Чи потрібні храми віртуальній Аріянській Церкві: спілкування в малих і великих групах (+аудіо)

Аудіоверсія: Чи потрібні церкви віртуальній Аріянській Церкві: спілкування в малих і великих групах

Що таке церква

Рух від індустріальної до постіндустріальної формації – це рух від брехні до правди, від рабства до волі, від ілюзорного до справжнього. Врешті-решт, це повернення життя до людини і притаманних їй пропорцій. Центральне місце в постіндустріальному відродженні належить поняттю «церква».

Слово «церква» має два основні значення:

перше – це організована духовна спільнота;

друге – це приміщення для комунікацій цієї спільноти.

Очевидно, що друге є похідним від першого, тобто яка спільнота та її потреби, таке й приміщення для комунікацій.

Наприклад, сучасні іудохристиянські храми будуються так, щоб священник робив жертвоприношення на вівтарі (жертовнику), а натовп за цим спостерігав і слухав проповіді. Типова етатична модель, керування згори донизу – пастир управляє стадом.  

Натомість у найдавнішому аріохрестиянському храмі біля Мегідо, що на віддалі 15 км від Назарета, взагалі не було жертовника, зате був великий стіл – для комфортного спілкування духовних братів і сестер.

– А якими можуть бути храми для постіндустріальної Аріянської Церкви?  

Це залежить від того, яке спілкування вони мають забезпечувати. Тому спочатку погляньмо на типи спілкування.

1. Спілкування з внутрішнім богом

Вочевидь, жодних вівтарів не буде, адже в аріянстві нема поклоніння зовнішнім богам, натомість практикується відновлення релігійного зв’язку з внутрішнім богом. Відтак найголовнішим є спілкування з власним божественним Я згідно з головною заповіддю  – «Люби господа, бога твого». Для цього типу спілкування не потрібно мати спеціальне приміщення.

– А що потрібно?

Внутрішній бог є джерелом гармонії, відтак наближенню для нього сприяє гармонійний простір. Тому предки вважали, що найпродуктивніше спілкування з внутрішнім богом відбувається серед красивої природи. Для цього вони влаштовували «священні гаї» – окультурені ліси. Найбільше полюбляли дубові гаї, адже дуб – це те, що будить. Не випадково саме під дубами любили творити Григорій Сковорода і Тарас Шевченко.

2. Спілкування віч-на-віч

Для цього типу спілкування також не потрібно особливого приміщення, спілкуватися наодинці можна де завгодно – головне, щоб було тихо і затишно. Діалог дозволяє співрозмовникам максимально зосередити увагу один на одному. Це дуже продуктивний тип міжлюдського спілкування, тому й кажуть: «В діалозі народжується істина». Зверніть увагу: не в суперечці, а саме в діалозі – з повагою один до одного і з наміром пізнати правду.

3. Спілкування у малій групі

Мала група – це від трьох до п’яти учасників розмови. Таке спілкування є найпродуктивнішим, адже можна брати інформацію з кількох джерел, утримуючи в полі уваги всіх співрозмовників.

– Чому до п’яти учасників?

Тому, що людина неспроможна одночасно утримувати в оперативній пам’яті більше ніж 5 об’єктів. Це пов’язано з тим, що людина має на руці 5 пальців, відтак її розум тренований на одночасну роботу з п’ятьма сутностями. Якщо ж чисельність групи зростає до 6 людей, то вона неминуче розпадається на дві групи. З цієї причини керівні органи в самоврядних спільнотах традиційно складалися з 5 посадових осіб.

Для спілкування в малій групі добре мати круглий стіл, а ще краще – п’ятикутний. Стіл-«пентагон» корисний тим, що завжди нагадуватиме про квінтет – кермо демосу.  

Стіл-пентагон для керівного ядра демосу

4. Спілкування у середній групі

Середньою групою називається спільнота чисельністю від 6 до 20 осіб. Сенс у тому, що коли промовець спілкується з такою групою, то він ще спроможний відстежувати індивідуальні реакції кожного члена такої спільноти. Якщо ж людей більше 20, то йому доводиться спілкувати з усією групою як з натовпом. В арійській традиції оптимальною чисельністю середньої групи вважається 12 осіб. Це число також зручне з організаційної точки зору, адже ділиться на 2, 3, 4, 6. Саме таку середню групу з керівним ядром із 5 осіб створив Ісус Хрестос. У наш час  група з 12 осіб також вважається оптимальною для навчання.

Спілкування в середній групі основане на тому, що один говорить, а всі слухають. Промовці можуть змінюватися, але схема залишається та ж сама: спілкування між учасниками нема, говорить завжди хтось один. Для того, щоб відстежувати реакцію кожного слухача, оратор має всіх бачити перед собою. Тож у приміщенні для середніх груп має бути кафедра з дошкою чи екраном, і 12 столиків (парт) для слухачів. Звісно, інтенсивність спілкування в середній групі менша, ніж у малій групі, проте вона дозволяє навчити значно більшу кількість людей.    

5. Велика група – демос

Великою групою називається спільнота чисельністю до 150 осіб. В антропології число 150 називається «Числом Данбара» – це середньостатистична межа спроможностей людини розпізнавати членів групи та відстежувати пов’язані з ними емоційні події. «Число Данбара» також вказує на колективні можливості  відстежувати дармоїдів та соціальних паразитів. При перевищенні цього обмеження виникають сприятливі умови для шахраїв та брехунів.

Спільноту до 150 осіб ще називають «селом», адже тут усі знають усіх. Натомість при перевищенні 150 виникає «місто» – спільнота анонімних особистостей. Якщо людина хоче заховатися, то їй потрібно покинути село і перебратися до міста.  

У демосах велика група обмежується чисельність 100 осіб – це традиційна українська сотня. При такій чисельності люди гарантовано відстежують одне одного, відтак існує довіра між своїми, ближніми. Довіра – надпотужний чинник продуктивності. Наприклад, якщо є довіра, то угоди украдаються усно, «під чесне слово», а якщо її нема, то додатково потрібні правники та силовики.  

Великі групи, зібрані в одному місці, мало придатні для навчання словом. Натомість тут гарно працює енергетика «єдиної родини», що дає відчуття сили та захищеності: «Разом нас багато, нас не подолати». Такого нема в менших групах. Спільно пережиті сильні позитивні емоції формують взаємну симпатію і довіру. Для забезпечення емоційного компоненту спілкування необхідне приміщення, в якому може зібратися і комфортно почуватися сотня людей.  

6. Надвелика група

При перевищенні чисельності у сотню осіб, зникає спроможність бути особисто знайомим з усіма членами спільноти. Відтак зникає основана на особистих знайомствах ідентифікація «свій–чужий».

– На чому тоді може триматися довіра в надвеликих групах?  

У надвеликих групах розпізнавання своїх відбувається на основі трьох базових ідентифікаторів:

1. Зовнішній вигляд (антропологічний тип, одяг, символіка) – це те, що ми розпізнаємо з першого погляду.

2. Мова – це те, що ми розпізнаємо з перших слів.

3. Світогляд – це те, що розпізнаємо зі стилю поведінки і першої спільної справи.

Як бачимо, у надвеликих групах щире спілкування  і довіру забезпечує виразна групова ідентичність, основана на зовнішньому вигляді, мові та світогляді.  

Віртуальна церква

Ми почали з того, що Церква – це передусім організована духовна спільнота. Головна її діяльність полягає у дружньому спілкуванні з внутрішнім богом і зі своїми ближніми – згідно з головною заповіддю аріянства: «Люби господа, бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю,  всією силою твоєю і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: люби ближнього твого як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді нема» (Матвій 22.34–39, Марко 12.28–31, Лука 10.25–26).

Для забезпечення такого дружнього спілкування люди будували храми, які також називали церквами. Тобто церква-храм – це технічний засіб для комунікацій церкви-громади. У наш час цей технічний засіб доповнюється іншими технічними засобами, а саме засобами дистанційного спілкування. Відтак фізичний простір церкви-храму доповнюється інформаційним простором церкви-комунікатора, або ж Віртуальної Церкви.  

Технології дистанційного спілкування не потрібні для спілкування з внутрішнім богом, проте вони можуть суттєво поліпшити спілкування в парах, малих групах (квінтетах), середніх групах (роях), великих групах (демосах) і надвеликій групі – Церкві. Для заснування Аріянської Церкви необхідне об’єднання хоча б чотирьох аріянських демосів.  

Матеріалізація віртуальності

Дистанційні технології значно полегшують спілкування, тому заснування Аріянської Церкви спочатку відбудеться у формі віртуальної Аріянської Церкви. Проте вже зараз треба переходити до її «матеріалізації», тобто до комунікацій в реалі.

Комунікації в малих групах можна здійснювати всюди, де є стіл. Для занять у середніх групах легко орендувати спеціально обладнані навчальні класи, а для зустрічі демосів – конференц-зали. Тобто на цьому етапі вигідніше орендувати вже наявну інфраструктуру.  

Проте в ході розширення Аріянської Церкви настане момент, коли вигідніше мати власне приміщення. Вочевидь, воно має забезпечувати усі 6 рівнів спілкування, тобто в церковному комплексі мають бути і кімнати для переговорів, і навчальні класи, і великий багатофункціональний зал для концертів, танців, тренувань, змагань, фуршетів та інших цікавих заходів. А навколо храму мають рости священні гаї.

Радіймо!

Продовження: Головний храм аріянства, або Де живе твій внутрішній бог

Оксана Білозір - Батьківське жито