У грудні 2022 року, після початку співпраці з однією з провідних західних компаній у сфері програмування для аналізу баз даних, ми розпочали формування Центрального управління Космічної підтримки Генштабу Збройних Сил України. Тоді вдалося налагодити співпрацю з комерційними супутниками Starlink, Maxar, Planet Labs і ICEYE та іншими структурами.
Центральне управління космічної підтримки, отримавши інструмент у вигляді використання супутникових технологій як військового, так і цивільного призначення та доступ до програмного забезпечення, стало ключовим органом, який перетворював дані з космосу на конкретні бойові рішення та, відповідно, надавав стратегічну перевагу, особливо у нанесенні точних ударів по противнику. Поступово ЗСУ отримували функцію власного розвідувального забезпечення. На жаль, як показали подальші події, – тимчасово.
Про це у своїй статті на Мілітарному порталі написав Валерій Залужний. Стаття називається "60 на 60 у перетворенні космосу на середовище сучасної війни". Подаю повний текст:
27 лютого 2024, майже через два тижні після мого звільнення з посади Головнокомандувача Збройних Сил, в одному російському науковому виданні вийшла примітна стаття.
Попри постійну критику на мою адресу щодо інтересу до вивчення Росії, факти говорять самі за себе: моє походження та біографія не дають жодних підстав для тверджень про симпатію до тієї країни. Водночас, вивчати можливості та поведінку ворога – корисно і необхідно, особливо, якщо від цього залежить наше виживання.
Повернутися до цієї статті мене надихнула недавня інформація в Україні про наміри створити Космічні війська до кінця 2025 року.
«Україна планує сформувати Космічні війська до 31 грудня 2025 року, що закріплено у програмі діяльності уряду. До кінця 2025 року Україна прагне досягти 60% операційної готовності інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони, кібер- та космічної компоненти», – так писали у повідомленні Кабінету міністрів України.
Цифра 60% привернула увагу ще й тому, що в тому ж травні 2024 року з’явилася зовсім інша новина, яка боляче атакувала свідомість: «У Генеральному штабі ЗСУ ухвалили рішення щодо оптимізації. Там планують скоротити чисельність штату на 60%. Про це у п’ятницю, 24 травня, повідомив начальник головного управління оборонного планування Генштабу ЗСУ».
Вже згодом, 30 липня, були розформовані військові частини, що забезпечували роботу Центрального управління космічної підтримки ГШ ЗСУ України. А 15 серпня того ж 2024 року це управління було повністю ліквідовано з повною неможливістю відновити свої спроможності.
Як і у випадку зі створенням армійських корпусів, мушу нагадати, що будь-які зміни, які відбуваються під час війни, особливо у військовій організації, мають бути не лише затребувані, а й головне – своєчасні. Такі рішення вимагають не лише ресурсів, а й часу, якого під час війни бракує.
Російські експерти з притаманним їм радянським стилем, як і деякі наші діячі, звісно, перемоги приписують собі, а проблеми перекладають на попередників або своїх ворогів. Проте, сама логіка опису подій доволі цікава.
Отже, що ж писали росіяни, підводячи підсумки дворічної кампанії в Україні. Дослівно в перекладі на українську це звучало так:
«….З самого початку колосальні розвідувальні можливості Заходу були поставлені на озброєння Збройних Сил України, які забезпечували перевагу в розвідці та цілевказівці. Особливо це стосується космічної розвідки, яку забезпечують комплекс західних військових розвідувальних супутників і численні комерційні західні супутникові компанії – постачальники геозображень…. 155-мм сучасна далекобійна артилерія та наземні ракетні комплекси HIMARS і MLRS з високоточними ракетами GMLRS з дальністю до 90 км, які почали застосовувати наприкінці червня 2022 року, у поєднанні з вищезазначеними розвідувальними, цілевказівками та мережецентричними засобами зв’язку, управління та передачі даних, дозволили українській стороні здобути вогневу перевагу та високоточні можливості нанесення ударів на великій відстані у другій половині 2022 року, що суттєво ускладнює становище Збройних Сил Російської Федерації».
