“Безвідходна” людина

Я знаю, що ви думаєте. Ця дівча, певно, хіпі на всю голову. Або брехунка. Або її не існує. Проте, завіряю вас — я такі існую.

Звичайно, я не завжди жила так званим життям «zero waste» - «нуль відходів».

Але я почала поступово приходити до цього три роки тому, коли я вивчала екологію та навколишнє середовище в  Нью-Йоркському Університеті, протестувала проти нафтових компаній, а ще була президентом клубу, який щотижня влаштовував екологічні дискусії. Сама себе я вважала супер екологічною. Всі навколо теж говорили про мене як про «дівчину - сталий розвиток». І це, звичайно, означало, що я робила все що можна для планети Земля, хіба ні?

Ні!

У моїй групі була одна студентка, яка завжди приносила на пари пластиковий пакет, який був повний пластикових упаковок їжі, пластикову пляшку з водою, пластикові вилки-ложки, і обов'язковий пакет чіпсів. День за днем я спостерігала, як вона викидає гори всього цього в урну. Як же мене це дратувало! Я зневажала її, я сміялася над нею, але я ніколи, насправді, не сказала їй ані слова і нічого не зробила. Я просто сиділа і злилася.

Якось я була особливо засмучена після однієї пари, прийшла додому, щоб приготувати собі вечерю і про все забути. Я відкрила холодильник і завмерла від жаху. Я раптом усвідомила, що буквально кожен продукт у моєму холодильнику був запакований в пластик.

Вперше у  житті я відчула, що можу подивитися на себе з боку і сказати: «Ну ти і лицемірка!» Але ж я «зелена» дівчина, зовсім не «пластикова» дівчина! Так що ж я робила весь цей час? Саме тоді я вирішила позбутися всього пластику у своєму житті.

Позбутися пластику означало, що мені потрібно навчитися пакувати продукти самостійно.

Це включало в себе абсолютно все - від зубної пасти до чистячих засобів. Я не мала уявлення, як можна все це зробити, і чимало часу просиділа в інтернеті. Одного разу я натрапила на блог «Zero Waste Home» (Дім без відходів). Це була розповідь якоїсь Бі Джонсон (Bea Johnson), дружини і матері двох дітей, про своє життя без відходів в Каліфорнії.

На той момент пластику в моєму житті вже майже не було. І я подумала: «Якщо сім'я з чотирьох чоловік може жити взагалі без відходів, то тоді я, 21-річна незаміжня дівчина з Нью-Йорка, теж зможу!»

Як я змогла перейти від концепції «жодного пластику» до концепції «жодного сміття»?

Перш за все, я перестала купувати все, що продається в упаковці. Я приносила свої сумки, пляшки і банки, щоб заповнювати їх прямо в супермаркеті. Я перестала купувати новий одяг і ходила тільки в секонд-хенди. Я сама робила собі всі продукти для догляду за собою та чистячі засоби. Я позбулася всіх зайвих речей — я їх продала, віддала або пожертвувала. Наприклад, у мене було шість однакових кухонних лопаточок, десять пар джинсів, які я не носила зі школи, і приблизно трильйон жодних прикрас, які не мали для мене жодної цінності.

Але найголовніше, я почала планувати потенційно «сміттєві» ситуації. Навчилась говорити «ні», коли мені дають пластикову трубочку в барі, пакети в магазині, а також чеки.

Звичайно, це все трапилося не за один день.

Весь процес зайняв у мене близько року і зажадав багато зусиль! Найскладніше було уважно подивитися на себе, випускницю факультету екології та навколишнього середовища, нову зірку сталого розвитку, і усвідомити, що я зовсім не жила у відповідності зі своїми цінностями.

Я зрозуміла, що поки я була зайнята всякими іншими речами, я сама не втілювала в життя свою філософію. Як тільки я усвідоміла це, я дозволила собі змінитися - і з цього моменту моє життя ставало щодня краще і краще. Ось кілька основних моментів, як моє життя покращилося, коли з нього зникло сміття:

1. Я економлю гроші

Тепер я складаю список покупок перед походом в магазин, і це означає, що я знаю, що мені потрібно, і я не хапаю з полиць дорогі товари просто під впливом імпульсу. Я купую все «на вагу», тому я не плачу зайві гроші за упаковку. Я не купую новий одяг в звичайних магазинах, а знаходжу все, що мені потрібно в три рази дешевше в секонд-хендах.

