А кого ти вибереш між українцем Порошенком і євреєм Зеленським? (+аудіо)

Аудіоверсія статті А кого ти вибереш між українцем Порошенком і євреєм Зеленським?

Президентські вибори-2019  вражають небаченою досі креативністю. Ще б пак, адже в першому турі було задіяно аж три інноваційні політтехнології. Команди, які їх застосували, обігнали конкурентів. Проте в другому турі працюватиме протилежна логіка.

Те, що реально відбулося, опинилося за межами розуміння політологів і політичних коментаторів. Але щоб це осягнути, треба знати ази інформаційної структури соціуму.

Почнімо з того, що народ – це соціальний організм, структура якого багато в чому подібна до структури окремого індивідууму. Судіть самі.

Чотири рівні розвитку людини

1. Інстинкти. Коли дитина тільки народилася, вона живе на інстинктах. Головним є інстинкт самозбереження. Він проявляється в тому, що дитина одразу ж намагається розрізняти своїх і чужих. Вона тягнеться до мами та інших родичів і сахається сторонніх. Зі своїми їй спокійно, а з чужими – тривожно – тому що небезпечно. Інстинкти – це перший інформаційний рівень.

2. Цяці. Другий рівень – це коли дитина ще немовлятко. Вона не розуміє слів, але в неї вже є образне мислення. Вона сприймає вигуки і жести. Тому її не переконують словами – їй просто показують «цяцю». На цьому рівні домінує права півкуля, яка відповідає за образно-чуттєве і конкретне мислення, музику, рухливість.   

3. Слова. Коли дитина навчилася говорити, вона багато запитує і довіряє сказаному. Вона любить казки. Таких дітей переконують слова. Тут домінує ліва півкуля, яка відповідає за логічне і абстрактне мислення, лічбу, виконання дій. Це третій інформаційний рівень.

4. Рефлексія. Частина людей піднімається ще вище і виробляє в собі здатність до самостійного, критичного мислення. У цих людей є рефлексія – спроможність спостерігати за собою «духовним зором», бачити себе зі сторони. Це четвертий інформаційний рівень.

Чотири прошарки соціуму

Соціум має подібну структуру з чотирьох прошарків. Позначимо ці соціальні страти умовними назвами: «етнічні», «емоційні», «довірливі» і «самостійні».

1. «Етнічні». Базовий інстинкт самозбереження проявляється через розрізнення своїх і чужих. У масштабах суспільства свої називаються «етносом», що означає «група своїх людей». Серед своїх спокійно і комфортно, серед чужих – тривожно і небезпечно. Етнічна приналежність – це реалізація природного інстинкту, який працює в будь-якої людини. Ослаблення етнічного інстинкту є загрозою для існування етносу. Що сильніше «чуття єдиної родини», то вища згуртованість етносу і більша його життєспроможність. Усі люди – етнічні.

2. «Емоційні». Цей соціальний прошарок складають люди, які довіряють своїм відчуттям і емоціям. Слова їх мало переконують, тому що логічне мислення є для них занадто виснажливим процесом. Зазвичай це прихильники «хліба і видовищ», любителі комедійних серіалів і «мильних опер». Зазвичай це молоді люди: поки подорослішають, їх найбільше цікавлять забави, ігри та інші «цяці». Проте багато хто залишається в незрілому стані протягом усього життя – це наївні.

3. «Довірливі». Найчисельніший прошарок суспільства складають люди, які піднялися над рівнем емоцій, аналізують фактаж і намагаються застосовувати логіку. Проте їхня логіка буває помилковою, а факти – вигадані або тенденційно підібрані. Сьогодні вони довіряють одній «логіці», а завтра – протилежній. Таких людей – переважна більшість. Вони довіряють словам.

Згідно з соціологією, дві останні групи – «емоційні» + «довірливі» – разом складають приблизно 95 відсотків населення. Саме їх позначають терміном «гомо сімплекс» – що значить «прості».

