"Не пускайте їх до Європи": Як Зеленський злякав "хороших росіян"

Крім того, можна згуртувати загальною ненавистю до зрадників, що зажерлися, накрали в Росії й втекли до ситої Європи, як столичних диванних вояків, так і запланованих до забою в Україні провінціалів, примусивши їх передчувати видовище масових висилок, що переходять у масові посадки.

Про це у своїй статті на "Діловій столиці" пише  Сергій Ільченко. Він нагадує, що, починаючи з 1991 року, росіяни розпливлися світом, як жирна пляма по чистій скатертині, так що в багатьох є сьогодні близькі родичі в Росії.

З іншого боку, близько 70% росіян не мають закордонного паспорта. За межами колишнього СРСР були хоч раз лише 19%. І навіть у країнах колишнього СРСР бували тільки 48% росіян, включаючи поїздки до 1991 року.

Російська журналістка та експертка з усього Юлія Латиніна, яка переконливо пояснила в жовтні минулого року, чому Росія не воюватиме з Україною, а всього місяць тому, через губу, повчала українців, що треба, мовляв, "скасовувати російську армію, а не російські книги", заявила, що ідея відправити назад кілька мільйонів людей, що втекли з путінської Росії, де багато хто з них має бути вбитий або заарештований", – "нелюдська і викликає глибокі розбіжності". Не уточнивши, щоправда, між ким і ким розбіжності, але наголосивши, що "це підриває переважну підтримку цих біженців справедливої боротьби України".

"Чи може сьогоднішня заява Зеленського викликати серйозний конфлікт між журналістикою, що емігрувала, та керівництвом України? Може. Просто. Нам не вперше схрещувати мечі з президентами", – заявив російський журналіст Олександр Невзоров, який за указом Зеленського отримав громадянство України "за видатні заслуги перед країною" разом із дружиною Лідією.

Геннадій Гудков, колишній депутат Державної думи РФ 3,4,5 і 6 скликань і полковник ФСБ РФ, а нині опозиціонер, вирішив наставити Зеленського на шлях істинний. "Провідному світовому політику так заявляти не можна! – заявив Гудков. – Розгубити союзників легко, знайти складно! Наш спільний ворог потирає руки й зловтішається".

Наведених цитат достатньо, щоб описати загальну позицію: "ми нічого не можемо зробити, ми ні до чого, не виганяйте нас на лютий російський мороз".

Характерно, що російські опозиціонери, включаючи тих, хто ще вчора, як Невзоров, вдячно лизав руку Зеленського, обгавкали тільки його, але жодного разу не наважилися дзявкнути на європейських політиків, які виступили з ініціативою про візові обмеження.

Автор статті звертає увагу на одну деталь: не роблячи нічого, крім порожніх заяв, позбавлених будь-якого ефекту, вони непогано живуть у недешевих європейських країнах. Звідки вони мають гроші?

Припустимо, Гудков має, як мінімум, пенсію полковника ФСБ. Хтось працює у західних ЗМІ, розповідаючи казки про демократичну Росію майбутнього. Когось утримують російські підприємці-втікачі, які стали опозиціонерами після того, як їх зловили на економічних злочинах, і вони встигли втекти. Такі, як, наприклад, Євгеній Чичваркін – гуртовий торговець уживаними мобільними телефонами й внаслідок чого контрабандист, підслідний, утікач до Лондона, політемігрант і видатний опозиціонер (саме в такій послідовності).

Когось розводять на плем'я західні фонди, купившись на казку про "демократичну Росію", яка постане після Путіна. Поряд із грою в наперстки це одна з вічних розводів, на які безвідмовно ловляться європейські простаки. Особливо, багата на них Німеччина, де навіть канцлер Шольц назвав агресію проти України "війною Путіна", за яку не можна карати всіх росіян.

І, нарешті, певна, а за фактом чи не найбільша частина "антипутинської опозиції", сидить на фінансуванні кремлівської контори. Хтось прямо як агент, що виконує накази з центру, а хтось побічно як корисний ідіот, яким маніпулюють мимохідь.

Автор слушно згадує історію і зауважує, що в Росії на відміну від класичного феодалізму, який підтримується рамками традицій, станових і релігійних, феодалізм РФ може спертися лише на свавілля. Повноцінного ж феодалізму в Московії, зібраної Іваном III на уламках Орди, ніколи не існувало.

