Протягом довгих повоєнних років комуністичні пропагандисти спекулювали на темі «жорстокого поводження» німців з радянськими військовополоненими. Однією з основних тез була: «полонених морили голодом»… Дійсно, полонені дуже страждали від голодування, часто голодування було і причиною їх смерті. Але давайте відкинемо пропагандистські мотиви і подивимося на ситуацію з Третього тисячоліття: чи можливо було в ті трагічні часи нагодувати сотні тисяч радянських солдат і командирів, що здалися в полон?
8.08.1941 р. 47-й день німецько-радянської війни… Свідчить Курт фон Тіппельскірх[1]:
«За підтримки 6-ї армії 1-а танкова група наступала в напрямку на Умань. Центр 6-ї армії поступово змінював частини 1-ї танкової групи, залишені на південь від Києва для прикриття лівого флангу, так що остання могла нарощувати силу удару. Несподівано оточені на південний захід від Богуслава частини противника, зібравши всі сили, спробували пробитися на схід. Одночасно з цим російські війська знову контратакували лівий фланг танкової групи, щоб таким чином відрізати його в результаті вжитих з двох сторін зусиль. Однак контратаки росіян вдалося відбити, і наступ на південний схід тривав. Коли 27 липня і лівий фланг 17-ї армії вдарив глибоко в тил і у фланг росіян, яким 1-а танкова група завадила відійти, стали вимальовуватися контури уманського котла. Російські війська, які прагнули відійти на південний схід, були зупинені після паралельного переслідування, здійсненого південним флангом танкової групи. 2 серпня на північ від Первомайська висунутий далеко вперед південний фланг 17-ї армії з'єднався з головними частинами танкової групи. Оточення було завершено. До 8 серпня угрупування противника в районі Первомайськ, Новоархангельськ, Умань було ліквідоване. Це були значні сили 6-ї і 12-ї російських армій з сімома корпусними штабами, п'ятнадцятьма стрілецькими і п'ятьма танковими дивізіями.
У зведенні німецького верховного командування від 8 серпня повідомлялося, що німці взяли в полон 103 тис. чоловік, в тому числі двох командуючих арміями, захопили 317 танків і 858 гармат» [2].
Спогади О. Колеснікова, бійця 21-го кавалерійського полку НКВС :
«Ось і Умань. Нас загнали в глибоку яму з якої цегельний завод брав глину. Яма була метрів 7 глибиною, метрів 300 шириною і біля одного кілометра в довжину.
«…Нас не кормили, води не давали. Всі калюжі випивали. Почали їсти глину. Потім ця глина у шлункові збивалась в комок і людина помирала в тяжких муках.
Через декілька днів почали організовуватись годування. На підвищенні поставили декілька трофейних кухонь. Тільки кухні задимілись, як голодні люди почали кидатись на них. А німці відкрили вогонь із кулеметів.
Потім нас погнали на Вінницю. Конвой був новий. Видно було що понюхали російського пороху. Багато хто був поранений І до радянських полонених відносились більш терпимо. Але все одно, тих хто був слабшим і відставав, добивали.
Комендант колони підізвав одного, проходившого селянина і сказав йому по російському: «Що ми полонених накормити не можемо, і якщо ви їх накормите ми не будемо проти».
На другий день до обіду ми дійшли до однієї лісопилки.
Там стояло багато підвід, приблизно по 10 у ряду. В одному ряду давали по великому куску хліба, в другому – по І0-І5 штук картоплі, а в третьому – воду.
Наші добрі радянські люди прохали нас не їсти все одразу. Але ми цього не чули. Ми тільки бачили в їх руках справжній запашний хліб і картоплю, а не лушпайки.
Коли нас вишикували то третя частина бійців залишилась лежати на землі, їх неможливо було врятувати. Німці дуже злились і відкрили вогонь по селянам з криком, що вони погубили своїх же людей.
...І ось ми у Вінниці. Нас загнали у двір де знаходились авіаційні казарми. І що цікаве, неможливо було знайти ні однієї травинки. Всю траву з’їли полонені, які були до нас.
