Зображення користувача Володимир Федько.
Володимир Федько
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

1941: Радянська Україна очима лейтенанта Вермахту Отто Діссенрота (п/п 12 827D)

Світ:

Брошура Вольфганга Діверге «Радянський Союз очима німецьких солдатів. Листи зі Сходу», видана в кінці 1941 року, – яскравий приклад роботи незалежних журналістів, завдання яких розповісти всю правду про події в СРСР. Підбірка листів німецьких солдатів малює образ Радянського Союзу без брехливого прикрашання, образ країни-концтабору, царство безпросвітного жаху і тотального терору.



Лейтенант Отто Діссенрот, польова пошта 12 827D – квартальному фюреру Кеммелю в Альтенау (Майнфранкен)

Зі Сходу, 30.07.1941

Дорогий товаришу Карл!

Я пишу цей лист з спустошеного українського села, розташованого в лісі в 40 кілометрах від Києва, який ми сподіваємося захопити через кілька днів. Навколо нас – родюча земля України, але 20 років невмілого керівництва більшовиків все розвалили. Бідність, злидні і бруд, які ми бачили за ці тижні, невимовні. Ви вдома не можете собі навіть уявити жахливі результати більшовизму на цій родючій землі. Все, що ми раніше читали в газетах, блідне перед лицем жахливої ​​дійсності. Наші очі марно шукають хоч ознаки якогось будівництва, якогось символу прогресу, якоїсь культури. Ми сумуємо за видом чистого будинку, організованої вулиці, тінистого саду, по парі дерев! Скрізь, куди не подивишся, ми бачимо бруд, розпад, спустошення, злидні, смерть і страждання! Усюди ми бачимо привид більшовизму – змучені погляди селян, порожні комори, сотні убитих людей, селянські бідні будинки, багато зруйнованих будівель. Я іноді думаю, що все це – робота диявола.

Ця земля була багата, коли тут жили німецькі, українські, чеські і польські селяни. Коли прийшов більшовизм, він приніс жахливу убогість. Все, що процвітало, все культурне, було спалено, вбито. Я говорив з багатьма людьми, чиї родичі, батьки, брати, чоловіки, сини загинули де-небудь в Мурманську, Сибіру або на крижаній півночі. Тисячі померли під час великого голоду, особливо в 1932-1933 роках. Тисячі були кинуті в тюрми і табори. Злидні тих, кого ми звільнили від більшовизму, невимовні. Будь-який прояв свободи було заборонено, будь-який рух заборонено. Все, що від природи було прекрасним, добрим і вільним, було зруйновано. Все, створене Богом, винищувалося! Вони забрали благословення від землі і з душ людей. Вони принизили їх до рівня тварин, безсилих, нещасних поневолених тварин без будь-якої надії, які не знали, чи будуть вони живі завтра, які жили тільки, щоб їсти, і були щасливі лише тоді, коли хтось вбивав їх. Ніяке пекло не буде гірше, ніж цей «робочий рай». Там немає ніякої надії на порятунок. Те, що більшовизм зробив проти людяності – гріх перед Богом, злочин, який неможливо зрозуміти.



Кожен німець, який раніше думав, що більшовизм – це гідна ідея, і погрожував нам, націонал-соціалістам, смертю і кровопролиттям тільки за те, що ми не вірили в цю нісенітницю, повинен соромитися! Ми мали рацію! Ми всі здригаємося, коли бачимо цю убогість, це страждання, це безнадійне більшовицьке життя. Вони вкрали все у цих людей, крім самого повітря, яким вони дихали. Земля, яку вони успадкували від батьків, стала колективною; власність – державною, і вони стали рабами, ще гірше, ніж раби в найтемніше Середньовіччя в Німеччині. У них були крихітні ділянки їх власної землі, і навіть вони обкладалися важким податком. Вони повинні були рапортувати колгоспним комісарам щоранку, працювати цілий день, навіть у неділю, без будь-якої перерви. Вони належали державі. Їм по можливості платили, але вони рідко бачили гроші. Вони отримували 33 копійки в день, це приблизно третина марки. У них не було в особистій власності ні плуга, ні лопати, ні фургона, ні хомута. Все ніби належало кожному, але все належало державі. Євреї і партійні шишки процвітали, селянам діставалися тільки голод, злидні, робота і смерть. Ніхто відповідав за землю, ніхто не відчував любові, яку ми, німці відчуваємо до нашої батьківщини, до нашої землі. Знання крові і землі померло. Я говорив з 30-річним, який не розумів концепції власності. Вони вчилися в радянських школах. Це пояснює, чому вони не бачать ніякого сенсу в культурі, не знають ніякої в ній потреби. Їх будинки порожні і холодні, набагато бідніші, ніж в Польщі. Ніяких картини, ніяких квітів, щоб прикрити порожнечу. Мистецтво кухні теж зникло через брак продовольства.

