Землі України на мапах XVI-XVIII століть

Україна на «Карті Радзивіла»

Робота команди князя Миколая Криштофа Радзивіла завершилася виданням у 1613 р. надзвичайно детальної карти Литви, відомої як «Карта Радзивіла» з окремим додатком, – картою течії Дніпра від Черкас до Чорного моря. Для історії картографування українських земель зазначений твір науковців пізнього Відродження має фундаментальне значення. Крім детального й географічно правильного позначення українських земель, сотень сіл, міст, поселень, річок і доріг, карта Литви Радзивіла є першим картографічним джерелом, яке зафіксувало назву «Україна», позначене в центральному Подніпров’ї між Ржищевом та Каневом. До цього, згідно з давньою традицією, землі центральної та західної України іменувалися на європейських картах виключно як Русь (Russia), Волинь, Поділля.

Інші, нібито більш ранні джерела походження імені «Україна» на європейських картах, на які іноді можна знайти посилання, викликають дуже серйозні сумніви і, швидше за все, є недостовірними.

(З останнім твердженням згідно нових данних можна сперечатись* )

*прим. Світ Зелений

Мапи та політика

За всіх часів картографування було інструментом маніпуляцій та спроб політичного впливу

Нікола (Ніколя) Сансон  (*1600—†1667) — французький історик і картограф.

У цьому ракурсі історія картографування українських земель не є винятком. Багато хто з сусідів наполегливо намагався долучити ті чи інші наші землі до складу своєї держави та закріпити це у такому офіційному джерелі як карта. Адже тільки сертифіковані монархами картографи мали право на видання карт. Відповідно, їхнє політичне наповнення так чи інакше повинно було відповідати монаршій волі. Погана вивченість наших територій європейцями спричинена передусім постійним шматуванням наших земель упродовж XV-XVIII ст. Польщею, Литвою, Московією, татарами на тлі постійного відвойовування все ширших позицій запорізькими козаками у XVI- XVII ст. Все це створювало певний хаос у свідомості європейських географів під час позначення величезного простору між Карпатами та Московією. Незважаючи на ці об’єктивні обставини, ми сьогодні повинні бути вдячні плеяді європейських науковців, картографів, географів та граверів, які за допомогою  команди Радзивіла, свідчень Боплана та власних досліджень змогли, починаючи з середини XVII ст., досить чітко розібратися у географічній і політичній складових земель, що становлять територію сучасної України. У результаті, попри весь неспокій часів становлення козацтва, формування козацької держави, боротьби України за політичну незалежність від Польщі, татар і Московії у XVII ст., і аж до занепаду українського державотворення наприкінці XVIII ст., маємо чималий доробок геополітичних свідчень місця України на географічній та політичній карті Європи XVI-XVIII ст. Поряд із Ґійомом де Бопланом неоціненний внесок у формування картографічної спадщини України-Русі серед інших зробили

• француз Ніколя Сансон,
• голландці Фредерік де Вітт і родина Блау,
• англієць Мозес Пітт,
• німці Йоган Гоманн та Матеус Зойтер.

Вони та інші закарбували ім’я України у сотнях історичних документів, стверджуючи наскрізну роль і місце України у загальноєвропейській історії.