Сколоти-Анти – ядро держави князя Аттили

Кочовики і землероби – це два несумісні поняття. Вони відрізняються всім: стилем життя, поведінкою, вподобаннями, звичаями, віруваннями. Гунів нам офіційна історіографія подає як кочовий народ, проте це твердження нічим не обґрунтовується. Треба позбутися цього облудного стереотипу.

Секретар візантійського посольства до Аттили – Пріск Панійський, який ОСОБИСТО розмовляв та бенкетував зі слов’янським князем, перебуваючи в середовищі гунів, чомусь постійно їх, а також Аттилу, називає скитами. Цей факт підмітив ще Іван Білик, автор бестселера «Меч Арея». А говорячи про скитів, ми повинні згадати одну із легенд, яка, без сумніву, свідчить про давні землеробські традиції на нашій землі:

«У тій країні, що спершу була безлюдною, вродилася [перша] людина на ймення Таргітай. Вони (скити  – Андрій Гарас, далі А.Г.) кажуть, що його батьками були Зевс та дочка Борисфена... З такого от роду походить Таргітай. Він мав трьох синів: Ліпоксая, Арпоксая й наймолодшого Колоксая. О тій порі впало з неба на скіфську землю золоте знаряддя: плуг, ярмо, сокира і коряк (чаша). Побачив це старший і швидко пішов узяти, але як наблизився, золото почало горіти. Він перелякався [й відступив], а тоді надійшов середульший – з ним сталося те саме; їх [обох] відстрашило палаюче золото. Але як приступив наймолодший, воно погасло й він заніс його додому. Коли старші брати довідались про це, відразу ж оддали владу наймолодшому... [Від тих братів пішли скіфські племена]. Всі вони називаються сколотами від імені царя [Колоксая], а скіфами нарекли їх греки".[1]

Далі А. Кіндратенко робить дуже точні висновки із легенди: «...вона була створена землеробським народом, про що свідчать знаряддя праці — плуг, ярмо та сокира; задовго до Геродота творці легенди були землеробами й користувалися плугом; легенда має місцеве походження, про що свідчить походження матері Таргітая – дочка Борисфена (Борисфен – давня назва Дніпра)...»[2]

А ось інший факт:

«Наші предки були споконвічними землеробами, і про це свідчать дуже досконалі календарі сезонних явищ, сезонних та польових робіт того часу (мова йде про Черняхівську культуру (1-5 ст. після Р.Х.) – А.Г.), виявлених в різних місцях Правобережжя Руси-України».[3]

Багато розповідають і звичаї:

«Під час зустрічі Аттили з мешканцями столиці (після детального аналізу праці Пріска Панійського приходимо до висновку, що вона знаходилася в межах сучасної Центральної України – А.Г.), жона першого сановника піднесла йому як вияв високої пошани хліб-сіль. Такий звичай міг народитися в народу, який споконвіку займається хліборобством, а ніяк не в кочових скотарських племен».[4]

А що ж нам розповідають про справжніх кочівників давні автори?

Аміан Марцелін (4 ст. після Р.Х.): «Ніхто у них не оре й ніколи не доторкнувся до сохи».

Фома Архідиякон, відомий також як Фома Сплітський (1200–1268 рр.) про татар: «До хліба вони відчувають огиду і їдять без розділення м’ясо чистих і нечистих тварин...»

Навіть цих небагатьох фактів достатньо, щоб побачити відношення кочівників до землеробства і хліборобства. Натомість легенди, досконалі календарі сільськогосподарських робіт, звичаї стають яскравим підтвердженням: сколоти-анти, які були ядром держави гунів Аттили, – це споконвічні землероби лісостепу і наші предки!