Нас кормили раз на добу водичкою забіленою мукою» [3]. (Орфографія публікації збережена)
А тепер давайте поміркуємо і трохи порахуємо…
Якщо кожному полоненому, по дуже жорстокому мінімуму (!), треба тричі в день дати по шматку хліба (100 грамів) і по склянці води (200 мл), то на одного полоненого виходить 300 грамів хліба і 600 мл води на добу! Це дуже мало, але померти не дасть!
А скільки хліба і води треба видати на добу для 103 000 полонених?
0,3 кг хліба х 103 000 = 30 900 кг, тобто 30 900 буханок (по 1 кг) або 31 тонну хліба!
0,6 л води х 103 000 = 61 800 літрів води або 62 тонни води!
Вищевказану 31 тонну хліба треба ще випекти! А де взяти муку?
Згідно з наказом «вождя всіх часів і народів» товариша Сталіна: «При вимушеному відході частин Червоної Армії потрібно забирати весь рухомий залізничний склад, не залишати ворогові жодного паровоза, жодного вагона, не залишати противнику ні кілограма хліба, ні літра пального...»
Допустимо, що німці знайшли муку… допустимо, що організували випічку хліба в навколишніх селах… Але ж тепер цей хліб треба доставити до «уманської ями».
Масовою моделлю в військах Вермахту стала нічим начебто не примітна довоєнна модель Opel Blitz. Його популярність базувалася на недорогій і простій конструкції. Ця модель користувалася значною популярністю на фронті через величезний попит на "тритонки", як найпоширеніший тоннаж по обидва боки фронтової лінії, а також завдяки наявності в модельному ряду версії з переднім ведучим мостом
Таким чином, для перевезення 31 тонни хліба треба було задіяти 10 «тритонок» або 20 «полуторок».
Для перевезення води у військах використовувалися причепи-цистерни… Ємність цих причепів-цистерн була в межах 1000 літрів.
Таким чином, для перевезення 61 800 літрів води потрібно було 62 причепа-цистерни. І ці причепи-цистерни потрібно було дотягти до «уманської ями» вантажівками!
Якщо допустити, що до кожної «тритонки» можна було причепити 2 причепа-цистерни, а в кузови завантажити хліб, то, як не крути, а «гуманітарна колона» повинна була складатися як мінімум з 31 автомобіля вантажопідйомністю 3 тонни!
Але Вермахт повинен виконувати бойові завдання, а не перейматися гуманітарними питаннями годування полонених.
Як ми читаємо у спогадах О. Колеснікова, комендант колони військовополонених вирішив питання годування полонених шляхом залучення місцевого населення.
Любителям статистики можу запропонувати порахувати, скільки возів треба залучити до перевезення вищеназваної кількості хліба і води, враховуючи, що дерев’яна діжка була ємністю 100 літрів, тобто для перевезення 62 тонн води треба було задіяти 620 діжок, або, маючи меншу кількість діжок, возити воду безперервно.
Далі буде…
Посилання:
1. Курт фон Тіппельскірх (нім. Kurt von Tippelskirch, 9 жовтня 1891 – 10 травня 1957) – генерал піхоти вермахту, потім військовий історик. Автор книг «История Второй мировой войны» и «Итоги Второй мировой войны» (у співавторстві):
Tippelskirch K., Geschichte des Zweiten Weltkrieges. – Bonn, 1954. (російське видання: Типпельскирх К. История Второй мировой войны. СПб.:Полигон; М.: АСТ,1999).
К. Типпельскирх, А. Кессельринг, Г. Гудериан и др. Итоги Второй мировой войны. – М.: АСТ, 2002.
2. Типпельскирх К. История Второй мировой войны. СПб.:Полигон; М.: АСТ,1999.
3. Уманський котел (Зелена Брама) – 1941 рік – полонені, учасники, мирне населення // photofact.at.ua/news/umanskij_kotel_1941_rik/2010-05-12-5
Наші інтереси:
Знати правду про Другу світову війну.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Літо 1941-го: Як нагодувати радянських полонених ? Ч. 1. "Уманський котел".
