Чи попалася Мерилін Монро на гачок КГБ!?

Шпигунами не народжуються, шпигунами помирають.

Через 35 років після загадкової смерті Мерилін Монро американський журналіст Джозеф Реймонд опублікував сенсаційні матеріали, нібито отримані ним від ЦРУ. Після розпаду СРСР в руки американської розвідки потрапили надсекретні матеріали КГБ, з яких випливає, що в 1950-і роки легендарна актриса була завербована радянською розвідкою і працювала на неї аж до своєї смерті в 1962 році.

---

---

«Блискучий агент з необмеженими розвідувальними можливостями», – так, нібито, оцінювало ПГУ КДБ СРСР Мерилін Монро. А в 1956 році в період перебування радянського лідера в США, секс-символ Америки проводить з ним, як випливає з документів КГБ, аж 32 (!) інтимних години.

Можна, звичайно, посміятися чи позаздрити сексуальній потузі Хрущова. Це ж треба, в напруженому графіку міжнародного візиту знайти цілих 32 години для інтиму з Мерилін Монро. А чим же тоді займався легендарний Едгар Гувер і роззяви з ФБР, які повинні були цілодобово охороняти безпеку країни, але прогавили таємні зустрічі Головного Комуніста планети з «блискучим агентом»?

Що ж привело Мерилін Монро до загибелі? Американський журналіст вважає причиною пристрасть актриси до наркотиків і алкоголю. Нібито в один з гострих періодів наркотичного стану Мерилін Монро пригрозила, що з'явиться з повинною в ФБР. Так було прийнято рішення про її усунення. Виявляється, у КГБ «дуже довгі руки». Помічник прокурора Лос-Анджелеса Джон Майер, який проводив своє власне розслідування, спираючись на свою участь в проведеному слідстві, встановив, що багато хто з найближчого оточення актриси пішли з життя за дивних обставин. Таких налічувалося близько ста (!) чоловік. А це вже серйозний факт для роздумів!

***

На рубежі тисячоліть в російській версії журналу «Playboy» з'явилися одкровення якогось Вадима Вікторовича Вороновського, нібито радянського дипломата, який підготував вербування Мерилін Монро в якості агента КГБ.

«У липні 1959 року в Нью-Йорку, на одному з прийомів, організованих під егідою Демократичної партії, відбулася зустріч зірки Голівуду Мерилін Монро і молодого співробітника радянської місії при ООН, якого ми назвемо Вадим Вікторович.

«Мене направили на цей прийом, оскільки майже все керівництво було у відпустці. Я там практично нікого не знав, стояв біля стінки і попивав шампанське. У перший раз Мерилін пройшла повз мене в оточенні галасливої ​​групи чоловіків. Вона подивилася на мене, наші очі зустрілися, вона посміхнулася, я посміхнувся у відповідь.

Через деякий час вона підійшла вже спеціально і пожартувала, що я схожий на героя фільму. Я представився, поскаржився на те, що нікого тут не знаю. Мерилін тут же висмикнула з натовпу пару своїх приятелів – одного радіожурналіста і якогось активіста, побажала нам цікавої бесіди і полетіла далі.

Втретє ми опинилися поруч вже під завісу заходу – і тут я вперше відчув її жіночий інтерес до мене... Вона взяла мене за руку, сказала, що сподівається на наступні зустрічі, і дала свій телефон. При цьому дивилася на мене абсолютно звабливо... Я подзвонив їй через день, і вона покликала мене в гості.

Я тоді працював в системі Міністерства закордонних справ, але, зрозуміло, періодично виконував доручення КГБ і ГРУ... Того вечора, відразу після прийому, я відрапортував про все нашому головному особісту. Він відреагував досить легко і не без гумору сказав: «Ти хлопець красивий, неодружений – давай, дерзай. І розкажеш, як там у вас вийшло...»

Ми зустрічалися з Мерилін в основному в її квартирі на Східній 57-й вулиці. Пару раз відвідували маленькі ресторанчики, але, як правило, віддавали перевагу усамітненню. Мерилін тоді ще була заміжня (за драматургом Артуром Міллером), репортери і фотографи бігали за нею по п'ятах, а скандалу їй зовсім не хотілося. Мені розголос теж був не потрібний.

Ми дуже багато говорили про російську класичну літературу, яку Мерилін, напевно, знала тоді чи не краще, ніж я. У всякому разі, Достоєвського... Саме під час цих мрійливих розмов у неї з'явилася ідея фікс – поїхати в Росію і щоб я їй там все показав. Але по-справжньому глибокий, духовний зв'язок у нас не міг з'явитися – ми були людьми з абсолютно різних світів, а тому наші інтереси перетиналися в першу чергу в самій безсловесній сфері – сексі».

У вересні 1959-го Мерилін Монро, сильно здивувавши багатьох, дисципліновано з'явилася на зустріч діячів американського кінематографа з радянською делегацією на чолі з Хрущовим. Там під час особистої бесіди з Микитою Сергійовичем Монро повідомила йому про своє палке бажання відвідати СРСР. Історія прийняла настільки серйозний оборот, що десь в жовтні або листопаді 59-го в Кремлі відбулася зустріч у верхах, де були присутні Хрущов, Мікоян, Суслов, Громико і тодішній шеф КГБ Шелепін. Обговорювали персональну справу Мерилін Монро і вирішували, що з нею робити. Варіантів пропонувалося два: призначити прогресивну артистку «товарища Монро» офіційним «другом Советского Союза» і легальним агентом його впливу (за прикладом Поля Робсона або Вана Кліберна) або зробити з неї таємного інформатора, тобто радянську шпигунку.

«Спочатку всім сподобався перший варіант – «мир і дружба». Хрущов навіть запропонував зняти Мерилін Монро в якомусь радянському фільмі. Але «залізний Шурик» (прізвисько А. Шелепіна) гнув свою лінію – агентурну. В принципі аргументи у нього були недурні. Він говорив, що для ролі «друга» – Мерилін – дама дуже скандальна і одіозна. Слова «секс» тоді в ходу ще не було, але Шелепін поінформував товаришів, що по точним агентурним даним Мерилін Монро була учасницею стриптизу, – і це справило сильне враження. Крім того, він припустив, що навіжена актриса буде дружити з СРСР тільки до тих пір, поки дружить зі мною, – а якщо я їй набридну або, гірше того, розлючу, то і Країні Рад теж буде непереливки... Шелепіна підтримав Суслов, який сказав, що «справжнім другом СРСР може бути тільки людина, яка розділяє принципи комуністичної ідеології та моралі, а у Монро з цим явні проблеми».

Отже, постановили, що Мерилін Монро слід використовувати як секретного агента – тим більше що вона була вхожа в будь-які будинки Америки і особисто дружить з братами Кеннеді. Гроші та ідеологія явно не були тими стимулами, які змусили б Мерилін служити Радянському Союзу, а її захоплення Вадимом Вікторовичем напевно носило поверхневий, тимчасовий характер. Щоб прив'язати американський секс-символ до наших спеціальних органів міцно і надовго, залишався перевірений метод – шантаж.

У грудні В.В. по телефону повідомляє Мерилін, що її поїздка в СРСР влаштована і від неї потрібно тільки вибрати час, щоб непомітно на тиждень-другий втекти з Беверлі-Хіллз в країну Толстого і Чехова. Треба сказати, що на той час коханці не бачилися вже близько чотирьох місяців (Мерилін жила в готелі на Сансет-бульвар разом з чоловіком) і це посилювало бажання покататися.

Нагода випала на диво швидко: наприкінці січня 1960-го Артур Міллер полетів до Ірландії дописувати якусь п'єсу, а до початку зйомок чергової картини залишалося багато часу. Мерилін оголосила друзям і лікарям, що їде розвіятися в Нью-Йорк, і відбула – 11 лютого. В.В. зустрів її в аеропорту Нью-Йорка, і далі вони летіли разом – через Лондон і Прагу, з метою конспірації.

«Всупереч моїм побоюванням Мерилін ніхто не впізнавав. Її справжнє ім'я – Норма Джин Бейкер – було відомо дуже мало, а сама вона без гриму виглядала зовсім інакше».

Парочка оселилася на шикарній (на ті часи) дачі батьків В.В. в ближньому Підмосков'ї і провела в столиці СРСР і її околицях п'ять днів. Потім «Червоної стрілою» поїхали в Ленінград і ще через три дні – через Гельсінкі назад в Нью-Йорк.

«Якби не гнітюче відчуття, що я «при виконанні», - це був би, напевно, найщасливіший тиждень в моєму житті», – зізнався сорок років по тому Вадим Вікторович. За закоханою парою всюди слідувала служба зовнішнього спостереження, і фотографи КГБ фіксували всї їх переміщення на чутливу плівку. Крім того, для більшої переконливості Вадиму було велено зробити ряд особливо грайливих знімків в інтимній обстановці. План чекістів був простий: в призначений термін – приблизно в кінці березня – В.В. повинен був зробити Мерилін пропозицію, від якої та не змогла б відмовитися під страхом публікацій (або хоча б пред'явлення чоловікові і керівництву кіностудії) компрометуючих картинок.

Вадиму шалено не хотілося поставати перед нічого не підозрюючою Мерилін негідником-шпигуном: він під усіма приводами відтягував день вирішальної зустрічі, і в кінці кінців просто гепнувся в ніжки главгебешнику, благаючи позбавити його від місії вербування. Як це не дивно, прохання було задоволено, хоча і чималою для В.В. ціною: його терміново відкликали на роботу в Москву з істотним пониженням у посаді. 9 квітня 1960 року, напередодні від'їзду, він в останній раз подзвонив Мерілін в Лос-Анджелес, щоб попрощатися з нею назавжди. «Я сказав їй, що у мене важливі справи, і мені необхідно негайно повернутися в Союз, і що я не знаю, коли ми ще зустрінемося.