2. Я краще харчуюсь

Оскільки я купую тільки неупакованого їжу, вибір всього нездорового у мене вкрай обмежений. Замість цього я їм багато органічних овочів і фруктів, купую різноманітні зернові і бобові. Їм в основному сезонну місцеву їжу, тому що фермерські крамнички часто пропонують чудову неупаковану їжу.

3. Я стала щасливіше

До того, як я почала своє життя без сміття, я часто забігала в супермаркет перед закриттям, тому що не сходила нормально на ринок. Я часто замовляла їжу додому, бо в холодильнику нічого не було. Весь час ходила в аптеку за новим скрабом або кремом. І ще я постійно займалась прибиранням, бо вдома у мене була купа речей.

Зараз мій пересічний тиждень включає в себе один похід до магазину, щоб купити всі потрібні продукти. Я купую не тільки їжу, але і все для чищення дому та різні предмети догляду, тому що все, що я використовую зараз, я роблю з простих щоденних інгредієнтів. Це не тільки простіше, це ще відсутність зайвого стресу. Просто здоровий вибір (бо немає токсичних хімікатів!).

Я ніяк не очікувала, що рішення відмовитися від будь-якого сміття призведе до того, що якість мого життя настільки покращиться. Я думала - це просто означає нічого не викидати. Але те, що спочатку було просто рішенням змінити своє життя, зрештою, перетворилося на блог «Trash is for Tossers» (Сміття - для недоумків), а це, в свою чергу стало причиною знайомства з приголомшливими людьми з усього світу, які думають так само як я.

Сьогодні це все призвело до того, що я пішла зі своєї прекрасної роботи менеджера зі сталого розвитку в Нью-Йоркському Департаменті захисту навколишнього середовища. Я заснувала власну «zero-waste» компанію «The Simply Co.», де я роблю вручну і продаю все те, чого я навчилася за останні два роки.

Я почала жити так не для того, щоб щось комусь довести. Я почала жити так, тому що життя без сміття - це найкращий спосіб із всіх, що я знаю, щоб жити у відповідності зі всім, у що я вірю.

Про автора: Лоурен Сінгер (Lauren Singer) блогер у «Trash is for Tossers» (Сміття - для недоумків) і засновник «Simply Co .». Як колишній менеджер зі сталого розвитку в Нью-Йоркському Департаменті захисту навколишнього середовища і випускниця Інституту Навколишнього Середовища  Нью-Йоркського університету,  вона почала «безвідходне» життя і навчилася робити всі потрібні повсякденні продукти органічно і просто. За останні два роки, кількість сміття, яке вона викинула, може поміститися усередині півлітрової банки. У вільний час вона любить готувати зі своїми друзями в своєму будинку в Брукліні, Нью-Йорк, займатись бігом і досліджувати навколишні райони.

Джерело: “I Haven't Made Any Trash In 2 Years. Here's What My Life Is Like”

Переклав Володимир Щербина

Коментар перекладача.

Звичайно, досвід цієї дівчини є екстремальним, адже перевести на такий спосіб життя все людство не є реальним. Бо неможливо всім вдягатись у секонд-хендах (адже хтось має купити новий одяг, щоб він потім потрапив у секонд-хенд, а потім одяг врешті-решт приходить у такий стан, що і в секонд-хенд його не візьмуть — все рівно колись його залишки доведеться викинути). Так саме пластик потрібний у багатьох ситуаціях, зокрема і у пакуванні — при далекому перевезенні, або при тривалому зберіганні тощо. Якщо дивитись на життя більш комплексно, то «zero-waste» у масштабах людства неможливе в принципі.

Проте досвід цієї дівчини є цінним у тому сенсі, що наочно демонструє нам: ми занадто багато створюємо сміття. І на кожному рівні, зокрема на рівні окремої людини або родини, ми можемо навчитись жити більш екологічно.