Оптимізм Золотої доби і чесноти доби Заліза (аудіо)

(клацайте на фото, щоб збільшити)

Вихідною тезою було визнання кризи сучасного світу. І хоч теза ця вже стала набутком масової свідомості, Ігор Каганець запропонував своє тлумачення. Криза, по-перше, усвідомлюється як всеохоплююча й глибинна, тобто не лише як фінансова, але й як кліматична, екологічна, безпекова, як криза родини, криза моралі. Генеза такого тлумачення веде відлік від 1927, коли вийшла праця Рене Генона «Криза сучасного світу». Зазначені кризові явища, що мають вже незворотній, системний характер, вказують, фактично, на кінець світу, – але це кінець одного світу, і він веде до початку світу нового – нового циклу людської історії.

Сутність таких циклів була описана ще в античні часи. Всі вони мають подібну структуру: починаються із Золотої доби, далі йдуть Срібна, Мідна, Залізна доби. Нинішній цикл веде відлік від 55 століття до нової ери. Його часто пов’язують з Циркумпонтійською катастрофою, коли прісноводне озеро, що було на місці Чорного моря, було залите водами Середземного моря і перетворилося на солоне Чорне море. Недарма й початок козацького літочислення – це 5508 рік до нової ери. З цих часів ми бачимо стрімкий злет Трипільської цивілізації, що проіснувала близько трьох тисяч років. Це становить 4/10 циклу. А у давніх трактатах зазначено, що Золота доба триває 4/10 циклу, Срібна 3/10, Мідна 2/10 й Залізна 1/10 циклу. Оскільки 750 років Залізної доби (1/10 циклу) добігають кінця, наближається нова доба, резюмував доповідач.

Її початок Ігор Каганець пов’язує з 2015 роком. З точки зору планетарних конфігурацій це має бути особливий рік, і на це звертав увагу сучасників ще професор Микола Чмихов, астроном, археолог і культуролог. Вказану дату доповідач порівняв з шостою годиною ранку, коли для більшості починається новий день: «проте, для когось він починається о п’ятій ранку, для когось – о десятій. Але найкраще все робити вчасно». Для України настання нової доби – факт доволі важливий, адже звідси періодично починалися процеси глобального масштабу. Саме тому землі нинішньої України називали планетарним полюсом, пупом Землі.

Для Каганця і його однодумців Україна доби Трипілля (тобто Золотої доби) надала взірці цілісного, радісного світогляду, творчого палання, життя у гармонії з природою. Тому досвід цієї цивілізації може стати у нагоді сьогодні, з огляду на наближення нової Золотої доби. І якщо самовизначення людей тих часів буде актуалізоване нині, це, на думку доповідача, наблизить Золоту добу нового циклу.

Перехідний етап сім з половиною тисяч років тому супроводжувався трьома революційними проривами: світоглядним, організаційним і технологічним. Перший є особливо важливим, адже зі сфери духу починаються всі інші трансформації. Але, щодо світоглядного прориву, Ігор Каганець озвучив проблематичність висновків на базі існуючих джерел. Тобто нам до кінця не зрозумілий цей світогляд.

Проте, в окремій співдоповіді Ольга Михайлова навела висновки згадуваного Миколи Чмихова. Чмихов пов’язував неолітичну революцію з поширенням абстрактного мислення. Про це свідчить поява символів на предметах щоденного вжитку. Археологічні дослідження засвідчують майже повну відсутність символів у попередню добу. Хоча у первісному «реалізмі» стародавні майстри-художники демонстрували вражаючу точність деталей і вміння передати рух, і навіть характер дій, вони не проявляли інтенції узагальнення, абстрагування.

Назвавши символіку – концентрованим світоглядом, Каганець згодом зупинився на тлумаченні традиційних індоарійських символів. Оскільки землеробство для цих народів визначало їхній спосіб життя, особливе значення вони приділяли солярним циклам, жили за сонцем. Так, за сонцем зорієнтована наступальна, «чоловіча» сварга, символ Ісуса Хреста в ранньому хрестиянстві. Існувала також протинаправлена «жіноча» сварга, яку малювали на колисках, жіночому одязі і посуді. В основі сварги лежить хрест як символ центру, поєднання небесного і земного.



