Демократія, охлократія чи плутократія: який в Україні політичний режим?

Якось я читав лекцію з вищої математики для студентів другого курсу в одному з Одеських вузів. Студенти презентували колись найпрестижніший фах – теплофізику. Тепер це був найнепрестижніший фах і абітурієнтів приймали на нього за залишковим принципом. Темою лекції була похідна та її властивості. Пояснити молодим людям що таке похідна було справою абсолютно безнадійною, оскільки їхні знання з математики не виходили за межі початкової школи. Щоб якось оживити гнітючу атмосферу лекції, я спитав: як ви думаєте, Сонце рухається довкола Землі, чи Земля рухається довкола Сонця? Атмосфера в аудиторії відразу розрядилась. На моє здивування почалась жвава дискусія. Для того, щоб з’ясувати переважаючу точку зору, я провів голосування. Виявилось, що п’ятеро студентів вважають, що Земля рухається довкола Сонця, а шестеро вважають, що Сонце рухається довкола Землі. Представник першої групи студентів пояснив свою точку зору тим, що всі це знають, а від себе додав: менше тіло завжди рухається довкола більшого. На моє запитання, а як бути з двома космічними тілами приблизно однакової маси, він не знайшовся, що відповісти. Представник другої групи пояснив свою позицію так: кожному очевидно, що якщо стати лицем на південь, то вранці Сонце знаходиться ліворуч від тебе, а ввечері праворуч.

Яким же було здивування студентів, коли я сказав, що відповідь на поставлене запитання залежить від вибору системи відліку. В системі відліку, пов’язаної з Сонцем, Земля рухається відносно Сонця. В системі відліку, пов’язаній з Землею, Сонце рухається відносно Землі. При цьому абсолютної системи відліку не існує, а кількість можливих систем відліку нічим не обмежена. Все це ази шкільного курсу фізики, але хто на ці ази у сучасній школі звертає увагу?

Ця лекція відбулась років двадцять тому. З того часу ситуація з освітою нашої молоді лише погіршилась. Таке враження, що середня школа 90% молодих людей нічому корисному навчити не може. Інколи я задаю студентам запитання типу: чому у нас влітку спекотно, а взимку холодно? Стандартне їх пояснення полягає у тому, що влітку Земля ближче до Сонця, а зимою далі. А це вже матеріал початкової школи. Такий перелік елементарних, з точки зору середньої школи, запитань можна продовжувати з тими ж наслідками.

Цей вступ до статті є ілюстрацією інтелектуальної нерівності навіть людей, приналежних до однієї раси, одного етносу і однієї вікової категорії. Як можна ставити на одну шальку терезів студента, що успішно навчається, а згодом досягає найвищих висот у сфері науки, освіти, виробництва, і випускника вузу, що попри наявність диплому про вищу освіту змушений заробляти на життя звичайним робітником. Як можна ставити знак рівності між студентом, який попри всі намагання викладача не може зрозуміти, що таке похідна, і Ньютоном або Лейбніцем, які ще сотні років тому цю похідну ввели у науковий обіг?

Такі ж запитання, але дуже обережно, я час від часу ставлю і дорослим. Вислід цих експериментів ще гірший, ніж у разі студентів. Мій загальний висновок такий: рівень освіти пересічної людини не виходить за межі початкової школи. Більшість людей знають літери і вміють читати складами, але не більше, і у своєму житті не прочитали жодної книжки. Крім того, більшість людей вміє розписуватись і навіть писати коротенькі фрази, правда з помилками, але не здатні написати бодай сторінку тексту.