Вона слухала тихо, не перериваючи мене, а потім сказала: «Послухай, у тебе убитий голос. Я відчуваю – ти в біді... Скажи мені, що з тобою ?!» А я нічого не міг відповісти, тому що знав, що всю розмову по паралельній трубці слухає наш особіст. А потім вона раптом заголосила: «О Боже, я знаю – це через мене! Це я, це я тебе підставила! Скажи, що я можу для тебе зробити?!» Я стояв в заціпенінні, я не знав, що сказати, і просто поклав трубку. Я не сказав їй навіть, що буду її пам'ятати... побоявся другої трубки. Зараз соромно... Я буду шкодувати про це все життя».

З цього моменту Мерилін назавжди пішла з життя Вадима Вікторовича; до подальшої розробки «агента Монро» він також більше не мав відношення. На його думку, спроба шантажувати і завербувати Монро все ж була зроблена – ймовірно, силами когось із каліфорнійської резидентури».

***

У тому, що Мерилін Монро представляла інтерес для радянської розвідки, сумніватися не доводиться, бо ідея залучати до агентурної співпраці артистів стара як світ.

Грецька куртизанка Евтібіда була таємним інформатором представника державної адміністрації Гая, якому стало відомо про змову гладіаторів на чолі зі Спартаком. Евтібіді було дано завдання організувати збір інформації про змовників, виявити їх задуми і плани. Для виконання цього завдання їй підпорядкували іншого таємного інформатора – актора Метробія, який перебував у дружніх стосунках з деякими гладіаторами з числа змовників, часто відвідував їх збори в таверні і інших місцях. Паралельно Гай використовував іншого таємного інформатора – Сільвія Горденія Вереса, якому було доручено здійснювати зовнішнє спостереження, і, по можливості, підслуховувати розмови гладіаторів. Базуючись на отриманій від нього інформації, Гай орієнтував Евтібіду і Метробія про місця майбутніх зустрічей змовників і т.д.

Метробію вдалося встановити, що Спартак готує замах на життя Сулли. Це дало можливість Гаю вжити необхідних заходів для безпеки Сулли.

В процесі своєї негласної діяльності Верес допустив необережність, коли підслуховував гладіаторів, був викритий і вбитий ними на місці. Як то кажуть, «агент загинув, виконуючи бойове завдання».

У будинку, де часто бував Спартак, зустрічаючись зі своїми однодумцями, Метробій на корисливій основі завербував одну з рабинь. План підкупу рабині розробила Евтібіда, вона ж підібрала і кандидатуру для вербування. Підкуп рабині дав можливість Метробію таємно приходити в цей будинок і через отвір в одній з кімнат спостерігати за Спартаком і іншими гладіаторами, чути їх розмови, негайно доповідати отриману інформацію Евтібіді, а та в свою чергу доповідала Гаю...

Звернувши погляд у недавнє минуле, ми можемо згадати імена великих танцівниць, пов'язаних з розвідкою – Анни Павлової та Мата Харі. І підозрюваних в зв'язках з КГБ танцівників, як, наприклад, Рудольфа Нурієва.

Список агентів-кіноактрис можна почати з «королеви екрану» Віри Холодної. І продовжити іменами найпопулярніших актрис Третього Райху – Ольги Чехової, Маріки Рьокк і Зари Леандер, які на ідейній основі співпрацювали з радянською розвідкою.

Перерахування «секретних співробітників» НКВД-КГБ в рядах радянського мистецтва, в тому числі і кінематографа, буде довгим і виснажливим – список виходить досить значний, але тема ця для іншої статті. Згадаємо лише відомого співака Георга Отса, і відомого актора Михайла Козакова. Останній в ролі секс-агента («ворон») розробляв чарівну американку-дипломата. А ось Фаїні Раневській вдалося відбитися від Другого главку (контррозвідка), симулюючи хворобу – балакучість уві сні.

Скандально знаменита порнозірка Чиччоліна (Ілона Сталлер) теж була агентом угорської (та радянської) розвідок, і секрети італійського парламенту негайно ставали відомими Кремлю.

Як об'єкт для вербовки розглядалася і популярна італійська кіноактриса Клаудіа Кардинале, про що повідав у своїх спогадах Леонід Колосов.

Як далеко зайшов КГБ у вербувальному підході до Мерилін Монро?

І чи попалася вона на гачок КГБ?

Зіркою мене зробила не студія...

У неї було важке, безрадісне дитинство: вона не знала, хто був її батьком, вона не знала материнської ласки, а бабуся, що страждала психічним розладом, намагалася задушити онучку подушкою.

В юні роки вона завжди прагнула бути «порядною дівчиною», але їй це не вдавалося. Уже в дванадцять-тринадцять років її тіло вражало своїми зрілими формами, і всі думали, що вона повнолітня. «З тих самих пір, як у мене почали округлятися груди, я завжди знала і знаю, що думають чоловіки, дивлячись на мене, – знаю, що, повертаючись додому до своїх дружин і лягаючи з ними в ліжко, вони уявляють, що тримають в обіймах мене, цілують мої груди, насолоджуються мною...»

