Чому дурість небезпечніша за зло? Забуте попередження Бонгеффера
Уяви собі тишу. Легку тінь вечора, що опускається на кімнату, де єдине, що чути, — це твій власний подих. Ти зручно вмощуєшся, намагаєшся відпустити денні клопоти. І саме в цю мить розгортається історія — не звичайна байка для сну, а неприємна казка, подорож у серцевину людської природи, у її найтемніший кут. Туди, де криється щось, про що ми рідко говоримо, бо це лякає більше за відверте зло. Бо що, якщо найбільша загроза цивілізації — не диктатори, не війни, не змови, а щось тихе, непомітне? Щось, що перетворює найрозумніших людей на маріонеток, робить добро безсилим, а правду непотрібною?
Дітріх Бонгеффер, німецький теолог і мислитель, назвав це страшним словом: дурість. Ти міг би засміятися — слово "дурість" звучить майже смішно, нагадуючи дрібні помилки чи кумедні непорозуміння. Але уяви: це не просто відсутність розуму. Це сила, яка маскується під розсудливість, вірус, що заражає цілі суспільства. І найстрашніше — від нього немає вакцини. Страшна теорія дурості — одне з наймоторошніших спостережень ХХ століття. Бонгеффер побачив, що найбільша небезпека для людства криється не у злі, а в колективній відмові мислити.
Ця стаття — глибокий аналіз забутого попередження Бонгеффера, поєднання філософії, психології, нейронауки та аналізу сучасних медіа. Ми розкриємо, чому дурість може бути небезпечнішою за зло, як навіть освічені люди підпадають під вплив групового мислення, чому соціальні мережі і штучний інтелект перетворюють дурість на системну зброю, які історичні приклади підтверджують цю теорію, і дамо практичні кроки, щоб зберегти незалежність думки. Це нагадування про важливість критичного мислення, особистої відповідальності та сміливості йти проти натовпу. Бо в світі, де шум перекриває істину, розум — це не розкіш, а зброя виживання.
Дітріх Бонгеффер народився 1906 року в Німеччині, у сім'ї, де наука та освіта були святими. Його батько, відомий психіатр і невролог, наповнював дім розмовами про розум, свідомість і людську природу. Юний Бонгеффер мав усі підстави вірити в силу освіти, логіки та культури. Він вивчав теологію, став доктором наук у Берлінському університеті, подорожував до США, де вчився в Union Theological Seminary і відкрив для себе соціальні несправедливості, зокрема в афроамериканській церкві.
Але історія перевірила ці переконання на міцність. У 1930-х роках нацистська партія стрімко набирала силу. Спочатку це здавалося політичною бурею, яка мине, але вона перетворилася на ураган. Бонгеффер бачив, як його колеги — вчителі, лікарі, професори, священники — один за одним піддавалися цьому руху. Це були не безграмотні селяни, а еліта з титулами та дипломами. Вони відмовлялися від самостійного мислення, повторюючи чужі гасла.
Для Бонгеффера це стало шоком. Він зрозумів: проблема не в браку освіти чи знань, а в тому, що люди дозволяють собі перестати думати. Дурість, яку він описував, не виглядала як невігластво — це був колективний сон розуму, що робив освічених людей беззахисними перед диктатурою. У 1939 році він виїхав до США, але швидко повернувся, бо вважав, що його місце там, де трагедія. Він критикував нацистів відкрито: говорив у церквах, писав тексти, допомагав створювати Сповідуючу церкву, яка протистояла нацистському впливу на релігію. Він долучився до Абверу (військової розвідки) як прикриття для опору, допомагав євреям тікати і шукав підтримки від союзників для повалення Гітлера.
Зрештою, його позиція призвела до арешту 1943 року. У в'язниці Тегель, а згодом у концентраційному таборі Флоссенбюрг, він писав свої найглибші думки, які сформували теорію дурості. Ці листи та папери, опубліковані як "Листи і папери з в'язниці", стали попередженням: дурість — це не інтелектуальний дефект, а соціальне явище, що виникає під тиском влади та натовпу. Він був страчений 9 квітня 1945 року за участь у змові проти Гітлера, але його слова живуть: "Дурість — небезпечніший ворог добра, ніж зло".