Чим відрізняється малоосвічена людина від високоосвіченої? Чим нижчою є освіта людини, тим легше нею маніпулювати, нав’язуючи їй алгоритм поведінки, вигідний маніпулятору. А хто є маніпулятором? Будь-хто, хто здатен впливати на інформаційний простір держави. Ця можливість безпосередньо пов’язана з кількістю грошей, які він здатен залучити до інформаційної кампанії. Отже, малоосвічена людина, вважаючи, що вона самостійно приймає рішення, насправді робить те, що запрограмував маніпулятор. Таким чином, недостатня освіта нейтралізує здатність людини самостійно приймати політичне рішення, від якого може залежати доля країни. Маючи право на один голос малоосвічена людина фактично не здатна ним скористатись в інтересах держави, а отже і у власних інтересах. Як може людина, яка ніколи у своєму житті ніким і нічим не керувала, а таких виборців більшість, кваліфіковано визначити, який з кандидатів краще підходить на роль очільника держави?

Кілька прикладів. У 1926 році у Парижі було вбито Симона Петлюру – очільника уряду Української народної республіки. Вбив його штатний агент НКВС. Французький суд присяжних засудив його до штрафу в 1 франк за забруднення тротуару кров’ю жертви. Таке рішення суду було результатом безпрецедентної інформаційної компанії у провідних засобах масової інформації Заходу, контрольованих єврейськими організаціями. Саме ці засоби зробили вбивцю героєм в очах присяжних.

Геноцид українців тривав з 1920 року по 1953 рік. Демографічні втрати українців лише від трьох штучних голодоморів становили 15 млн осіб. Завдяки професійним маніпуляціям провідних засобів західної інформації пересічні громадяни країн Заходу нічого про це не знали. Такою є сила засобів масової інформації в руках плутократів, психопатів, а простіше – співучасників злочину.

Демократія – це влада народу в інтересах народу, який реалізує її через своїх представників, що сам і обирає. Але який алгоритм виборів найсправедливіший? Розглянемо вибори найвищої посадової особи у державі – президента. У чому полягає принцип справедливості для участі громадян у такому голосуванні? Ви скажете у тому, щоб кожний повнолітній громадянин держави мав один голос. І де ж тут справедливість? У кожному суспільстві малоосвічених людей у рази більше, ніж високоосвічених. Отже у підсумку голосування його долю визначать саме малоосвічені виборці, та власне не вони, а спритні і грошовиті маніпулятори. Хіба не так президентом України став славнозвісний Янукович, маючи серед своїх життєвих досягнень три судимості і дві відсидки у в’язниці за кримінальні злочини? І це, на жаль, не єдиний випадок такого голосування. Обрати під час війни на посаду очільника держави і автоматично на посаду верховного головнокомандувача представника шоу-бізнесу – це вже щось!!! Так може у нас охлократія (влада черні)? Не поспішайте з висновками.

Хто зацікавлений у алгоритмі один виборець – один голос? Малоосвічені люди? З одного боку вони пишаються тим, що впливають на долю держави так само як і найталановитіші науковці. З другого - вони звичайно при цьому програють, не розуміючи цього, тому що голосують за тих кандидатів, що шкодять їх глибинним інтересам. У голосуванні за принципом одна людина – один голос не зацікавлені високоосвічені люди, голос яких фактично не впливає на перебіг виборів? Зацікавлені лише маніпулятори, яких хвилюють лише власні інтереси, що можуть кардинально відрізнятись від інтересів держави, а отже і більшості громадян. Чим менше серед виборців високоосвічених осіб, тим легше маніпулювати такими виборами. Але чому вважається, що найвищим проявом демократії є якраз принцип одна людина – один голос? Насправді така «демократія» – це тотальна влада маніпуляторів і у жодному разі не влада народу. Для маніпуляцій в інформаційному полі потрібні великі гроші. Так може у нас плутократія (влада найбагатших людей)? Це твердження вже ближче до істини.

То як же голосувати, щоб максимально захистити інтереси всіх громадян країни і освічених, і неосвічених та не порушити їх фундаментального права впливати на долю країни шляхом голосування. Це питання не стільки до політиків, скільки до науковців, які без сумніву здатні його розв’язати. Це точно не складніше, ніж посадити космічний апарат на поверхню Марса. Потрібно лише відібрати право вирішувати суспільні питання фундаментального рівня від політиків, що не мають спеціальної освіти у жодній царині, а часто і взагалі її не мають. Один з можливих алгоритмів справедливого голосування я хотів би запропонувати в цій статті.

