У дописі Влада в коментарях Ігор Луценко пише що лексикон який Влад вживає в сучасній Україні практично не застосовується
Про шляхетність і аристократію: Позичив текст у Юрій Підлісний :
Хто має керувати державою?
Noblesse oblige — «шляхетне походження зобов’язує», — так каже французький вислів. Зобов’язує до поведінки, рішень і виборів, які творять те, що колись стало називатися шляхетністю і сформувало прошарок шляхти.
Ми можемо довго розмірковувати над тим, хто, чому є шляхтою або провідною верствою — від аристократів античності до скоробагатьків сучасності, від військових героїв до технократів і бюрократів сьогодення. Можемо говорити про «аристократів духа», про справжню еліту, яка є елітою за характером і чеснотами. А можемо говорити про тих, хто de iure обіймає посади на владному олімпі, але за своїми рисами характеру навіть близько не уподібнюється до шляхетності. Тоді постає запитання: що ж їх може зобов’язувати?
Повертаючись до античності, звернімо увагу на те, що саме слово «аристократ» має чітке етичне, а не родове походження. Грецьке ἀριστοκρατία складається з ἄριστος — «найкращий» — і κράτος — «влада». Отже, аристократія буквально означає владу найкращих.
Ця «кращість» у грецькому мисленні нерозривно пов’язана з поняттям ἀρετή (арете). Слово ἀρετή походить від кореня ἀρ- («бути придатним», «бути досконалим», «досягати вершини») і означає досконалість, чесноту, повну реалізацію свого покликання. У Гомера ἀρετή — це відвага воїна, у Платона й Арістотеля — моральна та інтелектуальна досконалість.
Отже, в античному світогляді аристократ — це не той, хто народився, а той, хто став кращим через чесноту. Саме чеснота возносила людину до рангу еліти.
У цьому місці особливо промовистою є паралель між античним ідеалом ἀρετή та християнським баченням людського покликання. У Євангелію від Матея Христос формулює вимогу, яка за своєю глибиною разюче перегукується з грецьким уявленням про досконалість:
«Отже, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний.»
(Мт 5:48)
У грецькому оригіналі Євангелія тут ужито слово τέλειοι (teleioi) — «досконалі», «завершені», «ті, що досягли мети». Це поняття семантично близьке до ἀρετή: ідеться не про зовнішню бездоганність, а про внутрішню повноту, відповідність найвищій мірі добра.
Таким чином, християнство не заперечує античний етичний ідеал, а універсалізує і радикалізує його. Якщо в античності чеснота була підставою для того, щоб хтось мав право правити, то в християнстві досконалість стає покликанням кожної людини — незалежно від походження, стану чи статусу.
Це має принципове значення:
для особистого життя — бо шляхетність не є спадком крові, а результатом внутрішньої праці над собою;
для суспільного життя — бо справжня еліта формується через чесноти, а не через титули;
для державного життя — бо влада без моральної досконалості неминуче перетворюється на панування, а не служіння.
І тут постає ключова проблема: чеснота не передається у спадок.
Цю думку чітко й недвозначно формулює Марк Туллій Цицерон. У промові Pro Sestio він пише дослівно:
«Nobilitas sola est atque unica virtus.»
(Pro Sestio, 98)
Тобто: «Єдина і справжня шляхетність — це чеснота».
Походження саме по собі нічого не гарантує. Недарма сам Цицерон — homo novus, людина без патриціанського роду, — був інкорпорований у римську еліту саме за свої якості.
Іммануїл Кант в «Метафізиці моралі» послідовно обґрунтовує, що моральний характер (Gesinnung) є плодом свободи, самодисципліни і вибору, а не спадку. Шляхетність характеру — це заслуга, а не спадок.
Саме це і має на увазі формула noblesse oblige. Вона не стверджує, що чеснота передається у спадок. Вона говорить протилежне: якщо твої предки були шляхетними, ти зобов’язаний довести це власним життям.
Саме тому Вільфредо Парето говорив про необхідність ротації еліт, соціальної мобільності та меритократії. Без цього будь-яка аристократія вироджується у закриту касту.
Чи є вихід? Єдиний можливий — формування світогляду. Це звучить утопічно, але історія говорить протилежне.
Отто фон Бісмарку приписують думку, що війни виграють не генерали, а сільський учитель і парафіяльний священник. Характер нації формується задовго до поля бою.
Саме тому завданням свідомих родин, Церкви та громадянського суспільства є плекати такий тип формальної й неформальної освіти, який створює критичну масу людей честі, здатних забезпечити справжню ротацію еліт.
На завершення:
або ти походиш із шляхетної родини, або шляхетна родина починається з тебе.
І анекдот-бувальщина:
"Зібралася шляхта на бал — від найдрібнішої до найвищої — і вихваляються:
— А мої предки воювали в Ґрюнвальдській битві 1410 року!
— А мої предки билися з самим Річардом Левиним Серцем у 1191 році!
— А мої предки воювали разом із самим Роландом у 778 році!
— А ти хто такий? — питають новенького, якого тиждень тому король звів у шляхту за бойові заслуги.
— А я — предок."
Джерела:
1 Влад
2 Ігор
Наші інтереси:
ллллллллллл
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Хто має керувати державою.
Дивно...
Чому я про це знаю ще з нульових років., а сучасні українці навіть такі слова не вживають.
Може ми щось не те робимо?
shlyahta.jpg
Зміст
У дописі Влада в коментарях Ігор Луценко пише що лексикон який Влад вживає в сучасній Україні практично не застосовується
Про шляхетність і аристократію: Позичив текст у Юрій Підлісний :
Хто має керувати державою?
Noblesse oblige — «шляхетне походження зобов’язує», — так каже французький вислів. Зобов’язує до поведінки, рішень і виборів, які творять те, що колись стало називатися шляхетністю і сформувало прошарок шляхти.
Ми можемо довго розмірковувати над тим, хто, чому є шляхтою або провідною верствою — від аристократів античності до скоробагатьків сучасності, від військових героїв до технократів і бюрократів сьогодення. Можемо говорити про «аристократів духа», про справжню еліту, яка є елітою за характером і чеснотами. А можемо говорити про тих, хто de iure обіймає посади на владному олімпі, але за своїми рисами характеру навіть близько не уподібнюється до шляхетності. Тоді постає запитання: що ж їх може зобов’язувати?
Повертаючись до античності, звернімо увагу на те, що саме слово «аристократ» має чітке етичне, а не родове походження. Грецьке ἀριστοκρατία складається з ἄριστος — «найкращий» — і κράτος — «влада». Отже, аристократія буквально означає владу найкращих.
Ця «кращість» у грецькому мисленні нерозривно пов’язана з поняттям ἀρετή (арете). Слово ἀρετή походить від кореня ἀρ- («бути придатним», «бути досконалим», «досягати вершини») і означає досконалість, чесноту, повну реалізацію свого покликання. У Гомера ἀρετή — це відвага воїна, у Платона й Арістотеля — моральна та інтелектуальна досконалість.
Отже, в античному світогляді аристократ — це не той, хто народився, а той, хто став кращим через чесноту. Саме чеснота возносила людину до рангу еліти.
У цьому місці особливо промовистою є паралель між античним ідеалом ἀρετή та християнським баченням людського покликання. У Євангелію від Матея Христос формулює вимогу, яка за своєю глибиною разюче перегукується з грецьким уявленням про досконалість:
«Отже, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний.»
(Мт 5:48)
У грецькому оригіналі Євангелія тут ужито слово τέλειοι (teleioi) — «досконалі», «завершені», «ті, що досягли мети». Це поняття семантично близьке до ἀρετή: ідеться не про зовнішню бездоганність, а про внутрішню повноту, відповідність найвищій мірі добра.
Таким чином, християнство не заперечує античний етичний ідеал, а універсалізує і радикалізує його. Якщо в античності чеснота була підставою для того, щоб хтось мав право правити, то в християнстві досконалість стає покликанням кожної людини — незалежно від походження, стану чи статусу.
Це має принципове значення:
для особистого життя — бо шляхетність не є спадком крові, а результатом внутрішньої праці над собою;
для суспільного життя — бо справжня еліта формується через чесноти, а не через титули;
для державного життя — бо влада без моральної досконалості неминуче перетворюється на панування, а не служіння.
І тут постає ключова проблема: чеснота не передається у спадок.
Цю думку чітко й недвозначно формулює Марк Туллій Цицерон. У промові Pro Sestio він пише дослівно:
«Nobilitas sola est atque unica virtus.»
(Pro Sestio, 98)
Тобто: «Єдина і справжня шляхетність — це чеснота».
Походження саме по собі нічого не гарантує. Недарма сам Цицерон — homo novus, людина без патриціанського роду, — був інкорпорований у римську еліту саме за свої якості.
Іммануїл Кант в «Метафізиці моралі» послідовно обґрунтовує, що моральний характер (Gesinnung) є плодом свободи, самодисципліни і вибору, а не спадку. Шляхетність характеру — це заслуга, а не спадок.
Саме це і має на увазі формула noblesse oblige. Вона не стверджує, що чеснота передається у спадок. Вона говорить протилежне: якщо твої предки були шляхетними, ти зобов’язаний довести це власним життям.
Саме тому Вільфредо Парето говорив про необхідність ротації еліт, соціальної мобільності та меритократії. Без цього будь-яка аристократія вироджується у закриту касту.
Чи є вихід? Єдиний можливий — формування світогляду. Це звучить утопічно, але історія говорить протилежне.
Отто фон Бісмарку приписують думку, що війни виграють не генерали, а сільський учитель і парафіяльний священник. Характер нації формується задовго до поля бою.
Саме тому завданням свідомих родин, Церкви та громадянського суспільства є плекати такий тип формальної й неформальної освіти, який створює критичну масу людей честі, здатних забезпечити справжню ротацію еліт.
На завершення:
або ти походиш із шляхетної родини, або шляхетна родина починається з тебе.
І анекдот-бувальщина:
"Зібралася шляхта на бал — від найдрібнішої до найвищої — і вихваляються:
— А мої предки воювали в Ґрюнвальдській битві 1410 року!
— А мої предки билися з самим Річардом Левиним Серцем у 1191 році!
— А мої предки воювали разом із самим Роландом у 778 році!
— А ти хто такий? — питають новенького, якого тиждень тому король звів у шляхту за бойові заслуги.
— А я — предок."
Джерела:
1 Влад
2 Ігор
ллллллллллл
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)