Свого часу, описуючи реформу системи управління, я згадував, що на той час, як до речі і зараз, проблемою, яка досить суттєво знижувала ефективність управління військами, була відсутність органу управління розвідкою на стратегічному рівні та, відповідно, комплекту сил та засобів.
Критичною ж точкою у цій проблемі стала поява у нас новітніх засобів ураження. Самого факту отримання такого озброєння виявилося замало. Адже сама ідея винайдення об’єкту, його дорозвідка і підготовка вихідних даних для самого ураження вимагали одного – негайного прийняття нами рішення щодо організації обміну розвідувальною інформацією саме в режимі реального часу. Звертаю увагу саме на термін обміну, бо маючи сучасні засоби ураження, збройні сили не мали необхідної інформації для нанесення такого ураження, а ту, що отримували через виділені канали, не завжди могли використати, бо її своєчасність не витримувала жодної логіки.
Такого органу, як і функції розвідувального забезпечення, Генеральний штаб, звісно не мав і не має. Логічно, саме через відсутність та затримку в обміні специфічною інформацією з космосу, не вдалося використати повний потенціал таких систем як HIMARS. Згодом через реакцію Росії їхнє стратегічне значення суттєво зменшилося. Бо як виявилося, саме космічні спроможності надають критичного значення для цілевказівки, навігації та зв’язку, забезпечуючи ефективність ракетних ударів. І якщо проблема зі зв’язком за рахунок компанії Starlink від SpaceX була вже вирішеною, а проблема з навігацією потребувала і часу, і ресурсів, то своєчасна розвідка і часово-координатне забезпечення необхідно було вже.
Ілюстративне фото українського М142 HIMARS. Фото: СтратКом ЗСУ
Звісно, відсутність власних космічних систем заводила нас і у стан абсолютної залежності від самої можливості нанесення раптових і ефективних ударів, бо змушувала застосовувати повний цикл підготовки і обробки космічної інформації саме через структури партнерів.
Парадокс. Фактично ми планували і працювали з ресурсами, яких не мали. Усе це спонукало нас швидко думати й шукати рішення, як завжди, поза нашими можливостями.
Цей шлях розпочався спочатку ще з березня 2022 року з використання можливостей Державного космічного агентства в інтересах ЗС України, звісно, за повної підтримки та можливостей ГУР МО. А вже у грудні 2022 року, після початку співпраці з однією з провідних західних компаній у сфері програмування для аналізу баз даних, приступити до формування Центрального управління Космічної підтримки Генерального штабу Збройних Сил України.
На початку 2023 року на орбітах перебувало приблизно 7560 активних супутників, з яких 246 були офіційно класифіковані як військові. Росія утримувала близько 160 активних супутників, з яких приблизно 100 виконували військові функції, такі як забезпечення точної навігацію через систему ГЛОНАСС та супутникову розвідку за допомогою серії «Персона».
Нас же цікавив військовий космічний сектор, а саме – супутникова розвідка, спостереження, захищений зв’язок, системи раннього попередження про запуски ракет та навігація. Звісно, таке коло завдань повністю здійснюється та контролюється державними установами, такими як Міністерство оборони США, «Роскосмос» або Військово-стратегічне командування Народно-визвольної армії Китаю. Нам до них було далеко.
Проте вже влітку 2022 року ми звернули увагу на цікаву роль приватних компаній. Бо саме їхня діяльність фактично не встановлювала меж між комерційною та військовою функцією в космосі й давала нам шанс для реалізації необхідного.
Згодом росіяни напишуть: «З самого початку колосальні розвідувальні можливості Заходу були поставлені на озброєння Збройних Сил України, які забезпечували перевагу в розвідці та цілевказівці. Особливо це стосується космічної розвідки, яку забезпечують комплекс західних військових розвідувальних супутників і численні комерційні західні супутникові компанії – постачальники геозображень». Мова про використання можливостей супутників, які були створені для цивільного або комерційного використання.
Сьогодні неможливо уявити сучасну збройну боротьбу без космічних сервісів. Наша війна стала першим великим воєнним протистоянням, у якому космічні технології відіграли і продовжують відігравати вирішальну роль. Тому створення такого центру було не тільки очевидним з точки зору використання можливостей, а й необхідністю створення асиметрії відносно до Росії.
