Ной, вара і Великий Потоп

Наявність спільного ядра міфології про Великий Потоп свідчить про те, що він відбувся у той час, коли арійська спільнота ще перебувала у стані цілісності – була єдиним народом. Після розселення з прабатьківщини арійці рознесли цей яскравий спомин по всьому світу.
У процесі багатократних усних переказів протягом тисячоліть ця історія прикрашалася новими деталями, масштаби її щоразу збільшувалися. Це природно, адже кожний оповідач прагне привернути увагу слухачів і вразити їхню уяву. Врешті-решт, саме завдяки такій гіперболізації важливі події краще запам’ятовуються і мають шанс дійти до далеких нащадків.

РЕАЛЬНІСТЬ ВЕЛИКОГО ПОТОПУ

Сукупність фактичних даних переконує, що в основі міфології про Великий Потом лежить реальна подія. Вона відбулася приблизно 7500 років тому і має наукову назву «Циркумпонтійська катастрофа». Йдеться про прорив Босфорського перешийку й затоплення низинних територій навколо прісноводного Понтійського озера солоними водами Середземного моря. Внаслідок цього виникло Чорне море, а затоплені ним території пізніше назвали «старою землею» – Альт-ланд, тобто Атлантидою (нім. «alt», англ. «old» – стара; «лан», «land» – земля).

Вперше реальність цієї катастрофи підтвердили геологи А. Д. Архангельський та М. М. Страховий, що вивчали осадові породи Чорного та Мармурового морів і подали реконструкцію обрисів Чорного моря до з’яви Дарданелльської протоки (Архангельский А.Д., Страхов Н.М. Геологическое строение и история развития Черного моря. Изв. АН СССР, М.–Л., 1938. – 200 с.).

У 1997 році Вільям Раян і Волтер Пітман, геологи з Колумбійського університету, опублікували нові дані про величезне затоплення Чорного моря через Босфор, що сталося близько 5600 до н. е. (Ryan William, Walter Pitman. Noah’s Flood: The New Scientific Discoveries About The Event That Changed History. 1997). Підтвердження їхньої теорії було отримано у 2000 році міжнародною експедицією, що нею керував Роберт Баллард (Robert Ballard) – один з найвідоміших підводних дослідників сучасності, а також наступними експедиціями.

Радіовуглецеве датування пам’яток Великого Потопу вказує на приблизно 5500 р. до н.е. Це збігається з датою «сотворення світу» у 5508 р. до н. е., від якої ведеться традиційне українське літочислення.

Підвищення рівня води в Європі було спричинене таненням льодовиків внаслідок різкого потепління, що відбулося понад 10 тисячоліть тому. Згідно з сучасними дослідженнями, спочатку вода перетікала з переповненого прісноводного Чорного (Понтійського) моря в Середземне. Проте через кілька тисячоліть ситуація змінилася: рівень води в Чорному морі знизився, а в Середземне море прорвалася солона вода з Атлантичного океану, а з нього почала перетікати в Чорне море через Босфор. Якщо гіпотеза про перетікання води з Чорного в Середземне море нині активно дискутується науковцями, то зворотній напрямок руху води з – Середземного в Чорне море через Босфор 7500 років тому – вважається усталеним науковим фактом (див. оглядову статтю з необхідними посиланнями). У результаті Великого Потопу рівень Чорного моря різко піднявся (за різними розрахунками – на 120–150 м).

На цифровій моделі сучасного Чорного моря добре помітна давня берегова лінія.

Зрозуміло, що цей потоп не міг бути всесвітнім, адже навіть якби розтанули всі льодовики, рівень світового океану підвищився б десь на півтора відсотка. Тобто тут, повторимо, маємо очевидне перебільшення масштабів, характерне для міфології, поезії та мистецтва в цілому. З іншого боку, для очевидців Великого Потому ця подія справді була глобальною і вражаючою. Для нас найголовніше те, що цей міф основується на реальній події, яка стала історичним і культурним водорозділом – між старим світом палеолітичної Борії і новим світом неолітичної Гіперборії.

ВАРА – ЗАХИЩЕНЕ ПОСЕЛЕННЯ

Другим важливим елементом міфу про Великий потоп є порятунок людей в безпечному місці. Біблійний і шумерський варіанти міфу говорять про баржу (ковчег), в якій врятувалися люди з усіма тваринами, рослинами, інструментами, продовольством та іншими необхідними речами. Книга «Буття» уточнює, що ця баржа мала перегородки і складалася з трьох поверхів. Проте неймовірно, щоб тогочасні люди могли побудувати такий гігантський плавучий засіб. То як в реальності відбувся порятунок?
Відповідь дає зороастрійський варіант цього міфу в книзі «Відевдат» – одній з 21 книг Авести. Згідно з нею, порятунок відбувся не на баржі, а у «варі» – укріпленій садибі, фортеці, спорудженій з глини царем Їмою (Ямою) за порадою Агура Мазди – Творця Всесвіту. Коли Їма запитав, як робити цю вару, то Агура Мазда пояснив: «Топчи глину п’ятами і мни руками так, як люди ліплять мокру землю» (Відевдат 2. 31). Принагідно зауважимо, що це ім’я первинно вимовлялося як Яма (саме так воно пишеться на санскриті, в більшості іранських діалектів і на древньоперській мові), натомість варіант «Їма» властивий для авестійського діалекту.

Вара була захищена трьома концентричними колами стін, тобто мала три кільця забудови. Вара була розрахована на 1900 чоловіків і жінок, з них у внутрішній зоні розміщувалося 300 осіб, в середній – 600, а в зовнішній – 1000. Внутрішня захисна стіна мала три проходи, середня – шість, а зовнішня – 9. Вара мала автономне водопостачання. Всередині були вулиці, а навколо – окружний вал.

Слово «Вара» (притулок, прихисток, сховище) походить від давньоарійського кореня «вар», що значить «сила, енергія, міцність». Цей корінь народив багато слів, пов’язаних з силою, напруженням, енергією, рухом, високою температурою, силовим захистом, міцними конструкціями.

Так, від кореня «вар» походять слова «варяг» (воїн, «силовик»), англійське «warrior» – воїн, «варити» (воювати, сваритися, звідси «заварити кашу» – розпочати боротьбу), «vars» – героїчні балади в сикхізмі, іспанське «vara» – жезл (кий) як символ влади, угорське «вар» – фортеця (силовий захист), «баржа» (міцна споруда для плавання).

Слово «вар» також позначає енергійну, киплячу, бурхливу, яру воду: слов’янське «вар» (окріп, звідси місто Карлові Вари з його гарячими джерелами), українське «узвар» (фруктовий напій, відвар). Звідси річки з коренем «вар», наприклад, Ворскла (від «вар-скол», тобто вода-сонце, сонячна, яра вода), Var – річка на південному сході Франції.

Корінь «вар» також означає громаду як консолідовану силу: древньоіндійське «var» – «поселення громади», готське «вар» – «взаємодопомога, охорона», слов’янське «верв» – «громада», германські «hwarf», «werf», «kvarv» – «поселення громади», бургундське і лангобардське «fara» – «кровноспоріднена група».

Близьким до кореня «вар» є корінь «бор» («бар», «бур»), що також означає силу та вогненну енергію: «бор» – вепр, «бордовий» – червоний, буряковий, «буря» – сильний вітер, «боротьба» – силове протистояння. З коренем «вар» (сила, енергія) пов’язане поняття «робота» як застосування сили, звідси: англійське «work», німецьке «werk».

ДВІ СКЛАДОВІ МІФУ ПРО ВЕЛИКИЙ ПОТОП

Як бачимо, в сумерському і біблійному варіантах міфу про Великий Потоп глинобитна вара з трьома кільцями забудови перетворилося на плавучу баржу з трьома поверхами. Бо так цікавіше!

Вара Їми була побудована в країні, що мовою Авести називається «Ар’янам Вейджа». Цей вираз перекладають як «Арійський простір», а також як «Арійський зародок, ядро» (від авестійського «ваеджо» – зерно, початок, насіння). Засновником Арійського Простору був сам Агура Мазда, який творить світ за допомогою думки і священних слів (Агура – «горішній», «верховний», Мазда – мислитель, повелитель думки, мудрець).

Важливо, що зороастрійський варіант міфу вказує на причину Великого Потопу – танення льодовиків і снігів внаслідок кліматичних змін. Схоже, що Авеста найкраще зберегла фактаж про заснування нової цивілізації в середині 6 тис. до н.е.

З погляду психологічної типології, зороастрійський варіант міфу можна назвати «логіко-сенсорним», а сумеро-біблійний – «етико-інтуїтивним». Якщо для першого властива холодна констатація побудови укріпленого поселення за визначеним зразком, то другий варіант дає волю фантазії і вражає уяву слухачів описом гігантського плавучого засобу серед бурхливих хвиль «всесвітнього потопу». Таким чином, дві версії Великого Переходу не заперечують одна одну, а доповнюють.

ПІДЗЕМНЕ ЦАРСТВО

Зороастрійська версія має ще один варіант, згідно з яким вара царя Їми-Ями була побудована не на землі, а під землею (Мирча Элиаде. История веры и религиозных идей. Том первый: От каменного века до элевсинских мистерий. М.: Критерион, 2002). Підтвердженням є те, що авестійському Їмі відповідає ведичний Яма – володар підземного царства.

Знову ж таки, це не суперечність, а доповнення, яке вказує на те, що під варою була розвинена система печер. Наявність підземних ходів давало додатковий захист, особливо на етапі побудови вари, адже під землею можна було знайти захист як у літню спеку, так і в люті морози. Окрім того, підземний простір міг використовуватися в релігійних цілях, зокрема, для медитацій чи обрядів ініціації. Отже, наявність печери під первинною варою може бути важливим чинником для ідентифікація місця її розташування. Наявність під варою печери (великої ями) вказує на те, що Яма – це прізвисько, яке вказує на «підземну активність» засновника вари.