На думку Ігоря Каганця, організаційний прорив неолітичної революції відзначила поява соціального структурування, варнової системи: «Статус людини визначався вже не її віком і фізичною силою, а приналежністю до одного з трьох типів діяльності. Перший – це діяльність світоглядна, діяльність носіїв знань, так званих брахманів. Потім – люди, які здатні підтримувати порядок, захищати його, захищати все живе: це так звані кшатрії. І третій тип діяльності – виробництво й господарництво, а люди, які мають до нього хист – вайш’ї. Всі ці терміни мають аналоги в українській мові. В Україні святкують так званий Рахманський Великдень, тобто брахманський Великдень. Є різні легенди, що були такі святі люди, які кудись помандрували. Слово «кшатрії» має такий самий корінь, що й слово «козаки» – корінь «кес», тобто меч, зброя. Слово «бизнес» споріднено зі словом вайш’я. Весями називались такі місця, де збирались вайш’ї».

Від 1998 року виходить журнал «Перехід-IV», в якому Ігор Каганець з колегами висвітлюють специфіку перехідного етапу, який ми переживаємо нині. Золота доба Трипілля пропонується як взірець гармонійного світосприйняття – творчого й водночас ігрового. Відроджується розуміння життя як захоплючої гри. Недарма латинський корінь «ludens» (тобто, той, хто грає) є співзвучним самому слову «людина». Але в основі цього світогляду – не лише народні, первісні традиції, але й традиція хрестиянська. Доповідач докладно розповів, до яких висновків він дійшов, занурившись у тексти класичного християнства, зокрема – у Євангелія:

«Написав я на цю тему книжку, вона називається «Пшениця без куколю». Довелося буквально по реченню, по слову перебрати ці тексти, подивитися, наскільки вони один з одним корелюють, наскільки вони цілісні. В цій книжці доведено, що 50% текстів – це вставки з метою блокування основних положень Євангелій. Ті, хто робили ці вставки, не знали, що їх буде видно, як брудні сліди на чистому простирадлі.

Коли всі чотири Євангелія були очищені від вставок, вони склалися в єдину систему, як ключ і замок. І відкрився текст, який вражає літературною довершеністю, логікою, наповненістю світлом і практичними рекомендаціями, які для нас зараз актуальні.

Твір, щоб його цікаво було читати, повинен мати пригодницьку основу. Потім, частина пригод повинна давати якісь знання людині, щоб та стала розумнішою. І ще – настанови на майбутнє, пророцтва. Тексти Євангелій є одночасно і пригодами, і наукою, і пророцтвом. Це інструкція по освяченню людини, поверненню до Золотої доби».

Євген Лапін і Юрій Проценко перепитали, кому й навіщо знадобилось робити вставки до священних текстів. На думку доповідача, зацікавленою стороною був Єрусалимський синедріон. Але боротися с процесом хрестиянизації шляхом заперечення текстів було безперспективно (адже заперечення – це завджи додаткова реклама). Ефективніше було довести ці тексти до абсурду, заглушити вставками. Коли повмирали очевидці євангельських подій, на перше місце вийшли тексти, що лишилися. Каганець визначає як головну прикмету справжніх текстів – оптимізм, адже Євангеліє це перш за все – «добра новина».

На противагу цьому Марія Нестерова відзначила причетність євангеліста Іоанна до апокаліптики Нового Заповіту. Ігор Каганець не погодився: «Апостол Іван написав Євангеліє. Апокаліпсис написано іншою людиною. Це добре видно по стилю написання. Іван писав вишуканю геленською мовою, а Апокаліпсис написано мовою брутальною. Він більше нагадує Книгу Єзекиїля, юдейську традицію».

За висновками пана Ігоря, хрестиянство базується не на юдейській, а на європейській, арійській традиції (хоч Олег Пашкевич запропонував називати цю традицію не арійською, а ведичною, з чим Ігор Каганець в цілому погодився). На підтвердження цього він провів аналогію між народними традиціями і євангельський описом Тайної вечері. Коровай, який називався Паска, розділили, всі разом його спожили, по колу, всі разом з однієї чаші випили виноградний напій, «плід виноградної лози». І досі по селах в Україні зберігається цей звичай, коли люди, збираючись, п’ють по колу з однієї чаші за годинниковою стрілкою, і співають «славні» – духовні гімни.

А сам Ісус Хрестос був вихований своїми батьками в традиції галльських (чи галицьких) друїдів, впевнений доповідач. Висновок про це він зробив, зокрема, тому, що останні слова Ісуса на хресті були сказані невідомою мовою, можливо, батьківською, але вона є зрозумілою для нинішніх мешканців Карпат. На зауваження Марії Нестерової, буцім-то батько Ісуса був теслею, а не друїдом, Каганець зауважив, що справа в перекладі. Йосип, згідно геленського першоджерела, значиться як «тектонос», тобто майстер, хоча це може означати й столяра, і цілителя.