Щоденна дієта складається з молока і хліба, до того ж трохи меду і кілька картоплин. Кожен, хто спостерігає цю похмуру бідність, розуміє, що саме ці більшовицькі тварини хотіли принести нам, працьовитим, чистим і творчим німцям. Це благословення боже! Як справедливо, що Фюрер покликаний очолювати Європу! Найбідніше німецьке село – перлина в порівнянні з цими зруйнованими радянськими селами. Іноді, коли я стою перед тисячами убитих людей, яких ми знаходимо в містах та селах, і в численних випадках, коли ми виявляємо жінок і дітей, волаючих над тілами їх рідних, або коли вони просять, щоб ми звільнили їхніх чоловіків, яких відвезли прямо перед тим, як ми прийшли, я бачу Фюрера переді мною. Він врятував поневолене і зґвалтоване людство, давши йому знову божественну свободу і благословення гідного існування.



Справжня і найглибша причина для цієї війни полягає в тому, щоб відновити природний і благочестивий порядок. Це – бій проти рабства, проти більшовицького безумства. Я гордий, надзвичайно гордий, що можу боротися проти цього більшовицького монстра, знову боролися з ворогом, проти якого я боровся на знищення протягом важких років боротьби в Німеччині. Я пишаюся ранами, які отримав в цих боях, і я пишаюся моїми новими ранами і медаллю, яку тепер ношу. Люди тут ніби пробуджуються від глибокого сну. Все ж вони не можуть повірити в нову свободу; вони не знають, що робити. Вони сідають і чекають наказів. Тепер їм наказано: «Повертайтеся і працюйте, збирайте з полів урожай, тепер у вас є власний будинок». Саме це написано на всіх плакатах, і кожен може бачити маси трудящих людей на полях. Людина і природа вільні знову, Бог знову утвердився тут, його вічний порядок відновлений. Ми, націонал-соціалістичні солдати Адольфа Гітлера, відновили благочестивий порядок, хоча деякі називають нас язичниками. Життя показує інше. А що зробили ті, хто говорить про Бога? Запитайте їх!



Криваві вторгнення більшовизму в Європу супроводжувалися дикої агітацією, яка знову і знову декларувала, що Радянський Союз – це «рай Селян і Робочих». Насправді ця пропаганда, як і все те, на що більшовизм вказував як на культурний, соціальний і технічний прогрес в країні, було не чим іншим, як брехливим ілюзорним фасадом, за яким ховалися жорстокі злидні більшовицьких буденних днів.


Пауль Йозеф Геббельс (нім. Paul Joseph Goebbels; нар.28 жовтня 1897, Рейдт, Північний Рейн-Вестфалія — пом.1 травня 1945, Берлін) — німецький державний і політичний діяч, рейхсміністр народної освіти та пропаганди Німеччини (1933–1945), імперський керівник пропаганди НСДАП (з 1929), рейхсляйтер (1933), передостанній канцлер Третього Рейху (квітень-травень 1945), комісар оборони Берліна (квітень 1945).