Потік інформації, що постійно збільшувався, та необхідність її розподілу виявили ще одну проблему – підготовку кадрів для обробки такої специфічної інформації. Практичне набуття навичок також потребує часу, проте вже до кінця 2023 року нам вдалося підготувати достатню кількість навченого персоналу як у самому центрі, так і в оперативній ланці. Увесь цей процес, дякуючи нашим партнерам, супроводжувався наданням відповідного обладнання і створенням системи, яка зрушила головну проблему – доведення космічної інформації безпосередньо до поля бою і головне – до сучасних засобів ураження.
Таким чином, Центральне управління космічної підтримки, отримавши інструмент у вигляді використання супутникових технологій як військового так і цивільного призначення та доступ до програмного забезпечення, по суті, стало ключовим органом, який перетворював дані з космосу на конкретні бойові рішення та, відповідно, надавав стратегічну перевагу, особливо у нанесенні точних ударів по противнику. І саме головне – поступово Збройні Сили України отримували функцію власного розвідувального забезпечення. На жаль, як показали подальші події – тимчасово.
Отже, не маючи власного військового супутникового угруповання, ми своєчасно використали комерційну космічну інфраструктуру, зокрема Starlink компанії SpaceX для зв’язку, а супутники спостереження Землі, такі як Maxar, Planet Labs і ICEYE, для розвідки в реальному часі.
Проте майже півторарічна робота з намаганням побудувати ефективну систему розвідувального забезпечення Збройних Сил України та космічної підтримки виявила й цілий ряд проблем, які важким тягарем залишилися у воюючій країні. Головна з них – ми своєчасно знайшли та навчилися використовувати знайдені нами можливості, проте зовсім не мали своїх власних.
Наша держава, яка колись входила у п’ятірку космічних держав світу, тепер у ракетно-космічній галузі, м’яко кажучи, відстає. Навіть сучасна військово-космічна інфраструктура SpaceX на наших очах постійно отримувала вплив з боку Росії і вимушено ефективно адаптовувалася. Вести ж мову про адаптацію власної космічної інфраструктури немає сенсу.
Така космічна інфраструктура мала б включати ракетні системи виведення на орбіту, орбітальні об’єкти, наземні комплекси та регуляторні механізми. Саме ця інфраструктура забезпечує телекомунікацію, навігацію, розвідку, і як наслідок – національну безпеку. А отже відсутність будь якого з цих елементів спонукає або до створення і використання власних спроможностей, або до використання чужих. Усе це виявило величезну проблему залежності від країн партнерів та політичної ситуації у них.
Покладання на іноземну допомогу також створює ризики для автономності та оперативності – як у питаннях попередження населення, такі в прийнятті рішень на полі бою. Така залежність від поставок супутникових даних інколи стає елементом тиску на нашу країну.
Ми вже бачили спочатку заборону, а згодом поновлення передачі розвідувальної, у першу чергу, супутникової інформації від наших партнерів. Це може бути прийнятним під час планування ракетних ударів, де невідомо ні результат, ні вплив на удар з метою планування наступного удару, проте повністю неприйнятно в питанні оповіщення про зліт стратегічної авіації або пуски ракет.
У березні 2025 року вперше відбувся масовий глобальний збій роботи у системі зв’язку Starlink, а 15 вересня 2025 року – Starlink тимчасово «ліг» вже по всій лінії фронту. Усе це продемонструвало нашу кричущу вразливість.
Ще одним надважливим індикатором технологічного відставання та залежності у сфері космічних технологій стала російська атака балістичною ракетою «Орешник» на місто Дніпро у листопаді 2024 року. Використання такого типу озброєння призначено для доставки як ядерних зарядів, так і балістичних ракет у звичайному спорядженні. Для нейтралізації такої загрози потрібно мати або аналогічну систему, або систему, що фіксує старт такої ракети, розраховує її траєкторію та визначає район ураження, та врешті – систему дальньої протиракетної оборони.
Усе це через брак розвинених ракетних та космічних технологій сьогодні, звісно, потребує хоча б рішення що робити далі.
Імовірно, сьогодні космос має якнайшвидше стати ще одним доменом, де нам потрібно досягти ключових технологічних змін. На землі, у повітрі і на воді ми вже знайшли ці рішення – не хочу описувати яким чином. Час подивитися у космос, бо єдина можливість сьогодні досягти потрібного рівня безпеки полягає тільки у технологічних перевагах в усіх доменах.
Тому, звісно, рішення про створення Космічних військ до 31 грудня 2025 року, передбачене програмою уряду, хоч і запізніле, проте все ще актуальне. Дуже добре, що сама війна, її високотехнологічний характер, а ще більше – майбутні безпекові загрози нарешті диктують необхідність негайного розвитку національних аерокосмічних технологій та спроможностей як ключового елементу обороноздатності нашої держави. Проте, формуючи державну політику в області космічних технологій, виходячи з власного досвіду, можна виділити декілька важливих аспектів.
Збройні Сили України, попри 4-й рік широкомасштабної агресії та 11 років війни, згідно Закону України про розвідувальні органи, все ще не мають власних функцій щодо розвідувальної діяльності на стратегічному рівні. При тому, що на своєму озброєнні ЗСУ мають зразки, у тому числі власного виробництва, здатні вже давно наносити ураження далеко за межами можливостей оглядової розвідки окремого розвідувального батальйону. Розвідувальні дані для планування такого ураження та контроль проходження таких засобів, поки функціонально перебувають поза межами саме Збройних Сил України. А отже провести аналіз нанесення такого удару та правильно спланувати наступний поки виявляється неможливим.
Тому використання космічними військами, перш за все, розвідувальних можливостей, буде вимагати нормативного закріплення цієї функції, задля як подальшого фінансування, так і створення відповідної ланки управління на стратегічному рівні у структурі Збройних Сил. Чи передбачається це у вказаному рішенні – сказати поки неможливо, проте обмін розвідувальною інформацією явно потребує змін.
Попри очевидне здобуття ЗС України функціоналу розвідувального забезпечення хоча б для власних потреб для комплексного опанування космічних можливостей необхідна розробка стратегії космічної підтримки, яка дозволить у майбутньому мати власне угруповання космічних апаратів та наземне обладнання для створення не лише системи спостереження, а й навігаційного, метеорологічного забезпечення та системи власного супутникового зв’язку. Лише усе це дасть можливість користуватися усіма перевагами космосу.
Розглядаючи космос саме як шлях до отримання оперативної переваги, створення Космічних військ має бути гарантовано наділенням їх усім спектром можливостей. Треба передбачати створення єдиної жорсткої структури управління космічною діяльністю з мінімізацією суб’єктів впливу. Це означає формування відразу регуляторних механізмів, які без реформування нормативно-правової бази неможливі або ж будуть нагадувати спроби створити кібер війська, які так і не змогли зайти у розподілену раніше сферу.
Попри те, що очевидним пріоритетом буде вважатися створення власної групи космічних апаратів, на даному етапі все ж потрібно максимально ефективне використання саме можливостей як партнерів, так і недержавних приватних компаній. Такий напрямок буде вимагати саме дипломатичних зусиль для повного і надійного партнерства. Це, у свою чергу, потребує окремого напрямку міжнародного співробітництва, який буде виходити за межі традиційного військового співробітництва, й надання права займатися такою діяльністю саме командуванню Космічних військ.
Отже космос – це не лише технології, а й ключ до оперативної переваги, але його ефективне використання буде потребувати системного підходу, від інституалізації програм виробництва до міжнародної кооперації.
До речі, зі слів одного авторитетного видання, до 2035 року 60% доходів космічної економіки формуватимуть п’ять ключових галузей: логістика, харчова промисловість, оборона, споживчі товари та цифрові комунікації, які все більше залежать від космічних технологій.
Це не просто соціальна фантастика. Це продовження саги про фріменів – вільних людей, які формують новий світ. Згідно з історичною логікою, їхнім наступним і неминучим кроком стане творення вільної...
