Які фільми потрібно зняти Україні в ідеологічній війні з Мордором

Зараз на Росії щосили розкручують фільм Т-34, знятий за мотивами геройських боїв російської вати в World of Tanks і давньо-совкового фільму "Жайворонок". Хто "Жайворонка" не дивився - ті, відразу кажу, нічого не втратили. Це була напрочуд нудна, навіть за радянськими мірками, жуйка.

Сучасний "World of жайворонок" знятий жвавіше, розрахований на збудження колінно-патріотичних рефлексів росіян, що впали в ідіотизм, і, треба визнати, в цій ролі буде працювати. Тобто як пропагандистський виріб, розрахований на деградовану російську аудиторію, яка втратила людську подобу, фільм в цілому відповідає поставленим завданням: патріотично мотивувати російських ідіотів.

Звичайно, від одиничного акту перегляду мотивація буде відносно слабкою, але, як відомо, вода камінь точить - по крапельці, потрішки і ось дивись, черговий "доброволець" вже їде на Донбас вбивати українців. А це означає, що зворотний процес - антипатріотична демотивація російських ідіотів - одне з важливих завдань, що стоять перед нами.

Очевидно, підходити до цього слід творчо, вишукуючи болючі місця для нанесення ефективних точкових ударів. Дорогущий фільм зі спецефектами, говорите? Значить, треба торпедувати його максимально дешевим способом, змусивши ідіотів відчути себе ще більшими ідіотами, ніж вони є, і викликавши сміх у людей зі здоровим глуздом.

Як це зробити? Оскільки мова йде про любителів гри в танчики, я б рекомендував ремейк "за мотивами" "Т-34" під назвою "Panzer T-V".

Сюжет вимальовується приблизно такий. Сибір. Табір німецьких військовополонених поруч із танковим полігоном. Начальник табору і начальник полігону, два абсолютно деградованих виродка, які втратили всі ознаки людського, тихо спиваються від нудьги, винаходячи дикі і криваві розваги, від яких глядачі повинні почати блювати прямо в залі. Можлива, як данина російським культурним традиціям, і гомоеротична лінія в їх відносинах. Упирям нудно, дуже нудно, їм уже все приїлося.

І тут в клуб привозять новий фільм - той самий "Т-34" - фрагменти якого увійдуть в "Panzer T-V". Така хронологічна накладка цілком дозволена в художньому творі. Тим більше, що вона цілком перегукується з кадрами самого Т-34, судячи з яких у німців під час Другої Світової війни вже були РК-монітори.

Фільм упирів вражає. Вони спалахують ідеєю і теж не проти пограти в танчики. А тут як раз на полігон приходить ешелон з битою німецькою технікою для використання в якості мішеней. І раптом - о диво, серед повного мотлоху в ешелоні попадається майже ціла "Пантера". Дізнавшись про це два нудьгуючих виродка вирішують влаштувати розвагу.

З німецьких полонених - колишніх танкістів - підбирається екіпаж для розстрілу в ході танкового біатлону. Плата за життя - пристойна їжа на час підготовки та звільнення від загальних робіт - до самої смерті; за відмову - смерть під тортурами, в дусі розваг, вже показаних глядачам. Але для початку смертники повинні поставити свою Пантеру на хід, підбираючи цілі вузли з інших розбитих машин. Конвой - природно, класичний, "вологодський" - спиті в десяти поколіннях потворні виродки, в техніці нічого не розуміє, та й бігти німцям нікуди, так що охороняють їх досить формально.

В результаті, обшукуючи биті машини, по снаряду, по десятку патронів наші герої нишком комплектують Пантеру боєкомплектом, упорядковують гармату і кулемети - і, само собою, ставлять танк на хід, а заодно лагодять рацію, отримуючи можливість слухати переговори радянських танко-біатлоністов. Словом, арійські хлопці вирішують померти красиво.

І ось, день настав. П'ять бурятських - неодмінно бурятських, оскільки нездатність російських виродків керувати танком повинна бути ясно показана на прикладі вологодського конвою, екіпажів на Т-34-85 - збираються зацькувати самотню "Пантеру". Начальник полігону, схожий на Кобзона, ставить їм бойове завдання, перепитує, чи буряти вони, та ідіотично радіє з цього приводу.

Але жертва несподівано перетворюється в мисливця.