Йозеф Геббельс: Німецькі солдати – свідки проти більшовизму

Зараз мільйони надійних свідків знаходяться в середині цього «робочого раю». Вони не можуть бути поставлені під сумнів. Вони не подорожують по ретельно підготовленим вулицям, і їх не веде гід «Інтуриста» по ретельно обраній фабриці. Вони марширують метр за метром через цю країну. Вони борються за кожне село і за кожне місто, вони бачать лицем до лиця людей, які майже 25 років перебували під владою більшовиків. Зараз ці німецькі солдати пишуть своїм родичам додому. Вони пишуть про те, що випробували годиною раніше. Листи ці – не літературні шедеври. Але вони настільки ж справжні, як люди, які написали їх. Деякі солдати не приховують того факту, що не завжди були націонал-соціалістами. Деякі автори листів навіть піддавалися законному покаранню за свою підтримку комуністів в минулому. Майже всі з них пам'ятають комуністичні тези і твердження часів Системи [Веймарської Німеччини (1918-1933 рр.]. Коли вони вступили в Радянський Союз, вони не прагнули відшукати погане, вони прагнули дізнатися, що насправді відбувається на землі Леніна і Сталіна. Вони розповіли нам, що побачили – часто в листах, написаних поспіхом. Ці листи вистроєні подібно солдатам на фронті. Вони не на параді, вони готові до бою. Є солдати – і є листи – великі і маленькі, товсті і тоненькі, розумні чи не дуже, повні ентузіазму або більш помірні. Ми бачимо в кінохроніці обличчя солдатів, які йдуть, які вітають нас, – іноді стомлені і виснажені, але завжди, однак, з ясним, впевненим поглядом і повні непорушною впевненостю в тому, що вони служать правій справі. Ці листи – такі ж. Вони – лише мала частина з доступного нам величезного матеріалу. Деякі громадяни скажуть, звичайно: «Ми отримали цікавіші листи». Це прекрасно. Ми згодні. Ми вибрали тільки ті листи, які були написані явно без розрахунку на те, що їх опублікують; листи, які дають розуміння того, що вразило наших солдатів. Ті німці, які читають ці листи і ті, які їх написали, задаються питанням: «Що сталося б з нашими дружинами, матерями і дітьми, якби більшовицькі танки і вбивці наповнили нашу батьківщину?»


Фотографії відзняті німецькими солдатами і офіцерами на звільнених від більшовизму територіях (1941 - 1942 рр.) :


Чи став би Арієць фотографуватися з "унтерменшами"? Безумовно, що ні!

Фотографії, на яких солдати і офіцери Вермахту фотографуються на пам'ять з мирним населенням Радянської Росії свідчать про брехливість більшовицької пропаганди, яка настирно стверджувала, що німці з презирством ставилися до слов'ян.


Діти отримали від солдатів скарб - по цілій хлібині!


Українці зустрічають Вермахт:

Колгоспниця благословляє солдатів...


Парне молоко...


Декомунізація по фронтовому:


Фотосесія по-фронтовому (сучасною мовою селфі):


Джерела:

  • Советский Союз глазами германских солдат. Письма с Востока // http://propagandahistory.ru/240/Sovetskiy-Soyuz-glazami-germanskikh-soldat--Pisma-s-Vostoka/
  • Советский Союз глазами германских солдат. Письма с Востока // http://www.der-stuermer.org/russian/Deutsche%20Soldaten%20sehen%20die%20Sowjet-Union.pdf
  • Немецкие солдаты видят Советский Союз. Полевая почта с Востока // https://aryanssblog.wordpress.com/2015/08/13/
  • Архів Військово-історичного товариства "СПАДЩИНА".

Наші інтереси: 

Знати правду про Другу світову і Німецько-радянську війну; розвінчувати міфи радянської пропаганди про щасливе і заможне життя в СРСР.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Ельфи – з кінофільму "Володар перстенів"

Шлях Лебедів, або Як увійти в ельфійський простір волі. Світотворча тріада: омолодження, інновації, удача

Для заснування нової цивілізації необхідне поєднання трьох обов’язкових компонентів – керованої молодості, інноваційності та удачі. Щоб стати ельфом (елбедем, лебедем), треба піднестися в ельфійський...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Андрій Ясун.
0
Ще не підтримано

Цитата:
Ті німці, які читають ці листи і ті, які їх написали, задаються питанням: «Що сталося б з нашими дружинами, матерями і дітьми, якби більшовицькі танки і вбивці наповнили нашу батьківщину?»

