Друге звернення до Президента України та Прем’єр-міністра України начштаба 20 ОМПБ полковника Віктора Покуси

Шановні Петре Олексійовичу та Арсенію Петровичу!

Пробачайте, що турбую вас, дуже заклопотаних людей, своїми зверненнями. Проте, вважаю, є на те важлива причина. Я стаю свідком спланованого злочину проти українського народу та його армії, вартістю 850 мільйонів гривень (сума фігурує в ЗМІ), в вигляді видатного бездумного марнотратства з ознаками корупційної оборудки. І, як водиться зараз, змовчати не можу. Змушений турбувати вас особисто, оскільки являюсь військовослужбовцем досить низького рівня ієрархії, і докричатися до свого високого армійського керівництва з порушуваного питання не в змозі. По-перше, і головне, тому що їх моральні уявлення та набуті рефлекси не дозволяють їм дослухатись до повчань з боку підлеглого. По-друге, система армійського спілкування "по команді" не призначена для звернень подібного характеру, і воно закономірно безслідно зникне в першій - другій вищій інстанції.

Мова піде про сплановане та анонсоване в ЗМІ закопування в землю 850 мільйонів бюджетних гривень в вигляді широкомасштабного будівництва оборонних споруд в зоні АТО, оформлене рішенням Уряду України, за бюджетний кошт, всім миром, з залученням організаційних та ресурсних можливостей областей України.

Я розумію, ви люди без військової освіти. І очевидно, оточуючі вас військові чини високого рангу, користуючись вашим (до речі, очікувано закономірним) непрофесіоналізмом в такій специфічній сфері, як організація й ведення збройної боротьби, та зловживаючи своїм дутим авторитетом, переконали вас в крайній необхідності широкомасштабних бюджетних витрат на будівництво військових інженерних оборонних споруд, з використанням ресурсів та можливостей економіки України. Я вас трохи заспокою - ті, хто вас переконував в цьому, теж не військові професіонали. Хоча повинні були ними бути. Я розумію - у вас інших генералів та військових радників, крім тих, що в наявності, поки що немає. Ну вже такі вони, які є. Шукати інших - в ваших повноваженнях. Ваше на те право і ваша за це відповідальність. Скільки ниточці не витися, скільки проблеми не ігнорувати…

Повернемось до більш вузького питання. Можете зі спокійним серцем відміняти рішення про виділення значних бюджетних коштів на епічне будівництво оборонних споруд в фронтовій смузі. Воно з військово-теоретичної та практичної точок зору абсолютно безглузде. Обґрунтовую.

Ви хоч люди і не військові, але в будь якому разі досить розумні. Тому для вас, як розумних людей, максимально просто й популярно поясню всю недолугість прийнятого рішення з військової точки зору. Не буду торкатись деталей плану будівництва, ну хоча б тому, що вони мені просто невідомі. Але чомусь впевнений, що і в задумі, і в деталях це скоріш за все видатна дурість. Тому буду критикувати з військово-теоретичної точки зору й позицій набутої практики не задум і план, а саму ідею.

Сплановане будівництво військових інженерних оборонних споруд з таким видатним бюджетом очевидно замислено як обладнання в інженерному відношенні оборонної смуги стратегічного, або як мінімум, серії смуг оперативного значення. І, очевидно, вона замислена як тилова, або ряд тилових, по відношенню до існуючого переднього краю фронту, смуг оборони, позицій.

У військовому мистецтві ідея стратегічних інженерних (бувають ще польові) укріплених смуг оборони віджила своє ще в роки першої світової війни, рівно 100 років тому. В подальшій воєнній історії спроби воскресити ідею стратегічних інженерних укріплених оборонних смуг до успіху не привели. Не виправдали покладених на них надій й вкладених в них ресурсів - Лінія Мажино, Лінія Зігфріда, Лінія Сталіна, і навіть Атлантичний Вал та Лінія Бар Лева, які опирались на значні водні перешкоди - Ла-Манш та Суецький канал відповідно. Спрацювала Лінія Маннергейма? Так, здебільшого через видатну тупість й самовпевненість радянських маршалів і генералів довоєнного призову.

