Поки в українському сегменті соцмереж “справжні патріоти” чубляться один з одним, пропагуючи суцільну “зраду”, сотні і тисячі людей, котрих “фейсбучне воїнство” воліє не помічати, тихо і без галасу працюють на майбутнє країни.
Є на Чернігівщині місто Прилуки, котре більшість українців знає хіба за однойменною маркою цигарок. Проте це місто має славні козацькі традиції, котрі намагаються відродити Роман та Марія Зінченки, керівники та “батьки” козацького позашкільного табору куреня імені Івана Сірка.
Табір носить назву “Вишкільний табір “Січ Пресвятої Богородиці Покрови” і працює ось уже шість років та щоліта на місяць стає домом для кількох десятків дітей.
Живуть біля річки, у наметах. Готують, прибирають, миють посуд самі. Взагалі – у таборі все робиться власними силами. Після закінчення дня – традиційне козацьке коло, де підводяться підсумки та планується наступний день.
Зміна триває два тижні. За цей час діти (а їх вік коливається від семи до шістнадцяти років) опановують основи виживання, туризму, військової справи, медицини. Все це викладається на професійному рівні – до табору приїздять ветерани АТО, викладачі та студенти медичного училища, педагогічного коледжу.
День починається о сьомій ранку – з розминки та пробіжки босоніж по росяній траві. Потім – власноруч приготований сніданок, заняття. Втім, розваг теж не цураються – тут і польоти на повітряних зміях, і катання на конях, і водяні битви. Взагалі – на що вистачить фантазії.
З Прилуцького військового комісаріату цього року привозили справжню зброю, користуватись якою козачат навчали ветерани російсько-української війни.
Як говорить Роман Зінченко, табір починався шість років тому буквально з десятка дітей. Цього року бажаючих було стільки, що їх довелось “розбивати” на зміни. Своє дітище Роман кидати не збирається – козацький табір поступово розростається, охочих пройти вишкіл все більше.
За словами подружжя Зінченків, це їх маленький вклад в побудову Української держави. Бо говорити про любов до неї стало останніми роками дуже модно, а от на щось конкретне у багатьох “патріотів” чомусь бракне сил.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Козацький табір у Прилуках – цеглина у підмурок держави
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Поки в українському сегменті соцмереж “справжні патріоти” чубляться один з одним, пропагуючи суцільну “зраду”, сотні і тисячі людей, котрих “фейсбучне воїнство” воліє не помічати, тихо і без галасу працюють на майбутнє країни.
pryluky.jpg
Є на Чернігівщині місто Прилуки, котре більшість українців знає хіба за однойменною маркою цигарок. Проте це місто має славні козацькі традиції, котрі намагаються відродити Роман та Марія Зінченки, керівники та “батьки” козацького позашкільного табору куреня імені Івана Сірка.
Табір носить назву “Вишкільний табір “Січ Пресвятої Богородиці Покрови” і працює ось уже шість років та щоліта на місяць стає домом для кількох десятків дітей.
Живуть біля річки, у наметах. Готують, прибирають, миють посуд самі. Взагалі – у таборі все робиться власними силами. Після закінчення дня – традиційне козацьке коло, де підводяться підсумки та планується наступний день.
Зміна триває два тижні. За цей час діти (а їх вік коливається від семи до шістнадцяти років) опановують основи виживання, туризму, військової справи, медицини. Все це викладається на професійному рівні – до табору приїздять ветерани АТО, викладачі та студенти медичного училища, педагогічного коледжу.
День починається о сьомій ранку – з розминки та пробіжки босоніж по росяній траві. Потім – власноруч приготований сніданок, заняття. Втім, розваг теж не цураються – тут і польоти на повітряних зміях, і катання на конях, і водяні битви. Взагалі – на що вистачить фантазії.
З Прилуцького військового комісаріату цього року привозили справжню зброю, користуватись якою козачат навчали ветерани російсько-української війни.
Як говорить Роман Зінченко, табір починався шість років тому буквально з десятка дітей. Цього року бажаючих було стільки, що їх довелось “розбивати” на зміни. Своє дітище Роман кидати не збирається – козацький табір поступово розростається, охочих пройти вишкіл все більше.
За словами подружжя Зінченків, це їх маленький вклад в побудову Української держави. Бо говорити про любов до неї стало останніми роками дуже модно, а от на щось конкретне у багатьох “патріотів” чомусь бракне сил.
Діти - наше майбутнє.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта