Зображення користувача Володимир Щербина.
Володимир Щербина

Джеймс Алтачер: Нью-Йорк помер назавжди. І ось чому

Спецтема:

Моя оцінка корисності цієї статті: 
4 - Дуже важливо

Пронизлива стаття людини, закоханої в Нью-Йорк, якій реально болить те, що відбувається. Подібна історія (хоча і в менших масштабах) може трапитися з Києвом.

Джеймс Алтачер (James Altucher) – американський підприємець, менеджер хедж-фондів, співвласник гумористичного клубу на Мангеттені, автор низки книг-бестселерів, часто публікується в багатьох провідних газетах та журналах США. 13 серпня він розмістив це есе на своїй сторінці в LinkedIn. За пару днів з ним зв’язались із New York Post за дозволом опублікувати це есе на своїх сторінках. 17 серпня стаття вийшла в New York Post і викликала великий резонанс. Її перепостили багато блогерів, на неї відгукнулись провідні колумністи, а також сам мер Нью-Йорку. Стаття описує один з імовірних негативних сценаріїв розвитку Нью-Йорку у найближчому майбутньому.

Ось текст статті:

Я люблю Нью-Йорк. Коли я вперше переїхав до Нью-Йорка, це була мрія, яка перетворюється на дійсність. Кожен куточок був схожий на театральну постановку, яка відбувалася прямо переді мною. Стільки особистостей, стільки історій.

Кожна субкультура, яку я любив, була в Нью-Йорку. Я міг грати в шахи цілий день і ніч. Я міг ходити в гумористичні клуби. Я міг розпочати будь-який тип бізнесу. Я міг зустріти людей. У мене були сім’я, друзі, можливості. Незалежно від того, що зі мною ставалося – Нью-Йорк був сіткою, на яку я міг впасти і відскочити назад.

Тепер він уже повністю мертвий. «Але Нью-Йорк завжди відроджується». Ні. Цього разу ні. «Але Нью-Йорк є центром фінансового всесвіту. Тут знову будуть процвітати можливості». Не цього разу.

«Нью-Йорк пережив і гірші часи». Ні, це не так.

Кілька тижнів тому у Facebook утворилася група, призначена для людей, які планували переїзд і хотіли поспілкуватись і спитати поради. Протягом двох-трьох днів у групі було близько 10 000 членів.

З кожним днем я бачу все більше і більше повідомлень: «Я був у Нью-Йорку назавжди, але, мабуть, цього разу я мушу попрощатися». Щодня я бачу ці повідомлення. Я робив їх скріншоти  для свого альбому.

Три найважливіші причини переїзду до Нью-Йорка:

  • можливості для бізнесу
  • культура
  • харчування

і, звичайно, друзі. Але якщо все, що я скажу нижче, є лише 1/10 того, що я думаю – тоді не буде стільки можливостей завести друзів.

Бізнес

Манхеттенський Midtown (центральна частина міста) – центр бізнесу в Нью-Йорку – порожній. Незважаючи на те, що люди можуть повернутися на роботу, такі відомі офісні будівлі, як хмарочос Time Life, все ще порожні на 90%. Бізнес зрозумів, що їм не потрібні співробітники в офісі.

Насправді стало ясно, що вони навіть більш продуктивні, якщо не повертаються до офісу. Будівля Time Life може прийняти 8000 робітників. Зараз в ньому десь біля 500 працівників.

«Що ти маєш на увазі?» - запитав мене товариш, коли я сказав йому, що Midtown можна перейменовувати на «місто-привид». – «Я зараз у своєму кабінеті».

«А що ти там робиш?»

«Збираю речі», – сказав він і засміявся, – «я закриваю це». Він працює у розважальному бізнесі.

Ще один мій друг працює у великому інвестиційному банку керуючим директором. До пандемії він був в офісі щодня, іноді працюючи з 6 ранку до 22 вечора. Зараз він живе у Феніксі, штат Аризона. «Станом на червень», - сказав він мені, - «Я навіть ніколи не був у Феніксі». А потім він переїхав туди. Усі свої зустрічі він робить на Zoom.

Я розмовляв із редактором книг, який не був у місті з початку березня. «Ми всі працювали чудово. Не знаю, навіщо нам потрібно повертатися до офісу».

Один мій друг Дерек Гальперн був переконаний, що залишиться. Днями він виклав пост у Facebook, сказавши, що, можливо, передумав. Дерек написав:

  • «За останній тиждень: Я бачив, як бомж втратив розум і починав кидатись на випадкових перехожих. У тому числі плювати, кидати речі та битися. Я бачив кількох самотніх батьків з дитиною, які просили грошей на їжу. А коли хтось давав їм їжу – кидали їжу назад в тих, хто дав. Я бачив, як чоловік під час зарядки кричав расистські нецензурні гасла людям будь-якої раси. І гірше. Я живу в Нью-Йорку біля 10 років. Безумовно, все погіршилося - і кінця не видно. Мій улюблений парк - Медісон-сквер-парк. Близько місяця тому на вулиці застркліли19-річну дівчину. Я не думаю, що у мене є відповідь, але я думаю, що це зрозуміло: пора переїхати із Нью-Йорка. Я не один такий. Лише в моєму будинку орендна плата впала майже на 30 відсотків – уїжджає більше людей, ніж будь-коли раніше. Так... Це ще не прощання. Але мешканець Нью-Йорка про це думає».

Я вибрав його публікацію, але міг би вибрати будь-яку з маси подібних.

Люди кажуть: «Нью-Йорк пройшов і гірші часи» або «Нью-Йорк завжди повертався».

«Ні!» і ще раз «Ні!»

По-перше: коли це Нью-Йорк переживав гірші часи?

Навіть у 1970-х та у 80-х роках, коли Нью-Йорк йшов до банкрутства, і навіть коли він був кримінальною столицею США або близько до цього – він все ще був столицею ділового світу (мається на увазі: це було основне місце, куди прагнули молоді люди, щоб створювати добробут і знаходити можливості), це була культурна столиця – домівка для художників, театру, засобів масової інформації, реклами, видавничої справи, і це, мабуть, була продовольча столиця США.

Нью-Йорк ніколи не був закритим протягом п’яти місяців. Ні в часи будь-якої пандемії, війні, фінансової кризи – ніколи. Навіть під час епідемії поліомієліту, коли маленькі діти (зокрема моя мама) отримували параліч або вмирали (у мами досі проблеми з ногою) – Нью-Йорк не проходив через те, через що він проходить зараз.

Це не означає, що слід було зробити або чого не варто було робити. Ця частина закінчена. Тепер нам доводиться мати справу з тим, ЩО Є.

На початку березня багато людей (не я) виїхали з Нью-Йорка, коли відчули, що це забезпечить їм безпеку від вірусу, що їм більше не треба їздити на роботу, а всі ресторани закриті. Люди думали: «Пересиджу місяць-два, а потім повернусь».

Їх усіх досі немає.

А потім у червні, під час заворушень та грабежів, виїхала друга хвиля жителів Нью-Йорка (цього разу і я). У мене є діти. З протестами нічого не було погано, але я трохи нервував, коли побачив відео, як учасники протестів вже після настання комендантської години намагалися проникнути до будівлі, де я живу.

Багато людей виїхало тимчасово, але були люди, які виїхали назавжди. Мої друзі переїхали до Нешвілу, Маямі, Остіна, Денвера, Солт-Лейк-Сіті, Остіна, Далласа тощо.

Зараз йде третя хвиля. Але вони, схоже, зпізнилися. Ціни знижуються на 30-50% як на оренду, так і на продаж, незалежно від того, що люди кажуть вам. А у містах другого та третього рівня орендна плата стрімко зростає.

Зараз я тимчасово, хоча, можливо, і постійно, живу у Південній Флориді. Я вибрав місце навмання.

Моя дружина Робін переглядала оголошення навколо Маямі, а потім побачила район, в якому ми ніколи раніше не бували. Ми знайшли три будинки, які нам сподобались.

Вона зателефонувала агенту з нерухомості. Місце No1. Сьогодні зранку його вже узяли в оренду за ціною на 50% вище, ніж було в оголошенні. Місце No2. Також орендоване жителями Нью-Йорка – «вони приїхали з Нью-Йорка на три години раніше за вас, побачили будинок, отримали його і повернулися додому збирати речі». Місце No3. «Доступно».

«Ми беремо!». А вперше ми фізично побачили цей дім, тільки коли приїхали і в’їхали до нього.

«Це ж тимчасово?» - думали ми з Робін. Але… я не знаю. Я починаю потроху любити сонце. Маю на увазі – коли воно за шторами. І коли я в добре кондиціонируємому приміщенні.

Але зупинимось на секунду.

Короткий зміст: бізнеси стають віддаленими, і вони не повертаються до офісів. І це смертельна спіраль: чим довше офіси залишаються порожніми, тим довше вони залишатимуться порожніми.

