Чому, попри взаємне бажання Польщі та України зберегти стратегічний характер двосторонніх відносин, вони погіршуються? Яким чином цей процес впливатиме на євроінтеграцію України і чи позивні жести в питаннях історії можуть покласти цьому край? Дебати на тему «Польсько-українська криза та «Східне партнерство», які організував Фонд Баторія, відбулися в переповненій залі, а температура дискусії була досить гарячою.
Про те, як у Варшаві оцінюють стан відносин із Україною, говоривАдам Ебергардт, директор Центру східних досліджень – польської державної установи, яка готує аналітичні довідки для уряду Польщі. Аналітик передусім наголосив на тому, що Польща підтримувала, підтримує і буде підтримувати європейські прагнення України. За його словами, це очевидна річ, так само як очевидне те, що Варшава завжди підтримувала суверенність Білорусі, часто навіть всупереч білоруській владі.
«Проведення аналогій, які з’являються в польських та українських ЗМІ, між Польщею та Угорщиною, що мовляв Польща тепер шукатиме перезавантаження відносин із Росією – шляхом припинення підтримки України – є хибною думкою з огляду на геополітичне розміщення України і виклики, які генерує Росія», – зазначив Ебергардт. Водночас, польський експерт переконаний, що помиляються ті українські діячі, які переконані, що Польща мусить підтримувати Україну з геополітичних міркувань, тож щодо Варшави можна будувати непоступливу історичну політику.
Ебергардт розмірковує: «Якщо ми поринемо в цю круговерть взаємних упереджень і суперечок, то, на жаль, будуть погані явища, передусім на польському боці, в тому значенні, що вже сьогодні температура польської підтримки для України – як з боку політичної еліти, так і суспільства, відчутно зменшується».
За словами експерта, у Польщі закінчується романтичний період у відносинах з Україною і меншає готовність суспільства до безумовної підтримки Української держави, незважаючи на ціну такої підтримки.
Він пояснює: «У значної частини польського електорату є відчуття, що Україна невдячна. Це діагноз суспільних емоцій, які з’являються у Польщі». Водночас, твердить Ебергардт, у Польщі сформувалося переконання, що Україна стала тривким бар’єром для російського експансіонізму.
Українська політика пам’яті звужує поле маневру для польської влади – Ебергардт
Адам Ебергардт вважає, що криза у двосторонніх відносинах – це не лише суперечки про Бандеру, Шухевича чи питання ексгумації польських жертв. Аналітик каже, що про погіршення стосунків не можна говорити лише в контексті відносин польської та української політичної еліти. «Дедалі частіше маємо справу з ситуацією, коли українська політика пам’яті звужує поле маневру для кожного польського уряду і радикалізує громадську думку, або принаймні частину громадської думки», – говорить Ебергардт.
Польський експерт побоюється ситуації, в якій Польщі довелося б ухвалювати щодо України якісь нестандартні рішення – так як це було в 2004 чи 2014 році. Він каже: «Я маю сумнів, чи у випадку повторення такої ситуації через кілька років у Польщі буде сприяння суспільства і чи позитивні емоції в суспільстві будуть на достатньо високому рівні, аби підтримувати Україну».
Ебергардт припускає, що в Києві легковажать таку небезпеку, бо на даний момент зробили ставку на Берлін, як на головного гравця в ЄС.
Польський експерт не виключає, що в Києві напруженість у відносинах із Польщею можуть вважати навіть корисною. «Іноді у мене таке враження, що дехто в Києві вважає, що конфлікт із Польщею Україні недорого обходиться, а можливо деякі країни на Заході сприймуть це позитивно. Маючи напругу з Польщею можна вписатися в певний європейський тренд, але ж невідомо, якою буде ситуація через 10-15 років, якою буде німецька політика і, можливо, тоді, участь держав Центральної Європи для України буде важливою», – розмірковує експерт.
