестів для оцінювання навченості.
Алгоритм їх підготовки може бути таким:
Як свідчить практика, запитання різних рівнів складності найчастіше об’єднують, формуючи два або три блоки. Гадаємо, краще все ж мати окремий блок на кожен рівень з "розбивкою" по оцінках. Тоді вдасться уникнути об’єднання в одну групу різнорівневих завдань, про що уже згадувалося. Та й учителеві буде легше об’єктивно оцінити роботу. Такий перелік запитань і завдань і дата атестації доводиться (обов’язково!!!) до відома учнів на початку вивчення теми (вивішується в класі або роздається персонально). Недопустимою є ситуація, коли цілі вивчення теми заявлені одні, а на атестації заявляються зовсім інші запитання й завдання. Попереднє ознайомлення не тільки орієнтує школярів під час "проходження" теми, а й допомагає визначитися з прагненнями й сподіваннями: "Якщо мені не потрібна "ця література", але потрібна оцінка, то що ж я маю знати і вміти, аби отримати її?", "Що я маю знати і вміти, якщо я люблю літературу і хочу отримати "8"? "9"? "10"?
Обравши певний бал, учень слідкує, аби не пропустити щось потрібне для відповіді в розповіді вчителя, шукає необхідний матеріал. Бажано, аби кожен "бал" оцінювався кількома запитаннями на вибір.
Проілюструємо це на прикладі тестів до творчості Уласа Самчука.
І рівень – запам’ятовування і відтворення.
"1"
"2"
"3"
ІІ рівень – розуміння
"4"
"5"
"6"
ІІІ рівень – застосування.
"7"
"8"
"9"
ІV рівень – творчості.
"10"
"11"
"12"
Наступна проблема – співвідношення отриманих за відповіді балів і виставленої оцінки. Учень має відповісти на запитання усіх рівнів складності [4, с. 56]? Але як бути, якщо із пропонованих для першого (запам’ятовування і відтворення) рівня п’яти запитань учень відповів лише на три, успішно справився з другим (розуміння), не виконав завдання третього (застосування), але мав успіх на четвертому, найвищому (творчому)?!
Можна стверджувати, що учень не виконає завдань третього рівня, не маючи відповідних знань (1 і 2 рівень). Особливо, якщо завдання сформульовано таким чином, що їх виконання вимагає застосування знань з усіх попередніх рівнів. Але як тоді бути з обов’язковістю "проходження" усіх рівнів?
Може, все ж передбачати запитання для кожної оцінки, але тільки одне, і "вага" його буде відповідною, а загальна сума становитиме 12? Або кілька запитань для кожної оцінки, але тоді "вага" повинна ділитися на кількість запитань: 3 (оцінка) : 3 (кількість запитань) = 1 (вага одного запитання)? Але тоді учень може "набрати" суму "вісімки" на запитаннях першого й другого рівнів.
Проблема потребує подальшого обговорення.
На сьогодні ж, очевидно, можна зупинитися на варіанті, який передбачає виставлення оцінки на запитання одного певного бала.
Однак оцінювання освітньої діяльності учня – це, як уже зазначалося, тільки одна зі складових. Не менш важливими є й інші, зокрема вироблення в учнів навичок самооцінювання, яке включає:
Відповідні форми роботи – самооцінка, взаємооцінка (в парах і групах), порівняння самооцінки й оцінки, виставленої учителем та однокласниками тощо, – передбачаються в календарному і поурочному планах.
Важливо наголосити, що оцінюватися повинні не тільки результати навчання, а й шлях до результату: хід мислительних операцій (з чого ти почав?.. які дії ти здійснив?… як ти міркував? тощо).
Для вироблення навичок оцінювання великі можливості надає взаємоперевірка домашніх завдань, рецензування усних відповідей, письмових робіт однокласників. (Зазначимо, що заразом це й значно зекономить сили і час самого учителя). Зрештою учень переходить до самооцінки: власної відповіді, розказаного напам’ять вірша тощо. Єдине, що обов’язково потрібно врахувати при цьому, – це надання йому чітких критеріїв.
Якщо "навченість" – це рівень предметних знань, умінь і навичок (актуального розвитку), то "научуваність" – рівень навчальних можливостей школяра, який визначає, за Л.Виготським, зону його найближчого (чи потенційного) розвитку.
Взявши за основу сформовані на основі узагальнення досвіду практичні рекомендації [14, с. 97], можемо визначити три рівні оцінювання научуваності:
Тенденція до зростання чи зниження рівня відзначається в індивідуальних картах психологічного супроводу позначками І ? , ІІ? , ІІІ ?, в освітніх характеристиках – описово.
Технологія перевірки научуваності (її рекомендують проводити на початку і в кінці навчального року) матиме такий вигляд:
І. Повторивши раніше вивчене, учитель подає невеликий за обсягом (на 7 – 8 хвилин роботи) навчальний матеріал і показує зразок його застосування в стандартній і зміненій ситуаціях.
ІІ. Після цього учням пропонується самостійна робота:
Виконання усіх видів завдань свідчить про високий (творчий) рівень научуваності школяра; чотирьох із них – прикладний; три і менше завдань – репродуктивний рівень [терміни взято в автора згадуваної статті. Принагідно зазначимо, що там же наведено й зразки оцінювання загальнонавчальних умінь і навичок [14].
Проблемою, що потребує обговорення й розв’язання, є визначення й урахування в умовах особистісно-зорієнтованого навчання індивідуального стилю навчальної діяльності школяра.