Космос – це не лише технології, а й ключ до оперативної переваги – Валерій Залужний
Категорія:
Світ:
Спецтема:
У грудні 2022 року, після початку співпраці з однією з провідних західних компаній у сфері програмування для аналізу баз даних, ми розпочали формування Центрального управління Космічної підтримки Генштабу Збройних Сил України. Тоді вдалося налагодити співпрацю з комерційними супутниками Starlink, Maxar, Planet Labs і ICEYE та іншими структурами.
zaluzhny.jpg
Центральне управління космічної підтримки, отримавши інструмент у вигляді використання супутникових технологій як військового, так і цивільного призначення та доступ до програмного забезпечення, стало ключовим органом, який перетворював дані з космосу на конкретні бойові рішення та, відповідно, надавав стратегічну перевагу, особливо у нанесенні точних ударів по противнику. Поступово ЗСУ отримували функцію власного розвідувального забезпечення. На жаль, як показали подальші події, – тимчасово.
Про це у своїй статті на Мілітарному порталі написав Валерій Залужний. Стаття називається "60 на 60 у перетворенні космосу на середовище сучасної війни". Подаю повний текст:
27 лютого 2024, майже через два тижні після мого звільнення з посади Головнокомандувача Збройних Сил, в одному російському науковому виданні вийшла примітна стаття.
Попри постійну критику на мою адресу щодо інтересу до вивчення Росії, факти говорять самі за себе: моє походження та біографія не дають жодних підстав для тверджень про симпатію до тієї країни. Водночас, вивчати можливості та поведінку ворога – корисно і необхідно, особливо, якщо від цього залежить наше виживання.
Повернутися до цієї статті мене надихнула недавня інформація в Україні про наміри створити Космічні війська до кінця 2025 року.
«Україна планує сформувати Космічні війська до 31 грудня 2025 року, що закріплено у програмі діяльності уряду. До кінця 2025 року Україна прагне досягти 60% операційної готовності інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони, кібер- та космічної компоненти», – так писали у повідомленні Кабінету міністрів України.
Цифра 60% привернула увагу ще й тому, що в тому ж травні 2024 року з’явилася зовсім інша новина, яка боляче атакувала свідомість: «У Генеральному штабі ЗСУ ухвалили рішення щодо оптимізації. Там планують скоротити чисельність штату на 60%. Про це у п’ятницю, 24 травня, повідомив начальник головного управління оборонного планування Генштабу ЗСУ».
Вже згодом, 30 липня, були розформовані військові частини, що забезпечували роботу Центрального управління космічної підтримки ГШ ЗСУ України. А 15 серпня того ж 2024 року це управління було повністю ліквідовано з повною неможливістю відновити свої спроможності.
Як і у випадку зі створенням армійських корпусів, мушу нагадати, що будь-які зміни, які відбуваються під час війни, особливо у військовій організації, мають бути не лише затребувані, а й головне – своєчасні. Такі рішення вимагають не лише ресурсів, а й часу, якого під час війни бракує.
Російські експерти з притаманним їм радянським стилем, як і деякі наші діячі, звісно, перемоги приписують собі, а проблеми перекладають на попередників або своїх ворогів. Проте, сама логіка опису подій доволі цікава.
Отже, що ж писали росіяни, підводячи підсумки дворічної кампанії в Україні. Дослівно в перекладі на українську це звучало так:
«….З самого початку колосальні розвідувальні можливості Заходу були поставлені на озброєння Збройних Сил України, які забезпечували перевагу в розвідці та цілевказівці. Особливо це стосується космічної розвідки, яку забезпечують комплекс західних військових розвідувальних супутників і численні комерційні західні супутникові компанії – постачальники геозображень…. 155-мм сучасна далекобійна артилерія та наземні ракетні комплекси HIMARS і MLRS з високоточними ракетами GMLRS з дальністю до 90 км, які почали застосовувати наприкінці червня 2022 року, у поєднанні з вищезазначеними розвідувальними, цілевказівками та мережецентричними засобами зв’язку, управління та передачі даних, дозволили українській стороні здобути вогневу перевагу та високоточні можливості нанесення ударів на великій відстані у другій половині 2022 року, що суттєво ускладнює становище Збройних Сил Російської Федерації».