Ебергардт каже, що він розуміє, чому в Києві програму «Східне партнерство» почали вважати чимось другорядним. Мовляв, вона перестала бути привабливою, бо після укладення угоди про асоціацію з ЄС та впровадження безвізу вже не є тим знаряддям тарнсформації країни, яким була раніше. Проте, каже аналітик, не варто відкидати цю програму, занадто покладаючись на Берлін. «Це спокуса, перед якою стоїть українська влада, маючи відкриті двері до найбільших європейських столиць, та водночас це ризик, бо якщо настануть гірші часи, то тоді може статися так, що не буде до кого зателефонувати», – застерігає Ебергардт.
У польського та українського народів є комплекс жертви – Шульга
Дмитро Шульга з українського фонду «Відродження» ситуацію, яка скалалася у відносинах Польщі та України вважає абсурдною. У той час, коли перед двома країнами стоять великі виклики в Європі, вони загрузли в з’ясуванні стосунків. Український експерт вважає, що рецепт польсько-німецького примирення неможливо повністю використати у випадку польсько-української кризи.
«Треба визнати, що у двох наших народів є комплекс жертви, тож ці рецепти, які спрацювали між поляками і німцями, німцями і французами, навряд чи повністю спрацюють. Українці ніколи не визнають, що тільки вони винні щодо поляків, так само поляки ніколи не визнають що виключно вони винні щодо українців», – розмірковує Шульга.
Дмитро Шульга
Відповідаючи на закид польських експертів, що українці довго уникали розмов про події на Волині у 1943 році, аналітик каже, що в Україні розуміли, якими можуть бути їхні наслідки. Мовляв, було усвідомлення того, що такі розмови спричинять напруженість у відносинах.
Шульга розмірковує: «І власне зараз ми бачимо, що ескалація пішла далі, тому що українці почали відповідати, що вони думають про польську інтерпретацію історії. Як Польща інтерпретує події 1918–1919 років і міжвоєнного періоду? Українці теж мають свою точку зору на ці питання». На думку експерта, якщо наполягати на тому, що права тільки одна сторона, то ескалація тільки поглиблюватиметься.
Шульга звернувся до польських аналітиків із запитанням, яке нещодавно в одному інтерв’ю полякам поставила письменниця Оксана Забужко. «Що ви від нас хочете? Оце те просте запитання, яке зараз в українському суспільстві зріє у відповідь на різні польські заяви. Що ви від нас хочете? Бо це незрозуміло. Чіткого розуміння, чого ви від нас хочете, немає. Деякі цитати дають великі можливості інтерпретації щодо того, чого від нас хоче Польща», – зазначив Шульга.
Представник фонду «Відродження» нагадав, що за даними найновіших опитувань громадської думки, поляки є тим народом, якому українці найбільше симпатизують.
Щодо історичних суперечок, експерт пропонує керуватися принципом «згода на незгоду». «Мусить бути згода на незгоду в деяких історичних питаннях, щодо яких ми навряд чи матимемо остаточний ідентичний консенсус, тоді ми вийдемо з цієї кризи і очистимо дорогу до стратегічного партнерства», – наголосив він.
Потрібні позитивні жести. Але чи буде позитивна відповідь?
Свій погляд на причини польсько-української кризи висловив Ґжеґож Мотика, найвідоміший польський історик, який досліджує події на Волині в 1943 році.
Він розвинув думку польських експертів, які говорили про те, що для добросусідських відносин Польщі з Україною, самої геополітики та економіки сьогодні недостатньо.
Історик твердить: «Згасають добрі емоції щодо України. Не можна доброзичливу політику щодо України, зокрема таку, яка виражається у відкриванні нових прикордонних переходів, реалізувати без добрих емоцій». Мотика навів польський приклад того, як, на його думку, можна будувати ці «добрі емоції» щодо сусіда. За його словами, нещодавно один польський історик, відомий своїми правими поглядами, опублікував у часописі правого спрямування статтю, в якій детально розповів про трагедію українського села Верховина, де польські збройні формування жорстоко вимордували місцеве населення.