Світ:
Спецтема:
Протягом довгих повоєнних років комуністичні пропагандисти спекулювали на темі «жорстокого поводження» німців з радянськими військовополоненими. Однією з основних тез була: «полонених морили голодом»… Дійсно, полонені дуже страждали від голодування, часто голодування було і причиною їх смерті. Але давайте відкинемо пропагандистські мотиви і подивимося на ситуацію з Третього тисячоліття: чи можливо було в ті трагічні часи нагодувати сотні тисяч радянських солдат і командирів, що здалися в полон?
02plen.jpg
8.08.1941 р. 47-й день німецько-радянської війни…
Свідчить Курт фон Тіппельскірх [1]:
«За підтримки 6-ї армії 1-а танкова група наступала в напрямку на Умань. Центр 6-ї армії поступово змінював частини 1-ї танкової групи, залишені на південь від Києва для прикриття лівого флангу, так що остання могла нарощувати силу удару. Несподівано оточені на південний захід від Богуслава частини противника, зібравши всі сили, спробували пробитися на схід. Одночасно з цим російські війська знову контратакували лівий фланг танкової групи, щоб таким чином відрізати його в результаті вжитих з двох сторін зусиль. Однак контратаки росіян вдалося відбити, і наступ на південний схід тривав. Коли 27 липня і лівий фланг 17-ї армії вдарив глибоко в тил і у фланг росіян, яким 1-а танкова група завадила відійти, стали вимальовуватися контури уманського котла. Російські війська, які прагнули відійти на південний схід, були зупинені після паралельного переслідування, здійсненого південним флангом танкової групи. 2 серпня на північ від Первомайська висунутий далеко вперед південний фланг 17-ї армії з'єднався з головними частинами танкової групи. Оточення було завершено. До 8 серпня угрупування противника в районі Первомайськ, Новоархангельськ, Умань було ліквідоване. Це були значні сили 6-ї і 12-ї російських армій з сімома корпусними штабами, п'ятнадцятьма стрілецькими і п'ятьма танковими дивізіями.
У зведенні німецького верховного командування від 8 серпня повідомлялося, що німці взяли в полон 103 тис. чоловік, в тому числі двох командуючих арміями, захопили 317 танків і 858 гармат» [2].
Спогади О. Колеснікова, бійця 21-го кавалерійського полку НКВС :
«Ось і Умань. Нас загнали в глибоку яму з якої цегельний завод брав глину. Яма була метрів 7 глибиною, метрів 300 шириною і біля одного кілометра в довжину.
«…Нас не кормили, води не давали. Всі калюжі випивали. Почали їсти глину. Потім ця глина у шлункові збивалась в комок і людина помирала в тяжких муках.
Через декілька днів почали організовуватись годування. На підвищенні поставили декілька трофейних кухонь. Тільки кухні задимілись, як голодні люди почали кидатись на них. А німці відкрили вогонь із кулеметів.
Потім нас погнали на Вінницю. Конвой був новий. Видно було що понюхали російського пороху. Багато хто був поранений І до радянських полонених відносились більш терпимо. Але все одно, тих хто був слабшим і відставав, добивали.
Комендант колони підізвав одного, проходившого селянина і сказав йому по російському: «Що ми полонених накормити не можемо, і якщо ви їх накормите ми не будемо проти».
На другий день до обіду ми дійшли до однієї лісопилки.
Там стояло багато підвід, приблизно по 10 у ряду. В одному ряду давали по великому куску хліба, в другому – по І0-І5 штук картоплі, а в третьому – воду.
Наші добрі радянські люди прохали нас не їсти все одразу. Але ми цього не чули. Ми тільки бачили в їх руках справжній запашний хліб і картоплю, а не лушпайки.
Коли нас вишикували то третя частина бійців залишилась лежати на землі, їх неможливо було врятувати. Німці дуже злились і відкрили вогонь по селянам з криком, що вони погубили своїх же людей.
...І ось ми у Вінниці. Нас загнали у двір де знаходились авіаційні казарми. І що цікаве, неможливо було знайти ні однієї травинки. Всю траву з’їли полонені, які були до нас.
