Зображення користувача Андрій Гарас.
Андрій Гарас
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Едвард Дженнер та невідомі факти про вісповакцинацію. Читаючи Чарльза Крейтона. Розділ 3

Світ:

«Якби громадськість і лікарі могли тоді знати все те, що ми знаємо сьогодні (не беручи до уваги нездатність коров'ячої віспи після дев'яноста років випробувань знищити натуральну віспу), то, найімовірніше, Дженнера вважали б пустопорожнім мрійником, що має поверхневі знання, яким він, власне, і був, і, можливо, йому не дали б стати шахраєм і пройдисвітом, як це сталося з часом».

Попередня частина: Едвард Дженнер та невідомі факти про вісповакцинацію. Читаючи Чарльза Крейтона. Розділ 2.

«Рік повернення рукопису Дженнера, 1797, став роком винаходу відомої теорії про кінський мокрець як єдине джерело походження справжньої коров'ячої віспи».

Розділ 3. "Дослідження Дженнера".

3.1. Дженнер ніколи не навчався в університетах і не мав академічної освіти

В примітці 2 розділу 3 книги Ч.Крейтона зазначається:

«Титул доктора медицини, M.D., був придбаний Дженнером в Університеті Сент-Ендрюс у Шотландії 1790 року за 15 гіней і 2 рекомендаційні листи від друзів. Дженнер ніколи не навчався в університетах і не мав академічної освіти».

3.2. Сільська байка

Також ми дізнаємося цікаву інформацію від біографа Дженнера – Барона:

«Д-р Дженнер часто розповідав мені, що на зборах товариства [товаришів-лікарів, які відбувалися в таверні "Шип" в Алвестоні в південній частині графства; крім інших, ці збори відвідував Ф'юстер, головний фахівець з коров'ячої віспи] йому часто доводилося говорити про повідомлення, коли коров'яча віспа виявляла свої захисні якості, і він наполегливо просив своїх друзів-медиків зайнятися дослідженнями. Але всі зусилля його тим не менш ні до чого не привели. Його побратими знали про чутки, але вони не вважали, що з цих розпливчастих відомостей можна почерпнути якісь цінні знання. Особливо такої думки дотримувалися ті, яким траплялися випадки захворювання на натуральну віспу після перенесеної коров'ячої віспи.

Це були ті самі люди, яких у своїй передмові Дженнер записує до лав тих, хто володіє "дуже розпливчастими і неточними знаннями" про коров'ячу віспу. Але це не їхні знання були розпливчастими; такими були дозвільні пересуди і бабусині казки сільських жителів, що з'явилися через гру слів "коров'яча віспа - натуральна віспа" і стали частиною медичного фольклору, особливо завдяки широко розповсюдженим віруванням у захисну силу змов і амулетів. Усі ці чутки й розмови не відповідали істині, про це знали Ф'юстер та інші, і згодом Дженнер набрид їм своїми постійними розповідями про захисні властивості коров'ячої віспи, бо їхній багатий досвід свідчив про протилежне».

«…Його колеги були практиками, і їхні знання були якими завгодно, але тільки не розпливчастими, і кому як не Дженнеру було знати про їхній непереборний скептицизм».

3.3. Знання Клейтона

«Крім лікарів, у районах, де була поширена коров'яча віспа, існували й інші люди - ветеринари, фахівці з лікування та догляду за коровами й кіньми, які володіли знаннями, можливо, й емпіричними, але аж ніяк не неясними й не невизначеними. У якому б стані не перебувала ветеринарна освіта в той час, завжди знаходилися прозорливі люди з природним талантом до спостережень. Одним із таких професіоналів був Клейтон із Глостера; він відвідував усі молочні ферми в радіусі десяти миль від міста, і його переконали опублікувати свої нотатки про коров'ячу віспу у збірнику "Внесок у фізичні та медичні знання".

«Клейтон поділився своїм досвідом:

Основні хвороби корів: витікання, пухлина вимені та коров'яча віспа, дві перші дуже поширені, остання трапляється рідше, здебільшого навесні та влітку.

Коров'яча віспа починається з білих цяток на коров'ячих сосках, які з часом перетворюються на виразки. За відсутності лікування ними покривається вся поверхня сосків, завдаючи корові нестерпного болю.

Якщо хвороба триває якийсь час, то з виразок починає виділятися злоякісний і дуже їдкий гній, але так стається через недбалість на початковій стадії хвороби або з іншої незрозумілої причини.

Хвороба може виникнути через подразнення або подряпини на сосках, хоча дуже часто на сосках з'являються тріщини, які не супроводжуються коров'ячою віспою. Часто соски набрякають при появі тріщин, але за наявності на сосках коров'ячої віспи, пухлина сосків доволі рідкісна і соски поступово роз'їдаються виразками.

Спочатку хвороба з'являється у корови, а потім переходить від дояра на все стадо, але якщо хтось доїть тільки хвору корову, далі хвороба не поширюється.

Коров'яча віспа - місцева хвороба і завжди виліковується місцевими засобами.

Він ніколи не бачив, щоб хвороба сама поширювалася по всьому вимені, за винятком випадків його омертвіння, і що він завжди здатний вилікувати коров'ячу віспу за вісім або дев'ять днів.

Він добре знайомий із хворобами коней і його дуже часто запрошують, особливо для лікування мокреця.

Він не може пригадати такого випадку, щоб йому доводилося на одній і тій самій фермі лікувати коней від мокреця і корів від коров'ячої віспи. Йому дуже часто доводилося бачити коров'ячу віспу там, де ніколи не тримали коней.

Мокрець зазвичай буває взимку, а в цей час йому ніколи не доводилося зустрічати коров'ячу віспу».

3.4. Замітки хірурга й аптекаря Кука

«Ці положення ветеринара Клейтона взяв на озброєння Кук, хірург і аптекар з великою практикою в Глостері, і дещо він додав до слів Клейтона:

Є невелика розбіжність між його даними і даними, які я отримав від деяких найбільш шанованих фермерів у нашому окрузі. Вони сходяться в одному: якщо їхні працівники перехворіли на коров'ячу віспу, а потім їх інокулювали від натуральної віспи, то натуральна віспа проявлялася дуже слабо. Але через якийсь час після останньої інокуляції багато хто з тих, хто переніс дуже болісну коров'ячу віспу, захворів на безсумнівну натуральну віспу.

Також він наводить сумнозвісний випадок фермера, який переніс коров'ячу віспу і помер від віспи натуральної».

Далі Ч. Крейтон цілком закономірно зауважує:

«Тут я розповів про досвід ветеринарів із найбільшою практикою з того самого графства, що й Дженнер, щоб показати, які поклади інформації були до його послуг, якби він захотів скористатися нею».

3.5. Перевертання фактів від Дженнера

«Але досвід ні ветеринарів, ні лікарів, як ми побачимо далі, не підходив Дженнеру, і ось як він відповів Беддоузу 26 лютого 1799 року:

«У мене наразі немає ні часу, ні бажання розглядати їхні докази; ще менше мені б хотілося доводити неспроможність думок [чому "думок"? ] кого-небудь із цих джентльменів... Той самий неупереджений суддя [публіка], можливо, розбереться, хто присвячує більшу частину свого часу, старанно ставлячи досліди для повного вивчення цього, за загальним визнанням, складного питання, а хто робить категоричні висновки щодо правильності або неправильності теорії, розглядаючи кілька поодиноких прикладів, які зрештою можуть виявитися помилкою або непорозумінням».

Тут ми чуємо все той самий гордовитий тон, як і в передмові до "Дослідження", супроводжуваний безсоромним нехтуванням даними, набагато правильнішими з погляду ветеринарії та набагато повнішими й скрупульозніше записаними з погляду медицини, ніж його власні. Ця відповідь Беддоузу знаменує собою початок тривалого цькування незгодних, доволі ефективного, особливо зважаючи на те, яким чином Дженнер дискредитував справжній досвід, несприятливий для його власних претензій. Будь-який справедливий читач і будь-яка людина у світі, яка дочитала главу до цього самого місця, починає розуміти, що Дженнер був не той, за кого він себе видавав. Давайте ж уважно розглянемо це "ретельне дослідження причин і наслідків цієї унікальної хвороби, наскільки дозволили мені місцеві умови" і ці зусилля того, "хто присвячує більшу частину свого часу, старанно ставлячи досліди для повного вивчення цього, за загальним визнанням, складного питання".

Єдиним справжнім експериментом початкового варіанту роботи про коров'ячу віспу, запропонованої Королівському товариству, була інокуляція Джеймса Фіппса. Як ми вже зрозуміли, результати експерименту було описано зі стислістю, що дала змогу Дженнеру приховати правду і представити замість неї брехню. Нерозумно видавати за експеримент дюжину старих розповідей про доярів, які перехворіли на коров'ячу віспу, а потім були ін'єктовані натуральною віспою.

Як показують спостереження Кука, скрізь, де інокуляції були в ходу, реакція на них у доярів, які перенесли коров'ячу віспу, була такою ж, як і в інших.