---

---

У червні 1942 року шістнадцятирічна Норма Джин Мортенсон кинула школу і обвінчалася з двадцятидворічний Джеймсом Догерті. Вона була найбільш невинною нареченою, по дитячому безневинною і недосвідченою. У той час вони жили в крихітній квартирці в Шерман Оукс. Джим діяв дуже делікатно і вміло, намагаючись розбудити в ній жінку, і дуже скоро вона вже не могла обходитися без його пестощів, і його ледь не звільнили з роботи, тому що він весь час ходив напівсонний. А Норма на все життя залишиться йому вдячною за те, що він розкрив її сексуальність.

У той час США вели війну з Японією, і в 1944 році Джеймса призвали до армії та відправили на службу на Тихоокеанський флот матросом транспортного судна. Залишившись одна, Норма переїхала в будинок батьків Джеймса в Лос-Анджелесі і почала працювати на військовому заводі компанії «Радіо Плейн» в Ван-Наїс, фарбуючи лаком літаки-мішені.

Одного разу туди з'явився військовий кореспондент з метою написати нарис про працюючих в тилу жінок. Для зйомок він вибрав Норму, і цей день можна вважати початком її кар'єри фотомоделі. Незважаючи на відсутність будь-якої спеціальної підготовки, Норма Джин на рідкість природно позувала перед камерою, і на її знімки звернула увагу власниці рекламного агентства Емілі Снайплі, яка запропонувала юній місіс Догерті стати «дівчиною з обкладинки». У той час фотографії гарненьких дівчат користувалися величезним попитом серед солдатів, і тому зніматися для журналу охоче погоджувалися багато початкових актрис і фотомоделей.

«Вцілілий під час авіакатастрофи пілот Говард Хьюз проводив час в госпіталі, читаючи журнали, повні фотографій «дівчат з обкладинки». Він зупинив свій погляд на моделі на ім'я Норма Джин Догерті і наказав своєму підлеглому розшукати її», – так газета «Лос-Анджелес Таймс» в липні 1946 року вперше згадала про майбутню кінозірку.

Фатальне знайомство

Мерилін Монро і Джон Кеннеді познайомилися влітку 1954 року на прийомі у Чарльза Фельдмана в Беверлі Хіллз. Сенатор Кеннеді приїхав тоді до Каліфорнії, щоб надати нові сили місцевим прихильникам Демократичної партії, використовуючи весь свій шарм і – що більш важливо – всю енергію, яка була властива всім Кеннеді.

На виборах 1952 року Ейзенхауер переміг Едлая Стівенсона з величезною перевагою. Айк користувався величезною популярністю, і на виборах в 1956 році у його суперників також не було ніяких шансів. Тому Кеннеді, приїхавши до Каліфорнії під приводом згуртування сил демократів, насправді мав іншу мету – дати зрозуміти, що він збирається виставити свою кандидатуру на виборах 1960 року – і перемогти. В той день у Фельдмана зібралися люди, багато з яких добре пам'ятали Джозефа Кеннеді і не мали до нього дружніх почуттів. Під час свого короткого перебування в Голівуді Джо здорово насолив магнатам кінобізнесу, і важко було очікувати, що вони зустрінуть з розпростертими обіймами його сина. Перш за все, Джон повинен був переконати їх в тому, що він зовсім не такий, як його батько.

Поява Мерилін Монро серед найбагатших і найвпливовіших людей Голівуду, відразу ж викликала німий подив і збудження. На Мерилін було чорне плаття з блискучої матерії, яке щільно облягало її фігуру; модні, але недорогі сережки з камінням; горжетка з білої лисиці; в руках вона тримала дешеву лаковану сумочку. Складалося враження, що і свій наряд, і аксесуари до нього вона придбала в магазині, де торгують товарами по зниженим цінам. Але це не мало ніякого значення – адже коли йшлося про Мерилін, ніхто не думав про те, хороший у неї смак або поганий. У той час Мерилін була, мабуть, найзнаменитішої кінозіркою Голлівуду: недавно вийшов фільм з її участю «Річка, звідки не повертаються», тільки що були закінчені зйомки фільму «Що може зрівнятися з шоу бізнесом». Півроку тому Мерилін вийшла заміж за колишнього бейсболіста Джо ді Маджо.

У неї була сліпуча посмішка – тільки кінозірка здатна зобразити таку сяючу посмішку, що випромінює безмежне щастя і чарівну чуттєвість. Сексуальність Мерилін можна було приховати, хіба що надівши на неї брезентовий мішок. Джон стояв як заворожений, ніби вперше побачив Великий Каньйон або Еверест. З неприхованим подивом він споглядав це диво, про яке вже ходили легенди.