Чому дурість небезпечніша за зло: Порівняльний аналіз
Зло має здатність підточувати саме себе. Людина, яка чинить свідомо погано, розуміє, що порушує норми. Усередині виникає напруга — моральний конфлікт, який може призвести до краху. Зло викликає опір: воно видиме, як відкрита рана, і мобілізує сили проти себе. Проти зла можна протестувати, його можна викрити аргументами чи силою.
Але дурість діє інакше. Вона переконує людину, що її дії правильні, що вона служить вищій меті, захищає добро. Жодні аргументи чи докази не пробивають цю оболонку. Це робить дурість значно небезпечнішою: зло можна впізнати, а дурість маскується під чесноту. Уяви вірус без симптомів — він поширюється непомітно, доки не стане запізно.
Приклади:
Викладач, який підтримує абсурдну ідею, бо так робить більшість.
Лікар, який поширює чутки, боячись ізоляції.
Священник, який благословляє насильство, впевнений у святій справі.
Ці дії виглядають як благо, тому не викликають спротиву. Логіка та сила безсилі: дурість вперта, запозичена від чужих гасел. Вона не власна, а колективна, і в цьому її сила.
Механізми колективної дурості: Групове мислення та його корені
Дурість рідко народжується наодинці — вона проростає в натовпі, де кожен втрачає відповідальність. Самотня людина ще може сумніватися, шукати аргументи, відчувати внутрішній спротив. Але в групі з'являється легкість: рішення перекладається на більшість, повторюється те, що кажуть усі, без ризику виділятися.
Це демонструють експерименти Соломона Аша 1950-х років. Учасники мали порівняти довжину ліній — елементарне завдання. Але коли більшість (підсадні актори) називала хибний варіант, 75% справжніх учасників хоча б раз приєднувалися до абсурду, попри очевидність. Вони бачили правду, але поступалися тиску.
Ще страшніше — експеримент Стенлі Мілграма 1960-х. Добровольці мали завдавати "електрошоків" іншій людині (актору) за помилки. Під тиском авторитету ("Продовжуйте!") 65% дійшли до максимального рівня, ігноруючи крики жертви. Це були звичайні люди, не садисти, — вони просто відмовлялися від морального вибору.
У натовпі чи під авторитетом мислення вимикається, як гіпноз без заклять. Іноді це нешкідливе: друзі співають пісню, якої не знають, щоб не виділятися. Але в суспільстві це стає катастрофою: правда тоне в хорі хибного.
Системи, що сприяють дурості: Економіка, інформаційний потік і медіа
Існують системи, які підштовхують до відмови від мислення. Економіка створює умови, де аналіз стає дорогим. Коли людина працює на кількох роботах, закриває кредити, хвилюється про рахунки, енергії на складні теми не лишається. Це "раціональна неосвідченість": вигідніше залишатися неінформованим.
Додай інформаційний потік: соціальні мережі винагороджують емоції, а не мислення. Алгоритми показують контент, що викликає обурення, сміх чи страх, бо це утримує увагу. Світ здається простим, хоча складний. Політики використовують гасла, а не реформи — люди хапаються за просте.
Це снігова куля: більше гасел — важче розбиратися. Системи виробляють ілюзії, як фабрика. Споживання легкої інформації призводить до забуття аналізу — дурість стає звичкою середовища.
Приклади:
Годинне гортання стрічки як "відпочинок".
Спори про політику без читання програм.
Поширення мемів без перевірки.
Наслідки: свідомість слабшає, як організм від цукерок.
Нейронаука дурості: Когнітивні упередження та еволюційні пастки
Мозок не створений для ідеальної точності — для виживання. Еволюція віддала перевагу швидкості, а не глибині. Когнітивний дисонанс: нова інформація, що суперечить переконанням, викликає напругу — мозок відкидає її.
Підтверджувальне упередження: шукаємо дані, що підтверджують позицію, ігноруємо протилежне. Довіра до знайомого: інстинкт племен, що тепер робить знайоме "правдою".
Під стресом легше погодитися, ніж сперечатися. Ці слабкості, що мали захищати, стали вразливістю.
Приклади:
Гороскоп як "точний опис".
Вибір новини за картинкою.
Ілюзії під стресом.
Цифрова епоха: Як соціальні мережі та ШІ перетворюють дурість на зброю
Соціальні мережі підживлюють упередження: алгоритми утримують увагу, підбираючи емоційний контент. Натиснув "лайк" — отримаєш схожий. Сумніваєшся — стрічка наповниться конспірологією. Світ звужується до бульбашки.