Мотика закидає своїм українським колегам: «Я можу назвати лише кілька публікацій в Україні, в яких українські автори доброзичливо пишуть про польські жертви, про те, що сталося щось погане, що УПА скоїла якийсь злочин. Але такої доброї статті, щирої, написаної зі співчуттям до польських жертв, я не можу згадати, причому не тільки протягом останніх років, я ніколи не прочитав такої статті українською мовою».
Ґжеґож Мотика також переконаний, що з українського боку надто мало вчинків-символів, які допомагали б польським ліберальним середовищам створювати у Польщі доброзичливу атмосферу щодо України. Прикладом позитивного сигналу з боку української влади для польського суспільства він вважає візит шани Петра Порошенка у варшавському меморіальному сквері, що присвячений жертвам волинської різанини.
Тарас Качка, керівник «Українського медіа центру реформ», погоджується з тим, що історію треба ретельно вивчати, а жертви належно вшановувати. Водночас він запитує: «Але з якою метою – з’ясувати, хто жертва, а хто герой, чи для того, щоб збудувати мир? Так, жести з боку України потрібні, але навіщо? Для того, щоб довести, що Польща має рацію, що Польща є жертвою, що поляків вбивали і так далі? Чи для того, щоб на цих жестах будувати щось задля майбутнього?»
Експерт каже, що такого відчуття на українському боці тепер нема. Натомість є відчуття, що в разі таких заяв на польському боці буде лише констатація того, що українці вчинили злочин. «А яке майбутнє? Цього з боку Польщі ми взагалі не чуємо. На жаль. І це, на мою думку, найбільша проблема», – каже Тарас Качка .
Польська економіка сьогодні тримається завдяки українцям – екс-міністр економіки Польщі
У тому, що польсько-український конфлікт відбувається передусім на рівні політичних еліт, але далеко не двох суспільств, переконаний Яцек Пєхота, голова Польсько-української господарчої палати, колишній міністр економіки Польщі. Він говорить: «Я спокійний щодо відносин між суспільствами, тут у нас справжнє польсько-українське поєднання. Я вже не говорю про те, що польська економіка сьогодні тримається завдяки українцям, бо без українців наш економічний розвиток сповільнився б, українці дедалі більше тут інвестують, ми дедалі більше прихильні до України. Сьогодні є конфлікт між елітами, та не між суспільствами».
Пєхота підтверджує свої слова позитивними враженнями з поїздок в Україну, та від зустрічей із представниками українського бізнесу й самоврядування. «Я щойно повернувся з Харкова, із польсько-українського форуму самоврядування, де наш польський досвід дуже тепло сприймають, у міжлюдських відносинах нічого не змінилося. Наш полякоцентризм не допомагає нам зауважити помилки по нашому боці», – твердить економіст.
Пєхота каже, що в Польщі недобачають тих зусиль, які українці вкладають у процес трансформації країни, зокрема в процес децентралізації країни. «Я дуже вболіваю, що ми програємо Україну, бо я не можу згадати якісь польські ініціативи останніх років, які слугували б нашим спільним проектам соціального, економічного спрямування, які допомагали б долати історичні бар’єри, натомість інші держави ЄС сьогодні там дуже активні», – наголосив колишній міністр економіки Польщі.
Це не абстрактна криза – Пелчинська-Наленч, колишній посол Польщі в Росії
Польсько-українську дискусію підсумувала Катажина Пелчинська-Наленчіз польського Фонду Баторія, колишній посол Польщі в Росії.
За її словами, обидві сторони зазначили, що спіраль польсько-українського протистояння накручується, попри те, що ані Польща, ані Україна не хочуть поглиблення цього конфлікту. «Це не абстрактна криза, вона реальна, і вона знаходить відображення у настроях польського суспільства. Я особисто переконана, що ці настрої вторинні, вони є похідною від поглядів, які накидають лідери», – зауважує експерт.