Свого часу, описуючи реформу системи управління, я згадував, що на той час, як до речі і зараз, проблемою, яка досить суттєво знижувала ефективність управління військами, була відсутність органу управління розвідкою на стратегічному рівні та, відповідно, комплекту сил та засобів.
Критичною ж точкою у цій проблемі стала поява у нас новітніх засобів ураження. Самого факту отримання такого озброєння виявилося замало. Адже сама ідея винайдення об’єкту, його дорозвідка і підготовка вихідних даних для самого ураження вимагали одного – негайного прийняття нами рішення щодо організації обміну розвідувальною інформацією саме в режимі реального часу. Звертаю увагу саме на термін обміну, бо маючи сучасні засоби ураження, збройні сили не мали необхідної інформації для нанесення такого ураження, а ту, що отримували через виділені канали, не завжди могли використати, бо її своєчасність не витримувала жодної логіки.
Такого органу, як і функції розвідувального забезпечення, Генеральний штаб, звісно не мав і не має. Логічно, саме через відсутність та затримку в обміні специфічною інформацією з космосу, не вдалося використати повний потенціал таких систем як HIMARS. Згодом через реакцію Росії їхнє стратегічне значення суттєво зменшилося. Бо як виявилося, саме космічні спроможності надають критичного значення для цілевказівки, навігації та зв’язку, забезпечуючи ефективність ракетних ударів. І якщо проблема зі зв’язком за рахунок компанії Starlink від SpaceX була вже вирішеною, а проблема з навігацією потребувала і часу, і ресурсів, то своєчасна розвідка і часово-координатне забезпечення необхідно було вже.
Звісно, відсутність власних космічних систем заводила нас і у стан абсолютної залежності від самої можливості нанесення раптових і ефективних ударів, бо змушувала застосовувати повний цикл підготовки і обробки космічної інформації саме через структури партнерів.
Парадокс. Фактично ми планували і працювали з ресурсами, яких не мали. Усе це спонукало нас швидко думати й шукати рішення, як завжди, поза нашими можливостями.
Цей шлях розпочався спочатку ще з березня 2022 року з використання можливостей Державного космічного агентства в інтересах ЗС України, звісно, за повної підтримки та можливостей ГУР МО. А вже у грудні 2022 року, після початку співпраці з однією з провідних західних компаній у сфері програмування для аналізу баз даних, приступити до формування Центрального управління Космічної підтримки Генерального штабу Збройних Сил України.
На початку 2023 року на орбітах перебувало приблизно 7560 активних супутників, з яких 246 були офіційно класифіковані як військові. Росія утримувала близько 160 активних супутників, з яких приблизно 100 виконували військові функції, такі як забезпечення точної навігацію через систему ГЛОНАСС та супутникову розвідку за допомогою серії «Персона».
Нас же цікавив військовий космічний сектор, а саме – супутникова розвідка, спостереження, захищений зв’язок, системи раннього попередження про запуски ракет та навігація. Звісно, таке коло завдань повністю здійснюється та контролюється державними установами, такими як Міністерство оборони США, «Роскосмос» або Військово-стратегічне командування Народно-визвольної армії Китаю. Нам до них було далеко.
Проте вже влітку 2022 року ми звернули увагу на цікаву роль приватних компаній. Бо саме їхня діяльність фактично не встановлювала меж між комерційною та військовою функцією в космосі й давала нам шанс для реалізації необхідного.
Згодом росіяни напишуть: «З самого початку колосальні розвідувальні можливості Заходу були поставлені на озброєння Збройних Сил України, які забезпечували перевагу в розвідці та цілевказівці. Особливо це стосується космічної розвідки, яку забезпечують комплекс західних військових розвідувальних супутників і численні комерційні західні супутникові компанії – постачальники геозображень». Мова про використання можливостей супутників, які були створені для цивільного або комерційного використання.
