Соціоніка та психологія – взаємне доповнення на службі людини

Соціоніка виникла на грунті психології, взявши в основу теорію К,Г.Юнга про психотип людини і напрацювала досить об’ємний теоретичний та практичний матеріал за час свого існування. Завдяки психології виникла соціоніка, синтезувавши накопичені нею факти, а тепер вона допомагає психології знйати цілісність, загальні закони, і на основі їх пояснити кожен окремий факт. Це ще одне підтвердження того, що ці дві науки – психологія і соціоніка доповнюють одна одну. Але системно вони ще, на жаль, не пов’язані між собою. Соціоніка і психологія мають спільне завдання – пізнати людську психіку та допомогти людині бути успішною. Але в підходах, методології та інструментарії є істотні відмінності. Розглянемо, в чому різниця та можливості взаєного доповнення соціоніки та психології.

Методи дослідження. У психології використовуються переважно індуктивні методи дослідження при накопиченні фактів, розглядаються частини психіки людини, виявляються їх властивості, а потім робиться спроба їх узагальнення. З одного боку, це забезпечує накопичення фактичного матеріалу з великою кількістю подробиць. У соціоніці використовується переважно дедуктивний метод – знаючи про ціле, маючи закони і правила, від загальних основ розглядаються часткові прояви у соціально-психологічних явищах. Вона має розвинену теорію, знання законів дає правильне пояснення кожного окремого факту, і це підтверджується на практиці.

Предмет дослідження. Психологія спостерігає і досліджує психічні особливості характеру, душевного стану людини, які розглядає відокремлено, аналізує і виявляє пізнавальні процеси (мислення, увагу, відчуття, сприйняття, пам’ять, уяву, волю) та індивідуально-психологічні особливості (темперамент, характер, здібності), досліджує наближення чи відхилення від певних норм. Таким чином цілісний духовний світ людини дробиться на окремі характеристики, які спостерігаються зовнішнім спостерігачем. Але для психології “Я” людини в певній мірі приховане і виступає загадкою - про почуття, думки, переживання, бажання і прагнення іншої людини, які не висловлені безпосередньо, в якихось видимих, відчутних формах, можна лише здогадуватись – за поведінкою, словесним та символічним засобами вираження.

Психологія крім психічних процесів, психічних якостей, проявів типу нервової системи в поведінці людини вирізняє в людині її психічний стан, як особливу характерність психічної діяльності людини на деякий період часу. Психічний стан залежить від зовнішніх ситуацій, самопочуття людини, її індивідуальні особливості, які впливають на її поведінку протягом даного періоду. Соціоніка пояснює, чому і як людина набула такого стану і як можна його гармонізувати. Завдяки діагностичному інструментарію соціоніки можна визначити і описати вроджені можливості людини при взаємодії з навколишньою дійсністю і, зокрема, при стосунках з людьми, його сильні і слабкі сторони. Соціоніка описує соціотип людини може прогнозувати особливості поведінки, спосіб мислення і ухвалення рішень, в залежності від зовнішніх умов, які активізують сильні і слабкі сторони особистості. Природно, характер людини залежить і від виховання, оточення, освіти і багатьох інших чинників, але їх об'єднують схожі реакції на подібні ситуації та стосунки, близькі погляди на життя і цінності. Згідно законів соціоніки, соціотип людини незмінний впродовж усього життя, хоча інформаційне наповнення різних функцій може мінятися. Соціоніка, описуючи соціотип, розкриває причини і прогнозує наслідки, що може запобігти виникненню небажаних станів, психологія констатує результат – стан психіки на той чи інший момент, не розкриваючи динаміки розвитку через невиявлення причинно-наслідкового зв’язку.

Діяльність і психічні якості. Психіка людини проявляється, формується і розвивається завдяки діяльності. Судити про психічні процеси і про психічні якості людини можна тільки спостерігаючи та вивчаючи її діяльність, тому вона вивчає різні види діяльності: ігрову, учбову, навчальну, трудову, творчу, і різні сторони діяльності: вміння, навички, досвід, увагу як необхідні умови будь-якої діяльності. Психологія спостерігає, досліджує та виявляє в людині психічні якості, але не як індивідуальні вроджені, а як набуті в певних життєвих умовах і через процес виховання, навчання. З погляду психології і соціоніки поєднання психічних процесів обумовлює будь-яку діяльність. Тільки психологи стверджують, що діяльність розвиває психічні якості, а соціоніка розкриває психічні якості, які закладені від природи і можуть бути успішно використані у певних видах діяльності, і вказує в яких саме, а також визначає слабкі якості психіки, активізація яких може призвести тільки до зниження самооцінки, набуття комплексів та руйнування цілісності психіки. Вибирати діяльність, не враховуючи цього, не варто, ні успіху не досягнеш, ні власні якості не розвинеш.

Розвиток психічних якостей. Психологія прагне розкрити в людині закономірність психіки для керування її проявами, оптимальної організації діяльності, правильного навчання та виховання молодого покоління. Показує, що психіка нібито повністю залежить від “свободи волі” людини, відрізняється нестійкістю, невизначеністю і потребує постійних корегувань та «виправлення» психологами зі сторони та вольовими зусиллями самої людини.  У соціоніці чітко розділено, що вольова діяльність у людини здійснюється за 1-ю програмною функцією, задіюючи вроджену психічну ознаку, за якою вона легко захищає та відстоює свої інтереси. Натомість намагання виправити чи натренувати слабкі функції можуть нашкодити.

Психіка і мозок. Психологія досліджує залежність психічних явищ від об’єктивних умов життя і діяльності людини, наприклад, роз’яснює, як складається під впливом цих умов особистість людини. Тобто психологія проголошує, що відображення дійсності людиною проходить за допомогою мозку, і утвореним продуктом мозку є психіка, яка створена тільки зовнішніми умовами. Фізіологічно мозок всіх людей побудований однаково, звідки ж тоді таке різноманіття психічних реакцій і проявів? Тому хочеться сказати, що психіка – це не продукт мозку, це душа людини, яка синтезує сприйняття відображеної мозком дійсності (зовнішньо) і сприйняття відображення вроджених ознак психіки (внутрішньо).

А що стверджує соціоніка? Що сприйняття світу, переробка інформації і реакції людини цілком і повністю залежать від внутрішньої структури її психіки, даної їй від народження. Цим же визначаються і закономірні стосунки, які утворюються з іншими людьми.

Якщо перевага надається не психічним якостям людини, а їх формуванню в оточенні, в якому вона знаходиться, то самі якості вважаються підвладними створеним умовам життя. Якщо людина - істота суспільна, значить, ним же й створена, то й повинна підпорядковуватися його законам. І все, що б воно – оточення, суспільство, не забажало, людині необхідно виконувати, не зважаючи на власні міркування. Соціоніка вказує шлях до самопізнання, який лежить через переоцінку норм, через визнання необхідності думати і приймати рішення самостійно, тоді можна відчувати себе впевнено і позбутися емоційного дискомфорту. Не норми повинні управляти життям, як стверджує соціологія і психологія, а сама людина. А яким чином їй діяти, вказує соціоніка, розкриваючи людині її саму.

Вроджена сутність людини. Психологи не стільки бажають віднайти підтвердження цілісності психіки людини, скільки оговорюють питання про існування в характері людини небажаних якостей, проявів, тобто розглядають ідеальний образ “Я”, як позитивну норму. Отже, психологи усвідомлюють, що вийти за межі свого “Я” і наблизитися до внутрішнього “Я” не так просто. Виходить, що кожна людина не досягає до якоїсь, нікому невідомої норми, що кожен має якісь недоліки, які потрібно “виправляти”. Волю варто гартувати, мислення розвивати, емоції витончувати. І кожну людину можна перетворити в перелік недоліків. Складається враження, що кожному, в кого є совість і бажання вдосконалюватися, треба весь час переживати і відчувати комплекс неповноцінності через те, що в нього відсутнє все те, що є в інших. І це замість того, щоб людина раділа і розвивала в собі реально існуюче.

Після появи типології К.Г.Юнга, який виділив психічні ознаки, притаманні певним психологічним типам, психологи почали широко користуватися термінами екстраверність та інтровертність. Через поверхневе й однобічне розуміння цих понять розроблялися й пропонувалися тести, за висновком яких екстраверти вважалися прогресивними, підприємливими, життєздатними і тому необхідними суспільству, в той час як до інтровертів ставилися як до непристосованих до життя невротиків, і тому їм відводилася другорядна роль, навіть пропонували при прийомі на роботу надавати перевагу екстравертам. Багатьом одразу захотілося стати “екстравертованими”. З’явилася хибна суспільна думка, що для соціальної адаптації необхідно набувати рис екстравертності, що і в даний час має місце в розповсюджених тренінгах. Такі тренінги ігнорують сильні притаманні людині психічні якості, спотворюють особистість, примушуючи активізувати слабкі риси, що наносить велику шкоду фізіологічній і психічній діяльності організму і часто стають причиною сильного виснаження. Та й відомо, що інтроверт не стане ні за яких умов “екстравертованим”, а така якість, як інтровертність в однаковій мірі необхідна в суспільстві, як і екстравертність. Психологічні тренінги, девізом яких є “Всі можуть все” розбалансовують психіку так, що людині потрібен не один тиждень, щоб оговтатись. Учасники таких тренінгів ніяковіють, червоніють, відмовляються від подальшої участі, обриваючи такий “жорстокий експеримент” над тендітною душею. Інші проводять лекції, а на питання з аудиторії: “Що мені з цим робити? Як саме це може змінити моє життя?” відповіді дати не можуть.

Соціоніка стверджує, що за природою своєю людина здатна відображати зовнішній світ і відбивати ту частку світу, яка найкраще нею реалізується згідно індивідуальним психічним якостям, а не завдяки мозку, який тільки опрацьовує прийняту інформацію (внутрішню свою і зовнішню від оточення). Психіка сприймає, співставляє та передає інформацію, а мозок допомагає її усвідомлювати. Тому і виховання і навчання впливає на мозок, який, умовно кажучи, працює, як банк інформації, що є помічником для психіки.

З точки зору соціонічної типології  негативів, як таких, в людині не існує, а знервованість, злість, гнів, лють проявляються як наслідок конфлікту, сварки, що з’являються невдалі намагання слідувати нормам чи спроби їх порушити, через соціальні нашарування, звички, манери і через несприятливі міжособові стосунки.

Консультуючи клієнтів та даючи характеристику сильних якостей характеру людини можна спостерігати, як вона жвавішає, добрішим і світлішим стає обличчя. А коли розповідати про слабкі якості, які справді можуть ставати негативними, якщо їх проявляти, людина не відмовляючись, зізнавається, що такі з нею випадки траплялися, чи вона саме так, бувало, іноді чинила, не розуміючи, чому так відбувається, і почувалася при цьому тривожно і знервовано. Знаючи, що в людині сильне, а що слабке, кожен легко зможе розбиратися з цими “премудростями”. Таким чином людина не буде займатися пошуком у собі “криміналу”, якихось недоліків чи негативностей, для їх “виправлення”, а навпаки, приділятиме особливу увагу своїй суті.

Психологія – лікує, соціоніка – запобігає. Популярний американський часопис “Рідерс Дайджест” у 60-х роках надрукував таке визначення: «Психологія – це наука, яка пояснює нам складною термінологією загальновідомі речі. Якщо подивитися уважно на діяльність психологів, можна прийти до висновку, що вони виконують в суспільстві функцію ремонту надломленої душі. Адже до психологів звертаються в критичний момент життя, відчуваючи потребу в допомозі, коли не ладяться стосунки в сім’ї чи на роботі, при пригніченому стані чи душевному болі. Психолог надає комплекс порад, які приносять тимчасове полегшення – до наступної кризи. Довготривалого результату немає тому, що психолог розглядає ситуаційні проблеми, розв’язує їх, а з часом ситуація змінюється і виникають нові проблеми, або ті ж самі з новими проявами». Соціоніка допомагає людині пізнати себе, свої можливості, щоб не допустити ситуації «надлому» та уникнути багатьох критичних ситуацій.

Робота з проблемами клієнта. Прикладна психологія акцентує увагу на позбавленні негативних емоцій,  дає рекомендації щодо змін у характері завдяки, як правило, вольовим зусиллям і позитивному мисленню. Нажаль дуже часто психологи дають стандартний перелік рекомендацій, який вчить якісним та ефективним маніпуляціям. Поради практичної психології можуть бути слушними, але, по-перше, не завжди підходитимуть Вам, а, по-друге, не завжди співпадатимуть з певною Вашою ситуацією.

Зусиллями психологів і психотерапевтів людина знімає внутрішню напругу через з’ясування ситуації, причин її виникнення і способи успішного подолання її. Але у житті вона потрапляє в різні ситуації, і щоб зняти негативний їх вплив і стрес, людина змушена кожного разу звертатися до психотерапевта. І таким чином психолог чи психотерапевт супроводжує людину по життю. Ще один парадокс, якщо психологи висловлюють думку, що в людині немає позитивних і негативних емоцій, всі емоції – це реакція психіки, і тому її треба сприймати такою, як вона є, тим самим зводять нанівець власну роботу.

Звернувшися ж до спеціаліста-соціоніка, визначивши свій соціонічний тип і дізнавшись про свої характерні особливості через ознайомлення з характеристикою власного соціонічного типу, знаючи власні способи сприйняття і реакції на зовнішні чинники, людина сама навчається оминати несприятливі ситуації, позбавляє себе наперед небажаних проблем. Отже, роль і призначення соціоніка – розкрити людині її суть, спрямувати у житті, щоб у подальшому вона могла обрати собі правильний шлях розвитку, свій спосіб та коло спілкування та діяльності.