Росія завжди була не(д)офеодальною, що й породило її специфічну культуру, засновану на культі страждання, смерті та насильства, де є лише дві ролі: переслідувача та переслідуваного. У цьому суть російської культури, у всіх її проявах, від національної ідеології до російського православ'я. Про це ж і вся російська література, яку "хороші росіяни" намагаються зараз відмазати від причетності до воєнних злочинів, закликаючи "скасовувати російську армію, а не російські книги".

Зрозуміло, що в рамках цієї ціннісної системи "демократична Росія" – чистісінькій оксюморон. Жодної "демократії" після краху СРСР у РФ не було жодної хвилини. Були лише декорації, в яких грали актори переважно для західного глядача.

Зараз виставу закінчено. Декорації прибрано. Російська частина зали аплодує диктатору. Західна – здивовано знизує плечима, намагаючись зрозуміти, що це було. А актори, які не отримали ролей у новій постановці в Росії, їдуть гастролювати до Європи, несучи з собою неофеодальну свідомість та цінності. Тобто залишаючись "російськими людьми".

Ці актори і є та російська ліберда, яка намагається повчати українців. Ще вчора ця ж ліберда на гроші Кремля переконувала Захід і простих росіян, що горбачовсько-єльцинська клоунада і є російська демократія, а заодно формувала милування росіян "великим минулим Росії".

Вигоди для Кремля від ручної ліберди цілком очевидні. По-перше, якщо Путіна викривають свої агенти/корисні ідіоти, на них завжди можна цикнути, обрізавши неприпустимі теми. По-друге, ілюзія швидкої заміни Путіна та зміни курсу Кремля на співпрацю із Заходом нав'язує йому тактику очікування, вигідну Кремлю.

Щодо самої ліберди, то вона знову намагається продати себе на роль "хороших росіян", яких підтримають "мільйони росіян". Але якщо їх мільйони, як стверджує Латиніна, висилка їх до Росії просто змете режим. Мільйонів супротивників Путіна не втримають жодні системи репресій.

На жаль, Латиніна бреше. Рівень підтримки Путіна, за даними ВЦВГД, перевищив у Росії 81%. ВЦВГД підтасовує результати? Тоді чому б ліберді не провести власне дослідження? Путін не дає? Ну, добре, проведіть дослідження серед "кілька мільйонів людей, що втекли з путінської Росії".

Але ліберда такого дослідження не проведе. По-перше, через криворукість, а по-друге, і це головне, тому, що воно виявить рівень симпатій до Путіна, близький до внутрішньоросійського у версії ВЦВГД.

Ліберда добре знає, що російська еміграція до ЄС, на ті ж 80%, якщо не більше, – п'ята колона Кремля, так само як і російська еміграція епохи Інтербелуму – і з тих самих причин. І ліберда, загнана в кут, починає інфантильно істерити: "ми ні до чого, ми нічого не могли зробити".

Але зріла у громадянському сенсі людина має відповідати за свою країну. Так само як відповідала б за свого собаку. Якщо собака вкусив перехожого – винний власник. Він повинен був виховувати тварину і вигулювати її на повідку та в наморднику.

У війні, розв'язаної Путіним проти України, винна російська ліберда, яка не зуміла ані виховати суку-Росію, ані втримати її на повідку. Претензії до розмірів як собаки, так і Росії, у жодному з двох випадків не приймаються.

Не сприймається й посилання на те, що у Росії для ліберди небезпечно. Це їхня країна, і якщо щось у ній не так – їхній обов'язок повернутися і виправити ситуацію. Звичайно, це може бути небезпечним, але що з того? Боротися та померти за свої переконання – нормальна поведінка дорослої людини та громадянина, а ніякий не подвиг.

Українці зараз вмирають за краще майбутнє своєї країни без Росії та без росіян і роблять це цілком буденно. Чому б і ліберді не померти за демократичну Росію, якщо вона вірить у її можливість?

Якщо ж помирати за Росію їй не хочеться, то є ще один варіант: чесно визнати, що жодної демократичної Росії бути не може. І, визнавши це, зробити чесний вибір: або повернутися в нацистську Росію, і служити їй, як росіяни, або проклясти своє російське минуле, зректися його, і боротися за повне зникнення Росії із політичної та культурної карти світу. Всій, цілком, з усією її порочною культурою, що знову і знову породжує черговий цикл агресії та звірства.

Але громадянська чесність не властива російській ліберді. По-справжньому її хвилює лише одне питання: де ж вона сьогодні та завтра буде столуватись?