Дженнер навів ті деякі випадки тільки тому, що вони говорили на його користь, він чув про них або сам інокулював.

Тож це саме він "робить категоричні висновки про правильність або неправильність теорії, розглядає кілька поодиноких прикладів", абсолютно не присвячуючи "більшу частину свого часу, старанно ставлячи досліди для повного вивчення цього, за загальним визнанням, складного питання".

Як бачимо, Дженнер перевертав твердження з ніг на голову.

«Що ж стосується його великого вчення про те, що кінський мокрець є єдиним джерелом істинної коров'ячої віспи, то в початковому варіанті роботи нема жодного експерименту і жодного спостереження, яке підтверджує походження виразок на сосках корів від кінського мокреця».

Простими словами кажучи: згідно теорії Дженнера, справжньою захисною силою володів матеріал від корови, виразки на вимені якої утворилися внаслідок інфікування кінським мокрецем. Хоча як ми вже побачили вище, за даними ветеринара Клейтона, кінський мокрець і коров’яча віспа не поширювались одночасно на тих самих фермах. Однак попри всі ці дані, Дженнер вивів свою оригінальну і безпрограшну теорію про справжню і фальшиву коров’ячу віспу.

3.6. Теорія про справжню і фальшиву коров’ячу віспу

«Як нам уже стало зрозуміло, повсякденний досвід власників корів і ветеринарів говорив їм, що коров'яча віспа виникала всюди. Завдяки якомусь збігу обставин вона з'являлася у конкретної корови і передавалася іншим коровам з матеріалом на руках дояра. Як писав Клейтон із Глостера, "але якщо хтось доїть тільки хвору корову, далі хвороба не поширюється". Насправді на коров'ячу віспу хворіє спонтанно, тобто мимовільно, тільки якась одна корова на тлі якогось звичайного захворювання, на кшталт тріщин на сосках або прищиків, що виникають навесні, або ж за дуже сильно роздутої залози, хоча не завжди тріщини або прищики переходять у віспу. Як і говорив Клейтон, уся справа в недбалості і, зрозуміло, в жорстокій необхідності полегшення набряклого органу за допомогою "потягування" за соски, що погіршувало перебіг навіть найменшої виразки. Ось такою була загальноприйнята точка зору на коров'ячу віспу і на причину, чому вона могла виникнути де завгодно, що сорок років потому в достатній мірі підтвердив Сілі. Як уже було сказано вище, коров'яча віспа була "спонтанною", але вона також ставала заразною, переходячи від однієї корови до іншої і вражаючи все стадо. Досить часто хворіли й дояри, у них з'являлися виразки на пальцях, а також напухали й боліли пахвові лімфовузли, і це призводило до того, що доярам доводилося ходити з характерно піднятими плечима, тож усі розуміли, в чому справа».

«До появи на сцені Дженнера була тільки одна коров'яча віспа і весь минулий сільський досвід стосувався виключно її».

І на цьому етапі своєї діяльності Дженнер придумує надзвичайно спритний трюк: він висуває твердження про справжню і фальшиву коров’ячу віспу.

«…за Дженнером, після "істинної" коров'ячої віспи неможливо захворіти на натуральну віспу, а якщо віспова інфекція не звернула уваги на коров'ячу віспу, значить, остання була "помилковою".

В своїй книзі «Безжальна імунізація» О. Коток подає фразу приблизно такого змісту: це те ж саме, що сказати, якщо з’їв гриб і не отруївся – значить, він їстівний, а якщо отруївся – значить, отруйний.

«Таким чином, необхідність у появі істинної і фальшивої коров'ячої віспи породила довільність у визнанні фактів або теорій».

3.7. Безсовісна і безвідповідальна поведінка Дженнера

«…крім експерименту з молодим жеребцем, якого він тримав у стійлі й годував бобами, щоб домогтися набрякання бабок, був ще тільки один, який Дженнер провів із кінським мокрецем: він інокулював дитину вірусом із виразки на руці конюха. Знаючи те, що знав Дженнер про природу виразок на руках конюхів і ковалів, його спробу викликати такий самий стан у маленької дитини можна назвати щонайменше безсовісною, а краще - такою, що не має виправдання. Ба більше, чи можна з такого експерименту дізнатися більше, ніж із випадкових заражень? Завдяки нещодавнім випадкам (лютий 1798 року) виразок, спричинених кінським мокрецем на руках конюхів, Дженнер знав, який вигляд мала інокуляція мокрецем; також він знав, що двоє фермерів або ковалів із трьох (випадки № 14 і 15 "Дослідження") потім захворіли на натуральну віспу, звідки найпростіший умовивід, що ці дві інфекції не мають одна з одною нічого спільного. Маючи досвід такого роду, проведення Дженнером експерименту могло лише означати, що він не був задоволений фактами і хотів за можливості обійти здоровий глузд за допомогою так званого наукового методу. Як виявилося, його експеримент з інокуляцією вірусу кінського мокреця дитині дав більші результати, ніж Дженнер вважав за потрібне повідомити».

