Про те, що Євангеліє являється концентратом Арійської традиції, свідчить застосована в ньому нумерологія.
Число 12
Почнімо з числа 12, адже Ісус обрав 12 апостолів, тому воно найчастіше зустрічається в Євангелії. Це одне з найдавніших угрупувань лічби, тому для числа 12 навіть є спеціальна назва – дюжина (тузінь).
Число 12 традиційно вважається ідеальним для організації. З одного боку, воно ділиться без залишку на 2, 3, 4, 6 (для порівняння, 10 ділиться лише на 2 і 5). З другого боку, дюжина є оптимальною для групового навчання, адже при більшій кількості учнів якість навчання різко падає.
Ця одиниця широко застосовувалася до введення метричної системи і застосовується досі при комплектації, наприклад, сервізів, виделок, великих гарнітурів меблів, які випускаються майже завжди на 12 або 6 (півдюжини) персон (згадайте роман «Дванадцять стільців»).
Окрім того, в арійській традиції рік складається з 12 місяців, існує 12 знаків Зодіаку, 12 лицарів Круглого столу, музична октава поділяється на 12 напівтонів, 12 присяжних у суді, 12 годин дня і ночі. У футі 12 дюймів, максимальна сила вітру за шкалою Бофорта становить 12 балів, максимальна інтенсивність землетрусу – 12 балів. У школах застосовується 12 бальна оцінка знань. Ця прадавня традиція групування проявляється навіть у тому, що комп’ютерні клавіатури мають 12 функціональних клавіш (F1 … F12), а телефони з кнопковим набором – 12 кнопок (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 0, *, #).
Таким чином, формуючи апостольський гурт, Ісус слідував Арійській традиції, тому обрав дюжину апостолів.
Число 5
Інше важливе число – п’ятірка. Згідно з традицією, це чисельність керівного ядра громади. Наприклад, в українській козацькій традиції до вищого керівництва різного рівня (сотня, полк, кіш…) входило 5 осіб: голова, писар, суддя, осавул і скарбник. Цю ж саму структуру подає Євангеліє в описі апостольської громади:
Чому саме п’ятірка? Річ у тім, що людина неспроможна одночасно утримувати в оперативній пам’яті більше ніж 5 об’єктів. Можлива причина полягає в тому, що людина має на руці 5 пальців, відтак її розум тренований на одночасну роботу з п’ятьма сутностями. Якщо ж чисельність групи зростає до 6 людей, то вона неминуче розпадається на дві групи. З цієї причини керівні органи в самоврядних спільнотах традиційно складалися з 5 посадових осіб.
Число 22
В арійській нумерології число 21 відповідає завершенню старого циклу, а число 22 – початку нового. Серед іншого, це збереглося в картярській грі, яка називається «двадцять одне» або «очко». У ній 21 («очко») – це досягнення повноти і перемога, натомість 22 – це початок нового кола, а тому «перебір».
У будь-якій справі найважливішим є початок, навіть існує принцип: «Якщо хочеш щось зрозуміти, то поглянь з чого воно почалося». Його ще можна сформулювати так: «Куди пустиш стрілу, туди вона й полетить». Тому найважливішою подією річного кола вважався його правильний початок: якщо перший день року – Новий рік – провести у красі, злагоді і достатку, то це позитивно вплине на перебіг усього наступного року. Цього звичаю ретельно дотримувалися усі, за будь-яких обставин. Зокрема, Ісус Хрестос відсвяткував Новий рік навіть у вкрай небезпечній ситуації у ворожому Єрусалимі. Згідно зі стійкою церковною традицією, це відбулося 22 березня 31 року.
В арійських народів річний цикл починався на весняне рівнодення. Початку нового кола відповідає число 22, тому докладали зусиль, щоб цій астрономічній події відповідало число 22. Якщо ж виявлялася розбіжність, то календар підлаштовували до цієї сонячної події.
Наприклад, у 325 році під час проведення Нікейського собору з’ясувалося, що весняне рівнодення припало на 19 березня. Для виправлення календаря вирішили, що наступний день матиме число 22. Подібним чином у 1582 році, згідно з декретом папи Григорія XIII, після 4 жовтня настало 15 жовтня: Григоріанський календар також узгоджував весняне рівнодення з 21 березня.
Число 30
«Сам же Ісус, розпочинаючи, мав тридцять років» – повідомляє Євангеліє. Як розповідав карпатський мольфар Михайло Нечай, ініціацію-посвячення в мольфари зазвичай роблять тільки після 30 років: «Тому що до 30 років визріває душа людська. Раніше 30 – ще не сформована душевна сутність людини» (Бердник Громовиця. Знаки карпатської магії. Таємниця старого мольфара. – К. : Зелений пес, 2006. – С. 144).
Число 30 також зустрічаємо в історії про аріянського «апостола готів» Вульфилу. У 341 році лідер світового аріянства Константинопольський архієпископ Євсевій Нікомедійський висвятив 30-річного Вульфилу на єпископа Готії.