Все просто - сучасні армії давно навчилися проривати укріплені стратегічні й оперативні смуги оборони. Для цього існує відповідна теорія. Плюс матеріальні засоби ведення війни зробили багато кроків вперед за останні 100 років. Можливості артилерії, танків, авіації, мотопіхоти за 100 років виросли незмірно. А фортифікаційні інженерні оборонні споруди у вигляді бетонних бункерів залишились у виконанні фактично такими ж, якими вони були й 100 років тому. Коротко кажучи, наявні вогневі можливості сучасних військ надають можливість руйнувати чи знищувати фортифікаційні інженерні оборонні споруди будь якої практично можливої міцності, проривати укріплену смугу оборони на вузьких ділянках, а маневрені можливості військ надають можливість успішно обходити укріплені вузли оборони практично за будь яких умов місцевості, швидко розвивати наступ через пророблені проломи в глибину.

Стійкість обороні сучасних військ надають, в першу чергу, спланований маневр на загрозливі ділянки прориву достатніх за силою резервів, вогневих ударів, а також польові фортифікаційні споруди й укріплення. Тобто такі укріплення, які війська будують для себе самі. І їх сила й ефективність не в міцності, а в їх кількості, пристосуванні до місцевості, маскуванні, швидкості спорудження та відновлення. Також театр ведення бойових дій в Донецькій та Луганській областях на багатьох ділянках має щільну сільську і міську забудову з міцними цегляними й залізобетонними спорудами, які широко використовуються військами в обороні. Сюди ж додаються властивості бойової броньованої техніки. Танк, БМП, САУ в окопі - по стійкості не набагато гірші залізобетонної споруди, тільки на відміну від неї - рухомі. Тому краще спорядити 10 танків з екіпажами, ніж побудувати 100 ДОТів і капонірів, для яких, до речі, треба також ще знайти гармати й кулемети з обслугами.

Простіше говорячи, для сучасних військових засобів ураження не є проблемою зруйнувати польове, та хоч би й залізобетонне, укріплення. Але все ж досі залишається певною проблемою вчасно виявити його та влучити. Звичайно, залізобетонне укріплення не буде зайвим на оборонних позиціях, воно в будь якому разі краще за дерево - земляне, але не в якості елементу інженерної стратегічної смуги оборони, а в якості польового укріплення, яке війська будують самі в займаних ними смугах, виходячи з суто тактичних інтересів.

Є ще одна важлива особливість тилових смуг оборони. Вони повинні, хоч мінімально, постійно бути зайняті військами. Без військ, які їх займають - це всього лише безглузда сукупність канав (траншей), ям (окопів), сараїв (ДОТів, бункерів). Відступаючі з переднього краю війська далеко не завжди спроможні їх займати самостійно, і головне - вчасно. Противник, що прорвався, часто може першим їх зайняти, з усіма вихідними з цього наслідками. Чи є у нас достатня кількість військ, щоб постійно займати декілька смуг оборони, позицій? Своїми очами спостерігаючи реальний стан з щільністю військ на передньому краї оборони та наявністю резервів, глибоко в цьому сумніваюсь. Особисто частенько бачу в тилу пусті опорні пункти, споруджені ще з минулої осені аби як і де попало.

Польові оборонні укріплення військ державі і її бюджету практично нічого не коштують, тому що війська на передовій, та і в тиловій зоні фронту, з задоволенням й без примусу будують і удосконалюють їх самі. Тому що - це їх життя. Створення польових фортифікаційних укріплень і споруд тилових оборонних смуг - теж завдання військ. Тих, що знаходяться в резервах та спеціалізованих інженерно - саперних військових частин. Але аж ніяк не обласних державних адміністрацій, підрядних будівельних організацій, державного бюджету. І кожен військовий з освітою, до речі, це знає, або повинен знати.