Діагностика. Психологи, користуючись тестами, виявляють у людини її набутий характер, який протягом життя змінюється, залежно від умов особистого життя та соціального стану суспільства. Знання соціонічного типу дає можливість знати закономірності перебігу психічних процесів і передбачити можливу реакцію в різних ситуаціях, безпомилково визначити темперамент та тенденції до рівня самооцінки. Знаючи ці основи, можна працювати над визначенням і корекцією інших психічних якостей: ступенем розвитку уяви, пам’яті, образного мислення, сприйняття, волі, - всіх тих якостей, які досліджує психологія. Соціоніка показує закономірності особливостей функціонування психічних якостей кожного соціонічного типу, тоді як психологія виявляє рівень розвитку окремої якості (без взаємовпливу і взаємозв’язку).

Соціоніка повинна стати відправним пунктом у дослідженні внутрішнього світу людини. Адже виявляє психічну структуру – стрижень, основу, а також особливості функціонування психіки. Визначивши соціонічний тип, можна точно розкрити, чому в певних обставинах людина діє так, а не інакше, передбачити ці дії, знаючи спосіб сприйняття і реакції. Розкривши стосунки між певними людьми і знаючи їх вплив на психіку, можна показати, як саме видозмінюється характер і чому. Водночас можна надати реальну допомогу у вирівнюванні психіки через розкриття особливостей вродженого характеру, направлення на сильні сторони. Суттєвою природною психотерапією є дуальність.

Прагнучи вирішити проблеми, психологія досліджує спільні риси і встановлює приблизні норми, яким має слідувати кожна людина. Але будь-яка норма – штучна величина, і дотримання її стосовно психічних процесів – це неприродно. Що є нормою для одного – може бути недосяжним для іншого. А якою повинна бути індивідуальна норма для кожної окремої людини – невідомо. Знаючи особливості характеру і можливості людини кожного соціонічного типу, психологи можуть досліджувати прояви психічних якостей кожного типу і на основі цього встановлювати їхні нормативні межі для кожного окремого типу. Це буде реальний підхід до більш глибокого вивчення людини – адже, наприклад, у всіх представників одного типу краще розвинена слуховая пам’ять, іншого – зорова. Так і інші психічні якості розвинені від природи по-різному в залежності від соціонічного типу людини. Соціоніка розкриває причини і передбачає наслідки, психологія констатує результат – стан психіки на той чи інший момент. Отже, соціоніка дає базу психології, об’єднує розрізнені знання, узгоджуючи їх і надаючи цілісної інформації про особистість.

Синтез психології та соціоніки. В навчальних закладах викладають курс психології як основу науки - набір знань, що не торкаються душі: “афіляція”, “перцепція”, “фрустрація”, “закон Вебера-Фехнера”, “ефект Зейгарник”, - і заучуйте. Або працюють психологи, які дуже якісно діагностують рівень розвитку тих чи інших психічних процессів, індивідуальних особливостей, станів, але не дають відповідь педагогам і батькам, як допомогти підростаючому поколінню не втратити свою суть і досягти успіху. А чого хоче молодь? Душевного тепла, розуміння їх проблем, допомоги. При викладанні психології в синтезі із соціонікою виникне можливість дати знання і відчуття внутрішнього світу кожної особистості, відкрити в ній самій джерело енергії і сили, спрямувати в позитивне русло, допомогти стати сильнішим і добрішим, щоб не залежала людина від гніту обставин чи оточуючих, а твердо самостійно долала свій шлях, і була щасливою. Адже чим глибше людина осягає свою істинну суть, тим спокійнішою, впевненішою і щасливішою вона стає. Володіючи внутрішнім світом, стає володарем власної долі.

Після наукових відкриттів Фрейда психологи почали неправильно трактувати роль блоку ЕГО, вважаючи його основою задоволення потреб особистості. Така помилка виникла через співзвучність слів “ЕГО” та “егоїзм”. Фрейд вибрав термін від значення слова “Я”, як сильної основи психіки людини, направленої на самовіддачу, а не на отримання чи задоволення потреб. Потреби людина має за слабкими сторонами психіки. Соціоніка впорядкувала значення термінів і ствердила, що функціонування блоку ЕГО та ІД направлено на самореалізацію та вдосконалення особистості, адже кожна людина направлена на самоствердження і творчість. Слабкі функції блоків СУПЕР ЕГО та СУПЕР ІД вимагають задоволення потреб як своєрідного захисту і компенсації їх слабкості. Якщо людина в житті має направлення лише на задоволення потреб і тому стає егоїстом, вона страждає, невдоволена, невпевнена, почувається тривожно й емоційно незатишно – є потенційним пацієнтом чи психотерапевта чи психіатра.

Глибші дослідження виявили, що соціонічні закономірності можуть описувати не лише людську психіку, але й колективну психіку, а також глобальні історичні процеси. Наприклад, виявилося, що соціон (система з 16-ти типів) є потужним механізмом соціального прогресу і ефективної організації людських спільнот.