3.8. Дженнер не мав добровольців для застосування свого методу

«Дуже дивно, що під час свого перебування в Лондоні автор методу, людина, відома у найвищих колах медицини, гідна всілякої довіри, а також освічений і скрупульозний дослідник, незважаючи на докази безпеки та важливості вакцинації, що містяться в "Дослідженні", не зміг знайти жодної людини, яка була б згодна піддатися цій процедурі».

3.9. Шахрайство Дженнера та короткий огляд його «Дослідження»

«Сторінку 6 "Дослідження" Дженнер починає сміливою заявою, відому його колегам як неправдиву:

Коров'ячу віспу вирізняє одна незвичайна якість: якщо людина одного разу перенесла її, то вона назавжди стає захищеною від натуральної віспи, впливу віспових міазмів або внесення матеріалу під шкіру не призводить більше до хвороби. Для підтвердження цього незвичайного факту я пропоную читачеві величезну кількість прикладів.

Але спочатку читача знайомлять із безневинною на перший погляд приміткою про справжню і фальшиву коров'ячу віспу».

Далі Чарльз Крейтон проводить аналіз «Дослідження» Дженнера.

«Давайте зараз дамо короткий огляд змісту відомого "Дослідження про причини і дію Variolæ Vaccinæ", представленого Дженнером на суд публіки наприкінці червня 1798 року. План "Дослідження" не має нічого спільного з його виконанням. Абсолютно розпливчасті й невизначені знання мали поступитися місцем результатам "ретельного дослідження причини й наслідків цієї унікальної хвороби, наскільки дозволили мені місцеві умови" - принаймні так скромно оголосили публіці в передмові. Безсоромний винахід - назва Variolæ Vaccinæ, що вводить в оману, - більше ніде в тексті не зустрічається; цей винахід, про який ніхто не знав, що він є винаходом, розміщений на титульному аркуші та як коротка назва на форзаці, але далі про нього ніде не згадується. Докази існування істинної коров'ячої віспи, що походить від кінського мокреця, і несправжньої коров'ячої віспи, що виникає раптово, є лицемірними за своєю мотивацією та незрілими по суті. Доказ основного положення, захисту від натуральної віспи, ганебно недбалий, навіть якщо припустити, що експерименти підходили для цієї мети. Досвід глостерських доярів залишили поза увагою, але ж Дженнер знав як про випадки, що свідчать проти захисних властивостей, так і про випадки, які свідчили на користь відомої помилки. Але він узяв до уваги тільки дані, що підтримують його теорію, та й ті сформулював настільки незв'язно і погано, що вони виявилися абсолютно марними в межах будь-яких суворих критеріїв доказу. Тільки одна дитина з усіх вакцинованих Дженнером піддалася інокуляційному тесту, а опис результату був двозначним. Дженнер помчав до Лондона, щоб якнайшвидше опублікувати своє "Дослідження", і не став чекати результатів перевірки вакцинацій, проведених у березні та квітні 1798 року, а перевірка була наступною: тільки двох або, можливо, трьох потім інокулював натуральною віспою асистент. Дженнер застосовував сам і рекомендував іншим шахрайський метод Саттона. І останнє: вправно показано схожість коров'ячої та натуральної віспи, але порівняння зроблено не стосовно везикули й потім пустули, а стосовно розладу здоров'я та висипань, тоді як постійно замовчували появу виразок поза везикулярною стадією в разі захворювання на коров'ячу віспу, що унеможливило би схожість із натуральною віспою та неминуче дало б змогу припустити схожість зі справжнім сифілісом. Таке ж замовчування спостерігається і в прикладі з хлопчиком, якого Дженнер інокулював матеріалом, отриманим з викликаної кінським мокрецем виразки на руці конюха».

Наші інтереси: 

Пізнавати правду про зародження вакцинації! Робити правильні висновки!

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Сонячно-блакитний – прапор шляхетної нації у Просторі волі

Перехід-III – естафета від США, або Як удосконалити українську націю без опору українців

Кожен, хто став на шлях самовдосконалення, автоматично стає засновником невидимого «віртуального демосу». Для його «матеріалізації» є проста й комфортна стратегія з чотирьох кроків. Вона приносить...

Останні записи