Мерилін була втіленням мрії, символом всього того недосяжного, про що мріють звичайні смертні, – символом чуттєвої ніжності, чарівності, слави, багатства, щастя. А може бути, вона була живим доказом того, що і простий смертний може досягти всього цього. О так, в ній бачили символ сексуальності, але не тільки. І Рита Хейворт була символом сексуальності, і Джин Харлоу – теж, але тільки Мерилін стала справжньою зіркою. Вона була тією, про яку мріє кожен чоловік або якою мріє стати кожна жінка. Приваблива сила Мерилін полягала не тільки в її сексуальній привабливості – вона була втіленням того всенародного, але неясного устремління, яке називається «американською мрією».

Під час вечері права рука сенатора перебувала під столом, і він змушений був їсти лівою. «Я пересунув руку вище, ближче до стегна, і вона не заперечувала, ніби й не помітила нічого. А потім все таки повернулася до мене і сказала: «Перш ніж ви продовжите ваші дослідження, сенатор, хочу попередити вас, що я не ношу трусиків, так що не дивуйтеся». Мерилін завжди чітко усвідомлювала, який ефект вона справляє на чоловіків, і, як хороша актриса, майстерно виконувала свою роль. Вона грала невинність, в душі залишаючись цнотливою.

В ту ж ніч Мерилін Монро і Джон Кеннеді стали коханцями.

---

Джон Кеннеді, Едгар Гувер, Роберт Кеннеді.

---

«Під ковпаком» у ФБР

«Кожен комуніст Америки – це шпигун» – стверджував сенатор Юджин Маккарті, який очолював Комітет з розслідування антиамериканської діяльності. І це його твердження ґрунтувалося не на «патологічному антикомунізм», як писали радянські пропагандисти, а на реальних свідченнях членів Комуністичної партії США. Наприклад, на свідоцтві Уітакера Чемберса, який вступив до лав компартії в 1924 році і одружився також на комуністці.

«Мені здалося, що в роботах Карла Маркса я знайшов історичне й економічне обґрунтування причин кризи, а в роботах Леніна – відповідь на питання: що робити?».

У 1931 році Чамберс став членом одного з підпільних партійних «осередків», в яких радянська розвідка вирощувала своїх майбутніх агентів. У 1934 році Чамберс переїхав до Балтімора і став працювати кур'єром, передаючи радянському куратору урядові документи, винесені або перефотографовані Елджером Гісом (агент. псевд. «Алес»), помічником заступника держсекретаря США Адольфа Берля.

У серпні 1939 року, через два дні після підписання Пакту Молотова-Ріббентропа, Чамберс прийшов в ФБР, щоб розповісти все про комуністичне шпигунство в Америці і назвати імена американців, які займалися шпигунством на користь СРСР. Справа в тому, що підписання Пакту між націонал-соціалістичною Німеччиною і комуністичною Росією Чамберс, як і багато інших громадян США, що симпатизували комунізму, розцінили як акт найбільшої зради.

«Не можна сказати, що шпигунство в той час був нашою головною метою. Основне, це впровадження комуністів в американський уряд. Але шпигунство, безсумнівно, стояло в списку чергових завдань».

Про американських комуністів, які займалися шпигунством на користь СРСР, в 1945 році багато повідала Елізабет Бентлі, яка прийшла з повинною в ФБР (агент. псевд. «Мирна» /в російській транскрипції/)). Вона працювала кур'єром радянської розвідувальної мережі з 1938 по 1944 рік. Її куратором був Яків Голос (агент. псевд. «Звук», «Тимми», «Ум», «Джон» /в російській транскрипції/)

У 1948 році Чамберс, будучи вже на той час головним редактором «Тайм», і Бентлі виступили в Комітеті з розслідування антиамериканської діяльності Палати представників з докладними свідченнями про комуністичне шпигунство у 1930-і – 1940-і роки.

В ході операції «Венона» (кодова назва операції криптоанализу, в ході якої були частково дешифровані тексти радіообміну між Москвою і радянськими резидентурами в США) також вдалося розкрити тісні контакти, які радянська розвідка підтримувала з комуністичною партією США.

Сенатор Маккарті, який розгорнув кампанію з видалення «червоних» з відповідальних посад в уряді, зосередив у своїх руках досить відчутну владу. Його «хрестовий похід» твердо підтримували більшість виборців, прихильників демократичної партії, не кажучи вже про Джозефа Кеннеді, і його сина Роберта, який був юрисконсультом в підкомісії, очолюваній Маккарті. Боббі схилявся перед Маккарті, був відданий йому до глибини душі; він переслідував «підривні елементи» з не менш безжальним ретельністю, ніж його наставник, і був готовий слідувати за ним навіть у пекло. «Ніхто не вміє ненавидіти так, як Боббі», – якось сказав про брата Джон Кеннеді, який вважав, що для політика це корисна якість.

***

У січні 1951 року сценарист і кінорежисер Еліа Казан познайомив Мерилін Монро зі знаменитим драматургом Артуром Міллером. Його п'єса «Смерть під вітрилом» отримала напередодні Пулітцерівську премію.

---

Артур Міллер і Мерилін Монро

---

«Він [Міллер] захопив мене тим, що розумний. У нього розум сильніше, ніж у будь-якого з чоловіків, яких я коли-небудь знала. Він розуміє моє прагнення до самовдосконалення».

У 1952 році, поставши перед Комісією з розслідування антиамериканської діяльності, Казан дав великі свідчення проти одинадцяти комуністів, які зазнали покарання. Можливо, саме тоді ФБР почало розробку Міллера, який був членом комуністичної партії США.

Мерилін Монро і Артур Міллер довго не бачилися і зустрілися знову тільки в 1955 році. Протягом року вони зустрічалися таємно.

---

Сторінка з досьє ФБР на Мерилін Монро

---

У розсекреченому досьє ФБР на Мерилін Монро першим документом йде повідомлення про те, що Мерилін Монро зверталася до радянського посольства за візою для поїздки в СРСР. 13 серпня 1955 року в газеті англійських комуністів «London Daily Worker» з'являється маленька замітка під назвою «Moscow? Marilyn is silent», а 15 серпня газета американських комуністів «Daily Worker» публікує замітку «Mission to Moskow» з фотографією Мерилін Монро. Директор ФБР Едгар Гувер 19 серпня 1955 року направляє лист Директору Office of Security Department of State, яким інформує про намір Мерилін Монро відвідати СРСР.

---

Сторінка з досьє ФБР на Мерилін Монро

---

На початку 1956 року Міллер розлучається зі своєю першою дружиною. У тому ж році проходить слухання справи про членство Артура Міллера в комуністичній партії, в результаті якого він був засуджений до тюремного ув'язнення на один рік, але після апеляції – виправданий. Мерилін, не боячись зіпсувати свою кар'єру, всіляко підтримувала його. Незабаром Артур оголосив про плани одруження на Мерилін. Одруження відбулася влітку 1956 року. Через два дні зіграли єврейське весілля, тому що Міллери були юдеями. Їх шлюб тривав чотири з половиною роки і був найдовшим з усіх шлюбів Мерілін Монро. Не раз Мерилін називала Артура «своїм життям». 20 січня 1961 року вони розлучилися. Офіційною причиною було «відмінність характерів».

З днем ​​народження, мій президент

У світі було дуже неспокійно. Південно-Східна Азія загрузла в революціях і війнах. Радянський Союз підтримував режим Кастро на Кубі, таємно постачав його зброєю і розпалював обстановку в Берліні.

А в Нью-Йорку збиралися пишно відсвяткувати день народження президента Кеннеді. Фактично це було початком виборчої кампанії. І другою, не менш важливою, метою торжества було зібрати кошти для майбутньої виборчої кампанії Джона Кеннеді. Передбачалося, що в «Медісон Сквер Гарден» зберуться кілька тисяч чоловік в строгих вечірніх костюмах, які заплатили шалені гроші за право потрапити на торжество. Мерилін Монро запросили виконати для президента пісню «Happy Birthday, Mr. President».

Мерилін стояла перед великим дзеркалом, в якому на повний зріст відбивалася її фігура, і в останній раз уважно оглядала себе, розуміючи, що актриса завжди повинна виглядати сліпуче. Навколо неї метушилися кравці. Сукня Жана Луї, здавалося, була намальована прямо на її тілі. Спина до самих сідниць була повністю оголена, тонка прозора матерія тілесного кольору туго облягала її груди і живіт, так що спочатку могло здатися, ніби вона зовсім гола. Нижня частина спідниці, що хвилями огортала її щиколотки, була розшита намистинками, викликаючи в уяві народження Венери з морської безодні. Іскриста копиця платиново-білого волосся доповнювала образ, і, дивлячись на бездоганні форми її фігури, оточуючі її розуміли, що перед ними богиня сексу всієї Америки.

---

---

«Пане президенте, – почула вона голос Лофорда, що гуркотів з сотень динаміків, – з нагоди вашого дня народження ця жінка сьогодні не тільки сліпуче красива, але і пунктуальна... Пане президенте, ця жінка – Мерилін Монро!»

Публіка зааплодувала, засвистіла, затупала ногами. Оркестр заграв мелодію популярної пісні, яку вона співала у фільмі «Деякі люблять гарячіше» (в радянському прокаті – «В джазі тільки дівчата»). Мерилін заспівала:

«З Днем Народження, з Днем Народження,

З днем ​​народження, пане президенте,

Вітаємо вас з днем ​​народження».

Вона співала тоненьким голоском, повільно, і трохи збентежена публіка почала підспівувати лише після третього рядка. Продовжуючи пісню, Мерилін заспівала присвячений президенту текст, який написав Річард Адлер:

«Дякуємо вам, президент,

За невпинну, тяжку працю,

За ваші славні перемоги,

За ваші мудрі справи,

І за турботу про всіх,

Ми вам дякуємо».

Потім вона підняла вгору тремтячі від хвилювання руки. Публіка встала і безладним хором ще раз виконала куплет «З днем ​​народження».

З під тілесного кольору матерії геніального творіння Жана Луї виразно просвічували її груди, так що здавалося, ніби вона стоїть на сцені зовсім гола. Мерилін – втілення розпусти, руйнівниця сімейних вогнищ – немов кидала виклик всім гречним дружинам, які прийшли на свято.

***

Перед концертом Мерилін зустрілася з Кеннетом О'Доннелом, помічником президента, і попросила передати подарунок Джону Кеннеді – золотий годинник «Rolex Oyster». На зворотному боці годинника було викарбувано напис: «Джеку, як завжди, з любов'ю, від Мерилін. 29 травня 1962 року».

---

Кеннеді по праву вважали мудрим державним діячем. Він піднявся з свого місця, не чекаючи, поки Мерилін закінчить співати. На нього відразу ж навели прожектори.

– Дякую, – сказав Джек, беручи мікрофон. – Тепер, після того як в мою честь прозвучала пісня «З днем ​​народження» в такому милому... – він на мить замовк і широко посміхнувся, – дивовижному виконанні, я можу зі спокійною душею відійти від політики!

Публіка вибухнула гомеричним реготом. На сцену вийшли інші виконавці і оточили Мерилін і Пітера Лофорда.

Джек з властивою йому спритністю рівно до призначеного часу завершив свято, організоване в його честь.

– Якщо мені коли-небудь спаде на думку влаштувати щось подібне, ви повинні мені це заборонити, – сказав він, виходячи з своєї ложі. – Нехай краще мене застрелять.

***

Мерилін стояла між президентом і Боббі. Чоловіки обдаровували променистими посмішками людей, що вітали президента, і кількох журналістів, яким було дозволено наблизитися.

---

---

На наступний день, ввечері, вона полетіла в Лос-Анджелес. По дорозі в аеропорт Айдлуайлд Мерилін сиділа зсутулившись на задньому сидінні лімузина і не відриваючись дивилася через затемнене скло на будинки та вулиці, що миготіли повз авто. У неї було таке відчуття, ніби вона бачить Нью-Йорк в останній раз.

***

Через тиждень після повернення з Нью-Йорка Мерилін знімалася в сцені, де її героїня купається вночі в басейні біля будинку свого чоловіка. Вона плаває оголеною. Чоловік гукає її з вікна, і вона виходить з води. Мерилін мала зніматися в трико тілесного кольору, щоб приховати свою наготу. Але, опинившись у воді, вона вислизнула з костюма, в якому почувалася нерозумно і незручно, і вирішила поплавати голою, вперше за багато років невимушено і з насолодою рухаючись перед камерою. Ця сцена увійшла в історію кінематографа, адже ще жодна актриса не знімалася повністю голою у голлівудських фільмах.

Кьюкор був так здивований, що навіть не подумав зупиняти Мерилін. Він сказав, щоб дали побільше світла, і наказав оператору починати зйомку. А вона зі сміхом плавала по всьому басейну, задоволена своєю зухвалістю, підгортаючи під себе, як песик, щоб її тіло не поринала глибоко в воду. Уздовж краю басейну стояли три фоторепортера і гарячково клацали затворами фотоапаратів «Nikon». Але її це не турбувало. Нехай весь світ милується її формами.

На знімальному майданчику панувала тиша, яку порушували тільки клацання фотоапаратів, плескіт води і важкий переривчастий подих чоловіків. Мерилін стала замерзати.

– Час чи не час, я вилажу, – крикнула вона і вискочила з басейну. З блакитним халатом в руках до неї кинувся костюмер. На якусь частку секунди вона постала перед фоторепортерами вся, як була, – оголена Мерилін Монро, груди, світлий трикутничок. Вона загорнулася в халат і помахала всім на прощання.

---

---

Наступного тижня їй виповнювалося тридцять шість років.

---

---

Мерилін Монро (Marilyn Monroe), при народженні Норма Джин Мортенсен (Norma Jeane Mortensen), в хрещенні Норма Джин Бейкер (Norma Jeane Baker), померла в ніч на 5 серпня 1962 року в Брентвуді (Каліфорнія) у віці 36 років від смертельної дози снодійного.

Донедавна існувало п'ять версій причини її смерті:

• убивство, вчинене спецслужбами США за наказом братів Кеннеді щоб уникнути розголошення їх сексуальних зв'язків;
• вбивство, вчинене мафією;
• передозування наркотиків;
• самогубство;
• трагічна помилка психоаналітика актриси Ральфа Грінсона, що прописав пацієнтці прийняти хлоралгідрат незабаром після прийнятого нею нембуталу.

Версія про вбивство актриси агентурою КГБ на той час не висувалася, оскільки про її можливий зв’язок з радянською розвідкою ніяких відомостей не було.

---

Замість епілогу

Кеннет О'Доннел передав Кеннеді подарунок від Мерилін Монро. Однак реакція президента, який побачив цей подарунок і прочитав напис на кришці, була однозначною: «Позбавтеся від них – і якомога швидше!» Але Кеннет О'Доннел залишив годинник собі на пам'ять. У жовтні 2005 року цей годинник був виставлені на торги аукціонним будинком Alexander Autographs у Вашингтоні. Стартова ціна лота становила 40 тисяч доларів, однак директор аукціонного дому, Білл Папандопулос, був упевнений, що їх ціна значно зросте в ході торгів. І він не помилився. Ціна на годинник зросла рівно в три рази в порівнянні з початковою, і в результаті Rolex був проданий за 120 тисяч доларів. Покупцем реліквії став «колекціонер зі східного узбережжя США», який побажав зберегти інкогніто.

Під кришкою годинника був знайдений складений учетверо листок паперу, списаний, що теж довели експерти, почерком Мерилін Монро. На листку – невеликий вірш, названий «У твій день народження бажаю тобі від щирого серця». Переклад вірша, який мабуть сотворила сама Монро, звучить наступним чином:

«Нехай зіллються дихання тих, хто закоханий.

Нехай троянди розцвітають і музика грає.

Нехай пристрасть горить в очах і на губах.

І радість триває без кінця.

Нехай сяючий світанок озолотить небо.

І нехай я буду любити!

Або нехай я помру!»

Джон Кеннеді, судячи з усього, так і не ознайомився з цими незграбними, але зворушливими віршами.

***

Джон Фітцджеральд Кеннеді (John Fitzgerald "Jack" Kennedy, відомий як JFK) був смертельно поранений 22 листопада 1963 року в місті Даллас (штат Техас) під час проїзду президентського кортежу по вулицям міста. Перша куля влучила президенту в шию ззаду і вийшла спереду з горла, друга потрапила в голову і викликала зруйнування кісток черепа в потиличній частині, а також пошкодження мозкової речовини.

Президент Кеннеді був доставлений в операційну, де через півгодини після замаху було констатовано його смерть.

* * *

Лі Харві Освальд (Lee Harvey Oswald), єдиний підозрюваний у вбивстві президента Кеннеді, був смертельно поранений 24 листопада під час перевезення його в іншу в'язницю власником нічного клубу Джеком Рубі.

* * *

Джейкоб Леон Рубінштейн (Jacob Leon Rubenstein), який в 1947 році змінив ім'я на Джек Левін Рубі (Jack Leon Ruby), помер у в'язниці.

***

Роберт Френсіс Кеннеді (Robert Francis Kennedy,) помер 6 червня 1968 року після смертельного вогнепального поранення, отриманого 5 червня відразу після промови з приводу перемоги на попередніх виборах по штату Каліфорнія в буфетній готелю «Амбассадор».

До теперішнього часу точно не встановлено, хто завдав Кеннеді смертельного пострілу. Одна з куль увійшла в праву частину потиличної області. Офіційно вбивцею Кеннеді вважається палестинець Серхан Серхан. У револьвері Серхана було 8 куль. Однак деякі експерти при підрахунках виявили близько 12. Крім Серхана, пістолет 22 калібру також мав особистий охоронець Кеннеді – Кевін Сезар.

Небагатьом присутнім на пресконференції після смерті Кеннеді журналістам показали документ, на якому зафіксований пороховий опік на потилиці Роберта Кеннеді. Таке можливо тільки при пострілі в упор. Серхан Серхан стріляв спереду, а смертельний постріл був здійснений ззаду. Хто ж з них убив Роберта Кеннеді – невідомо.

***

Сукню, в якій Мерилін Монро виступила на сцені «Медісон Сквер Гарден» 29 травня 1962 року на дні народження Джона Кеннеді і заспівала пісню «Happy Birthday, Mr. President», було продано з аукціону в 1999 році і оцінено анонімним покупцем в 1 млн. 267 тис. доларів.

***

Джо Ді Маджо, який любив її і після того як вони розлучилися, ніколи не приносив квіти на її могилу, і помер в 1999 році, до самої смерті не сказавши про колишню дружину жодного слова. Одного разу йому запропонували 50 000 доларів за інтерв'ю про актрису, але Ді Маджо відмовився.

«У цьому світі є речі, які не можна купити ні за які гроші. Одна з таких речей – любов».

Ці слова виражають ставлення до Мерилін Монро всіх відданих її шанувальників.

---

---

А питання про те, «чи попалася Мерилін Монро на гачок КГБ!?» залишається відкритим. Так само, як залишаються відкритими і питання:

• «Хто вбив Мерилін Монро!?»
• «Хто вбив Джона Кеннеді!?»
• «Хто вбив Роберта Кеннеді!?»

---

---

Джерела:

• Авторська стаття «Попалась ли Мэрилин Монро в сети КГБ?», опубликована під псевдонімом у журналі «НМТ» № 6/2009.
• Архів військово-історичного товариства «СПАДЩИНА».

---