Нас кормили раз на добу водичкою забіленою мукою» [3]. (Орфографія публікації збережена)
А тепер давайте поміркуємо і трохи порахуємо…
Якщо кожному полоненому, по дуже жорстокому мінімуму (!), треба тричі в день дати по шматку хліба (100 грамів) і по склянці води (200 мл), то на одного полоненого виходить 300 грамів хліба і 600 мл води на добу! Це дуже мало, але померти не дасть!
А скільки хліба і води треба видати на добу для 103 000 полонених?
0,3 кг хліба х 103 000 = 30 900 кг, тобто 30 900 буханок (по 1 кг) або 31 тонну хліба!
0,6 л води х 103 000 = 61 800 літрів води або 62 тонни води!
Вищевказану 31 тонну хліба треба ще випекти! А де взяти муку?
Згідно з наказом «вождя всіх часів і народів» товариша Сталіна: «При вимушеному відході частин Червоної Армії потрібно забирати весь рухомий залізничний склад, не залишати ворогові жодного паровоза, жодного вагона, не залишати противнику ні кілограма хліба, ні літра пального...»
Допустимо, що німці знайшли муку… допустимо, що організували випічку хліба в навколишніх селах… Але ж тепер цей хліб треба доставити до «уманської ями».
На фронті Вермахтом використовувалися автомобілі різних фірм: «полуторки» (вантажопідйомність 1,5 тонни) – Opel, Phanomen, Stayr; «тритонки» – Opel, Ford, Borgward, Mercedes, Magirus, MAN; автомобілі вантажопідйомністю 4,5 тонни – Mercedes, MAN, Bussing-NAG» «шеститонки» – Mercedes, MAN, Krupp, Vomag.
Масовою моделлю в військах Вермахту стала нічим начебто не примітна довоєнна модель Opel Blitz. Його популярність базувалася на недорогій і простій конструкції. Ця модель користувалася значною популярністю на фронті через величезний попит на "тритонки", як найпоширеніший тоннаж по обидва боки фронтової лінії, а також завдяки наявності в модельному ряду версії з переднім ведучим мостом
Таким чином, для перевезення 31 тонни хліба треба було задіяти 10 «тритонок» або 20 «полуторок».
Для перевезення води у військах використовувалися причепи-цистерни… Ємність цих причепів-цистерн була в межах 1000 літрів.
Таким чином, для перевезення 61 800 літрів води потрібно було 62 причепа-цистерни. І ці причепи-цистерни потрібно було дотягти до «уманської ями» вантажівками!
Якщо допустити, що до кожної «тритонки» можна було причепити 2 причепа-цистерни, а в кузови завантажити хліб, то, як не крути, а «гуманітарна колона» повинна була складатися як мінімум з 31 автомобіля вантажопідйомністю 3 тонни!
Але Вермахт повинен виконувати бойові завдання, а не перейматися гуманітарними питаннями годування полонених.
Як ми читаємо у спогадах О. Колеснікова, комендант колони військовополонених вирішив питання годування полонених шляхом залучення місцевого населення.
Любителям статистики можу запропонувати порахувати, скільки возів треба залучити до перевезення вищеназваної кількості хліба і води, враховуючи, що дерев’яна діжка була ємністю 100 літрів, тобто для перевезення 62 тонн води треба було задіяти 620 діжок, або, маючи меншу кількість діжок, возити воду безперервно.
Далі буде…
Посилання:
1. Курт фон Тіппельскірх (нім. Kurt von Tippelskirch, 9 жовтня 1891 – 10 травня 1957) – генерал піхоти вермахту, потім військовий історик. Автор книг «История Второй мировой войны» и «Итоги Второй мировой войны» (у співавторстві):
2. Типпельскирх К. История Второй мировой войны. СПб.:Полигон; М.: АСТ,1999.
3. Уманський котел (Зелена Брама) – 1941 рік – полонені, учасники, мирне населення // photofact.at.ua/news/umanskij_kotel_1941_rik/2010-05-12-5
Знати правду про Другу світову війну.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков