Еріх Кох відсидів 36 років у комфортабельній тюрмі, яку сам збудував

Майбутній рейхскомісар окупованої України народився у 1890 році в Рейнській області. Батьки-робітники мали трьох дітей, яких виховували у відповідності з суворими лютеранськими традиціями. Грошей на навчання Еріха не мали, тому змушені були відправити сина до торгівельного училища. Згодом молодий німець відправився на І Світову війну. За іронією долі воював на Східному фронті. Саме там, в окопах поблизу білоруських Барановичів "заразився" соціалізмом від старшого брата.

В Україну нога Еріха ступить лише у вересні 1941 року. До цього були антифранцузькі провокації у рідній Рейнській області й нацистський рух, до якого приєднався в 20-х роках минулого століття. У 1926 році Кох знайомиться з Гітлером. Згодом стає гауляйтером Східної Пруссії. У 1941 році мав стати рейхскомісаром Росії, однак в останній момент фюрер призначив його на аналогічну посаду в Україну.

З призначенням Коха остаточно розвіялися сподівання на розбудову незалежної України. На відміну від рейхсміністра Альфреда Розенберга, Кох був переконаним ворогом української незалежності. Україну вважав не національним, а територіальним об'єднанням. Столицею обрав місто Рівне.

Натомість Розенберг, якого підтримували генерали Бергер та Браухіч, готовий був відкрити в Києві університет. Планував організувати вільне козацтво та українізувати Донбас.

– Якщо ми запропонуємо українцям добровільну співпрацю, то не треба буде приставляти до них 40 мільйонів солдатів.

Однак Гітлеру (з подачі Бормана, сталінського агента - НО) ближче до душі була позиція Еріха Коха.

За підрахунками істориків Кох знищив в Україні 4 мільйони населення. Ще 2,5 мільйона було вивезено в Німеччину на примусові роботи. Радянські солдати, які на початку війни сотнями тисяч здавалися в полон, зазнавали в ньому голоду й знущань. Фактично, були приреченими на смерть. Така політика рейхскомісара дуже скоро дала свої плоди. В Україні зародилася Українська Повстанська армія, а червоноармійці вважали німецький полон гіршою карою ніж фронт.

Дивно, але Кох, чи не єдиний із відомих нацистських воєнних злочинців уник смертної кари. Історики не мали єдиної думки щодо цього. Одні запевняють, що під кінець війни Коха завербувала радянська розвідка, згадавши його захоплення соціалізмом у юності. Інші твердять, що радянська влада боялася свідчень Коха, оскільки на суді десь у Києві чи Рівному важко було би приховати масову збройну боротьбу на Заході України, як проти комуністів, так і проти нацистів. Відтак Коха судили в Польщі.

Але це було згодом. Під час війни радянські партизани стверджували, що видатний розвідник-терорист Никанор (Микола) Кузнєцов кілька разів готував замах на Коха. Навіть побував на персональному прийомі в рейхскомісара. Однак сподвижниця Кузнєцова Валентина Довгер в подальшому воліла не згадувати ці відвідини. Цілком імовірно, в останній момент перед замахом, хтось впливовий у Москві дав відмашку.

Востаннє під час війни Коха згадують як організатора масової евакуації німців із Східної Пруссії, гауляйтером якої він був довгий час. Саме там у Вартенбурзі, що після війни стало польським Барчевим, Кох збудував в'язницю, в якій, за іронією долі мав відсидіти довгих 37 років. 5 травня 1945 колишній рейхскомісар України з'явився до рейхспрезидента Дьоніца з проханням надати йому підводний човен для відплиття у Південну Америку. Однак отримав категоричну відмову.

Невдовзі в околицях Гамбурга, що був у британській зоні окупації, об'явився відставний майор Ральф Бергер. Цікавим розповідав, що його родина загинула на війні. Жив Ральф скромно: продавав плоди із власного саду й отримував 18 марок допомоги по безробіттю щомісячно. Зовні Бергер теж відрізнявся від Коха: носив бороду та окуляри. Однак обер-ката Еріха підвела любов до публічних виступів. У 1949 році він не стримався й виголосив полум'яну промову на зібранні біженців. Хтось упізнав в ораторі Еріха Коха. До вечора його вже заарештував британський патруль. Під час обшуку в будинку скромного бюргера знайшли 250 марок.

За "дивним" збігом обставин СРСР зовсім не вимагав видачі ката України. Його судили в Польщі, оскільки Східна Пруссія тепер належали їй та СРСР. Досудове слідство тривало майже 9 років. 9 травня 1959 року суддя Едвард Бінукевич оголосив вирок – смертну кару. В Україні деякі газети поспішили вийти із заголовками: "Був Кох та здох". Рано раділи.

Невдовзі смертну кару замінили на довічне ув'язнення з огляду на поганий стан здоров'я арештанта.

За даними польських дисидентів Кох утримувався як привілейований злочинець: мав телевізор, бібліотеку та щоденну свіжу західну пресу. Попри "слабке" здоров'я просидів у Барчево ще 27 років і вмер у листопаді 1986, не доживши до незалежності ненависної йому України якихось 5 років.