Як пояснює Пелчинська-Наленч, така криза не впливає прямо на політику «Східного партнерства», тому що ця політика реалізується євросоюзними бюрократами. Утім, вона впливає на те, як поляки дбають про польсько-українські інтереси в ЄС.
Учасники дискусії «Польсько-українська криза та Східне партнерство»
Експерт пояснює: «Ми це робимо, але більш технократично, з почутя обов’язку, але без захоплення. Тепер Польща перестає бути гравцем, який може запропонувати якийсь більший проект, черговий крок вперед. Такий технократичний адвокат стає в пригоді, але це вже далеко не те саме».
Більше того, каже Пелчинська-Наленч, криза розповсюджується на інші елементи польської політики та польсько-українських відносин. Прикладами цього явища вона вважає урочисте відкриття безвізового руху на кордоні зі Словаччиною, а не з Польщею, а також неприсутність України на варшавському саміті Міжмор’я, що в Києві оцінили як ознаку змін у польській політиці щодо української держави.
Пелчинська-Наленч зазначила, що в дискусії лунали заяви про великий брак довіри між двома країнами. Поляки очікують від українців позитивних жестів в питаннях історії, натомість українці побоюються, що такі позитивні жести будуть використані проти них.
На думку експерта, польська сторона повинна подумати про те, як переконати українських партнерів у тому, що у відповідь на якісь позитивні кроки Києва буде позитивна реакція Варшави.
Крім цього, вважає Пелчинська-Наленч, польські політики та діячі повинні чіткіше формулювати свої очікування щодо України. Експерт зазначає, що якщо через два роки після початку інтенсивних розмов у Польщі про події на Волині українці запитують, чого від них хоче Варшава, то поляки повинні подумати про те, як вони формулюють свої думки.
Наші інтереси:
Співждружність Міжмор'я вигідна обом державам, проте невигідна тому, хто прагне їх розсварити.
Виявлено виразний зв’язок між рівнем розвитку людини та простором подій, в якому вона перебуває. Царство боже є простором Гомо триплекс. Щоб стати триплексом, треба піднятися у простір Царства божого...
Чи може криза польсько-українських стосунків стати на перешкоді євроінтеграції України?
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Чому, попри взаємне бажання Польщі та України зберегти стратегічний характер двосторонніх відносин, вони погіршуються? Яким чином цей процес впливатиме на євроінтеграцію України і чи позивні жести в питаннях історії можуть покласти цьому край? Дебати на тему «Польсько-українська криза та «Східне партнерство», які організував Фонд Баторія, відбулися в переповненій залі, а температура дискусії була досить гарячою.
1.jpg
Про те, як у Варшаві оцінюють стан відносин із Україною, говорив Адам Ебергардт, директор Центру східних досліджень – польської державної установи, яка готує аналітичні довідки для уряду Польщі. Аналітик передусім наголосив на тому, що Польща підтримувала, підтримує і буде підтримувати європейські прагнення України. За його словами, це очевидна річ, так само як очевидне те, що Варшава завжди підтримувала суверенність Білорусі, часто навіть всупереч білоруській владі.
«Проведення аналогій, які з’являються в польських та українських ЗМІ, між Польщею та Угорщиною, що мовляв Польща тепер шукатиме перезавантаження відносин із Росією – шляхом припинення підтримки України – є хибною думкою з огляду на геополітичне розміщення України і виклики, які генерує Росія», – зазначив Ебергардт. Водночас, польський експерт переконаний, що помиляються ті українські діячі, які переконані, що Польща мусить підтримувати Україну з геополітичних міркувань, тож щодо Варшави можна будувати непоступливу історичну політику.
Ебергардт розмірковує: «Якщо ми поринемо в цю круговерть взаємних упереджень і суперечок, то, на жаль, будуть погані явища, передусім на польському боці, в тому значенні, що вже сьогодні температура польської підтримки для України – як з боку політичної еліти, так і суспільства, відчутно зменшується».