І з ними це сталося. Та найгірше, що їх було не тільки пограбовано і зґвалтовано, а ще й розум у них відібрали. Це з огляду на сьогоднішні "ґешефти" з Мордором.

Si vis pacem, para bellum

Коментарі

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

Коли дивишся на фотографії тих років, то до нестями шокує величезна нужда в якій жили наші дідусі-бабусі і наші батьки - оселя і, особливо, одяг; відсутність взуття!

Це "комуністичний рай", а вірніше комуністичне рабство, в яке репресіями і Голодомором загнали населення величезної країни!

Порийтеся в сімейних архівах, і ви знайдете такі ж фотографії!

Це не пропагандистська битва, а жага до правди і справедливості!

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Олена Каганець.
0
Ще не підтримано

Пане Володимире, що казати про батьків-дідусів. Пригадую, як я позичала спідницю у подруги, щоб піти на дискотеку, як позичала туфлі... Я не здавала в школі гроші на хачування (і не обідала), а відкладала 3-4 місяці, щоб піти потім на чорний ринок і купити втридорога собі туфлі. Я збирала пляшки по дворах і здавала їх, щоб на зібрані і зекономлені гроші купити у перекупок-циган якийсь светрик. Тоді був страшенний дефіцит! А в мене батьки не мали "блата". У 17 років я вперше сама приїхала до Києва - тут можна було стільки купити! А у Львові взагалі був "рай"! Одягу і взуття. Купила собі стільки модних шмоток! Я тоді отримувала підвищену стипендію, яка була вища за зарплату моєї мами! Мала гроші, але не було товарів!

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

Пані Олено, я трохи старший за тебе, то можу не тільки підписатися під твоїми словами, але і додати втричі більше!

Коли я був студентом, до армії, то ми ходили на Київ-Товарний і розвантажували вагони, щоб заробити гроші на гарну одежу... Штани були одні, пара сорочок, светр, туфлі...

На вагонах заробляли і на розваги з дівчиною, щоб в кіно повести, морозивом пригости та кавою.

А про накопичення грошей на джинси та ритуал їх придбання можна писати цілий роман!

Та що говорити... Я женився у 1974-му... І коли поїхали до родичів з боку батьків дружини, що мешкали в с. Говтва (Козельщанський р-н, Полтавської області), то я був шокований тією бідністю, яка була в селі! Бідні хати, земляна долівка, бідна стара одежа... Робота в колгоспі за мізерну оплату на трудодні! І пияцтво, пияцтво, пияцтво!

Хліб (сірий, цеглиною) там завжди був черствий, тому ми завжди привозили з собою круглий український і білий. Привозили також ковбасу "Докторскую" і "Любительскую" (по декілька батонів кожної), оселедці, навіть крупи. Ну і "Українську з перцем", бо нормальний самогон там мало хто гнав. А стандартний напій можна було вживати тільки затуливши носа, швидко проковтнувши і запивши водою.

Процвітали крадіжки з поля... Крали соняшники, кукурудзу, буряки. Скажу чесно, що і я, відпочиваючи там, декілька разів брав участь у таких "експроприаціях". Згідно вказівки вождя всесвітнього пролетаріату Ульянова-Лєніна: "Грабуй награбоване!"

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Олена Каганець.
0
Ще не підтримано

Пане Володимире, я була провінційною дівчинкою, якій хотілося гарно одягатися і модно виглядати. У Києві і Львові на ті часи (1986-1989) були супер-можливості, з моєї точки зору! Тож я собі сказала: я тут буду жити! Вибрала Київ :-)

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

Ну, а я, пані Олена, киянин. Все життя прожив у Києві, за виключенням трьох років, коли служив в армії. Добре пам'ятаю, як мама і її сестра перешивали різні старі речі; як двоюрідний брат-офіцер (він був військовим топографом і з весни до пізньої осені проводив в картографічних експедиціях) привозив відрізи тканин, які йому видавалися на пошиття кітелів та шинелі (а він економив) і з цих відрізів шили пальто для моєї двоюрідної сестри і для мене...

