1941: Радянська Україна очима лейтенанта Вермахту Отто Діссенрота (п/п 12 827D)

Лейтенант Отто Діссенрот, польова пошта 12 827D – квартальному фюреру Кеммелю в Альтенау (Майнфранкен)

Зі Сходу, 30.07.1941

Дорогий товаришу Карл!

Я пишу цей лист з спустошеного українського села, розташованого в лісі в 40 кілометрах від Києва, який ми сподіваємося захопити через кілька днів. Навколо нас – родюча земля України, але 20 років невмілого керівництва більшовиків все розвалили. Бідність, злидні і бруд, які ми бачили за ці тижні, невимовні. Ви вдома не можете собі навіть уявити жахливі результати більшовизму на цій родючій землі. Все, що ми раніше читали в газетах, блідне перед лицем жахливої ​​дійсності. Наші очі марно шукають хоч ознаки якогось будівництва, якогось символу прогресу, якоїсь культури. Ми сумуємо за видом чистого будинку, організованої вулиці, тінистого саду, по парі дерев! Скрізь, куди не подивишся, ми бачимо бруд, розпад, спустошення, злидні, смерть і страждання! Усюди ми бачимо привид більшовизму – змучені погляди селян, порожні комори, сотні убитих людей, селянські бідні будинки, багато зруйнованих будівель. Я іноді думаю, що все це – робота диявола.

Ця земля була багата, коли тут жили німецькі, українські, чеські і польські селяни. Коли прийшов більшовизм, він приніс жахливу убогість. Все, що процвітало, все культурне, було спалено, вбито. Я говорив з багатьма людьми, чиї родичі, батьки, брати, чоловіки, сини загинули де-небудь в Мурманську, Сибіру або на крижаній півночі. Тисячі померли під час великого голоду, особливо в 1932-1933 роках. Тисячі були кинуті в тюрми і табори. Злидні тих, кого ми звільнили від більшовизму, невимовні. Будь-який прояв свободи було заборонено, будь-який рух заборонено. Все, що від природи було прекрасним, добрим і вільним, було зруйновано. Все, створене Богом, винищувалося! Вони забрали благословення від землі і з душ людей. Вони принизили їх до рівня тварин, безсилих, нещасних поневолених тварин без будь-якої надії, які не знали, чи будуть вони живі завтра, які жили тільки, щоб їсти, і були щасливі лише тоді, коли хтось вбивав їх. Ніяке пекло не буде гірше, ніж цей «робочий рай». Там немає ніякої надії на порятунок. Те, що більшовизм зробив проти людяності – гріх перед Богом, злочин, який неможливо зрозуміти.

Кожен німець, який раніше думав, що більшовизм – це гідна ідея, і погрожував нам, націонал-соціалістам, смертю і кровопролиттям тільки за те, що ми не вірили в цю нісенітницю, повинен соромитися! Ми мали рацію! Ми всі здригаємося, коли бачимо цю убогість, це страждання, це безнадійне більшовицьке життя. Вони вкрали все у цих людей, крім самого повітря, яким вони дихали. Земля, яку вони успадкували від батьків, стала колективною; власність – державною, і вони стали рабами, ще гірше, ніж раби в найтемніше Середньовіччя в Німеччині. У них були крихітні ділянки їх власної землі, і навіть вони обкладалися важким податком. Вони повинні були рапортувати колгоспним комісарам щоранку, працювати цілий день, навіть у неділю, без будь-якої перерви. Вони належали державі. Їм по можливості платили, але вони рідко бачили гроші. Вони отримували 33 копійки в день, це приблизно третина марки. У них не було в особистій власності ні плуга, ні лопати, ні фургона, ні хомута. Все ніби належало кожному, але все належало державі. Євреї і партійні шишки процвітали, селянам діставалися тільки голод, злидні, робота і смерть. Ніхто відповідав за землю, ніхто не відчував любові, яку ми, німці відчуваємо до нашої батьківщини, до нашої землі. Знання крові і землі померло. Я говорив з 30-річним, який не розумів концепції власності. Вони вчилися в радянських школах. Це пояснює, чому вони не бачать ніякого сенсу в культурі, не знають ніякої в ній потреби. Їх будинки порожні і холодні, набагато бідніші, ніж в Польщі. Ніяких картини, ніяких квітів, щоб прикрити порожнечу. Мистецтво кухні теж зникло через брак продовольства.

Щоденна дієта складається з молока і хліба, до того ж трохи меду і кілька картоплин. Кожен, хто спостерігає цю похмуру бідність, розуміє, що саме ці більшовицькі тварини хотіли принести нам, працьовитим, чистим і творчим німцям. Це благословення боже! Як справедливо, що Фюрер покликаний очолювати Європу! Найбідніше німецьке село – перлина в порівнянні з цими зруйнованими радянськими селами. Іноді, коли я стою перед тисячами убитих людей, яких ми знаходимо в містах та селах, і в численних випадках, коли ми виявляємо жінок і дітей, волаючих над тілами їх рідних, або коли вони просять, щоб ми звільнили їхніх чоловіків, яких відвезли прямо перед тим, як ми прийшли, я бачу Фюрера переді мною. Він врятував поневолене і зґвалтоване людство, давши йому знову божественну свободу і благословення гідного існування.