Сьогодні неможливо уявити сучасну збройну боротьбу без космічних сервісів. Наша війна стала першим великим воєнним протистоянням, у якому космічні технології відіграли і продовжують відігравати вирішальну роль. Тому створення такого центру було не тільки очевидним з точки зору використання можливостей, а й необхідністю створення асиметрії відносно до Росії.
Потік інформації, що постійно збільшувався, та необхідність її розподілу виявили ще одну проблему – підготовку кадрів для обробки такої специфічної інформації. Практичне набуття навичок також потребує часу, проте вже до кінця 2023 року нам вдалося підготувати достатню кількість навченого персоналу як у самому центрі, так і в оперативній ланці. Увесь цей процес, дякуючи нашим партнерам, супроводжувався наданням відповідного обладнання і створенням системи, яка зрушила головну проблему – доведення космічної інформації безпосередньо до поля бою і головне – до сучасних засобів ураження.
Таким чином, Центральне управління космічної підтримки, отримавши інструмент у вигляді використання супутникових технологій як військового так і цивільного призначення та доступ до програмного забезпечення, по суті, стало ключовим органом, який перетворював дані з космосу на конкретні бойові рішення та, відповідно, надавав стратегічну перевагу, особливо у нанесенні точних ударів по противнику. І саме головне – поступово Збройні Сили України отримували функцію власного розвідувального забезпечення. На жаль, як показали подальші події – тимчасово.
Отже, не маючи власного військового супутникового угруповання, ми своєчасно використали комерційну космічну інфраструктуру, зокрема Starlink компанії SpaceX для зв’язку, а супутники спостереження Землі, такі як Maxar, Planet Labs і ICEYE, для розвідки в реальному часі.
Проте майже півторарічна робота з намаганням побудувати ефективну систему розвідувального забезпечення Збройних Сил України та космічної підтримки виявила й цілий ряд проблем, які важким тягарем залишилися у воюючій країні. Головна з них – ми своєчасно знайшли та навчилися використовувати знайдені нами можливості, проте зовсім не мали своїх власних.
Наша держава, яка колись входила у п’ятірку космічних держав світу, тепер у ракетно-космічній галузі, м’яко кажучи, відстає. Навіть сучасна військово-космічна інфраструктура SpaceX на наших очах постійно отримувала вплив з боку Росії і вимушено ефективно адаптовувалася. Вести ж мову про адаптацію власної космічної інфраструктури немає сенсу.
Така космічна інфраструктура мала б включати ракетні системи виведення на орбіту, орбітальні об’єкти, наземні комплекси та регуляторні механізми. Саме ця інфраструктура забезпечує телекомунікацію, навігацію, розвідку, і як наслідок – національну безпеку. А отже відсутність будь якого з цих елементів спонукає або до створення і використання власних спроможностей, або до використання чужих. Усе це виявило величезну проблему залежності від країн партнерів та політичної ситуації у них.
Покладання на іноземну допомогу також створює ризики для автономності та оперативності – як у питаннях попередження населення, такі в прийнятті рішень на полі бою. Така залежність від поставок супутникових даних інколи стає елементом тиску на нашу країну.
Ми вже бачили спочатку заборону, а згодом поновлення передачі розвідувальної, у першу чергу, супутникової інформації від наших партнерів. Це може бути прийнятним під час планування ракетних ударів, де невідомо ні результат, ні вплив на удар з метою планування наступного удару, проте повністю неприйнятно в питанні оповіщення про зліт стратегічної авіації або пуски ракет.
У березні 2025 року вперше відбувся масовий глобальний збій роботи у системі зв’язку Starlink, а 15 вересня 2025 року – Starlink тимчасово «ліг» вже по всій лінії фронту. Усе це продемонструвало нашу кричущу вразливість.
Ще одним надважливим індикатором технологічного відставання та залежності у сфері космічних технологій стала російська атака балістичною ракетою «Орешник» на місто Дніпро у листопаді 2024 року. Використання такого типу озброєння призначено для доставки як ядерних зарядів, так і балістичних ракет у звичайному спорядженні. Для нейтралізації такої загрози потрібно мати або аналогічну систему, або систему, що фіксує старт такої ракети, розраховує її траєкторію та визначає район ураження, та врешті – систему дальньої протиракетної оборони.