За словами експерта, у Польщі закінчується романтичний період у відносинах з Україною і меншає готовність суспільства до безумовної підтримки Української держави, незважаючи на ціну такої підтримки.
Він пояснює: «У значної частини польського електорату є відчуття, що Україна невдячна. Це діагноз суспільних емоцій, які з’являються у Польщі». Водночас, твердить Ебергардт, у Польщі сформувалося переконання, що Україна стала тривким бар’єром для російського експансіонізму.
Адам Ебергардт вважає, що криза у двосторонніх відносинах – це не лише суперечки про Бандеру, Шухевича чи питання ексгумації польських жертв. Аналітик каже, що про погіршення стосунків не можна говорити лише в контексті відносин польської та української політичної еліти. «Дедалі частіше маємо справу з ситуацією, коли українська політика пам’яті звужує поле маневру для кожного польського уряду і радикалізує громадську думку, або принаймні частину громадської думки», – говорить Ебергардт.
Польський експерт побоюється ситуації, в якій Польщі довелося б ухвалювати щодо України якісь нестандартні рішення – так як це було в 2004 чи 2014 році. Він каже: «Я маю сумнів, чи у випадку повторення такої ситуації через кілька років у Польщі буде сприяння суспільства і чи позитивні емоції в суспільстві будуть на достатньо високому рівні, аби підтримувати Україну».
Ебергардт припускає, що в Києві легковажать таку небезпеку, бо на даний момент зробили ставку на Берлін, як на головного гравця в ЄС.
Польський експерт не виключає, що в Києві напруженість у відносинах із Польщею можуть вважати навіть корисною. «Іноді у мене таке враження, що дехто в Києві вважає, що конфлікт із Польщею Україні недорого обходиться, а можливо деякі країни на Заході сприймуть це позитивно. Маючи напругу з Польщею можна вписатися в певний європейський тренд, але ж невідомо, якою буде ситуація через 10-15 років, якою буде німецька політика і, можливо, тоді, участь держав Центральної Європи для України буде важливою», – розмірковує експерт.
Ебергардт каже, що він розуміє, чому в Києві програму «Східне партнерство» почали вважати чимось другорядним. Мовляв, вона перестала бути привабливою, бо після укладення угоди про асоціацію з ЄС та впровадження безвізу вже не є тим знаряддям тарнсформації країни, яким була раніше. Проте, каже аналітик, не варто відкидати цю програму, занадто покладаючись на Берлін. «Це спокуса, перед якою стоїть українська влада, маючи відкриті двері до найбільших європейських столиць, та водночас це ризик, бо якщо настануть гірші часи, то тоді може статися так, що не буде до кого зателефонувати», – застерігає Ебергардт.
Дмитро Шульга з українського фонду «Відродження» ситуацію, яка скалалася у відносинах Польщі та України вважає абсурдною. У той час, коли перед двома країнами стоять великі виклики в Європі, вони загрузли в з’ясуванні стосунків. Український експерт вважає, що рецепт польсько-німецького примирення неможливо повністю використати у випадку польсько-української кризи.
«Треба визнати, що у двох наших народів є комплекс жертви, тож ці рецепти, які спрацювали між поляками і німцями, німцями і французами, навряд чи повністю спрацюють. Українці ніколи не визнають, що тільки вони винні щодо поляків, так само поляки ніколи не визнають що виключно вони винні щодо українців», – розмірковує Шульга.
Відповідаючи на закид польських експертів, що українці довго уникали розмов про події на Волині у 1943 році, аналітик каже, що в Україні розуміли, якими можуть бути їхні наслідки. Мовляв, було усвідомлення того, що такі розмови спричинять напруженість у відносинах.