Справжня і найглибша причина для цієї війни полягає в тому, щоб відновити природний і благочестивий порядок. Це – бій проти рабства, проти більшовицького безумства. Я гордий, надзвичайно гордий, що можу боротися проти цього більшовицького монстра, знову боролися з ворогом, проти якого я боровся на знищення протягом важких років боротьби в Німеччині. Я пишаюся ранами, які отримав в цих боях, і я пишаюся моїми новими ранами і медаллю, яку тепер ношу. Люди тут ніби пробуджуються від глибокого сну. Все ж вони не можуть повірити в нову свободу; вони не знають, що робити. Вони сідають і чекають наказів. Тепер їм наказано: «Повертайтеся і працюйте, збирайте з полів урожай, тепер у вас є власний будинок». Саме це написано на всіх плакатах, і кожен може бачити маси трудящих людей на полях. Людина і природа вільні знову, Бог знову утвердився тут, його вічний порядок відновлений. Ми, націонал-соціалістичні солдати Адольфа Гітлера, відновили благочестивий порядок, хоча деякі називають нас язичниками. Життя показує інше. А що зробили ті, хто говорить про Бога? Запитайте їх!

Криваві вторгнення більшовизму в Європу супроводжувалися дикої агітацією, яка знову і знову декларувала, що Радянський Союз – це «рай Селян і Робочих». Насправді ця пропаганда, як і все те, на що більшовизм вказував як на культурний, соціальний і технічний прогрес в країні, було не чим іншим, як брехливим ілюзорним фасадом, за яким ховалися жорстокі злидні більшовицьких буденних днів.

Пауль Йозеф Геббельс (нім. Paul Joseph Goebbels; нар.28 жовтня 1897, Рейдт, Північний Рейн-Вестфалія — пом.1 травня 1945, Берлін) — німецький державний і політичний діяч, рейхсміністр народної освіти та пропаганди Німеччини (1933–1945), імперський керівник пропаганди НСДАП (з 1929), рейхсляйтер (1933), передостанній канцлер Третього Рейху (квітень-травень 1945), комісар оборони Берліна (квітень 1945).

Йозеф Геббельс: Німецькі солдати – свідки проти більшовизму

Зараз мільйони надійних свідків знаходяться в середині цього «робочого раю». Вони не можуть бути поставлені під сумнів. Вони не подорожують по ретельно підготовленим вулицям, і їх не веде гід «Інтуриста» по ретельно обраній фабриці. Вони марширують метр за метром через цю країну. Вони борються за кожне село і за кожне місто, вони бачать лицем до лиця людей, які майже 25 років перебували під владою більшовиків. Зараз ці німецькі солдати пишуть своїм родичам додому. Вони пишуть про те, що випробували годиною раніше. Листи ці – не літературні шедеври. Але вони настільки ж справжні, як люди, які написали їх. Деякі солдати не приховують того факту, що не завжди були націонал-соціалістами. Деякі автори листів навіть піддавалися законному покаранню за свою підтримку комуністів в минулому. Майже всі з них пам'ятають комуністичні тези і твердження часів Системи [Веймарської Німеччини (1918-1933 рр.]. Коли вони вступили в Радянський Союз, вони не прагнули відшукати погане, вони прагнули дізнатися, що насправді відбувається на землі Леніна і Сталіна. Вони розповіли нам, що побачили – часто в листах, написаних поспіхом. Ці листи вистроєні подібно солдатам на фронті. Вони не на параді, вони готові до бою. Є солдати – і є листи – великі і маленькі, товсті і тоненькі, розумні чи не дуже, повні ентузіазму або більш помірні. Ми бачимо в кінохроніці обличчя солдатів, які йдуть, які вітають нас, – іноді стомлені і виснажені, але завжди, однак, з ясним, впевненим поглядом і повні непорушною впевненостю в тому, що вони служать правій справі. Ці листи – такі ж. Вони – лише мала частина з доступного нам величезного матеріалу. Деякі громадяни скажуть, звичайно: «Ми отримали цікавіші листи». Це прекрасно. Ми згодні. Ми вибрали тільки ті листи, які були написані явно без розрахунку на те, що їх опублікують; листи, які дають розуміння того, що вразило наших солдатів. Ті німці, які читають ці листи і ті, які їх написали, задаються питанням: «Що сталося б з нашими дружинами, матерями і дітьми, якби більшовицькі танки і вбивці наповнили нашу батьківщину?»

Фотографії відзняті німецькими солдатами і офіцерами на звільнених від більшовизму територіях (1941 - 1942 рр.) :

Чи став би Арієць фотографуватися з "унтерменшами"? Безумовно, що ні!

Фотографії, на яких солдати і офіцери Вермахту фотографуються на пам'ять з мирним населенням Радянської Росії свідчать про брехливість більшовицької пропаганди, яка настирно стверджувала, що німці з презирством ставилися до слов'ян.

Діти отримали від солдатів скарб - по цілій хлібині!

Українці зустрічають Вермахт:

Колгоспниця благословляє солдатів...

Парне молоко...

Декомунізація по фронтовому:

Фотосесія по-фронтовому (сучасною мовою селфі):

Джерела:

• Советский Союз глазами германских солдат. Письма с Востока // http://propagandahistory.ru/240/Sovetskiy-Soyuz-glazami-germanskikh-soldat--Pisma-s-Vostoka/
• Советский Союз глазами германских солдат. Письма с Востока // http://www.der-stuermer.org/russian/Deutsche%20Soldaten%20sehen%20die%20Sowjet-Union.pdf
• Немецкие солдаты видят Советский Союз. Полевая почта с Востока // https://aryanssblog.wordpress.com/2015/08/13/
• Архів Військово-історичного товариства "СПАДЩИНА".