Весна іде, красу несе

Слово “шафран” походить від арабського zafarān (жовтий). Наукова назва – крокус – від грецького kroke (нитка). Це одна з найдавніших культивованих рослин (зафіксована у шумерських, давньоєгипетських і давньокитайських медичних текстах, зображена на критських фресках, згадується у біблійній Пісні пісень, у Гомера і Гіпократа).

З давніх-давен шафран вважався найціннішим серед прянощів і використовувався у виготовленні приправ, фарбників, ліків та парфумів, а також вважався афродизіаком. Оскільки використовувалися тільки жовті тичинки квітки, він був набагато дорожчим навіть за перець – найціннішу валюту стародавнього світу.

Вид шафрана, який найчастіше зустрічається в Україні – шафран Гейфеля – названий на честь видатного ботаніка, лікаря і гомеопата ХІХ ст. Йогана Гейфеля, який активно досліджував флору Австро-Угорської імперії, зокрема, Карпат, Балкан і Трансильванії.

Шафран Гейфеля, занесений до Червоної книги України, зустрічається  у Карпатах практично всюди. Радимо поєднати приємне з корисним і поїхати у закарпатську Колочаву, де можна не лише побачити великі галявини квітнучих шафранів, а й відвідати місцеві музеї, яких у цьому невеликому селі аж десять.

Давня японська традиція милуватися квітками декоративної вишні – сакури – прижилася і на Закарпатті. Звичай пікніків під квітнучими деревами (ханамі) виник у Японії ще у VIІI столітті. Цвітіння сакури – короткочасне і прекрасне видовище, яке для японців символізує інтенсивність та водночас вразливість і швидкоплинність життя (скажімо, квіти сакури малювали на своїх літаках камікадзе). Уже понад тисячу років воно надихає японців на споглядання і написання поезій – наприклад, як у цьому хокку відомого середньовічного поета Мацуо Басьо:

Сакура квітне! В цей час

монахи чомусь веселі стають,

жінки – легковажні й доступні.

Ужгород – одне з небагатьох місць у Європі, де масово росте сакура. Закарпатська легенда розповідає, що сакури везла у подарунок імператору Францу-Йосипу японська делагація. Підприємливі місцеві мешканці викрали у них кілька саджанців, які згодом продали в Ужгороді під виглядом фруктових дерев.

Згідно з офіційною історичною версією, дерева сакури впровадила в Ужгороді на початку 1920-х років тодішня чеська адміністрація, коли активно розбудовувала мікрорайон Галагов (теперішній центр міста). Тамтешня болотиста місцевість не підходила багатьом рослинам, а ось сакури успішно прижилися у м’якому закарпатському кліматі.

Насолодитися спогляданням сакури в Ужгороді можна наприкінці квітня-початку травня (зауважте, що початок сезону масового цвітіння кожного року може змінюватися залежно від погодних умов).

З кінця квітня до середини травня квітне знаменита Долина нарцисів в урочищі Кіреші, що поблизу закарпатського міста Хуст. 

Унікальність долини в тому, що на цій на рівнині, зовсім невисоко над рівнем моря, ростуть високогірні квіти – нарциси вузьколисті (Narcissus angustifolius). Зазвичай ці квіти живуть на висоті 1-2 км над рівнем моря і зустрічаються високо в Альпах, Карпатах чи на Балканах. Долина нарцисів – свідок доісторичних тектонічних процесів: на думку науковців, льодовик зсунув з гір величезний шмат землі разом із популяцією рослин.

Розповідають також, що, коли вороги захопили Хустський замок, мешканці міста принесли їм у дар подушки, набиті нарцисами, на знак покори і пошани до переможців. Вороги не знали, що нарциси – отруйні квіти; заснувши на «нарцисовій» подушці, людина може і не прокинутися. До речі, у давній медицині алкалоїди цибулин нарцисів використовували як наркотичний, запаморочливий засіб. Звідси, ймовірно, й назва (від грецького «нарко» — затьмарювати, дурманити). Нарциси полюбляли розводити садівники Версалю.

Чорні тюльпани біля Львова

Насправді ця тендітна рослина називається “рябчик шаховий” (або, в народі, “черевички”; наукова назва – Fritillaria meleagris). В Україні рябчик зустрічається в Одеській, Хмельницькій, Чернівецькій областях. Ціле поле цих тендітних квітів можна знайти біля траси Самбір-Львів (поблизу села Луки). Вони цвітуть 2-3 тижні наприкінці квітня – початку травня.

Латиною fritillaria – склянка для гральних кубиків (що натякає водночас на форму квітки та її крапчастий візерунок), а meleagris – цесарка (вказує на подібність зі строкатим забарвленням цього птаха).

У різних мовах квітка має багато різних назв, і всі підкреслюють її незвичне забарвлення і форму: зміїна голова, картата лілія, плакучий тюльпан, жаб’яча чашка, дзвін Лазаря і навіть лілія прокажених (через схожість із дзвоником, яким хворі повідомляли про своє наближення).

У Європі рябчик шаховий використовували у народній медицині (у великих кількостях ця рослина отруйна). Картаті лілії зображали в натюрмортах голландські маньєристи. В Англії ці квіти, попри те що їх пов’язували із занепадом і смертю, охоче розводили у садах. Віта Секвіл-Вест – знаменита британська аристократка, письменниця, садівниця, мировий суддя і коханка Вірджинії Вулф (згодом стала прототипом Орландо в її однойменному романі) – так описує цю квітку: “Це похмура квіточка кольору скорботного кольору занепаду”. Квітку згадує також декадент і денді Оскар Вайльд у своїй поемі “Пантея”.

Рябчик шаховий – емблема англійського графства Оксфордшир, також зображений на гербах німецьких громад Зеестермює і Гетлінген, норвезької провінції (фюльке) Опплан, словенських громад Брезовиця, Добровник, Іг, Трновська Вас, Трзин.

Рябчик шаховий – рідкісний зникаючий вид, занесений в українську та міжнародну Червоні книги.