Лібертаріанство. Що це за ідеологія, кому вона вигідна і чи має шанс стати панівною в Україні

Їхні ідеї часто подобаються навіть консерваторам, які знаходять у ній апологетику капіталізму і засудження надмірностей класичного лібералізму, зокрема, боротьбу проти так званої “мови ненависті”, пише Валерій Майданюк у своїй статті на Вголос.

Першим автором терміну “лібертаріанство” був американський історик Дін Рассел, котрий виокремив новий напрямок ліберальної ідеології, вважаючи, що класичний лібералізм остаточно себе дискредитував.

Англійською ця ідеологія зветься libertarianism. Особливо лібертаріанство або лібертаризм поширився після виходу книги Айн Ренд “Атлант розправив плечі”, в якій описано боротьбу підприємця проти держави. Народившись у єврейській родині в Білорусі  Айн Ренд, або Аліса Зиновіївна Розенбаум в радянські часи пережила дві конфіскації родинного майна й сама  була виключена з університету за буржуазне походження. Тож емігрувавши до США в 1926 році, майбутня лібертаріанка бере псевдонім Айн Ренд  і все життя таврує у своїх книгах колективізм, комунізм та прославляє образ підприємця-продуцента, який піднімається над сірою масою.

Держава “осілих рекетирів”

Невдовзі лібертаріанство стає політичною філософією підприємців, які зацікавлені у якомога менших податках або ще краще – щоб їх взагалі не платити. Частина лібертаріанців виступають за мінімізацію державного апарату (мініархізм), де держава фактично відсутня і лише ринок керує всіма процесами.

За державою залишається функція правоохоронного нагляду і контролю за дотриманням законів, вона стає лише сервісом для обслуговування приватного бізнесу й забезпечує судовий захист  підприємців, інвесторів, які дають простолюду робочі місця.

Популярними тезами лібертаризму також є приватна поліція та суди, які начебто будуть менш корумповані й працюватимуть ефективно як корпорації в ринкових умовах.

Але є й прихильники повного скасування держави – анархокапіталізм.  В деяких аспектах лібертаріанство тяжіє навіть до анархізму, вважаючи державу джерелом несправедливості та придушення приватних ініціатив.

Якщо для націоналістів та консерваторів держава є основою суспільного устрою, то для лібертаріанця держава сприймається згідно теорії “осілого бандита”

Класичні ідеї лібертаріанства – зробити все, щоб прибрати державу з усіх сфер життя та регулювати все ринком. Якщо націоналізм чи консерватизм акцентують увагу на колективних суб’єктах (нація, суспільство), то для лібертаризму в центрі всесвіту перебуває індивід з повною недоторканністю особистого суверенітету, безапеляційним правом розпоряджатися власним тілом, життям та власністю.

Головною загрозою особистій свободі лібертаріанці вважають державу. Якщо для націоналістів та консерваторів держава є основою суспільного устрою, то для лібертаріанця держава сприймається згідно теорії “осілого бандита”. За твердженням американського економіста Мансура Олсона, на відміну від кочовиків, такі бандити грабують своїх жертв, виходячи з міркувань перспективи і замість того, щоб обдерти їх до нитки й приректи на загибель, вони забирають у жертв лише частину ресурсів, і навіть дбають про безпеку та розвиток свого “стада”.  Саме таким чином, на думку лібертаріанців, і виникла держава.

Жлоб у масці альтруїста

Лібертаріанська теорія постала як відображення інтересів та світогляду бізнесменів, насамперед прошарку малих та середніх підприємців, які вважають себе “найкращою та найпродуктивнішою частиною нації”, адже створюють робочі місця і т. д. В лібертаризмі люди поділяються на тих, хто продукує багатства, і тих, хто привласнює їх силою, тож конфлікт між першими та другими триває стільки ж, як між буржуазією та пролетаріатом в марксизмі.

Будь-яка власність буде ефективною лише тоді, коли буде комусь належати, тож все в країні: і надра, і земля, і водойми, і дороги повинні бути приватизованими або перебувати у власності громад або частково держави. Багато лібертаріанців пропонують скасувати обов’язкову шкільну освіту, державне фінансування науки і єдиний пенсійний фонд, замінивши його приватними пенсійними фондами як більш ефективними.

Лібертаріанці жорстко виступають проти будь-якого державного втручання у бізнесові справи і насамперед – у регулювання годин робочого дня, тижня, рівня оплати праці, відкидають мінімальну зарплату та трудовий кодекс як репресивні та корумповані впливи паразитарної держави.