Дослідження MIT: фейки поширюються в 6 разів швидше за правду — вони простіші, емоційніші. У формі мемів, відео, клікбейтів — як цукерки для свідомості.
ШІ додає: аналізує кліки, створює портрет вразливостей. Діпфейки роблять брехню переконливою. Смартфон показує змову поряд з погодою — все виглядає офіційно.
Приклади:
Ролик про котів як "змову".
Сумніви в науці від мемів.
ШІ, що підкидає прості пояснення страхам.
Дурість стає системною зброєю.
Історичні приклади колективної дурості: Від Салему до Чорнобиля
Історія повна прикладів, де дурість керувала спільнотами. Салемські процеси над відьмами (1692): мешканці вірили, що сусіди з дияволом. Один погляд — і страта. Це були богобоязливі люди, впевнені в добрі.
"Червона загроза" в США (1950-ті): полювання на комуністів — донос достатньо для руйнування життя. Донощики вважали себе патріотами.
Радянські репресії: мільйони підтримували, не сміючи сумніватися. Одностайні голосування як "благородне служіння".
Ці епізоди: страх, тиск, відмова від відповідальності. Зсередини — благо, ззовні — трагедія.
Ціна опору: Життя Бонгеффера як приклад
Опір дурості коштує дорого. Бонгеффер не мовчав, коли інші пристосовувалися. Його проповіді критикували нацистів, тексти викликували обурення. Він повернувся з США, заарештований, писав у камері: логіка безсила перед дурістю, якщо людина відмовилася мислити.
Його питання: "Хто встоїть, коли всі схиляються?" Свобода думки варта всього. Його мужність — маяк для меншості.
Сучасні приклади: Пандемія, діпфейки та щоденна реальність
Під час пандемії COVID-19 освічені люди поширювали теорії про вакцини — не фанатики, а лікарі, викладачі, втративши здатність фільтрувати шум. Мережі поширювали емоційне швидше за науку.
Епоха діпфейків: відео підроблене, але переконливе. Реклама змов поряд з погодою. Люди поширюють меми з фейками, впевнені в допомозі. Дурість — благо в очах, катастрофа в наслідках.
Практичні кроки для протидії: Інструменти незалежного мислення
Якщо дурість обрана, її можна відкинути. Почніть з інтелектуального смирення: визнайте неповноту знань.
Практики:
Інтелектуальне тертя: Читайте аргументи опонентів раз на тиждень. Перевіряйте переконання.
Продуктивне незнання: Запитайте: "Що змусить мене змінити думку?" Якщо нічого — сигнал.
Сповільнення поширення: 60 секунд на перевірку джерела перед репостом.
"Я не знаю": Чесне визнання — радикальний акт.
Анонімний фідбек: У командах — для виявлення незгод.
Ці вправи тренують мислення, як м'язи.
Структурні зміни: Від прозорості до медіаграмотності
Особистих зусиль мало — потрібні зміни системи. Прозорість алгоритмів: Платформи пояснюють, чому показують контент.
Медіаграмотність: Постійна практика — розпізнавати джерела, не плутати популярність з правдою.
Економічна безпека: Без страху втрат — більше ресурсів для мислення.
Платформи для зважених дискусій: Винагороджувати уважність, а не сенсації.
Ці кроки роблять дурість вибором, а не звичкою.
Висновок
Теорія Бонгеффера — не приречення, а виклик. Дурість закладена в біології, підживлюється середовищем, але її можна відкинути. Тренуйте критичне мислення: ставте запитання, шукайте протилежне, визнавайте помилки. Надія в дрібних кроках: цікавість замість упевненості, докази замість емоцій, повільне мислення замість реакцій. Кожен вибір на користь уважності захищає не лише розум, а й можливість мудрості в світі кліше. Навіть один голос проти хору — нагадування про самостійність. Обери бути цим голосом.
Відео
1
2
Наші інтереси:
Ця стаття дає практичну користь: інструменти для щоденного життя. Ви навчитеся розпізнавати групове мислення, уникати когнітивних пасток, перевіряти інформацію перед поширенням. Застосовуйте поради — і станете менш вразливими до маніпуляцій у мережах, роботі чи суспільстві. Це не лише знання, а шлях до свободи думки, яка робить життя осмисленим і захищеним. Спробуйте: наступного тижня поставте під сумнів одне переконання. Поділіться в коментарях — обмін робить нас сильнішими.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Сьогодні ми проаналізуємо роман Френка Герберта «Дюна», який описує війну людей проти психопатів – розмовляючих людиноподібних тварин. Цей фантастичний твір минулого століття допоможе нам розкрити...
Чому дурість небезпечніша за зло? Забуте попередження Бонгеффера
Уяви собі тишу. Легку тінь вечора, що опускається на кімнату, де єдине, що чути, — це твій власний подих. Ти зручно вмощуєшся, намагаєшся відпустити денні клопоти. І саме в цю мить розгортається історія — не звичайна байка для сну, а неприємна казка, подорож у серцевину людської природи, у її найтемніший кут. Туди, де криється щось, про що ми рідко говоримо, бо це лякає більше за відверте зло. Бо що, якщо найбільша загроза цивілізації — не диктатори, не війни, не змови, а щось тихе, непомітне? Щось, що перетворює найрозумніших людей на маріонеток, робить добро безсилим, а правду непотрібною?
Дітріх Бонгеффер, німецький теолог і мислитель, назвав це страшним словом: дурість. Ти міг би засміятися — слово "дурість" звучить майже смішно, нагадуючи дрібні помилки чи кумедні непорозуміння. Але уяви: це не просто відсутність розуму. Це сила, яка маскується під розсудливість, вірус, що заражає цілі суспільства. І найстрашніше — від нього немає вакцини. Страшна теорія дурості — одне з наймоторошніших спостережень ХХ століття. Бонгеффер побачив, що найбільша небезпека для людства криється не у злі, а в колективній відмові мислити.
Ця стаття — глибокий аналіз забутого попередження Бонгеффера, поєднання філософії, психології, нейронауки та аналізу сучасних медіа. Ми розкриємо, чому дурість може бути небезпечнішою за зло, як навіть освічені люди підпадають під вплив групового мислення, чому соціальні мережі і штучний інтелект перетворюють дурість на системну зброю, які історичні приклади підтверджують цю теорію, і дамо практичні кроки, щоб зберегти незалежність думки. Це нагадування про важливість критичного мислення, особистої відповідальності та сміливості йти проти натовпу. Бо в світі, де шум перекриває істину, розум — це не розкіш, а зброя виживання.
Зміст
Хто такий Дітріх Бонгеффер: Від освіти до опору
Дітріх Бонгеффер народився 1906 року в Німеччині, у сім'ї, де наука та освіта були святими. Його батько, відомий психіатр і невролог, наповнював дім розмовами про розум, свідомість і людську природу. Юний Бонгеффер мав усі підстави вірити в силу освіти, логіки та культури. Він вивчав теологію, став доктором наук у Берлінському університеті, подорожував до США, де вчився в Union Theological Seminary і відкрив для себе соціальні несправедливості, зокрема в афроамериканській церкві.
Але історія перевірила ці переконання на міцність. У 1930-х роках нацистська партія стрімко набирала силу. Спочатку це здавалося політичною бурею, яка мине, але вона перетворилася на ураган. Бонгеффер бачив, як його колеги — вчителі, лікарі, професори, священники — один за одним піддавалися цьому руху. Це були не безграмотні селяни, а еліта з титулами та дипломами. Вони відмовлялися від самостійного мислення, повторюючи чужі гасла.
Для Бонгеффера це стало шоком. Він зрозумів: проблема не в браку освіти чи знань, а в тому, що люди дозволяють собі перестати думати. Дурість, яку він описував, не виглядала як невігластво — це був колективний сон розуму, що робив освічених людей беззахисними перед диктатурою. У 1939 році він виїхав до США, але швидко повернувся, бо вважав, що його місце там, де трагедія. Він критикував нацистів відкрито: говорив у церквах, писав тексти, допомагав створювати Сповідуючу церкву, яка протистояла нацистському впливу на релігію. Він долучився до Абверу (військової розвідки) як прикриття для опору, допомагав євреям тікати і шукав підтримки від союзників для повалення Гітлера.
