"Красота игры"

Не буде нічого, бо сомалійські пірати (назвімо їх так), які захопили добряче пошарпане судно під назвою "Україна", не виконуватимуть жодних угод, хоч би скільки їх понапідписували. Бо угоди — для лохів, а для крутих пацанів є понятія, і саме за ними найкраще управляти згаданим судном, опанованим із такими труднощами.

Вони знають, що ніхто з них не став би тим, ким став тепер — ні в бізнесі, ні в політиці, — коли б грав за правилами. За правилами можна й програти, а це вже — супроти правил.

Тому мені шкода добросердого Фюле і невтомного Кокса з Кваснєвським, котрі вперто намагаються переконати дрібних розбишак, які стали раптом державотворцями, не цупити й далі гаманців із кишень своїх співгромадян, не лупити конкурентів по голові бейсбольними бітами і не витягувати весь час козирні карти з обох рукавів.

Боюся, скоріше ми побачимо вовків із ягнятами, що мирно собі пасуться на зеленій траві Печерських пагорбів.

Я хочу, однак, виглядати оптимістичніше — принаймні перед іноземцями. І тому відповідаю не те, що думаю. "Підпишуть", — кажу.

Хоч насправді не буде нічого, аж доки добродій Фюле з колеґами не займуться всерйоз у Європі піратськими гаманцями. А ще краще — влуплять кільком найзахланнішим державотворцям бейсбольною чи бодай візовою палицею по голові.

Найменше мені хотілося би побачити після Вільнюса веселу мармизу одного з їхніх найбалакучіших речників, котрий тріумфально скаже:

— Мы их кинули, как котят! Оцените красоту игры.