Якось у 2005 році менеджер хедж-фонду відвідував мій офіс і сказав: «На вулицях Манхеттену ви практично спотикаєтесь об можливості».

Зараз вулиці порожні.

Культура

Я є співвласником гумористичного клубу Standup NY, на розі 78-ї вулиці та Бродвею. Я дуже пишаюся клубом і вдячний своїм колегам-співвласникам Дані Золдану (Dani Zoldan) та Гейбу Вальдману (Gabe Waldman), а ще нашому менеджеру Джону Боремайо (Jon Boreamayo). Це чудовий клуб. Він існує з 1986 року, а до цього це був театр.

Якось Генрі Вінклер (Henry Winkler) заглянув на мій підкаст. Саме він і сказав мені, що колись тут був театр.

Він розказував: «Я виріс поряд і в дитинстві тут виступав. Потім я переїхав до Лос-Анджелесу, щоб стати Фонзом, а зараз я повернувся сюди, на твій підкаст. Коло замкнулося. Це місце має історію». Ось такі речі трапляються в Нью-Йорку.

(Фонз або Фонзі – популярний у 1970-80-ті роки телевізійний персонах, зіграний Генрі Вінклером. Він вважається №4 серед найбільш популярних телевізійних персонажів в історії США. – прим. перекладача)

Минулого року тут на сцені були Джим Гаффіган (Jim Gaffigan), Джері Сейнфельд (Jerry Seinfeld), Трейсі Морган (Tracy Morgan) та багато інших.

Я люблю клуб. До пандемії я виступав там протягом тижня, а також у багатьох інших клубах в Нью-Йорку, а ще за кілька місяців до COVID-19 – у клубах в інших містах: Чикаго, Денвері, Сан-Хосе, Лос-Анджелесі, Цинциннаті, по всіх Нідерландах та інших місцях.

Я сумую за ним.

У нас було шоу в травні. Шоу просто неба. З дотриманням соціальної дистанції.  Але поліція нас закрила. Підозрюю, що ми занадто гуморили у дуже серйозний час.

Клуб намагається робити щось забавне. Зараз вони роблять шоу просто неба в Парку. Це чудова ідея.

У такий час бізнес повинен віддавати громаді, а не скаржитися і не брати.

Але ми не уявляємо коли ми відкриємось. Ніхто не уявляє. І чим довше ми будемо закриті – тим менше шансів, що ми колись відкриємось і отримуємо прибуток.

Бродвей закритий принаймні до весни. Лінкольн-центр закритий. Всі музеї зачинені.

Забудьте про десятки тисяч втрачених робочих місць у цих культурних центрах. Забудьте навіть про мільйони доларів доходів від туристів, втрачених із закриттям цих центрів.

Є тисячі виконавців, продюсерів, художників і вся екосистема мистецтва, театру, постановки, курирування, яка оточує ці культурні центри. Люди, які все своє життя працювали задля того, щоб мати можливість хоч один раз виступити на Бродвеї – життя і кар'єра яких поставлені на паузу.

Ну, зрозуміло. Пандемія.

Але стоїть питання: що буде далі? Враховуючи невизначеність (оскільки ясної відповіді немає) та факт, що люди, міста, економіки ненавидять невизначеність – ми просто не знаємо відповіді, і це погано для Нью-Йорка.

Зараз Бродвей закритий «принаймні до початку 2021 року», а потім передбачається серія «плаваючих дат», до яких він знову відкриється.

Але чи це правда? Ми просто не знаємо. І що це означає? Це буде лише 25% потужності? Бродвейські шоу не можуть з цим вижити! Та чи будуть виконавці, сценарісти, продюсери, інвестори, позикодавці, робочі сцени, орендодавці тощо чекати рік?

Те саме стосується музеїв, Лінкольн-центру та тисячі інших культурних об’єктів, заради яких до Нью-Йорку щороку приїжджають мільйони туристів.

Продавець хот-догів біля Лінкольн-центру? Все, більше нема.

Їжа

Мій улюблений ресторан закритий назавжди. Гаразд, підемо до мого іншого фаворита. Закрито назавжди. Третій фаворит, закритий назавжди.

Я думав, що Програма захисту зарплати (PPP - Paycheck Protection Program) мала би допомогти. Ні? А якщо екстрена допомога? Теж ні? Перевірка стимулу? Безробіття? Ні і ще раз ні. Ну добре, а якщо мій четвертий фаворит, або ресторан з якого я завжди замовляв доставку їжі? Ні і ще раз ні.