Ця частина фільму має бути зроблена зі смаком, з максимумом подробиць і крупних планів: палаючі Т-34 і палаючі в них буряти, паніка на КП, що перекидається на табір, п'ять палаючих танків і невразлива Пантера спочатку громить полігон, а потім зламує огорожу табору і розстрілює з кулеметів конвой разом з педерастом - начальником табору.

Зрозуміло, хепі-енду тут нема. Хлопці гинуть, але гинуть, як герої древніх саг, прямуючи, підхоплені валькіріями, прямо у Валгаллу - чи то в своїй уяві, то чи й справді - тут в сюжеті доречна деяка двозначність.

Такий фільм, знятий в жанрі чорної комедії, з використанням сцен з гри World of Tanks і фільму "Т-34", що явно його пародіює, можна було б зняти зовсім недорого. Складні батальні сцени замінювати комп'ютерною графікою з World of Tanks - і це цілком прийнятно в комедійній пародії при нинішньому рівні такої графіки.

А потім викласти його на торенти і на ютуб - і милуватися на ватне виття. Росіяни обов'язково будуть його дивитися - просто з цікавості. У цьому можна не сумніватися. Ну а решта глядачів, з нормальних країн, - дивилися б його як чорну комедію.

Якби такий фільм зняти хоча б з мінімальним акторським складом, він став би справжнісіньким психологічним айкідо. Ну чому б справді такі фільми не знімати, хай і малим бюджетом, торпедуючи російський агітпроп з його витратними постановками? Ворога треба розкладати! В тому числі і в першу чергу - морально!

Справа, звичайно, не в одній тільки цій російській стрічці (до речі, на рідкість бездарній, дійсно розрахованій на дебілів, в яких перетворено населення Росії). Можна навести й інші приклади.

"Був би я кінопродюсером, - написав у своєму ФБ політолог Артем Філіпенко, - я б, наприклад, зняв фільм про битву на річці Орловій 25 березня 1747 року. Не знали про таку?"

"Битва при Літтл-Біг-Хорн , коли індіанці сіу перебили 266 "блідолицих"солдат на чолі з генералом Кастером, написано чимало та й знято досить - від пафосного "Вони померли в чоботах" до "Маленька велика людина", - пише далі Філіпенко. - А ось про битву на Орловій, в ході якої чукчі розбили російський загін на чолі з майором Павлуцьким, відомо набагато менше. Але ж подія була знаменна. Росіяни були змушені тимчасово відступити і спалити Анадирський острог".

Що ж, підкорення Сибіру дає масу сюжетів про звірства російських колонізаторів, перед якими розповіді про бідних американських індіанців просто бліднуть. І жанр Істерн - схожий на вестерн, але на російському історичному матеріалі, який показує росіян як збіговисько відморозків - якими вони і були - теж був би прекрасним і очікуваним ходом.

"Я думаю, - резюмує Філіпенко, - що росіян взагалі складно назвати нацією. Швидше, це історично сформоване співтовариство катів, садистів, алкашні і некрофілів з досить примітивним архетипом свідомості. Хоча навіть про свідомість тут складно говорити, швидше за інстинкти. Ну, наприклад, неприйняття цивілізації як такої. Коли-небудь, коли у них заберуть ядерну палицю, а різні раніше підкорені народи розбіжаться по своїх національних квартирах, для представників цієї спільноти буду створені резервації, де їх будуть показувати за гроші відвідувачам. І відвідувачі за скромну ціну - пару пляшок горілки, зможуть подивитися, наприклад, російське весілля з бійкою, або смертельний для культурної людини номер - випивання двох літрів горілки без закуски і на халяву, або прослухати хоровий спів аборигенів, типу "вставай страна огромная ...". Це буде дуже повчальне видовище. І як бонус аборигенам буде надано право безмитної вигонки гідролізного спирту. До речі, теж прекрасний сюжет для фільму".

Хто може заперечити? Прекрасний сюжет! Навколо нас взагалі море прекрасних сюжетів. Треба тільки реалізовувати їх... І ось тут ми впираємося в стіну. Справа в загальному підході, точніше, в тотальному - і у фатальній для нас відсутності, через що ми ведемо ідеологічну війну з Росією дуже мляво. Ми не втручаємося на територію ворога, не розбиваємо і не висміюємо його ідеологічні розробки, не проводимо ідеологічних рейдів по його вразливим тилах.