Шульга розмірковує: «І власне зараз ми бачимо, що ескалація пішла далі, тому що українці почали відповідати, що вони думають про польську інтерпретацію історії. Як Польща інтерпретує події 1918–1919 років і міжвоєнного періоду? Українці теж мають свою точку зору на ці питання». На думку експерта, якщо наполягати на тому, що права тільки одна сторона, то ескалація тільки поглиблюватиметься.
Шульга звернувся до польських аналітиків із запитанням, яке нещодавно в одному інтерв’ю полякам поставила письменниця Оксана Забужко. «Що ви від нас хочете? Оце те просте запитання, яке зараз в українському суспільстві зріє у відповідь на різні польські заяви. Що ви від нас хочете? Бо це незрозуміло. Чіткого розуміння, чого ви від нас хочете, немає. Деякі цитати дають великі можливості інтерпретації щодо того, чого від нас хоче Польща», – зазначив Шульга.
Представник фонду «Відродження» нагадав, що за даними найновіших опитувань громадської думки, поляки є тим народом, якому українці найбільше симпатизують.
Щодо історичних суперечок, експерт пропонує керуватися принципом «згода на незгоду». «Мусить бути згода на незгоду в деяких історичних питаннях, щодо яких ми навряд чи матимемо остаточний ідентичний консенсус, тоді ми вийдемо з цієї кризи і очистимо дорогу до стратегічного партнерства», – наголосив він.
Потрібні позитивні жести. Але чи буде позитивна відповідь?
Свій погляд на причини польсько-української кризи висловив Ґжеґож Мотика, найвідоміший польський історик, який досліджує події на Волині в 1943 році.
Він розвинув думку польських експертів, які говорили про те, що для добросусідських відносин Польщі з Україною, самої геополітики та економіки сьогодні недостатньо.
Історик твердить: «Згасають добрі емоції щодо України. Не можна доброзичливу політику щодо України, зокрема таку, яка виражається у відкриванні нових прикордонних переходів, реалізувати без добрих емоцій». Мотика навів польський приклад того, як, на його думку, можна будувати ці «добрі емоції» щодо сусіда. За його словами, нещодавно один польський історик, відомий своїми правими поглядами, опублікував у часописі правого спрямування статтю, в якій детально розповів про трагедію українського села Верховина, де польські збройні формування жорстоко вимордували місцеве населення.
Мотика закидає своїм українським колегам: «Я можу назвати лише кілька публікацій в Україні, в яких українські автори доброзичливо пишуть про польські жертви, про те, що сталося щось погане, що УПА скоїла якийсь злочин. Але такої доброї статті, щирої, написаної зі співчуттям до польських жертв, я не можу згадати, причому не тільки протягом останніх років, я ніколи не прочитав такої статті українською мовою».
Ґжеґож Мотика також переконаний, що з українського боку надто мало вчинків-символів, які допомагали б польським ліберальним середовищам створювати у Польщі доброзичливу атмосферу щодо України. Прикладом позитивного сигналу з боку української влади для польського суспільства він вважає візит шани Петра Порошенка у варшавському меморіальному сквері, що присвячений жертвам волинської різанини.
Тарас Качка, керівник «Українського медіа центру реформ», погоджується з тим, що історію треба ретельно вивчати, а жертви належно вшановувати. Водночас він запитує: «Але з якою метою – з’ясувати, хто жертва, а хто герой, чи для того, щоб збудувати мир? Так, жести з боку України потрібні, але навіщо? Для того, щоб довести, що Польща має рацію, що Польща є жертвою, що поляків вбивали і так далі? Чи для того, щоб на цих жестах будувати щось задля майбутнього?»
Експерт каже, що такого відчуття на українському боці тепер нема. Натомість є відчуття, що в разі таких заяв на польському боці буде лише констатація того, що українці вчинили злочин. «А яке майбутнє? Цього з боку Польщі ми взагалі не чуємо. На жаль. І це, на мою думку, найбільша проблема», – каже Тарас Качка .