Якось я гуляв наприкінці травня і побачив, що багато приміщень забито дошками. Гаразд, подумав я, протести призводять до погромів, і ресторани захищаються. Все буде добре.

Проте придивившись я побачив оголошення: здається в оренду, здається в лізінг, здається у будь-що.

За оцінкою додатку Yelp закрилися 60% ресторанів по всьому США.

Я думаю, що понад 60% буде закрито в Нью-Йорку, але хто знає.

Хтось скаже: «Ну, зараз люди захочуть прийти і відкрити власні ресторани. Конкуренція менше.»

Думаю, ви просто не розумієте, як працює ресторанний бізнес.

Ресторани бажають, щоб порід були інші ресторани. Тому то на Мангеттені (відрізок 46-й вулиці між 8-ю та 9-ю авеню) є ціла ділянка, яка називається Restaurant Row (ресторанна лінія). Це все – ресторани. А ще є вулиці «Маленька Індії» та «Корейське містечко».


Restaurant Row (ресторанна лінія)

Ресторани збираються у кластерами, і коли люди кажуть: «Давай підемо кудись поїсти», і при т ому вони навіть не знають, де хочуть їсти – вони просто йдуть до району, де знаходяться всі ресторани.

Якщо ресторани більше не згруповані, то менше людей виходить їсти – вони просто не знають де є ресторани, а тому просто залишаються вдома. Ресторани породжують більше ресторанів.

А що відбувається з усіма тими, хто працював у цих ресторанах? Їх немає. Вони виїхали з Нью-Йорка. Куди? Я знаю багатьох людей, які поїхали в Мен, Вермонт, Теннессі, штат Індіана тощо – або до батьків, або щоб жити ближче до друзів, або туди, де жити дешевше. Вони зникли і зникли назавжди.

Ви уявляєте собі людину, що каже «Не можу дочекатись моменту, щоб відкрити нову піццерию там, де щойно закрились 100 тисяч піццерій!». Так отож – люди будуть чекати та приглядатись: вони бажають переконатись, що вірус зник, що є вакцина, що існує якась вигідна бізнес-модель.

Комерційна нерухомість

Якщо власники будівель та орендодавці втрачають своїх найважливіших орендарів – вітрини магазинів на нижньому поверсі, офіси на середніх поверхах, забезпечені люди на верхніх поверхах тощо – то вони виходять із бізнесу.

А що відбувається, коли вони виходять із бізнесу? Насправді, нічого. І це погана новина.

Ті, хто хотів би узяти в оренду або придбати нерухомість, кажуть собі: «Хм-м-м, усі кажуть, що Нью-Йорк повертається у 1970-ті роки. Що ж, навіть якщо зараз ціни вже на 50% менше, ніж рік тому – я думаю, що варто ще почекати. Береженого і Бог береже».

А поки всі чекають – ціни падають. Люди бачать, що ціни падають. І кажуть собі: «Добре, що я дочекався. Але що буде, якщо я почекаю ще більше?». І поки вони чекають ціни падають ще більше.

Це називається дефляційною спіраллю. Люди чекають. Ціни знижуються. Насправді ніхто не виграє. Тому що орендодавці або власники банкрутують. Менше грошей витрачається на місто. Ніхто не переїжджає, тому немає руху на ринках. І людям, котрі вже є власниками в цьому районі, і які можуть дозволити собі затриматися – доведеться довше чекати повернення ресторанів та послуг, до яких вони звикли.

Добре, а як ви думаєте, чи знизяться ціни настільки, що всі почнуть купувати?

Відповідь: Можливо. А можливо і ні. Деякі люди можуть дозволити собі триматись, але не можуть дозволити собі продати. Тож вони чекають. Інші збанкрутують, і будуть судові процеси, що створить додаткові проблеми для нерухомості в цьому районі. А великим позичальникам та позикодавцям може знадобитись якась фінансова допомога або їм загрожуватиме банкрутство. Хто знає, що буде?

Коледжі

В Нью-Йорку майже 600 тисяч студентів. В Колумбійському та Нью-Йоркському університетах, в Барусі, Фордемі, Сент-Джонсі тощо.

Чи потрібне їм дистанційне навчання? Чи будуть вони в кампусі? Виявляється: і те, і те потрішки. Деякі коледжі чекають початку семестру, щоб прийняти рішення, деякі – 50 на 50, інші  – за бажанням.