Зрештою, його позиція призвела до арешту 1943 року. У в'язниці Тегель, а згодом у концентраційному таборі Флоссенбюрг, він писав свої найглибші думки, які сформували теорію дурості. Ці листи та папери, опубліковані як "Листи і папери з в'язниці", стали попередженням: дурість — це не інтелектуальний дефект, а соціальне явище, що виникає під тиском влади та натовпу. Він був страчений 9 квітня 1945 року за участь у змові проти Гітлера, але його слова живуть: "Дурість — небезпечніший ворог добра, ніж зло".
Чому дурість небезпечніша за зло: Порівняльний аналіз
Зло має здатність підточувати саме себе. Людина, яка чинить свідомо погано, розуміє, що порушує норми. Усередині виникає напруга — моральний конфлікт, який може призвести до краху. Зло викликає опір: воно видиме, як відкрита рана, і мобілізує сили проти себе. Проти зла можна протестувати, його можна викрити аргументами чи силою.
Але дурість діє інакше. Вона переконує людину, що її дії правильні, що вона служить вищій меті, захищає добро. Жодні аргументи чи докази не пробивають цю оболонку. Це робить дурість значно небезпечнішою: зло можна впізнати, а дурість маскується під чесноту. Уяви вірус без симптомів — він поширюється непомітно, доки не стане запізно.
Приклади:
Ці дії виглядають як благо, тому не викликають спротиву. Логіка та сила безсилі: дурість вперта, запозичена від чужих гасел. Вона не власна, а колективна, і в цьому її сила.
Механізми колективної дурості: Групове мислення та його корені
Дурість рідко народжується наодинці — вона проростає в натовпі, де кожен втрачає відповідальність. Самотня людина ще може сумніватися, шукати аргументи, відчувати внутрішній спротив. Але в групі з'являється легкість: рішення перекладається на більшість, повторюється те, що кажуть усі, без ризику виділятися.
Це демонструють експерименти Соломона Аша 1950-х років. Учасники мали порівняти довжину ліній — елементарне завдання. Але коли більшість (підсадні актори) називала хибний варіант, 75% справжніх учасників хоча б раз приєднувалися до абсурду, попри очевидність. Вони бачили правду, але поступалися тиску.
Ще страшніше — експеримент Стенлі Мілграма 1960-х. Добровольці мали завдавати "електрошоків" іншій людині (актору) за помилки. Під тиском авторитету ("Продовжуйте!") 65% дійшли до максимального рівня, ігноруючи крики жертви. Це були звичайні люди, не садисти, — вони просто відмовлялися від морального вибору.
У натовпі чи під авторитетом мислення вимикається, як гіпноз без заклять. Іноді це нешкідливе: друзі співають пісню, якої не знають, щоб не виділятися. Але в суспільстві це стає катастрофою: правда тоне в хорі хибного.
Системи, що сприяють дурості: Економіка, інформаційний потік і медіа
Існують системи, які підштовхують до відмови від мислення. Економіка створює умови, де аналіз стає дорогим. Коли людина працює на кількох роботах, закриває кредити, хвилюється про рахунки, енергії на складні теми не лишається. Це "раціональна неосвідченість": вигідніше залишатися неінформованим.
Додай інформаційний потік: соціальні мережі винагороджують емоції, а не мислення. Алгоритми показують контент, що викликає обурення, сміх чи страх, бо це утримує увагу. Світ здається простим, хоча складний. Політики використовують гасла, а не реформи — люди хапаються за просте.
Це снігова куля: більше гасел — важче розбиратися. Системи виробляють ілюзії, як фабрика. Споживання легкої інформації призводить до забуття аналізу — дурість стає звичкою середовища.
Приклади:
Наслідки: свідомість слабшає, як організм від цукерок.
Нейронаука дурості: Когнітивні упередження та еволюційні пастки
Мозок не створений для ідеальної точності — для виживання. Еволюція віддала перевагу швидкості, а не глибині. Когнітивний дисонанс: нова інформація, що суперечить переконанням, викликає напругу — мозок відкидає її.
Підтверджувальне упередження: шукаємо дані, що підтверджують позицію, ігноруємо протилежне. Довіра до знайомого: інстинкт племен, що тепер робить знайоме "правдою".
Під стресом легше погодитися, ніж сперечатися. Ці слабкості, що мали захищати, стали вразливістю.