Число 60
У притчі про сіяча Ісус застосовує традиційну арійську систему числення: «Ще інше (зерно) впало на добру землю і, піднявшись гарно вгору, принесло плід: одне у тридцять, одне у шістдесят, а одне у сто разів більше».
Число 60 – це 5 дюжин. В арійській традиції групування 60 має спеціальну назву – «копа» (від «купа», тобто множина). Число 30 традиційно називалося «півкопа».
Число 100
У наведеному вище виразі «одне у тридцять, одне у шістдесят, а одне у сто разів більше» числа 30, 60 і 100 показують зростаючу продуктивність зерна. Причому 30 – це початок, 60 (копа) – це проміжне значення, а 100 (сотня) – це завершення, повнота, щедрість. Сто – це багато «по-справжньому», «наповно», «на 100%».
Той самий сенс довершеного, справжнього «багатства» звучить у реченні «Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії у сто разів більше одержите і життя вічне успадкуєте».
Сенс числа 100 як «по-справжньому багато» зустрічаємо в наших прислів’ях і загадках, наприклад «У розумної голови – сто рук», «Краще раз побачити, ніж сто почути», «Реве віл на сто гір, на сто кроків, на сто потоків» (грім).
Ідея повноти також присутня в сотні як традиційній одиниці військових і територіальних формувань. Перевага сотенної спільноти полягає в тому, що її члени мають можливість пам’ятати усіх інших членів. Спільнота, в якій «усі знають усіх», має спроможність до самоорганізації та висування кращих.
Як бачимо, описані в Євангелії події та застосовувані числа чітко вписуються в арійську нумерологію. Це підтверджує попередній висновок, що Добра Новина є концентратом Арійської традиції. Вона, нагадаємо, була започаткована в середині 6 тисячоліття до нової ери – після Великого потопу (Циркумпонтійської катастрофи), на зорі Трипільської цивілізації.
Продовження: Арійська традиція в Євангелії: світогляд, притчі, метафори, свастика
Wardruna - Algir - Stien Klarnar
Досліджуємо Добру новину і всю Арійську традицію.
"— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я, коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобі й смерть!
А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:
— А я, рак-неборак,
Як ущипну,— буде знак!
Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати — побігла, тільки видно!"
("Коза-дереза", українська народна казка)
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
Коментарі
Додав про число 60 - "копа".
У притчі про сіяча Ісус застосовує традиційну арійську систему числення: «Ще інше (зерно) впало на добру землю і, піднявшись гарно вгору, принесло плід: одне у тридцять, одне у шістдесят, а одне у сто разів більше».
Число 60 – це 5 дюжин. В арійській традиції групування 60 має спеціальну назву – «копа» (від «купа», тобто множина). Число 30 традиційно називалося «півкопа».
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Додав про число 100 - "сотня".
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Шістдесяткову систему числення створили ще шумери. Швидше за все вони створили і дванадцяткову систему числення.
"— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я, коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобі й смерть!
А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:
— А я, рак-неборак,
Як ущипну,— буде знак!
Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати — побігла, тільки видно!"
("Коза-дереза", українська народна казка)
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
«В арійських народів річний цикл починався на весняне рівнодення.»
Справа в тім, що сучасний календар веде відлік літочислення «від народження Христа». Відповідно в євангельські часи його ще не було і люди користувались іншим «дохристиянським» календарем.
Якщо припустити, що це був арійський календар, то він починався у день весняного рівнодення і першою його датою, що цілком логічно, було 1, а не 22 березня.
Сонячний арійський календар був повністю природним, оскільки відображав природні цикли: зародження життя – весна, дозрівання – літо, достигання і збір рожаю – осінь і завершення циклу, «засинання» природи – зима.
Він був і дуже точним, про що свідчить змінна тривалість останнього місяця зими і року – лютого, яким «вирівнювалась» тривалість календарного року у відповідності до річного циклу обертання Землі довкола Сонця.
Сучасне трактування початку календарного року посеред зими «прив’язане» до свята «обрізання господнього» позбавлене як історичного, так і логічного сенсу. Нема жодних достовірних даних щодо точної дати народження Ісуса Хреста і святкування його в останній день зимового сонцестояння є чисто умовним, а сама ця дата, знову ж таки, запозичена з арійського календаря – народження нового сонячного циклу (бога Коляди), коли сонячний день починає прибувати після трьох найкоротших в році.
Степан Сивик
Цілком можливо, що у древніх календарях день весняного рівнодення був першим числом річного циклу. Проте творці Юліанського календаря, який також опирався на прадавню традицію, вважали за потрібне використати символіку чисел 21 і 22: 21 (три сімки) – це закінчення циклу, а 22 – це початок нового циклу.
Все, що робиться з власної волі, – добро!