4. «Самостійні». Це люди, які володіють рефлексією – спроможністю спостерігати за собою. Вони довіряють не словам і навіть не окремим фактам, а цілісній, несуперечливій системі фактів. Для них головним критерієм істини є добрі плоди, досягнуті результати, продуктивність. Таких людей не більше 5 відсотків. Соціологи їх називають «гомо дуплекс» – що значить «подвійні», тому що вони мають орган самоконтролю. Їхній дух контролює психіку. Натомість «гомо сімплекси», тобто «прості», не мають такого органу.

Таким чином, маємо три соціальні прошарки. На вершині інформаційної піраміди суспільства перебувають «самостійні» – їх дуже мало. Нижче перебувають «довірливі» – це абсолютна більшість. Ще нижче розташовані «емоційні». Усі три групи стоять на базовому фундаменті інстинктів, тому усі три групи є «етнічними».  

Популісти: хотіли багато, отримали мало

Оскільки найчисельнішою є група «довірливих», то саме вона завжди була об’єктом передвиборчої агітації. Справді, адже «самостійних» занадто мало, щоб на них витрачати зусилля, а «емоційні» зазвичай взагалі не цікавляться політикою і не ходять на вибори. На демократичних виборах усе вирішує більшість, тобто «довірливі». Оскільки вони сприймають слова, то звична виборча кампанія – це завжди «ярмарка обіцянок» всіляких популістів. Перемагає той, хто наобіцяє переконливіше.

Саме за цією банальною схемою діяли майже всі учасники першого туру виборів-2019. Вони конкурували за голоси довірливої більшості. Оскільки претендентів на цей прошарок електорату було занадто багато, то кожному кандидату дісталося мало. За Юлію Тимошенко проголосувало 13%, за Анатолія Гриценка – 7%, за Ігоря Смешка – 6%, за Олега Ляшка – 5%, за Олександра Вілкула – 4%, за Руслана Кошулинського – 2%. Решта кандидатів набрали менше від 1%. Вибори показали, що група довірливих складає приблизно 42% виборців.

Новація Порошенка: ставка на самостійних

Першим, хто відійшов від усталеної схеми, став Петро Порошенко. Він зробив ставку на «самостійних», тому піарився не на обіцянках, а на своїх здобутках – армія, мова, церква, безвіз, стратегічний союз зі США, нові заводи, прозорість держзапкупівель, скорочення корупції, торгівля з Євросоюзом тощо.

Це була ризикована стратегія, але вона давала можливість сформувати стійке ядро, спроможне переконати решту електорату. Його підтримали 16% виборців. Це «самостійні», а також ті «довірливі», яких вони переконали.

Чому так багато? Тому що Порошенко став монополістом у цій електоральній ніші. До нього ніхто не працював з розумними людьми, оскільки вважалося, що на демократичних виборах  вони нічого не вирішують.

Новація Зеленського: ставка на емоційних

Володимир Зеленський нічого не обіцяв, його гасло – «Ні обіцянок, ні пробачень». Він показував, створював «картинки», а тому достукався до тих, у кого домінує образно-чуттєве мислення. Спрацював принцип: «Він мені подобається, тому я за нього голосую». На цьому рівні слова про політику не мають значення – їх усе одно ніхто не буде сприймати і, тим більше, аналізувати. Тут працюють емоції, відчуття, видовища та інші «цяці». За Зеленського проголосувало «по приколу» 30% виборців.

Новація Бойка: ставка на етнічних росіян

Ще далі пішов Юрій Бойко, оскільки звернувся до інстинкту розпізнавання своїх і чужих. Він став майже монопольним виразником російської етнічної меншини. Не російськомовних, а саме етнічних росіян. Тих, які вважають Росію не агресором, а Батьківщиною. Тих, які вважають прихід в Україну російських військ не окупацією, а визволенням.

Для того, щоб остаточно переконати виборців-росіян у своїй російськості, Бойко незадовго до першого туру демонстративно полетів у Москву і зустрівся з Дмитром Мєдвєдєвим – головою російського уряду, найближчим соратником Володимира Путіна. Це було відверте послання до своїх: «Я – росіянин, мені довіряє Москва, голосуйте за мене». І за нього проголосувало 12 відсотків виборців.   