Перш за все, не варто позбавляти непрацюючих повнолітніх громадян їх голосу. Для них залишається все, як було раніше, – одна людина – один голос. Більше того, право голосу потрібно надати і неповнолітнім громадянам країни, але реалізацію цього права перекласти на батьків. Це буде одним із стимулів мати в родині більше дітей. Проте працюючим громадянам належить надати додаткові можливості для голосування і тим більші, чим вищий їх внесок у розбудову держави.

Почнемо з навідних міркувань. Розглянемо будь-яку акціонерну компанію (більшість компаній на сьогодні є акціонерними). Як визначається політика такої компанії у різних царинах її діяльності? На зборах акціонерів шляхом голосування. А як підраховуються голоси? Відповідно до кількості акцій, якими володіє кожний акціонер. Мільйони акціонерних компаній існують у всьому світі і завжди голосування відбувається саме так. А чому б не спробувати голосувати за принципом один акціонер – один голос, незалежно від кількості акцій на руках? Подібні спроби в історії були, але такі компанії швидко банкрутували і тим самим заперечували ефективність даного способу голосування.

Принцип одна людина – один голос в бізнесі призводить лише до економічної катастрофи. А як, наприклад, у державних установах типу вищого навчального закладу? Там також час від часу потрібно приймати важливі для вузу рішення? Можливо тут вони приймаються шляхом загального голосування на зборах всього колективу за принципом одна людина – один голос? І тут не так. Всі важливі рішення щодо діяльності вузу голосуються членами вченої ради. Колектив у цілому не здатен, через професійну неготовність, зрозуміти складний механізм функціонування вузу і прийняти будь-яке важливе рішення щодо його діяльності. А от керівники підрозділів таку професійну підготовку мають. Очевидно, що керівник краще розуміє інтереси вузу, ніж рядовий його член, тому, наприклад, інтереси кожної кафедри представляє лише одна людина – її завідувач. Якби у вузах з принципових питань влаштовували загальні голосування всіх співробітників, то такий вуз також швидко б збанкрутував. То чому ж очільники більшості країн світу обираються за принципом один виборець – один голос? Для того, щоб діти диявола, які є у кожній країні, за ширмою цього спекулятивного гасла мали найбільше шансів на реальний керунок долею країни. Тобто, такий принцип голосування означає не максимальну демократію, тобто владу народу, а максимально сприятливі умови для дітей диявола реалізувати свої інтереси через владу, видурену у народу. Тут знову ж таки ми маємо справу не з демократією, а плутократією.

Ряд економічно розвинених країн взагалі не довіряють рядовим виборцям обрання найвищих посадових осіб держави. Так, наприклад, у Великій Британії, прем’єр-міністром обирається лідер правлячої партії. У Німеччині канцлер обирається парламентом, тобто вже доволі кваліфікованими людьми, що пройшли попередній відбір за доволі високими критеріями. У Сполучених штатах між виборцями і обранням президента зроблена прокладка у вигляді колегії виборців. Саме колегія виборців обирає президента. Правда членів колегії обирають рядові виборці, але колегія не зобов’язана голосувати відповідно до наказу виборців. Якщо воля виборців загрожуватиме інтересам Сполучених штатів, то колегія виборців має право стати на захист цих інтересів незалежно від наказу.

З моєї точки зору те, що ефективно працює в економіці, те що ефективно працює навіть у державних установах середньої ланки потрібно переносити на рівень політики держави. Останню доцільно розглядати, як акціонерну компанію, де акціонерами є її громадяни. Але кількість акцій у кожного повнолітнього громадянина залежить від його внеску у державний бюджет. А цей внесок визначається величиною податків, що сплачує цей громадянин. У цьому разі додаткова кількість голосів у окремого працюючого виборця може бути і більшою, і меншою одиниці. Інформація про виборця міститься на спеціальній електронній картці. Процес голосування зводиться до прикладання картки до екрану відповідного терміналу. Інформація одразу надходить у єдиний центр, де миттєво враховується вплив даного виборця на перебіг виборів. Не потрібні дні і тижні для підрахунку голосів і підкилимних маніпуляцій цими голосами. Зникає можливість заробити на підтасовці результатів виборів.

А який зв’язок між освітою і податками? Чому освічені люди матимуть перевагу перед малоосвіченими? Більшість людей прагне бути освіченими не через природну допитливість, а через розуміння того, що саме освіта відкриває двері до вищих стандартів життя, до вищих заробітків, а відповідно і вищих податків. При цьому багато хто вважає ознакою вищої освіти диплом. Я все життя пропрацював у сфері вищої освіти і добре знаю, що прямого зв’язку між дипломом і освітою немає. Багато нинішніх студентів на виході з вищої школи мають не більший, а часто менший обсяг знань, ніж на вході. Чому це так – окрема розмова.

Життя все розставляє своїми місцями. Краще освічені люди у середньому мають вищу платню або дохід і сплачують вищі податки, а отже і більше впливатимуть на перебіг виборів.

Зменшити роль невігласів у вирішенні долі держави і збільшити роль людей шанованих і авторитетних. Це і є справедливість у моєму розумінні.

Базова формула для обчислення кількості голосів у окремого виборця може бути такою: до одного голосу, що мають всі мешканці країни незалежно від віку, слід додати податок, сплачуваний даним виборцем, поділений на середнє значення податку, що припадає на одного працюючого громадянина держави.

Крім податків слід враховувати і інші досягнення людей. Додаткові голоси потрібно нараховувати за особливий внесок у розбудову держави. Я маю на увазі всіх тих громадян, що мають державні відзнаки, отримані як на полі бою, так і у мирній праці. Ті, хто пройшов через фронт, повинен мати як мінімум три додаткові голоси. Також не слід забувати про осіб, що мають наукові ступені і звання. Їх платня радикально не перевищує середню платню у державі, але їх внесок у розвиток освіти, науки і культури колосальний. Для врахування всіх наведених факторів потрібна колективна думка спеціальної комісії фахівців і тут я не буду пропонувати конкретні рецепти.

Всі проблеми сучасної України пов’язані з низькою якістю обраної народом влади. Тридцять років незалежності Україна переважно розкрадалась владою, «обраною» народом за принципом один виборець – один голос. Власне державотворчий процес був при цьому на десятому плані. Хоча були і виключення. До них я відніс би президентства Ющенка і Порошенка, а також Верховну владу декількох перших скликань. Саме тоді у ній було багато визначних науковців, письменників, громадських діячів. У нинішній Верховній Раді ця категорія українців не представлена жодною особою. Частково змінити цю гнітючу тенденцію можна лише збільшивши роль у виборчому процесі високоосвічених, високопрофесійних, успішних у бізнесі людей, відповідно зменшивши роль малоосвічених, маргінальних прошарків українського суспільства. Якість влади – це якість нашого життя сьогодні, - це додатковий шанс на становлення могутньої, процвітаючої української нації у майбутньому. Стереотипи мислення кам’яної доби не повинні заважати нам йти цим шляхом.

Важко відразу перейти до максимально досконалої і справедливої системи виборів, але важливо почати рухатись у цьому напрямку. Інакше ми ніколи не вийдемо за рамки трагічного кола, яким ми ходимо вже більше тридцяти років незалежної України.

Сучасна демократія найчастіше – це не влада народу, як думає народ, а влада грошей. Більшість виборців не здатна оцінити складність посади про яку йде мова, складність державних завдань і шляхи їх вирішення. Пересічний виборець не розуміє того, як далеко зайшла наука про способи маніпуляції громадською думкою. А ті, хто здатен таку оцінку зробити, завжди у меншості. Вибори – це рекламна кампанія, а у такій кампанії найчастіше перемагає той, хто вкладає у неї більше грошей, хто діє зухваліше і підступніше. Отже, діагноз на сьогодні – плутократія під фальшивим прикриттям демократії.