Але ж ми це знаємо: є невизначеність, а є гібрид. Я не знаю жодного коледжу, який би повністю повернувся до минулого стану.

Можна сказати, що це нормально, і за один-два семестри все устаканиться.

Не так швидко. Скажімо, хоча б 100 000 з цих 600 000 не повертаються до кампусу і вирішують не знімати квартиру в Нью-Йорку. Це багато квартир, які порожніють. Це багато орендодавців, які не зможуть оплачувати власні рахунки. Багато хто купував ці «студентські квартири»,  як спосіб заробляти на життя. А ще це відобразиться на орендодавцях, допоміжному персоналі, банках, професорах тощо.

Іншими словами, ми не знаємо. Але все буде набагато гірше, перш ніж стане краще.

О-кей, о-кей – але ж Нью-Йорк завжди повертається…

Так, повертається. Я жив за три квартали від башт-близнюків 11 вересня. Центр міста, де я жив, був зруйнований, але він спільними зусиллями був відновлений за два роки. Такий сум і напружена робота -  і за короткий період це місце стало найпривабливішим районом Нью-Йорка.

І у 2008 та 2009 роках під час Великої рецесії було багато страждань, багато тягот, але все повернулося назад.

Проте цього разу все по-іншому. Ніколи не варто так говорити, але це так.

Якщо ви вважаєте, що цей час нічим не відрізняється, і що Нью-Йорк стійкий - я дуже сподіваюся, що ви маєте рацію.

Бо я не хочу таке говорити. Я люблю Нью-Йорк. Я там народився. Я жив там вічно. Я ЩЕ живу там. Я люблю все про Нью-Йорк. Я хочу повернути 2019 рік.

Проте цього разу все по-іншому.

У 2008 році середня швидкість інтернету становила 3 мегабіти в секунду. Цього недостатньо для відеоконференції в ZOOM із нормальною роздільною якістю відео. Сьогодні швидкість – понад 20 мегабіт в секунду. Цього більш ніж достатньо для якісного відео. Є раніше і зараз. Раніше: віддаленої роботи немає. Зараз: кожен може працювати дистанційно.


Середні пропускна злантість у період між третім кварталом 2007 року і першим кварталом 20017

Різниця в тому, що пропускна здатність стала більш швидкою. І це головне. Люди покинули Нью-Йорк і повністю перебрались у віртуальні світи. Будівлю Time-Life нема потреби знову заповнювати. Уолл-стріт тепер може протягнути на кожну вулицю, замість того, щоб бути однією будівлею на Мангеттені.

Так що тепер ми AB – після пропускної здатності (After Bandwidth). А всю попередню історію Нью-Йорку та світу ми були BB – до пропускної здатності (Before Bandwidth). Дистанційне навчання, віддалені зустрічі, віддалені офіси, віддалена продуктивність, віддалене все.

Ось в чому різниця.

Ми витратили останні 5 місяців на адаптацію до нового способу життя. Ніхто не хоче летіти через всю країну на 2-годинну зустріч, якщо її можна провести через ZOOM. Я можу подивитись «живу комедію» через ZOOM. Я можу брати уроки в у кращих вчителів на Землі майже задарма в інтернеті, замість того, щоб платити 70 тисяч доларів на рік за уроки обмеженої кількості викладачів, які можуть бути хорошими, а може й ні.

Зараз у кожного є вибір. Ви можете жити в музичній столиці Нешвілі, ви можете жити в «новій Силіконовій долині» Остіна. Ви можете жити у своєму рідному місті де завгодно. І ви можете бути настільки ж продуктивними, отримувати таку саму зарплату, мати вищу якість життя - при тому  з меншими витратами.

Ну і щоб могло змусити вас повернутись?

У бізнесу роками не буде можливостей. Бізнес уходить. Люди уходять. Компаніям буде дешевше функціонувати дистанційно – і пропускна здатність стає лише ще більш швидкою.

Дочекайтесь моменту, коли події та конференції, і навіть зустрічі і навіть офісні приміщення перемістяться у віртуальний простір.  Це станеться, коли центр Мангеттена роз’їдеться по всій країні.

Якість ресторанів почне зростати в містах другого і навіть третього рівня, оскільки талант і працьовитість приходять туди, де можуть бути корисні.

Те саме станеться і з культурними подіями.