Сама процедура аналізу біблійних текстів зацікавила Євгена Лапіна. Справді, звернення до авторитетніх першоджерел в такому аналізі є визначально важливим. Ігор Каганець користувався виданням Греко-католицької церкви під редакцією кардинала Мирослава-Івана Любачівського. З іншого боку, йому прислужилося авторитетне в Російському православ’ї 12-ти томне видання під редакцією професора Олександра Лопухіна, в якому кожне речення Біблії ретельно досліджене і прокоментоване. Також – тексти протестантської традиції, де підходили до вивчення Святого письма науково.

Але чи не найважливіше було звернутися до словників, зокрема з гелленської (еллінської) мови. Адже неточність перекладу може вести до суттєвих перекручень змісту. Як приклад, навів Ігор Каганець відому фразу «Ходив Ісус по синагогах галілейських». Згідно зі словником, є кілька значень слова «синагога». Перше – громада, друге – приміщення для зібрання громади, третє – спільне зусилля, і тільки насамкінець – місце зібрання єврейської громади, при чому це трактування слово отримало після зруйнування Єрусалиму. Тобто Ісус ходив не по релігійних юдейських засіданнях, а по спільнотах Галілеї! До речі, на той час це була провінція, що динамічно розвивалася. Сам правитель її, Герод Антипа, був у дружніх стосунках з імператором Тиберієм. І це давало підстави сучасникам вірити у близьке настання нової Золотої доби. Проте, твердить Каганець, час, коли євангельська модель може реалізуватися, настав саме зараз:

«Одне з найголовніших пророцтв записне в Євангелії від Івана. Це пророцтво про оновлення Церкви, тобто духовної громади. Ісус Хрестос відібрав собі дванадцять апостолів, але лише троє входили у внутрішнє коло. Це був Симон, який після ініціації отримав ім’я Петро, тобто камінь, скеля. І ще було два брати, Яків і Іван, яким Хрестос дав ім’я Воанергес, що перекладається як «сини грому» або «діти блискавки». В Євангелії від Івана є пророцтво, що на зміну Церкві Петра (Церкви Каменя) прийде Церква Івана, або Церква Воанергес; замість земного – магічно-небесне».

Такі «вертикальні» пріоритети навіть на прагматичному рівні доводять свою ефективність. Буває, що для досягнення своєї мети людина йде до неї навпростець. Розумніша людина наближається до мети нелінійно, обходячи складнощі на шляху. Але найкращий спосіб – рухатися не вперед, а вгору. Досягнувши сприятливого простору, можна ясно бачити перспективи, найкоротший шлях до мети, хоч, можливо, попередні цілі виявляться вже дрібними і тимчасовими.

Таке ясне, гармонійне бачення світу доповідач співвідносить з поняттям «Царство Боже», і запевняє, що воно може бути досягнуте не після смерті, а вже під час земного життя. Він навів і цитати з Євангелія, які доводять таке тлумачення.

Інше визначення Царства Божого – простір волі. Доповідач запропонував «дилетантам» ідею чотирьох просторів людського буття. Це простір страждань, простір боротьби, простір пригод і простір волі. Навіть серед присутніх в аудиторії КДКД могли бути люди, що належали до різних просторів (чи, за індійською традицією – планів) буття. Хтось переживає з приводу хвороб і образ, хтось планує контратаку на своїх ворогів, хтось просто радіє з випадковостей дня, а хтось свідомо вибудовує структуру подій і вражень. Останній варіант вказує на більшу свободу дії, отже – на присутність у Просторі волі. На прохання Євгена Лапіна, доповідач навів ознаки присутності у цьому просторі: оптимізм, життєва енергія, здоров’я, відсутність негативних несподіванок, творчий азарт. Але питання, як туди потрапити?

Для того, щоб отримати доступ до цього плану буття, треба пройти процедури очищення і вдосконалення. На думку Олега Пашкевича, такі процедури проходили свого часу українські козаки – від медитації до пірнання в ополонку взимку. Козаки вважали себе чернечим орденом, і мали бути повсякчас готові до смертельних випробувань. Марія Нестерова зробила припущення про специфічне харчування козаків, і отримала підтвердження: вони споживали переважно вегетаріанську їжу (додаючи хіба сала).

Сам Ігор Каганець є прихильником оздоровчої системи «Живе Слово» Олександра Філатовича. Цей український лікар побудував систему оновлення людини за допомогою слова, так званих «звукон» і «цифрон» (зразки яких доповідач озвучив).

В основі цієї системи лежить впевненість, що кожна людина несе в собі інформацію про те, якою вона має бути в ідеальному стані: «Ми знаємо з психології, що людина у бадьорому стані духу посміхається. Але якщо в людини поганий настрій, і вона підходить до дзеркала і починає усміхатися, настрій покращується. Спрацьовує зворотній зв’язок. Дивимось глибше. Впевнена в собі людина промовляє сильні слова. З іншої сторони, якщо слабка людина промовляє сильні слова, вона стає сильнішою. Форма змінює людину».