Чому війська в багатьох випадках не займаються тим, чим повинні займатися постійно, вдень і вночі - укріпленням оборонних позицій? Будівельних матеріалів - дерева, ґрунту, залізобетонних плит, інших залізобетонних конструкцій, які збираються військами в прифронтовій зоні, і які для армії й держави практично нічого не коштують, достатньо. Робочі руки, при цьому мотивовані на безоплатну роботу, є також. Проблема - в відсутності в військах інженерної техніки. В сучасних умовах солдатською малою саперною лопаткою багато не накопаєш. Основний об'єм земляних і будівельних робіт - не солдатські окопи, а окопи для бойової техніки, котловани під бліндажі, залізобетонні перекриття бліндажів, саморобні ДОТи з залізобетонних конструкцій. Відповідно, потрібні екскаватори, автокрани, траншейні, котловинні машини. Краще - всюдихідні, військового зразку. Але їх немає, при чому ніяких. І це по закінченні цілого року війни.

Ситуацію покажу на прикладі військової частини В2231, в якій проходжу військову службу. В момент формування, в квітні 2014 року, за штатом військова частина мала мати 2 землерийні машини або екскаватори, проте не отримала жодного. В подальшому, після переформування, за штатом залишився один екскаватор, але в натурі він так і не з'явився. Майже рік військова частина воює без штатної інженерної техніки. Така ж або схожа ситуація в усіх сусідніх військових частинах, які мені приходилося зустрічати. Всього по рідному сектору "Б" катається 2-3 справних військових екскаватори та 1-2 автокрани. Можу помилятися в цифрах, але ненабагато. Всього за рік вдавалося вирвати в інтересах батальйону військову інженерну техніку максимум на 8 - 10 робочих днів в загальному підсумку. При цьому позиції батальйон змінював разів п'ять. Звичайно, старалися виходити з положення, шукали та залучали в той чи інший спосіб цивільну техніку з найближчих населених пунктів, якої, до речі, практично не залишилося. Але це все - імпровізація. Ситуація з інженерною технікою в військах кричуща. Та цей крик чомусь ніхто не чує. Тільки вміють диванні стратеги звинувачувати війська - "а чому не побудували укріплену оборону навколо Дебальцевого?" Та саме тому й не побудували. І ще в багатьох місцях не побудували, або побудували менше, ніж могли-б.

Грубо говорячи, на фронті воює 100 батальйонів, 15 бригад. Для того, щоб їх повністю забезпечити необхідною інженерною технікою, достатньо 150 екскаваторів і 50 автокранів. Виділених на будівництво "потьомкінської" смуги оборони 850 мільйонів гривень з лишком вистачить, щоб закупити всю цю інженерну техніку новою, з "салону". А ще ж ви можете попросити цю техніку, навіть б/у, у наших союзників. І це буде аж ніяк не летальна зброя, а просто цивільна будівельна техніка. Комар носа не підточить. А користі буде на порядок більше. Бо з цією технікою війська самі, без примусу, зариються в землю так, що виколупати їх противнику буде дуже проблематично. І більше того, вони будуть зберігати спроможність швидко обладнувати польову оборону стільки, стільки ця техніка буде знаходитися в строю, і там, де це буде потрібно військам. А безглузде закопування таких дефіцитних зараз бюджетних коштів - акція одноразова, і вже побудовані споруди на нове місце пересунути не вдасться ніколи.

Я вибачаюсь за невеличку лекцію з військової справи, але без цієї інформації вам важко було б обґрунтовано відмінити рішення про сплановане марнотратство 850 мільйонів бюджетних гривень. У вас є зайві 850 мільйонів гривень? Вам нікуди більше їх витратити? Зверніть тоді увагу на розвідку, її технічне оснащення. Там повний провал. Ці самі гроші, вкладені в інженерну техніку, технічні засоби розвідки, принесуть незмірно більшу користь нашій армії, ніж грандіозні земляні й будівельні роботи сумнівного військового значення. Та і шанси на розпил з'являються… Навіщо ви породжуєте ще один привід для підозр в корупції на найвищому рівні? У нашої армії поки що стільки проблем, стільки провалів, куди ці кошти з набагато більшою ефективністю можемо вкласти. Такі витрати були б навіть не обґрунтованими, а просто зрозумілими, коли б держава і її уряд вже забезпечили свою армію всім необхідним. І в ході пошуку, чим би ще допомогти їй, маючи резерви ресурсів, почали б таке будівництво. Ну тоді вже добре, будуйте… А так, поки що, коли вже ці кошти ви спромоглися акумулювати, витратьте їх, будь ласка, на більш притомні цілі.