Усе це через брак розвинених ракетних та космічних технологій сьогодні, звісно, потребує хоча б рішення що робити далі.
Імовірно, сьогодні космос має якнайшвидше стати ще одним доменом, де нам потрібно досягти ключових технологічних змін. На землі, у повітрі і на воді ми вже знайшли ці рішення – не хочу описувати яким чином. Час подивитися у космос, бо єдина можливість сьогодні досягти потрібного рівня безпеки полягає тільки у технологічних перевагах в усіх доменах.
Тому, звісно, рішення про створення Космічних військ до 31 грудня 2025 року, передбачене програмою уряду, хоч і запізніле, проте все ще актуальне. Дуже добре, що сама війна, її високотехнологічний характер, а ще більше – майбутні безпекові загрози нарешті диктують необхідність негайного розвитку національних аерокосмічних технологій та спроможностей як ключового елементу обороноздатності нашої держави. Проте, формуючи державну політику в області космічних технологій, виходячи з власного досвіду, можна виділити декілька важливих аспектів.
Збройні Сили України, попри 4-й рік широкомасштабної агресії та 11 років війни, згідно Закону України про розвідувальні органи, все ще не мають власних функцій щодо розвідувальної діяльності на стратегічному рівні. При тому, що на своєму озброєнні ЗСУ мають зразки, у тому числі власного виробництва, здатні вже давно наносити ураження далеко за межами можливостей оглядової розвідки окремого розвідувального батальйону. Розвідувальні дані для планування такого ураження та контроль проходження таких засобів, поки функціонально перебувають поза межами саме Збройних Сил України. А отже провести аналіз нанесення такого удару та правильно спланувати наступний поки виявляється неможливим.
Тому використання космічними військами, перш за все, розвідувальних можливостей, буде вимагати нормативного закріплення цієї функції, задля як подальшого фінансування, так і створення відповідної ланки управління на стратегічному рівні у структурі Збройних Сил. Чи передбачається це у вказаному рішенні – сказати поки неможливо, проте обмін розвідувальною інформацією явно потребує змін.
Попри очевидне здобуття ЗС України функціоналу розвідувального забезпечення хоча б для власних потреб для комплексного опанування космічних можливостей необхідна розробка стратегії космічної підтримки, яка дозволить у майбутньому мати власне угруповання космічних апаратів та наземне обладнання для створення не лише системи спостереження, а й навігаційного, метеорологічного забезпечення та системи власного супутникового зв’язку. Лише усе це дасть можливість користуватися усіма перевагами космосу.
Розглядаючи космос саме як шлях до отримання оперативної переваги, створення Космічних військ має бути гарантовано наділенням їх усім спектром можливостей. Треба передбачати створення єдиної жорсткої структури управління космічною діяльністю з мінімізацією суб’єктів впливу. Це означає формування відразу регуляторних механізмів, які без реформування нормативно-правової бази неможливі або ж будуть нагадувати спроби створити кібер війська, які так і не змогли зайти у розподілену раніше сферу.
Попри те, що очевидним пріоритетом буде вважатися створення власної групи космічних апаратів, на даному етапі все ж потрібно максимально ефективне використання саме можливостей як партнерів, так і недержавних приватних компаній. Такий напрямок буде вимагати саме дипломатичних зусиль для повного і надійного партнерства. Це, у свою чергу, потребує окремого напрямку міжнародного співробітництва, який буде виходити за межі традиційного військового співробітництва, й надання права займатися такою діяльністю саме командуванню Космічних військ.
Отже космос – це не лише технології, а й ключ до оперативної переваги, але його ефективне використання буде потребувати системного підходу, від інституалізації програм виробництва до міжнародної кооперації.
До речі, зі слів одного авторитетного видання, до 2035 року 60% доходів космічної економіки формуватимуть п’ять ключових галузей: логістика, харчова промисловість, оборона, споживчі товари та цифрові комунікації, які все більше залежать від космічних технологій.
Розуміти новий характер сучасної війни.
Зверніть увагу
«Великий Вулик» Френка Герберта – етномережа вільних людей у фантастичному романі «Вулик Геллстрома»