Будучи за своєю суттю поняттям інтегральним, він включає в себе, окрім рівня научуваності, особливості психічних (пам’яті, мислення, уяви, уваги) і психофізіологічних процесів (домінуюча півкуля, провідні канали прийому й переробки інформації, тип темпераменту тощо). Узагальнені й систематизовані дані повинні враховуватися учителем під час проведення навчальних занять.
Поряд з традиційною оцінкою в умовах особистісно-зорієнтованого навчання значної ролі набувають інші форми оцінювання: бали, місце в рейтингу (за умови впровадження рейтингової форми навчання), а також якісне (словесне) вираження. Останнє особливо важливе з огляду на необхідність створення ситуації успіху, заохочення школярів до подальшої наполегливої праці, навіть якщо на сьогодні позитивний результат не є очевидним. Але якщо порівнювати досягнутий результат не з "середньостатистичним", а з планованим, то учитель зможе похвалити учня, навіть якщо він відповів на "4", пам’ятаючи, що більше, ніж "3" той ніколи не отримував, за 12 допущених помилок, якщо раніше менше 20 не було.
Можуть також складатися діагностичні карти, освітні характеристики, вестися учнівські щоденники досягнень. Цікавою новацією є формування "портфеля досягнень", куди учень складає письмові роботи, розробки, малюнки, одним словом, усе, що може свідчити про його "шлях у науці" та рівень досягнень. У кінці року (семестру) зібраний матеріал аналізується, систематизується, на основі чого учень здійснює рефлексію власної навчальної діяльності й оцінює її результативність. Роздуми учня над проробленою роботою і формуванням портфеля є обов’язковими, без них портфель вважається незавершеним [15, с. 98 – 101].
Загалом же оволодіння навичками оцінювання й самооцінювання, участь у цьому процесі учнівського колективу, гласність оцінки повинні привести до зниження конфліктності навчання, зменшення суб’єктивізму, створення ситуації успіху, формування позитивної Я-концепції особистості.
І нарешті, діагностика особистісних якостей. Вона проводиться на початку і в кінці навчального року і складається з "блоків" (див. Карту психологічного супроводу):
Перший "блок" діагностується за допомогою опитувальників, які застосовувалися й на початку року (див. Попередні випуски рубрики), другий – на основі тестів, а також спостережень, рефлексивних записів, аналізу учнівських зошитів.
З кожного виду діяльності встановлюється три рівні досягнень: високий (В), середній (С) і низький (Н).
Цілепокладання:
Планування:
Рефлексія:
Оцінка:
Результати відображаються в індивідуальній карті психологічного супроводу або в таблиці:
Індивідуальна карта психологічного супроводу складається на основі аналізу успішності, співставлення планованих і досягнутих цілей, даних психологічних досліджень, учнівського щоденника досягнень, анкет батьків тощо. У ній відзначаються зміни, які відбулися у внутрішніх структурах особистості: динаміка навченості та научуваності, індивідуального стилю, оволодіння етапами діяльності (цілепокладання, планування, рефлексія, оцінювання), розвиток певних якостей (увага, пам’ять, уява, мислення) та ін. Форма такої характеристики є довільною і кожен учитель (школа) може визначити її структуру на власний розсуд. Потрібно тільки прослідкувати, аби до неї ввійшли інтегративні показники розвитку особистості.
Наведемо рекомендований психологами один із можливих варіантів такої карти [модифіковано за: 19, с. 19; 17, с. 169]:
ІНДИВІДУАЛЬНА КАРТА ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ШКОЛЯРА
ПІП учня ________________________________________________
Число, місяць і рік народження ______________________________
Склад родини (рік народження, освіта, місце роботи батьків) ______
Житлово-побутові умови родини _____________________________
Стан здоров’я учня _______________________________________
Інформація про сімейне виховання
З ким із членів родини більше спілкується дитина _______________
Методи заохочення і покарання _____________________________
Оцінка батьками індивідуальних особливостей дитини ___________
Що турбує батьків у поведінці дитини _________________________
Інформація про розвиток особистісних якостей
Темперамент. Тип ВНД
Характер
Увага
Пам’ять
Уява
Мислення
Особливості особистості
Навчальний профіль
Сформованість діяльнісних навичок
Сформованість способів розумових дій
Своєрідним компасом для аналізу й самоаналізу особистісної спрямованості уроку може стати карта спостереження за його проведенням [модифіковано за: 17, с. 158 – 160; 18, с. 110 – 111]:
Проблеми цілепокладання, рефлексії, оцінювання повинні постійно знаходитися в полі зору учителя. Як, зрештою, й усі інші важливі питання, що складають сутність особистісно-зорієнтованого навчання. Обговорення цілей навчання на рік (семестр) у колі однокласників, а згодом успіхів і причин невдач, завершення усіх справ і починань рефлексією доречно доповнить роботу, яку буде проводити на уроках учитель-предметник, сприятиме не тільки виробленню умінь і навичок, а й усвідомленню її важливості і потрібності.
Список використаної літератури
ОЗОННА ЦИТАТА
Реалізація вчителем особистісного підходу
Із пам’ятки Ш.Амонашвілі педагогу
П’ЯТЬ ДІЄСЛІВ ОСОБИСТІСНОГО ПІДХОДУ (за Є.Ільїним)
Любити! Розуміти! Приймати! Співпереживати! Допомагати!
"ПРОШУ ВВАЖАТИ МЕНЕ ЛЮДИНОЮ" (за С.Соловейчиком)
Учителі! Прошу вважати мене людиною і
ОСОБИСТІСНИЙ ПІДХІД В ЖИТІ ДИТИНИ
(з практики літніх таборів Канади)
нагору
Автор: А.Фасоля, кандидат педагогічних наук, м. Київ
Теги: цілепокладання, рефлексія, оцінка
=
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков