Французи творять нову конституцію

«Федеративні» політики регулярно «запрошують» держави ухвалювати всеобов’язковіший для націй юридичний текст, покликаний стати Европейською конституцією. Однак, незважаючи на заперечні національні референдуми, суперечливий текст чомусь завжди бере верх.

На французькому референдумі 2005 року про «Договір, який встановлює Конституцію для Европи» (Traité établissant une Constitution pour l’Europe) – далі «ТЕКСТ» - , 55 % французів висловилося ПРОТИ: цей компілятивний документ (Мастріхту¸ Амстердама, Ніце, Лісабону) викликав тривогу з боку прихильників національних держав без федеративної надбудови.

Викладач права й економіки в ліцеї Марсель Паньоль (Марсилія, Франція) і батько чотирьох дітей Итієн Шуар почав розгризати той заплутаний ТЕКСТ, а також усі можливі документи, які мають на меті організувати життя громадян. Його однозначний підсумок: «Вибори не гарантують демократичного устрою, а сприяють олігархії».

Небезпечна конституція

Ще недавно Шуар покладався на політиків щодо організації суспільного життя, бо «почувався захищеним [їхньою] чисельністю і не обтяжував себе політикою». Коли вивчав право, то згадує: «викладачі не заохочували нас до роздумів, жодного місця для критики не було».

Але під час «обговорення» ТЕКСТУ і власного ретельного його вивчення (зовсім не під силу пересічному громадянинові), магістер права Итієн Шуар знаходить принаймні 20 причин, які роблять ТЕКСТ «небезпечною Конституцією». А 5 «основних» запрошує обговорити в інтернеті, оскільки «преса цього права не дає».

Оприлюднене бачення Шуара («Погана конституція, яка викриває таємний рак нашої демократії» про небезпеку «АНТИконституційної» европейської конституції миттєво запалила серця тих, для кого політика досі була страшенно нудною і брудною справою. За перші два місяці на сайт Итієна Шуара завітало «40 000 щоденних гостей і наплило 12 000 мейлів». Доброзичливих, і таких, що обзивали його «фашистом», прихильником «теорії змови». Оскільки наплив тривав, усе це сьогодні виросло у нетівське будівельне майданище Конституції, яку пише «нарід для народу». Саме такий відгук підштовхнув Шуара до громадської діяльности: цей «незалежний, безпартійний і без політичних амбіцій» дослідник, як він себе окреслює, упевнився в перспективі цієї ідеї.

Суперечливий ТЕКСТ («Договір, який встановлює Конституцію для Европи») має, на думку Шуара, такі вади:

1. Конституція має бути читабельна, а складність ТЕКСТУ і довжина (500 сторінок) цього не дозволяють,
2. Конституція не нав’язує жодної політики. Натомість цей ТЕКСТ є тенденційний,
3. Конституція має переглядатися, а цей ТЕКСТ є заблокований вимогою подвійної (держав і народів – ЗВ) одностайности,
4. Конституція захищає від тиранії поділом і контролем влади, а цей ТЕКСТ не забезпечує ані справжнього контролю над владою, ані правдивого її поділу,
5. Конституцію встановлює нарід, щоби захиститися від сваволі, а цей ТЕКСТ – написаний протягом останніх 50 років владними людьми, які виступають одночасно суддями і присяжними.

Натомість Шуар відкрив для себе «успіх двістірічної афінської демократії», відмовляючись «судити тодішнє рабство за сьогоднішніми мірками». За приписом цілителя Гіпократа він шукає «першопричину» соціяльної несправедливости, тому починає з виправлення понять.

Проти хуцпи - ісегорія

Шуар посилається на «свободу слова», яскраво втілену афінською «ісегорією» понад 2500 років тому, коли висловлювалися ВСӀ, хто бажав, ПРО ВСЕ, ПОСТӀЙНО і ПРИЛЮДНО. Афіни нею дорожили, бо знали: вона робить з громадянина «вартового демократії».

Сьогодні, у повному розквіті олігархії, інтернет частково повертає нам ту «ісегорію», яку «обранці» в нас украли 200 років тому, радіє Шуар.

Значення «загальне виборне право» - схибнене, збочене, викривлене – "шахрайство". «Воно походить від установлення представницького уряду 1789 року, що аж ніяк не було демократією», стверджує маґістер права, який перегриз ледь не всі конституції світу. Так і довідався, що Мадісон в Америці (1776 року), Сєєс (Сійес) у Франції (1789) та інші свідомо відмовилися від демократії і нав’язали досі діючий «представницький уряд». Оскільки вони знали, що будуть «обрані», то воліли НЕ ВСТАНОВЛЮВАТИ ДЕМОКРАТӀЇ: це була олігархія, яка вчинила справжній ПЕРЕВОРОТ. Ось промовисті цитати-квіточки двох упливових французьких політиків, які відкопав Итієн Шуар:

вікарія епископату міста Шартр (Chartres) Сєєса: «Нарід, повторюю, в країні, яка не є демократією (і Франція не сміє нею бути), нарід може говорити і діяти тільки через своїх представників» (промова Сєєса 07.09.1789),

а також історика й філософа, ліберала Алексіса де Токвіля (1805-1859), який, вже спочатку ХӀХ ст. визнавав: «Я не боюся загального виборного права: люди голосуватимуть так, як скажемо».

Правда, Афіни мали «своїх» риторів, спроможних обдурювати людей, але риторика стане точною наукою згодом. Джордж Оруел описав тоталітаризми («1984»), які своєю зброєю «новояз» (« newspeak », « novlangue ») досі перевертають значення слів зауважує Шуар.

Сьогодні малий світ тих, хто монополізує публічне слово, дискредитує альтернативну думку. Наприклад, «противника Европейського союзу, сіонізму, або офіційної тези про 11 вересня, зручно обвинувачуючи його думку ‘теорією змови’; таке професійне вигнання піддає небезпеці вільне слово як опору демократії».

Але тому явищу можна опиратися народньою освітою. «Ми могли б домовитися, що в наших статтях, памфлетах ставимо небезпечні слова у лапки, пропонує Итієн Шуар. Наприклад, такі слова як'демократія'», яким називають її протилежність (Плінтизмократія проти демократії), або 'єрархія', яке «зникло з усіх підручників менеджменту і яке замінили словом’проєкт’». Або ж, 'загальне виборне право', яке сьогодні «перекрутили на фальшивий вибір кандидатів від партій, а не від народу».

Так, майже в усьому демократичному світі народи «вибирають» між чумою і холерою. А причина, чому нарід «годиться» на їхнє панування – справжній механізм шахрайства. Шахраї – люди завжди привабливі. Кажуть: «ви голосуєте, значить, ви – суверенні». Звідти – «політичний кляп» вказівки «корисне голосування». І ті «обрані» - а не представники -, все вирішують між виборами без того, щоб ми могли їх відкликати, виступити проти несправедливого для нас закону, який ВОНИ нам нав’язують, без того, щоб МИ могли їм нав’язати закон, який вважаємо потрібним і якого вони не хочуть.

Десинхронізація

Озброюймося!

Ще одна важлива ознака, яка дозволила афінській демократії проіснувати аж 200 років, є та, що «громадяни захищали її особисто, зі зброєю в руках», підкреслює Шуар і нагадує, що швайцарці – всі озброєні, і їхня військова служба триває все життя.

Громада

Ніщо не змінилося від Афінських часів. Якщо громадян уже не десятки тисяч, а мільйони, все одно основним демократичним осередком залишається громада. Демократія не насаджується верхівкою, а вселяється низами. Бо на рівні громади люди спілкуються, знаються і можуть взаємно себе контролювати.

Сором

До речі, Афіни надавали великого значення сторонньому поглядові. І мали рацію, бо ті, що відчувають сором, є доброчесними. А ті, що сорому не відчувають, є дуже небезпечними. «Як той 1% спотворених жадібністю, одурманені владою і грошима – ті  психічно хворі, що керують 99% світу», стверджує Шуар.

Ось таке собі «виборне повстання» могло б, на думку Итієна Шуара, врятувати Францію (Европу) від суцільного рабства.

Приємно, що нащадки кельтів-галів пробуджуються в такі «прогресивні» часи і прагнуть попрощатися з «залізною» добою.