Лібертаріанська концепція ідеальна для підприємців: плати працівникам скільки хочеш, не переймайся про техніку безпеки та перевірки державних контролюючих служб, встановлюй який заманеться робочий день – хоч 12, хоч 16 годин.

У випадку втілення таких принципів у життя в країні наступить рай для великого бізнесу і пекло для простих громадян. Ніщо не завадить бізнесмену за допомогою ринкових механізмів, регулювання цін, змови з іншими власниками доводити до злиднів цілі квартали, райони, села, а потім змушувати людей продавати своє житло за їжу чи заганяти простих людей в кредитну боргову кабалу. Більше того, будь-які види тиску на власника, як, наприклад, страйки робітників, лібертаріанство розцінює як насильство та шкоду економіці, а отже й суспільству.

Рай для бізнесменів і пекло для простих людей

У лібертаріанському суспільстві люди, не пристосовані до ринку, будуть жити в злиднях або помруть точно так само, як помирали в епоху первісного нагромадження капіталу, коли профспілки і держави не втручалися в справи власників, а смерть на заводах, фабриках чи від голоду була частим явищем.

Пристосовуйся, або помирай – ніхто про тебе не повинен дбати за свій рахунок. Логіка ринку така ж абсолютно механістична і антигуманна, як і логіка тоталітарної держави або закон джунглів. Адже лібертаріанство пропонує зняття будь-яких обмежень на права власності та накопичення капіталу.

Більше того, за умов дикого капіталізму зростає ще більша можливість для монополізації ринку в руках великих олігархів і група власників замість того, щоб конкурувати, може домовитися між собою і поділити ринок. В результаті –  всі ресурси суспільства, від доріг і надр до заводів і технологій належатимуть групі небагатьох, які контролюють ціни, зарплати і мають свої приватні суди та поліцію. У випадку страйків та протестів з невдоволеними аутсайдерами, як з ворогами вільного ринку, розправляться приватні армії “найуспішніших лібертаріанців”.

Лібертаріанство зовсім не зменшує рівень влади в суспільстві і не дає громадянам більше свободи. Ця ідеологія пропонує забрати владу від держави і дати її підприємцям та корпораціям, для зростання та розвитку яких наступить золота епоха. Адже капітал – це така ж сама влада в чистому вигляді, а умови, які пропонують лібертаріанці, призведуть до концентрації капіталу в руках купки нуворишів.

Білоруський громадський активіст Ніколай Дєдок вважає, що якщо лібертаріанці дійсно створять систему ніким не обмеженої влади капіталу, це стане подібним до феодалізму, де великі землевласники та корпорації, маючи в своєму розпорядженні замкнуту економічну, політичну і правову систему, свою поліцію у вигляді охоронних структур, приватні армії, будуть сидіти у своїх палацах і стануть повновладними господарями на своїх територіях, не звертаючи жодної уваги на рішення інших феодалів і “короля”, в яких також будуть свої суди, свої поліцейські, свої піддані та свої підприємства.

Будь-який судовий спір у такому суспільстві буде просто змаганням гаманців навіть без декорацій видимості справедливості, які існують у сучасному недосконалому суспільстві.

Де-факто світ вже жив під владою лібертаріанців, де робітники були абсолютно безправними, коли на важку та небезпечну роботу на шахті завжди можна було знайти за ще меншу платню ще бідніших жебраків чи мігрантів, які погодилися б працювати й за їжу, а іншим робітниками доводилося з ними конкурувати на ринку праці.

Такі жахливі умови нічим не обмеженого капіталізму зумовили революції, повстання та появу соціалізму. І лише після важкої і тривалої боротьби та появи дієвих профспілок, вдалося змусити капіталістів дотримуватися трудових кодексів та елементарних прав людської гідності робітника і всього суспільства.

“Дикий ринок” призвів не лише до масового зубожіння мільйонів людей, але й обернувся хвилею банкрутств та самогубств великих бізнесменів

Світова економічна криза 1929-1933 років переконала лібералів у необхідності помірного державного втручання та регулювання економіки, позаяк “дикий ринок” призвів не лише до масового зубожіння, безробіття та соціальної незахищеності мільйонів людей, але й обернувся хвилею банкрутств та самогубств великих бізнесменів і обвалом економік цілих країн.

Панування абсолютно вільного ринку закінчилося тиранією монополістів і на порятунок довелося кликати того ж таки “осілого бандита”, тобто державу. Небезпеку нічим не обмеженого ринку усвідомили навіть ліберали, які перейшли на кейнсіанські позиції.