У тому, що польсько-український конфлікт відбувається передусім на рівні політичних еліт, але далеко не двох суспільств, переконаний Яцек Пєхота, голова Польсько-української господарчої палати, колишній міністр економіки Польщі. Він говорить: «Я спокійний щодо відносин між суспільствами, тут у нас справжнє польсько-українське поєднання. Я вже не говорю про те, що польська економіка сьогодні тримається завдяки українцям, бо без українців наш економічний розвиток сповільнився б, українці дедалі більше тут інвестують, ми дедалі більше прихильні до України. Сьогодні є конфлікт між елітами, та не між суспільствами».
Пєхота підтверджує свої слова позитивними враженнями з поїздок в Україну, та від зустрічей із представниками українського бізнесу й самоврядування. «Я щойно повернувся з Харкова, із польсько-українського форуму самоврядування, де наш польський досвід дуже тепло сприймають, у міжлюдських відносинах нічого не змінилося. Наш полякоцентризм не допомагає нам зауважити помилки по нашому боці», – твердить економіст.
Пєхота каже, що в Польщі недобачають тих зусиль, які українці вкладають у процес трансформації країни, зокрема в процес децентралізації країни. «Я дуже вболіваю, що ми програємо Україну, бо я не можу згадати якісь польські ініціативи останніх років, які слугували б нашим спільним проектам соціального, економічного спрямування, які допомагали б долати історичні бар’єри, натомість інші держави ЄС сьогодні там дуже активні», – наголосив колишній міністр економіки Польщі.
Польсько-українську дискусію підсумувала Катажина Пелчинська-Наленч із польського Фонду Баторія, колишній посол Польщі в Росії.
За її словами, обидві сторони зазначили, що спіраль польсько-українського протистояння накручується, попри те, що ані Польща, ані Україна не хочуть поглиблення цього конфлікту. «Це не абстрактна криза, вона реальна, і вона знаходить відображення у настроях польського суспільства. Я особисто переконана, що ці настрої вторинні, вони є похідною від поглядів, які накидають лідери», – зауважує експерт.
Як пояснює Пелчинська-Наленч, така криза не впливає прямо на політику «Східного партнерства», тому що ця політика реалізується євросоюзними бюрократами. Утім, вона впливає на те, як поляки дбають про польсько-українські інтереси в ЄС.
Експерт пояснює: «Ми це робимо, але більш технократично, з почутя обов’язку, але без захоплення. Тепер Польща перестає бути гравцем, який може запропонувати якийсь більший проект, черговий крок вперед. Такий технократичний адвокат стає в пригоді, але це вже далеко не те саме».
Більше того, каже Пелчинська-Наленч, криза розповсюджується на інші елементи польської політики та польсько-українських відносин. Прикладами цього явища вона вважає урочисте відкриття безвізового руху на кордоні зі Словаччиною, а не з Польщею, а також неприсутність України на варшавському саміті Міжмор’я, що в Києві оцінили як ознаку змін у польській політиці щодо української держави.
Пелчинська-Наленч зазначила, що в дискусії лунали заяви про великий брак довіри між двома країнами. Поляки очікують від українців позитивних жестів в питаннях історії, натомість українці побоюються, що такі позитивні жести будуть використані проти них.
На думку експерта, польська сторона повинна подумати про те, як переконати українських партнерів у тому, що у відповідь на якісь позитивні кроки Києва буде позитивна реакція Варшави.
Крім цього, вважає Пелчинська-Наленч, польські політики та діячі повинні чіткіше формулювати свої очікування щодо України. Експерт зазначає, що якщо через два роки після початку інтенсивних розмов у Польщі про події на Волині українці запитують, чого від них хоче Варшава, то поляки повинні подумати про те, як вони формулюють свої думки.
Співждружність Міжмор'я вигідна обом державам, проте невигідна тому, хто прагне їх розсварити.
Зверніть увагу
Простір волі та Царство боже є двома окремими, але суміжними просторами подій – докази