Бойко звернувся до базового інстинкту. Для його електорату є несуттєвими ні реальний стан справ, ні політичні перспективи, ні навіть видовища. Його цікавить одне – об’єднання зі своїми, «визволення з української неволі».

Досі вважалося, що звертання до однієї етнічної групи автоматично відштовхує інших. Бойко застосував «етнічну інновацію» – і за розрахунками мав увійти до другого туру.  

Чому Тимошенко і Бойко не увійшли до другого туру

Згідно з московським задумом, до другого туру мали увійти Тимошенко і Бойко. Зеленському відводилася допоміжна і відволікаюча роль – створювати сприятливе тло для «реальних кандидатів», приймати на себе вогонь ворожої критики, створювати ситуацію хаосу, «розганяти зраду» проти діючого Президента.

Проте Порошенко виявився кращим стратегом. Він був зацікавлений у тому, щоб вийти у другий тур саме з Зеленським, який взагалі не є політиком. Для цього Порошенко не критикував Зеленського, натомість звільнив йому простір для легкого захоплення електорату. Тим більше, що у Порошенка Зеленський взагалі нічого не відбирав – надто великий вертикальний розрив між «самостійними» і «емоційними».  

Порошенко зіграв у піддавки. В результаті Зеленський настільки посилився, що несподівано для себе «відгриз» величезні електоральні шматки у всіх популістів, передусім у Тимошенко і Бойка. Відтак Зеленський набрав безпрецедентно велику частку голосів, мимоволі вибивши з гри двох основних промосковських кандидатів.

Згідно з початковим задумом, єврей Зеленський мав потрапити у другий тур з Тимошенко і підіграти їй у ролі зручного спаринг-партнера. Але він там зустрів Порошенка – і тепер замість шоу потрібна реальна змагальність. Звідси така хаотичність і розгубленість у поведінці Зеленського після перемоги в першому турі. Він опинився «не в своїй тарілці», змушений грати не свою роль.

Ось чому після першого туру Порошенко так відверто світився від радості. Він просто  випромінював оптимізм і впевненість. Вихід у другий тур із Зеленським – це для Порошенка ідеальний варіант.

Змагання етнічних ідентичностей

Як ми вже говорили, Юрій Бойко активував процес ідентифікації російського етносу в Україні. Він проголосив: «Я – етнічний росіянин» і сконсолідував свій електорат. Проте він не потрапив у другий тур, відтак вимушено передав «етнічну естафету» Зеленському.

Це значить, що сконсолідована Бойком група етнічних росіян у другому турі голосуватиме за Зеленського. Оскільки етнічний інстинкт є базовим, то за Зеленського проголосує «російська етнічна вертикаль», тобто переважна більшість етнічних росіян з усіх трьох соціальних страт – і «самостійні», і «довірливі», і «емоційні».

З другого боку, Зеленський ще з 2014 року позиціонує себе етнічним євреєм. Він вивчав іврит, мріяв емігрувати в Ізраїль. Свого часу Зеленський заявив на ТСН, «у мєня єврєйская кровь, я ґаварю па-русски». Головний спонсор Зеленського – єврейський олігарх Ігор Коломойський – заявляє в пресі, що Зеленський є стовідсотковим євреєм. Враховуючи славнозвісну єврейську солідарність, а також те, що Коломойський є лідером значної частини єврейства, то Зеленського підтримає «єврейська етнічна вертикаль».

Таким чином, Зеленський мимоволі стає виразником єврейської і російської етнічних меншин в Україні.

Це неминуче запускає процес консолідації «української етнічної вертикалі». У першому турі українці підтримували всіх кандидатів, в тому числі й Зеленського. Проте якщо у другому турі чітко поставити питання «За кого ти – за українця Порошенка чи єврея Зеленського?», то спрацює базовий інстинкт тяжіння до своїх. 

Олександр Малінін - Чорнобривці

Знак Води - Мамо