Головною відмінністю між лібертаріанством та анархізмом білоруський активіст Ніколай Дєдок вважає те, що анархісти прагнуть знищити державу, щоб розділити владу порівну між всіма членами суспільства, а лібертаріанці прагнуть знищити державу, щоб сконцентрувати владу в руках бізнесу, щоб ніхто не стояв на шляху до накопичення капіталу. Навіть держава.

Шлях до сепаратизму і русифікації

В гуманітарній сфері лібертаріанці також в центрі уваги ставлять абсолютну свободу індивіда без огляду на національні, мовні чи громадянські аспекти, що робить цю ідеологію катастрофічною для українських реалій.

Ідеальний світ для лібертаріанця – світ без кордонів і держав

Більше того, сама держава з її кордонами, митницями, протекціоністською політикою захисту вітчизняного виробника для лібертаріанців видається зайвою перешкодою для бізнесу і торгівлі. Ідеальний світ для лібертаріанця – світ без кордонів і держав, з нічим не обмеженими міграціями населення, в якому громадянство є справою добровільною та тимчасовою і може при бажанні власника паспорта змінюватися так само, як робота в будь-якій корпорації.

На впливових українських сайтах  лібертаріанці взагалі пропонують розглядати державу як одне велике акціонерне товариство, в якому наявність паспорта означає право участі громадянина-акціонера у прийнятті рішень. Очевидно, наступним кроком реалізації такої політики мала б бути торгівля паспортами, громадянством і своєю країною на міжнародних біржах, як і будь-якими іншими акціями підприємств.

У лібертаріанському проекті змін до Конституції, запропонованим партією “Слуга народу”, передбачено реформування системи місцевого самоврядування з настільки децентралізованими повноваженнями, що навіть держава не повинна вказувати громадянам, як їм об’єднуватись та вирішувати власні територіальні справи. В українських реаліях це означає, що місцева громада десь в Маріуполі сама вирішуватиме яку мову, систему освіти та навчальні програми для молоді обирати, кому пам’ятники ставити і в чию честь вулиці називати. Громада навіть без втручання держави сама вирішуватиме: чи можна реалізовувати алкоголь в нічний час і чи можна продавати сигарети неповнолітнім. І не важко спрогнозувати, які рішення прийме громада під впливом якогось місцевого феодала, який і буде справжнім власником регіону.

Про єдину державну мову, квоти, політику національної пам’яті, патріотичне виховання молоді, націоналізм й практично весь гуманітарний блок державної політики під владою лібертаріанців можна буде забути, адже все це можна подати як зазіхання на права й свободи абстрактної особистості. Будь-яка війна для лібертаріанців вважається чи не найбільшим лихом, від якого страждають бізнесмени, а найбільшу вигоду мають лише “осілі бандити”, тобто держави.

За такою логікою нам вигідніше було б торгувати, а не воювати з Росією. Та й кордон між Україною та РФ в принципі не потрібний. Зрештою й мобілізація є неприпустимим насильством над індивідом, то ж під лібертаріанською владою армії в України, швидше за все, не буде ніякої.

В цьому криється головна небезпека для України, адже для українців сьогодні держава є інститутом збереження та відродження національної ідентичності, засобом захисту від зовнішньої агресії, і боротьба з власною державою за індивідуальні свободи на двадцять дев’ятому році незалежності була б дуже недоречним і прикрим самогубством.

Якщо керуватися популярним лібертаріанським гаслом, за яким «український чиновник страшніший за російського солдата», то невдовзі ми матимемо на своїй землі і російських солдатів, і російських чиновників.

В наші дні лібертаріанство вважається черговою утопією, створеною офісними філософами та бізнесменами, які не хочуть платити податки державі

Вони вважають себе винятковою елітою та найвищим суспільним класом, який всіх годує, створює робочі місця, утримує за свій рахунок і державу, і бюджетників, і всі соціально незахищені верстви, тому повинен мати особливий статус.

На практиці лібертаріанство не втілюється в жодній країні світу і розвивається виключно в опозиційній ніші серед інтелектуалів так званого “креативного класу”, змагаючись за увагу невдоволених верств суспільства з іншими популістськими рухами.

Однак, Україна стала чи не єдиною країною в світі, в якій партія з лібертаріанськими деклараціями прийшла до влади, і єдиною надією для простих українців буде, якщо виявиться, що ця партія в реальності не збирається ставати на декларований шлях лібертаріанства.