Розпад системи: ЗНО стає токсичним для української освіти – Ігор Лікарчук

Вчорашню новину про скасування державної підсумкової атестації (ДПА) більшість вчителів та різних методистів й чиновників з освіти сприйняли негативно. Пишуть, що зробили це запізно, що були марно витрачені державні кошти на реєстрацію випускників, друк зошитів та інші організаційні моменти.

Але ЗНО (зовнішнє незалежне оцінювання якості знань) для випускників, які хочуть поступити у вищі навчальні заклади, проводити будуть.

В Україні ЗНО запровадили у 2007-2008 році, чим унеможливили вступати до вишів за хабарі та по-блату, як це було раніше.

Ігор Лікарчук. Фото з Фейсбука Ігоря Лікарчука

Але тоді ніхто й уявити не міг, що через 10 років у багатьох школах підготовка до ЗНО стане основною у так званому освітньому процесі, а систематичне виконання навчальних програм, засвоєння знань, формування навичок і компетентенцій будуть вторинними, пише Ігор Лікарчук, перший директор Українського центру оцінювання якості освіти у 2006-2011 та 2014-2015 роках, на своїй сторінці у Фейсбук.

Зараз в школах теми, «які будуть на ЗНО», вивчають, а інші – ні, уроки із предметів, які «виносяться на ЗНО» учні відвідують, а інші предмети стають ізгоями.

Чимало вчителів у реальний навчальний час займаються натаскуванням до складання ЗНО, а керівники шкіл закриватимуть на це очі...

Лікарчук пише, що не уявляв, щоб результати ЗНО були в основі рейтингів шкіл, за якими будуть визначатися «кращі» та «гірші» заклади, а органи управління освітою знущатимуться з учителів та керівників за «низькі» результати ЗНО, хоч за даними соціологів 75 відсотків учасників ЗНО готуються до нього з репетиторами...

Якщо відверто, то в ті далекі роки були серйозні занепокоєння з приводу можливих негативних наслідків запровадження ЗНО. Саме тому ми робили так, щоб ЗНО та загальноосвітня школа перетиналися лише в змісті програм зовнішнього оцінювання, пише Лікарчук.

У ті роки школа могла і не знати, зареєструвався учень для проходження ЗНО чи не зареєструвався; учасники оцінювання свої результати дізнавалися у конфіденційному режимі та мали повне право не повідомляти про них школу та вчителів; ніякого впливу результати ЗНО на оцінки в атестаті не мали...

Та й рейтинги за результатами ЗНО ніхто не будував. Тобто, «гарні» чи «погані» результати учасника оцінювання аж ніяк не впливали на оцінку роботи школи та вчителів.

Ігор Лікарчук зауважує, що поєднання ДПА і ЗНО, інсталяція технологій ЗНО в освітній процес, рейтингоманія на основі результатів оцінювання зумовили негативні явища в шкільній освіті. І ці руйнівні процеси продовжуються. Особливо, в умовах дистанційного навчання.

По-перше, ЗНО повинно бути відокремлене від школи. 

По-друге, категорична заборона оцінювання роботи закладів загальної середньої освіти у формі будь-яких рейтингів за результатами ЗНО. Якщо рейтинги потрібні, то має бути розроблена нова система формування таких рейтингів, але поза результатами ЗНО. В Україні є щонайменше дві (!!!!) потужні державні інституції, котрі можуть це зробити. Йдеться про Державну службу забезпечення якості освіти та Інститут освітньої аналітики. 

По-третє, технологія проведення ЗНО, як і зміст оцінювання, потребують негайних змін. Особливо важливо це для того, щоб навчання у старшій школі не стало лише підготовкою до ЗНО... Як воно є зараз.

Ігор Лікарчук побачив у ФБ оголошення, що від імені Університету менеджменту освіти збираються видавати сертифікати про підвищення кваліфікації вчителям-філологам, які «готують до складання ЗНО». Не тим вчителям, які навчають учнів, а тим, які готують до складання ЗНО, зауважує він із сумом.

Раніше ми писали, що 80% вчителів не пройшли б тести ЗНО.