Приклади:
Цифрова епоха: Як соціальні мережі та ШІ перетворюють дурість на зброю
Соціальні мережі підживлюють упередження: алгоритми утримують увагу, підбираючи емоційний контент. Натиснув "лайк" — отримаєш схожий. Сумніваєшся — стрічка наповниться конспірологією. Світ звужується до бульбашки.
Дослідження MIT: фейки поширюються в 6 разів швидше за правду — вони простіші, емоційніші. У формі мемів, відео, клікбейтів — як цукерки для свідомості.
ШІ додає: аналізує кліки, створює портрет вразливостей. Діпфейки роблять брехню переконливою. Смартфон показує змову поряд з погодою — все виглядає офіційно.
Приклади:
Дурість стає системною зброєю.
Історичні приклади колективної дурості: Від Салему до Чорнобиля
Історія повна прикладів, де дурість керувала спільнотами. Салемські процеси над відьмами (1692): мешканці вірили, що сусіди з дияволом. Один погляд — і страта. Це були богобоязливі люди, впевнені в добрі.
"Червона загроза" в США (1950-ті): полювання на комуністів — донос достатньо для руйнування життя. Донощики вважали себе патріотами.
Радянські репресії: мільйони підтримували, не сміючи сумніватися. Одностайні голосування як "благородне служіння".
Чорнобиль (1986): помилки через бездумну покору, ігнорування ризиків — колективна сліпота.
Ці епізоди: страх, тиск, відмова від відповідальності. Зсередини — благо, ззовні — трагедія.
Ціна опору: Життя Бонгеффера як приклад
Опір дурості коштує дорого. Бонгеффер не мовчав, коли інші пристосовувалися. Його проповіді критикували нацистів, тексти викликували обурення. Він повернувся з США, заарештований, писав у камері: логіка безсила перед дурістю, якщо людина відмовилася мислити.
Його питання: "Хто встоїть, коли всі схиляються?" Свобода думки варта всього. Його мужність — маяк для меншості.
Сучасні приклади: Пандемія, діпфейки та щоденна реальність
Під час пандемії COVID-19 освічені люди поширювали теорії про вакцини — не фанатики, а лікарі, викладачі, втративши здатність фільтрувати шум. Мережі поширювали емоційне швидше за науку.
Епоха діпфейків: відео підроблене, але переконливе. Реклама змов поряд з погодою. Люди поширюють меми з фейками, впевнені в допомозі. Дурість — благо в очах, катастрофа в наслідках.
Практичні кроки для протидії: Інструменти незалежного мислення
Якщо дурість обрана, її можна відкинути. Почніть з інтелектуального смирення: визнайте неповноту знань.
Практики:
Ці вправи тренують мислення, як м'язи.
Структурні зміни: Від прозорості до медіаграмотності
Особистих зусиль мало — потрібні зміни системи. Прозорість алгоритмів: Платформи пояснюють, чому показують контент.
Медіаграмотність: Постійна практика — розпізнавати джерела, не плутати популярність з правдою.
Економічна безпека: Без страху втрат — більше ресурсів для мислення.
Платформи для зважених дискусій: Винагороджувати уважність, а не сенсації.
Ці кроки роблять дурість вибором, а не звичкою.
Висновок
Теорія Бонгеффера — не приречення, а виклик. Дурість закладена в біології, підживлюється середовищем, але її можна відкинути. Тренуйте критичне мислення: ставте запитання, шукайте протилежне, визнавайте помилки. Надія в дрібних кроках: цікавість замість упевненості, докази замість емоцій, повільне мислення замість реакцій. Кожен вибір на користь уважності захищає не лише розум, а й можливість мудрості в світі кліше. Навіть один голос проти хору — нагадування про самостійність. Обери бути цим голосом.
Відео
1
2
Ця стаття дає практичну користь: інструменти для щоденного життя. Ви навчитеся розпізнавати групове мислення, уникати когнітивних пасток, перевіряти інформацію перед поширенням. Застосовуйте поради — і станете менш вразливими до маніпуляцій у мережах, роботі чи суспільстві. Це не лише знання, а шлях до свободи думки, яка робить життя осмисленим і захищеним. Спробуйте: наступного тижня поставте під сумнів одне переконання. Поділіться в коментарях — обмін робить нас сильнішими.
Зверніть увагу
«Дюна» в українській реальності: Як перемогти психопатів на двох фронтах – друге дно роману Френка Герберта (подкаст)