Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 3
  • Переглядів: 3

Фундаментальна проблема нашого часу: кому належать діти – батькам чи державному апарату?

Категорія:

Світ:

Моя оцінка корисності цієї статті: 
4 - Дуже важливо

Найважливішим ідеолого-політичним надбанням лівих є контроль над американською системою освіти К-12, і єдине, що заважає їхній повній гегемонії над умами американських дітей – це американські батьки, які зараз обстоюють свої права та свою владу над умами своїх дітей шкільного віку.

Про це йдеться у статті The Fundamental Issue of Our Time Бредлі Томпсона (C. Bradley Thompson).

Протягом останніх вісімнадцяти місяців американські батьки по всій країні приходили на засідання шкільних рад, щоб висловити своє занепокоєння з широкого кола питань, включаючи невдоволення закриттям шкіл у зв'язку з COVID, дистанційним навчанням, мандатами на вакцини та маски, і, найголовніше, викладанням Критичної расової та гендерної теорії у державних школах. Іноді засідання шкільної ради проходили галасливо, батьки висловлювали обурення щодо того, що відбувається чи не відбувається у школах їхніх дітей. Члени шкільної ради зазнавали жорсткої суспільної критики та засудження.

Американські мами й тати страшенно злі, і, зважаючи на все, вони більше не збираються це терпіти. Вони піднялися на захист своїх прав як платників податків та своїх прав щодо першої поправки на збори та висловлювання своєї думки. Однак, що важливіше, вони також обстоюють свої права як батьків.

У відповідь на цей спонтанний, низовий rébellion des батьків, правлячий клас Америки був змушений вперше оголити свої найглибші філософські та політичні переконання.

Хто має право навчати дітей Америки?

28 вересня Террі Маколіфф шокував виборців Вірджинії та всієї країни, заявивши на губернаторських дебатах зі своїм опонентом-республіканцем Гленном Янгкіним: «Я не думаю, що батьки повинні вказувати школам, чому вони мають навчати».

Виборці Вірджинії одразу ж зрозуміли зміст заяви Маколіффа. Кандидат у повторні губернатори, схоже, хотів сказати, що батьки не мають і не повинні мати «права» визначати, чому навчають їхніх дітей у школі. А це означає, що освітній істеблішмент Америки (тобто державні та федеральні департаменти освіти, профспілки вчителів, педагогічні навчальні заклади, асоціації шкільних рад, компанії з виробництва підручників та навчальних програм) має «право» визначати зміст свідомості вашої дитини.

В одну мить усі конкретні питання освіти, які американці обговорювали останні кілька років (наприклад, масочні мандати, онлайн-навчання, Common Core, CRT, трансгендерність, політику розділення туалетів, педофілічну порнографію тощо) стали другорядними в порівнянні з більш фундаментальним питанням: Хто має визначати когнітивний зміст американських дітей. Батьки чи урядовці? Більш того, питання полягає в наступному: Чи мають батьки невід'ємне право визначати, як, чому та ким навчатимуться їхні діти, чи це право має належати уряду?

В американській політиці нема важливішого питання, ніж це. Наша відповідь на нього визначить долю республіки.

Американські ліві (за підтримки та сприяння деяких консерваторів) вважають, що уряд, а не батьки, повинен визначати зміст свідомості дитини – його ідеї, принципи та цінності. Через кілька тижнів після нетактовного faux pas Маколіффа два автори, які пишуть у газеті The Washington Post, підсумували позицію лівих у заголовку своєї статті: "Батьки стверджують, що мають право формувати шкільну програму своїх дітей. Це не так".

Батьки не повинні мати ні права, ні повноважень, на думку авторів Post, визначати ідеї, яким навчають їхніх дітей. Це завдання має бути покладено на «експертів» – експертів освітнього істеблішменту. Далі автори стверджують, що «освіта має готувати молодих людей думати самостійно, навіть якщо це суперечить бажанням їхніх батьків».

Однак автори так і не відповіли на запитання, що станеться, якщо молоді люди захочуть думати самостійно та дізнаються про ідеї, відмінні від тих, які їм подає уряд?! Цей варіант, звичайно, суворо заборонений.

Троє професорів медицини написали в Politico і засудили те, що вони назвали "Небезпечною юридичною ілюзією батьківських прав". Автори заявили: "Коли йдеться про інтереси суспільства у захисті дітей, юридичний прецедент однозначний: права батьків на другому місці".

Але постає питання: якщо права батьків стоять на другому місці, коли йдеться про захист чи освіту їхніх дітей, то чиї права стоять на першому місці? І відповідь авторів очевидна: права суспільства, права уряду, права експертів у сфері громадської політики перевищують права батьків.

Нещодавно NBC News опублікував на своєму сайті ессе «експерта» в галузі освіти (вона має одну з цих модних докторських ступенів у галузі «педагогічної освіти»), яка засудила ідею про те, що батьки повинні мати «право контролювати викладання та навчання» просто тому, що «їхні діти здобувають освіту».

Висміюючи пропозицію про те, що батьки мають право визначати, як, ким і чому мають навчатися їхні діти, наш «доктор педагогічних наук» каже, що освіта має залишитися «експертам».

Потім вона абсурдно заявляє, що ідея про те, що батьки мають право голосу в освіті своїх дітей, еквівалентна тому, ніби батько «увійшов до хірургічного відділення, думаючи, що він може втрутитися в операцію лише тому, що пацієнт – його дитина». Далі вона стверджує, що викладання – це «наука» і тільки тим, хто навчений педагогічним наукам, має бути дозволено визначати, що викладається в школах.

Оскільки 95% батьків не мають ліцензій та сертифікатів у галузі «науки викладання», вони «не мають права приймати рішення щодо навчальних програм». Цікаві батьки фактично перешкоджають основній меті сертифікованого вчителя, яка полягає у тому, щоб «навчити учнів думати». Тому, робить висновок вона, батьки, які не мають кваліфікації викладача, повинні заткнутися і «не пхати свій ніс у шкільні програми».

Чиї це діти?

Але найпряміша відповідь лівих на запитання "Батьки чи уряд мають визначати зміст свідомості дитини?" прозвучала кілька років тому в сумнозвісній рекламі соціалізму, зробленої професором і телеведучою Меліссою Гарріс-Перрі, яка сказала

"Ми ніколи не вкладалися стільки, скільки слід було б, у державну освіту, тому що в нас завжди було своєрідне уявлення про дітей: ваша дитина – ваша, і ви несете за неї повну відповідальність. Ми не мали колективного уявлення про те, що «це – наші діти». Тому нам потрібно подолати наше приватне уявлення про те, що діти належать своїм батькам чи сім'ям, та визнати, що діти належать цілим спільнотам. Коли це стане відповідальністю кожного, а не лише сім'ї, тоді ми почнемо вкладатись краще".

Ось воно! Ви не почуєте і не прочитаєте чіткішого викладу позиції лівих щодо прав батьків, ніж у Гарріс-Перрі. Якщо ваші діти насправді не ваші, а такі, що належать суспільству, то цілком логічно, що уряд повинен нести основну відповідальність за освіту ваших дітей. Уряд, а не ви, має право і, отже, повноваження визначати, що думають ваші діти.

Гарріс-Перрі не є винятком у світі освіти. Її погляди є абсолютно мейнстримовими та викладаються практично у всіх так званих «освітніх» школах чи педагогічних інститутах Америки, а також пропагуються різними організаціями з розробки навчальних програм.

Одна з найвпливовіших із цих організацій, WestEd, склала таблицю, в якій проводить різницю між тим, що вона називає «білим індивідуалізмом» (= погано) та «колективізмом кольорових груп» (= добре). Одна з основних цінностей, пов'язаних з «колективізмом кольорових груп», полягає в тому, що «вчителі відіграють особливу роль у навчанні академічних дисциплін (і прищеплення моралі)».

Фактично вчитель повинен розглядатися як «друга мати», а батьки зобов'язані «поважати авторитет вчителів». Однак з усіх боків освітній істеблішмент прагне стати першою матір'ю вашої дитини, принаймні, протягом восьми годин шкільного дня.

Тож який логічний кінець погляду лівих на права батьків щодо освіти дітей «громади»? 

Виховання з дозволу

Одна з серйозних можливостей, які обговорюють деякі ліві, – це ідея ліцензування батьків. Мало того, що уряд навчає ваших дітей протягом 13 років (не кажучи вже про недавні спроби надати безкоштовний дитсадок та освіту в коледжі), вони також вважають, що батьки повинні навчатися та регулюватися державою, щоб бути добрими батьками, а це означає, що батьки повинні знати та вчити те, про що, на думку уряду, мають думати їхні діти.

Подумайте, що це означає в теорії та на практиці.

Ліцензія – це особливий вид дозволу. У цьому випадку це дозвіл бути батьком, але цей дозвіл залежить від придбання батьками певних знань, передбачених урядом. І, так само як при подачі заяви на отримання прав водія, уряд, безсумнівно, дасть вам керівництво з виховання дітей (з усіма моральними, соціальними та політичними цінностями, які уряд вважає важливими), а потім тестуватиме вас на знання того, що, згідно з урядовим керівництвом, ви повинні знати, щоб бути повністю ліцензованим батьком.

Таке ліцензування може також вимагати від майбутніх батьків проведення психологічної експертизи, перевірки біографії та демонстрації певного рівня фінансової стабільності. І якщо вам якимось чином вдасться завести дитину, не отримавши попередньо батьківських прав, ваша дитина може бути примусово відібрана у вас «суспільством» доти, доки уряд не визнає вас сертифікованим батьком.

Прихована передумова державного утворення полягає в тому, що діти належать державі, а якщо держава набуває остаточного права на дітей, то з цього випливає, що: по-перше, батьки виробляють дітей не для себе, а для держави, і, по-друге, держава повинна мати право та повну владу навчати їх. Такий невблаганний логічний висновок американських лівих та їх молокососних прихильників праворуч.

Подумайте, що це означає практично. Якщо ліві та освітній істеблішмент отримають свій бажаний список програм, американські діти почнуть відвідувати контрольовані державою дошкільні заклади у віці шести місяців, а потім продовжуватимуть навчання у початковій, середній та старшій школі до вісімнадцяти років. Для більшості з тих, хто вступає до коледжу, їхня вища освіта, безсумнівно, зміцнить ті ідеї та цінності, які вони отримали з дошкільного віку до закінчення середньої школи. А потім, щоб зав'язати бант на коробці з подарунком, батьки мають отримати ліцензію, щоб зміцнити всі цінності, яким їх та їхніх дітей навчали з дошкільного віку.

Хто б міг подумати, що алармістський роман Джорджа Оруелла про тоталітаризм «1984» насправді є керівництвом до дії для освітнього дипстейту (глибинної держави)?

Протягом останнього року чи двох непокірні американські батьки чинили опір спробам уряду узурпувати владу. За іронією долі, саме шкільні локдауни із-за COVID-19 та онлайн-навчання дали батькам можливість зазирнути під ковдру та подивитися, як насправді працює машина освіти.

Те, що вони побачили, їх вжахнуло. По всій країні батьки піднялися та взяли штурмом місцеву Бастилію освіти. Засідання шкільних рад від Саванни до Лос-Анджелеса були захоплені батьками, які викривають та засуджують різні форми культурного марксизму, що викладаються у школах. Ці батьки обурені та розгнівані. Те, що відбувається по всій країні на засіданнях шкільних рад, нагадує низову інтифаду простих людей, які потребують відповідальності, розсудливості, змін і, найголовніше, контролю за освітою своїх дітей.

І як відреагував освітній істеблішмент? Як далеко він зайде, заявляючи про своє право та повноваження навчати ваших дітей? Він направив усю міць освітнього дипстейту проти американських батьків.

Діпстейт освіти стає повністю тоталітарним

Як тепер добре відомо, наступного дня після того, як Террі Маколіфф оголосив, що батьки не повинні мати права та повноважень визначати, чому навчають їхніх дітей у державних школах Америки, Національна асоціація шкільних рад (NSBA) надіслала листа президенту Джо Байдену, в якому брехливо стверджувала, що по всій країні спостерігається пандемія «загроз насильства та актів залякування» членів шкільних рад, адміністраторів та вчителів. Лист NSBA прирівнював дії протестуючих батьків до «внутрішнього тероризму». І ніби цього кривавого наклепу було недостатньо, NSBA закликала адміністрацію Байдена використати всю свою міць (наприклад, Міністерство юстиції, Міністерство внутрішньої безпеки, Секретну службу, Контртерористичний відділ ФБР тощо) проти мам Америки, що протестують. У листі міститься заклик до Білого дому задіяти всю міць Патріотичного акту, щоб перешкодити протестуючим батькам.

П'ять днів по тому, генеральний прокурор Меррік Гарланд це і зробив. Він наказав ФБР та Агентству національної безпеки Америки мобілізувати свою величезну міць проти батьків, єдиним справжнім злочином яких було серйозне ставлення до освіти своїх дітей. Незважаючи на відсутність прикладів «внутрішнього тероризму» на підтримку абсурдно необґрунтованих заяв NSBA, Гарланд та Міністерство юстиції випустили прес-реліз, в якому оголосили, що Мін'юст створить робочу групу, яка складається з представників:

  • Кримінального відділу
  • Відділу національної безпеки
  • Відділу цивільних прав
  • Виконавчого офісу для прокурорів США
  • ФБР
  • Служби зв'язків із громадськістю
  • Управління програм правосуддя.

Метою цієї зіркової палати буде «визначення того, як можна використовувати інструменти федерального правозастосування для переслідування цих уявних злочинів».

Для ясності основні «злочини», вчинені цими батьками, включають відстоювання своїх прав на свободу слова і зборів, щоб протистояти тому, чого навчають у державних школах.

Це майже напевно одне з найгірших зловживань державною владою в історії Сполучених Штатів. Режим Байдена направив весь апарат американської держави безпеки проти простих американських громадян, які кидають виклик гегемонії освітнього істеблішменту.

Але насправді ця історія гірша, набагато гірша, ніж та, про яку я вперше повідомив у своєму ессе «Декларація війни». Виявляється, NSBA написала свій лист за сприянням, якщо не за вказівкою, Білого дому! Це означає, що Білий дім Байдена майже напевно організував та розпочав скоординовану атаку проти американських батьків.

Але питання – чому? Чому адміністрація Байдена хоче обрушити всю міць держави-левіафана на звичайних батьків, які висловлюють свою думку на засіданнях шкільної ради?

Відповідь проста: тому що найважливішим ідеолого-політичним надбанням лівих є контроль над американською системою освіти К-12, і єдине, що заважає їхній повній гегемонії над умами американських дітей – це американські батьки, які зараз відстоюють свої права та свою владу над умами своїх дітей шкільного віку.

Зроби або помри

Ось чому єдиним найважливішим питанням в американській політиці сьогодні є питання про права та освіту. Повторимо фундаментальне питання: Чи мають батьки невід'ємне право визначати, як, чому і ким навчатимуться їхні діти, чи уряд має право та повноваження навчати американських дітей?

Відповідь це питання представляє собою Аламо Америки. Саме тут відбудеться остання битва. Якщо ми програємо цю битву, то республіка зникне. Якщо ми переможемо, ми зможемо почати повертати собі права та свободи, які були відібрані у нас протягом останнього сторіччя.

Наші інтереси: 

Маємо розуміти, що лівацький напрямок веде до самознищення. Нинішня адміністрація Білого дому робить деструкцію в усіх сферах життя США, даючи зелене світло лівацьким експериментам.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

«Євангеліє Ісуса Хреста» (Львів, «ПІРАМІДА», 2017 - 596 с. Зладив Ігор Каганець)

Подарунок на Різдво – «Євангеліє Ісуса Хреста» (Ігор Каганець, 2017) для нових прихильників AR25.ORG

Даруючи книги, ми розширюємо коло однодумців. Для придбання цієї книги насамперед треба визначитися з варіантом палітурки книжки (тверда чи м’яка) і кількістю примірників, порахувати загальну...

Останні записи

Коментарі

Зображення користувача Ігор Каганець.

Чудова стаття! Завдяки гострій дискусії щодо цього питання у демократівській Вірджинії обрали губернатором республіканця Глена Янгкіна.

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Микола Стригунов.

Цитата:
Батьки не повинні мати ні права, ні повноважень, на думку авторів Post, визначати ідеї, яким навчають їхніх дітей. Це завдання має бути покладено на «експертів» – експертів освітнього істеблішменту. Далі автори стверджують, що «освіта має готувати молодих людей думати самостійно, навіть якщо це суперечить бажанням їхніх батьків».

- Це хуцпа. Хуцпа, я вона є:) Так, освіта має навчити дітей думати самостійно. Але, практика та досвід показують, що як зміст програми навчання визначають державні експерти (експерти з дресування рабів, так), і вони ж визначають методику навчання - то школа дресує з дітей саме комформістів (евфемеїзм для позначення рабів). Конформістів(рабів) замість самостійно думаючих особистостей (вільних людей).

Якщо прагнеш чуда - створюй його!

Зображення користувача Микола Стригунов.

Кожна цивілізація будується навколо трьох найголовніших, речей. 1) навколо харчування; 2)навколо народження дітей; 3) навколо виховання дітей Саме ці три речі і визначають більшість рис цивілізації. Саме ці речі треба створювати, аби виникла нова цивілізація.

Якщо прагнеш чуда - створюй його!

Зображення користувача Ігор Каганець.

Треба стежити за цим автором. Питання про вплив батьків на характер і зміст освіти гостре і для України.

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Микола Стригунов.

Справа в тому, що питання виховання, та освіти дітей гостре та дуже важливе не лише для України, але й для всього світу. До речі у виразі "культурний марксизм" - слово "культурний" - зайве. Це - просто марксизм. Марксизм, як він є. Тобто, маркизмом зветься прагнення встановити Пекло (яке К. Маркс називав комунізмом). І, в "Комуністичному маніфесті" саме ці три речі - харчування людей, народження дітей, та виховання дітей - згадані недарма. Бо, саме конкретні форми цього і є умовами встановлення Пекла. А, інші конкретні форми цього є умовами встановлення Раю.Тож, питання виховання дітей є одним з трьох ключових питань, питань,які і визначають тип людської цивілізації.

Якщо прагнеш чуда - створюй його!