І тоді люди запитають себе: «Чекайте – я платив понад 16% державного та міського податків, а ці інші штати та міста майже не мають податків? А мені ще й не доводиться мати справу з усіма іншими головними болями Нью-Йорка?»

Тому що в Нью-Йорку є головні болі. Їх багато. Просто ми замітаємо їх під килим, бо стільки всього іншого там було добре.

Нью-Йорк має дефіцит у 9 мільярдів доларів. На мільярд більше, ніж міський голова думав. Як місто повертає борги? Основний шлях - допомога держави. Але державний дефіцит просто збожеволів. Інший спосіб - це податки. Але якщо в Нью-Йорку зникає  900 000 робочих місць і десятки тисяч бізнесів, то це означає менший дохід від податків - якщо податки не буде підвищено.

Ще один спосіб зменшення боргу є плата за проїзд з тунелів та мостів. Але менше людей їздить на роботу. Добре, а як щодо коледжів, що належать місту? Менше людей повертається до коледжу. Ну, а як щодо податків на майно? Більше людей не платять за своє майно.

То з якого причини люди мусять повертатись до Ньо-Йорка?

Я люблю своє життя в Нью-Йорку. У мене є друзі по всьому місту. Люди, яких я знаю десятки років. Я міг вийти зі своєї квартири і перетнути вулицю, там був мій гумористичний клуб – і я міг піднятися на сцену і виступити. Я міг проїхати кілька хвилин на Uber і зустрітися з ким-небудь, або пограти в пінг-понг, або сходити в кіно або піти на підкаст - і люди, які подорожують, могли зайти на мій підкаст.

Я міг вийти вночі до своїх улюблених ресторанів, а потім побачити, як виступають мої улюблені виконавці. Я міг піти в парк і пограти в шахи. Я міг би скористатися всім цим чудовим містом.

Більше не можу.

Джерело: James Altucher «New York City is dead forever. Here’s why».

Переклав Володимир Щербина


Як я вже написав вище, стаття викликала великий резонанс. Її перепостили багато блогерів, на неї відгукнулись провідні колумністи і сам мер Нью-Йорку. Відгуки були від «все не так, Нью-Йорку нічого не загрожує, а автор лузер, який вирішив звалити з міста» до «все ще гірше, ніж автор думає».

Сам Джеймс записав відео, де роз’яснив, що мета цього його есе – привернути увагу до проблеми, щоб спробувати знайти найкращу стратегію дій.

За даними "Голосу Америки" з березня по вересень Нью-Йорк залишили понад 500 тисяч мешканців.

Нас же у всій цій історії цікавлять насамперед дві речі:

  • Радикальна зміна бізнес-ландшафту в США, можлива втрата Нью-Йорком домінуючого становища, поширення віртуальних бірж, офісів, клубів тощо, які фізично «розтягнуті» по великій території.
  • Розуміння того, як карантин, протести та нерозумне управління можуть призвести до великих проблем міста. Розуміння того, що подібна історія (хоча і в менших масштабах) може трапитись з Києвом.

«Попереджений – значить озброєний».

 

Наші інтереси: 

Дурень вчиться на власних помилках, розумний - на чужих. Історія про те, як пандемія, погроми та (насамперед) нерозумне управління можуть призвести до проблем колись процвітаючє місто.

Коментарі

Зображення користувача Ігор Каганець.

Влада робить усе, щоб подібне трапилося з Києвом.

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Сергій Білецький.

виявив, що ілон маск ще більший розумака ніж я гадав.
4.Прискорюю!
3.Духовного.
2. Розквіту
1.Рух

Зображення користувача Валерій Швець.

Атомізованим суспільством легше керувати.
В атомізованому суспільстві Майдан неможливий.

Зображення користувача Зірка Вітошинська.

Різниця між Нью-йорком і Києвом, що в українській столиці є зародок нового типу суспільства - в особі спільноти Народний Оглядач !

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !

Зображення користувача Микола Стригунов.

Не лише в Києві,:))

Якщо прагнеш дива - створюй його!

Зображення користувача Арсен Дубовик.

Згортання нинішнього стану речей і світу. Тобто - "кінець світу". Цього.
Ісус сказав: "- Я не від світу цього". І маємо початок нової ери "від народження Ісуса Хреста".
Чим ознаменується початок наступної ери? ВІдлік часу від ....???
Пристебніть ремені!
Стає ще цікавіше!

Перехрестя світів каже:
Можливо, [такий світ виявиться для неї] кращим, можливо гіршим, але цей світ буде новим і чудесне в ньому буде новим.

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)