ІМЕНА ПЕРШОЛЮДИНИ

Логічно припустити, що Ной (новий) – це також прізвисько, що вказує на принесену новизну, заснування нового світу. Додамо, що Ной-Їма вважається засновником свята «нового дня» (навруз) – арійського Нового року, що відзначається на весняне рівнодення 21–22 березня. Це найбільше свято знаменує не тільки перехід від зими до літа та початок нового річного кола, а й перехід людства від збиральництва і мисливства до землеробства і тваринництва та початок більш осілого способу життя. Згідно з іранською (перською) міфологією, новації Їми полягали ще й у тому, що він структурував суспільство на священиків, воїнів, землеробів і ремісників. По суті, йдеться про заснування арійських варн.

В індуїзмі відповідником Ноя-Ями є Ману. Це титул, яким у текстах індуїзму називають прабатька нової людської раси, мудрого і праведного царя, врятованого богом Вішну від всесвітнього потопу. Прізвисько Ману означає «першолюдина», «Людина з великої літери», «боголюдина». Він дав людям структурування на варни і закони правильного співжиття – Закони Ману.

Французький письменник, філософ і музикознавець Едуард Шюре у своїй праці «Великі посвячені» (Les Grands Initiés, 1889) називає засновника Арійської раси іменем Рама. Це слово, що означає «поєднання небесного РА і земного МА», є синонімом слова «хрест». Як і слово Ману, воно позначає «боголюдину», «реалізовану людину», «першолюдину нової раси». Шюре також вказує, що раса арійців або, як їх називали геллени, гіперборійців була заснована Рамою сім-вісім тисячоліть тому, тобто в середині 6-го тисячоліття до н. е. (пізніше ми переконаємось, що ця вказівка є на диво точною).
Згідно з Авестою, Їма-Яма був першою людиною, з якою говорив Агура-Мазда, тобто в різних версіях міфу виразно звучить тема першолюдини – зразкової людини, засновника нової раси.

ПРИСКОРЕННЯ ЧАСУ

Схоже, що ім’я Зіусудра також є прізвиськом. Його найчастіше тлумачать як «життя довгих днів», «володар днів» (володар часу), або «обдарований днями». При такому тлумачення імені «сумерського Ноя» зазвичай основуються на вказівки деяких сумерських і акадських тестів на те, що Зіусудра начебто володів даром безсмертя.

Згідно з Авестою, «один день видавався роком. Через сорок років від двох людей народжувалось двоє людей... І ці люди жили прекрасним життям у тій варі, яку побудував Їма». Отже, у варі по-іншому протікав час, адже за день відбувалося стільки подій, скільки відбувається якщо не за рік, то за багато днів.

НОВІ ЛЮДИ

Біблійна версія міфу про Великий Потоп робить наголос на духовних аспектах міжциклового переходу, а саме на моральному зіпсутті людства і втраті ним божественної свідомості. «Сини Божі» перетворилися на «силачів» і «наповнилась земля насильством від них» – розповідає книга Буття (6.1–5, 13). Іншими словами, допотопний світ постарів, зіпсувався, втратив духовні орієнтири правильного розвитку: «І бачив Бог землю, і ось зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі» (6.12).

Місію оновлення людства здійснив святий чоловік, що називався Ной. Це ім’я має однаковий зміст при прочитанні зліва направо і навпаки: Ной (новий) і Йон — юний, молодий (звідси «юнга» і «юнак»). Для заснування нового світу праведний Ной зібрав спільноту, яка також перебувала у стані праведності.

«Логіко-сенсорна» Авеста висловлюється конкретніше: у варі не повинно бути горбатих, потворних, божевільних, хворих, карликів чи з іншими пороками – «мітками диявола» (Відевдат 2, 29). Якщо поєднати обидві гілки міфу, то це значить, що новий світ повинні заснувати духовно, психічно і фізично досконалі люди. Для цього вони мають взяли все найкраще зі старого світу, зокрема насіння найсмачніших і найзапашніших їстивних рослин, а також найбільших, найкращих і найкрасивіших тварин (там же).

Цар Їма-Яма перебував у стані святості: згідно з Авестою він утримував «хварно» («хварену», «фарн») – благодать, світло, харизму, внутрішню духовну силу. Можна сказати, що Хварно – це коли людині гарно. А коли вона втрачає хварно – то їй стає погано.

Продовження: Борія і «стара земля», тобто Атлантида

• Земля Сонячного Вепра: Борія, Гіперборія, Вишня Борія
• Згадай себе!
• Учені змоделювали Великий Потоп 8 тисячоліть тому
• Біблія змальовує гігантську катастрофу в Чорному морі
• Підводні дослідники знайшли нові докази Великого потопу
• Центр і периферія, або пробудження Пульсара
• Ісус Хрестос і Гермес Трісмегіст: шлях до безсмертя для шляхетних людей