І, користуючись нагодою, дякую вам за деяку увагу, приділену проблемам, піднятими мною у першому зверненні. Так, доходять до фронтових частин слухи, що в вищих штабах почали трохи скребти по сусіках, намагаючись знайти в себе кадрових офіцерів на укомплектування фронтових частин. Але, очікувано, бажаючих так мало… І професійний баласт так і продовжує зберігати неприпустимо високу концентрацію в високих штабах. В військовому статуті, кажуть, з'явилися нові додаткові повноваження для командирів в питаннях підтримання військової дисципліни. От тільки які повноваження - поки що нам невідомо. Статути ці до фронту просто підвезти нікому) Та і військові прокурори з функціонерами ВСП так і не ринулись поки що масово на фронт, допомагати командирам в питаннях підтримання військової дисципліни. Розуміємо - в тилу теж роботи достатньо) Почало з'являтись на передовій високе армійське начальство. Вперше за рік на одній з наших позицій побував керівник сектору, прибував функціонер з штабу АТО… Можливо, тому що тримається режим припинення вогню, стріляють набагато менше?).

Уряд теж готовий мотивувати фінансово бійців на передовій, виплачуючи кошти за участь в бойових діях, за успішне виконання бойових завдань, за знищену бойову техніку. Тільки ось Уряд в своїй Постанові, Міністерство оборони в своєму Керівництві, АТЦ в своєму Роз'ясненні виписали все так, що ці кошти фронтовикам отримати фактично не можливо. Ви вже якщо вирішили мотивувати, то шукайте реальні і прості механізми, а також тих, кого необхідно мотивувати. А не шукайте можливості зекономити і не дати. Фронтовики самі нічого у вас випрошувати не будуть. Якщо вже на те пішло - то хай подавляться цими грошима. В кінці кінців ми воюємо не за гроші. Прошу прощення за грубість, але на фронті звички вибирати слова і гнути спину атрофувалися мабуть безповоротно.

У намаганні навести на фронті структурно-управлінський порядок ви чомусь розпочали з формувань ДУК "Правого сектору". Чому з них? Вони ж, наскільки я розумію, ні їсти, ні грошей у вас не просять. Розпочніть з того, що головне й на поверхні - з об'єднання під єдиною структурою Збройних сил України бойових частин і підрозділів Національної гвардії й міліції. Залиште Міністерству внутрішніх справ їх внутрішні справи. Ведення військових дій не їх завдання. Чи може, шкода скорочувати генеральські посади в їх управлінських та забезпечуючих структурах? А коли вже буде на фронті єдина і струнка структура управління та забезпечення, тоді й для формувань ДУК стане очевидною недоцільність та шкідливість для спільної мети їх перебування у відокремленому статусі.

А головне, не взято до уваги основоположну рекомендацію - неможливо доручати системі реформувати саму себе і очікувати від цього якихось значних результатів. Для суттєвого реформування системи потрібне зовнішнє по відношенню до неї керування. Але знову все віддано на відкуп нашому Міністерству оборони і Генеральному штабу. Те й отримаєте… Чого тільки варте утворення резерву першої черги з демобілізованих фронтовиків у виконанні Генерального штабу. Маячня сивої кобили.

І останнє. Буквально на днях я буду звільнений в запас по демобілізації. Й автоматично втрачу сильну позицію фронтовика і очевидця багатьох подій та процесів на цій війні. Скоро мої опоненти отримають можливість стверджувати про мою некомпетентність та не володіння питанням, зовсім скоро. І вам, якщо мої звернення все таки доходять до вас, стане спокійніше. Проте проблеми залишаться. І я щиро сподіваюсь, що знайдуться й інші люди, спроможні з сильних позицій їх адекватно сформулювати та винести на суспільний розсуд.

З повагою,

полковник Віктор Покуса