Тому я дуже скептично ставився до гасла "Нынешнее поколение советских людей будет жить при коммунизме!" Тільки повністю тупорилий совок міг в це повірити. Але загальна атмосфера брехні і страху підтримувала цю маячню!

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Андрій Ясун.
0
Ще не підтримано

Де були зроблені ці світлини? Мені це більше нагадує Курщину, Білгородщину, на крайній випадок Кубань.
В часи, коли я вчився у Києві на початку 90-х, побував в одному селі на Київщині. Був шокований убогістю. У нас на Західній Україні до такого ніхто не доводив навіть у найгірші часи.

Володимир Федько каже:
Коли дивишся на фотографії тих років, то до нестями шокує величезна нужда в якій жили наші дідусі-бабусі і наші батьки - оселя і, особливо, одяг; відсутність взуття!
Це "комуністичний рай", а вірніше комуністичне рабство, в яке репресіями і Голодомором загнали населення величезної країни!
Порийтеся в сімейних архівах, і ви знайдете такі ж фотографії!
Це не пропагандистська битва, а жага до правди і справедливості!

Si vis pacem, para bellum

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано

У мене таке саме було враження,коли побував студентом у провінційній Київщині...та то було ще нічого.А ось коли потрапив у Чернігівську область,то враження від скромного життя місцевих жителів в мене довго не проходили...а із іншого боку чудові і привітні люди...Та коли трішки заглибитися у історію,то все стає зрозуміло.Вплив Російської імперії та комуна,яка в тій частині України була на ціле покоління раніше ніж у нас,зробили свою "мордорську" справу...

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

На жаль, друже Андрію, багато фотографій не підписано. Там де є легенда (дата, місце фотографування) я вказую.

Цитата:
Де були зроблені ці світлини? Мені це більше нагадує Курщину, Білгородщину, на крайній випадок Кубань.

В період 1974 - 1990 рр. я неодноразово бував у селі Говтва, Козельщанського р-ну, Полтавської області. На жаль, тоді я не думав, що фотографії цієї буденної бідності, яка нас оточувала, можуть в майбутньому стати потрібними. Крім того, суто матеріальний момент! Одна чорно-біла фотоплівка (36 кадрів) коштувала 35 коп. За ці гроші можна було купити 7 стаканів молока або 7 бубликів або додати копійку і випити аж 8 стаканів бульйону; + проявник і фіксаж ще близько 30 копійок. Потім фотопапір, проявник-фіксаж. Тому фотографував цікаві речі.

У 1989 році на весіллі дальнього родича по лінії тестя записав на відео 3 дні весілля. Відеокамера була службова, а касети купив родич. Так я записав аж 4 касети VHS-180 (4 х 3 год.= 12 годин відео!). Там дійсно було все - весілля, люди, хати, побут, колгоспне господарство, пияцтво, бійки, обійми і поцілунки примирення!.. Навіть вивішене над хатою, як прапор, простирадло після шлюбної ночі, що свідчило про незайманість нареченої!

Зараз це був би супердокумент про той час! Але хлопець той спився і помер, дружина його продала хату і кудись виїхала з села. Батьки хлопця теж вже померли.

Цитата:
В часи, коли я вчився у Києві на початку 90-х, побував в одному селі на Київщині. Був шокований убогістю.

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Дуже важлива стаття для розуміння історичних реалій того часу і мотивації вояків Третього Райху.

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Андрій Ясун.
0
Ще не підтримано

Цитата:
Ті німці, які читають ці листи і ті, які їх написали, задаються питанням: «Що сталося б з нашими дружинами, матерями і дітьми, якби більшовицькі танки і вбивці наповнили нашу батьківщину?»

І з ними це сталося. Та найгірше, що їх було не тільки пограбовано і зґвалтовано, а ще й розум у них відібрали. Це з огляду на сьогоднішні "ґешефти" з Мордором.

Si vis pacem, para bellum

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано

Роздивляючись фотографії,що у статті згадав вираз:"Ні корови ні свині тільки Сталін на стіні"...

Вірю в те, що розумію.