Для того, щоб оновитися, треба цей механізм лише активувати. Доповідач порівняв таку процедуру з натисненням кнопки резервного живлення у фільмах про кіборгів.

Активація захисних сил організму відбувається за умови раціонального харчування і протидії інформаційному забрудненню (головне джерело якого – телевізійні програми, і особливо новини). Базовий курс оновлення «Живим Словом» триває 40 днів, і за цей час відступають хвороби, в тому числі хронічні. А крім того, змінюється сам контекст життя людини: до неї притягуються позитивні події і люди. І навіть більше того – позитивні зрушення відбуваються і з членами родини. Найбільше відчутно це на подружніх парах, які фактично є єдиною енергетичною системою.



Враження від цих трансформацій – як індивідуальних, так і родинних – Ігор Каганець намагався передати з усією можливою емоційністю. І зустрів розуміння, зокрема, з боку Юрія Проценка і Марії Нестерової. Вона визнала ефективність системи Олександра Філатовича і зауважила, що ефект цілительства може також базуватися на дії електромагнітних хвиль тієї чи іншої частоти, що має наукове пояснення.

Назвавши Міністерство охорони здоров’я – Міністерством скорочення населення, а щеплення – сатанинським лохотроном, доповідач тим самим висловив своє ставлення до офіційної медицини. І закликав відмовитися від практики щеплень – як на приватному, так і на офіційному рівні. Про їхні негативні наслідки він порекомендував довідатися в книзі: Олександр Коток «Безжальна імунізація».

Негативні процеси, що відбуваються в людському суспільстві, Ігор Каганець порівняв із ситуацією в мурашнику, коли там поселяється ломехуза, специфічний паразит. Ломехуза примітна тим, що виділяє речовину, яка є наркотиком для мурах. Через її дію вони втрачають волю до праці, і мурашник стає приреченим на загибель. Без штучного втручання врятувати його неможливо. Та якщо відділити здорову частину мурашника від ломехуз і мурах-наркоманів, і перенести її десь за кілометр, мурашник швидко відновлюється. І вже стає нечутливим до наркотику, тобто, до ломехуз. Ігор Каганець поділився тим, як він був вражений подібністю цих процесів до процесів у людському суспільстві.

Алегорію доповідача з викликом підхопила Марія Нестерова. Вона зауважила, що мурашників справді поменшало, але на кількості мурах це, здається, не відбилося. Вони обліплюють кожного, хто заходить у їхні володіння, в ліс. Може, структура їхнього суспільства змінилась з ієрархічної на мережеву? Принаймні люди масово полишають жорсткі структури і йдуть до мережевих, роблять це добровільно і без впливу наркотиків. Чому б не припустити, що за цим вектором відбувається перехід до нових цивілізаційних форм? Може, це і є прикмета настання нової доби?

До речі, доповідач так і не задовольнив прохання Дмитра Муріна обмалювати ситуацію в Україні через 50-100 років, тобто, власне, перебіг обіцяної Золотої доби. Прогнозувати, виходячи з моменту біфуркації – справа невдячна. В цьому контексті Каганець навів дві аксіоми футурології, які він сповідує: «Перша: майбутнє буде таким, яким ми захочемо. Друга: все буде не так, як ми думаємо. Воно буде по-іншому».

З цією останньою тезою погодилася Ольга Михайлова. Вона запевнила, що, виходячи з реалій одного циклу, нема сенсу намагатись свідомо конструювати реалії наступного. Оскільки зрушення мають справді революційний характер, настання нової Золотої доби вимагатиме нової логіки. Вона, напевно, буде в тій же мірі відмінна від загальноприйнятої сьогодні, як перші символічні зображення неоліту – від «гіпереалізму» мезоліту. І відповідно, не так розрізняються Золота і Залізна доби одного циклу, як Золота доба одного циклу і Золота доба іншого. Тому, вважає Михайлова, у питанні самовизначення нема сенсу брати собі за орієнтир Золоту добу Трипілля. Актуальні орієнтири – чесноти Залізного віку. І зокрема, шанована Ігорем Каганцем воля, яка є, безумовно, доблестю Залізного віку. 

В тему:
Три поверхи Великого Переходу: соціальний, національний, магічний
Рене Генон. Криза сучасного світу
Модель «Галілея»: програма-інсталятор Золотої доби
Діти у Просторі волі
Буддійська економіка: в пошуках правильного способу життя
Нація з погляду біології. Неполіткоректні висновки
Земля Сонячного Вепра: Борія, Гіперборія, Вишня Борія
Арії, арійці, трипільці