Тим часом, це якраз та область, в якій, діючи точковими ударами, можна було б при мінімальних витратах завдавати Росії максимального збитку, зводячи нанівець ефект від багатомільярдних пропагандистських вкладень.

Може, справа в тому, що ми ще не усвідомили, що глуха оборона безперспективна? Ми ще не зрозуміли, що неодмінно маємо йти в наступ, в тому числі і в ідеологічній війні? Що ми повинні бути агресивні і задерикуваті, лізти в бійку першими при першій-ліпшій можливості?

 На жаль, це так. Ми все ще не зрозуміли, що нам не потрібен мир з Росією - ні військовий, ні ідейний, ні будь-який ще. Ні мир, ні перемир'я, ні "кордон на замку" і за високою стіною - ніщо з цього списку нас не влаштує.

Нам підійде тільки один варіант майбутнього - зникнення Росії з політичної карти, її дроблення і повна ідейна смерть, так, щоб саме слово "Росія" на колишній російській території стало лайкою. Інших варіантів тут просто нема - ніяке співіснування з Росією для України неможливе.

Якщо ми не знищимо Росію - самі чи використовуючи і направляючи в потрібне нам русло хід світових подій, то вона знищить нас, третього не дано.

 Можливостей для осміювання і пародіювання російської історії і сучасності є безліч. Вразливих місць в російській ідеології - незліченна кількість. Нема тільки одного - нема розуміння необхідності такої роботи на державному рівні. Як наслідок, нема й програми по створенню мозкових центрів, які планували б і проводили такі операції. Можна назвати їх інформаційно-когнітивним спецназом.

Причому в Росії таку роботу проти нас якраз ведуть, і дуже інтенсивно. І центри такі там є - і працюють в три зміни, видаючи на гора ідеологічну отруту для розкладання нашого суспільства. Не тільки, до речі, нашого, а й західного теж. Але на Заході вважають, що зможуть вирішити проблему асиметричним способом. А що ж до нас, то отримання Україною Томосу і видавлювання з неї УПЦ МП різко підстібне активність такої роботи проти нас і поліпшить її фінансування.

Ми ж фактично не діємо. Якщо ідеологічна робота з власним населенням ще сяк-так нами ведеться, то операції по ідеологічному та інформаційному розкладанню противника відсутні як такі. Причому, за відсутності української пропаганди, націленої саме на росіян, виникає порожня ніша, яку тут же заповнюють російські пропагандисти, транслюючи всередину Росії українську пропаганду, призначену для внутрішнього використання. Яка в результаті фактично доповнює путінську, і в унісон з нею консолідує українське суспільство навколо кремлівської влади.

Це цілком зрозуміло: якщо людині, навіть спочатку налаштованій до України нейтрально або з обережним інтересом, постійно повідомляти, що для українців вона ворог, окупант, агресор, то вона, врешті-решт, утвердиться в думці, що "Росія" - він і Путін - дійсно повинні намертво тримати оборону від ворогів, що їх оточили. Але нам потрібно не це! Нам потрібно ламати російську оборону, роз'єднувати і послаблювати російське суспільство.

Дискурс пропаганди, спрямований на кожного окремого росіянина, повинен звучати як "Путінська Росія - це не ти". Це не твоя країна, вона ворожа тобі, путінська банда поневолила і пограбувала народи Росії, і, перш за все, російський народ, а зараз підсовує росіянам ідеологічні обманки, втягнувши їх у війну з Україною. Не вірте цьому обману, він фальшивий і смішний! "

Зрозуміло, це навіть не напівправда. Путін - породження всього російського народу, його згусток, і самий, мабуть, народний правитель за всю російську історію. Син вахтера і прибиральниці - куди вже народніше?

Але правда тут взагалі ні при чому. Перед нами стоїть утилітарне завдання: роз'єднати і розламати російське суспільство, внести в нього максимально можливий розбрат, змусити росіян сміятися над ідеологічними штампами, що спускаються їм зверху, які, і це вже правда, - дійсно смішні й ідіотські.

Що ж стосується кожного окремого росіянина, то наша пропаганда, націлена на Росію, повинна давати йому можливість красиво відійти в сторону, зарахувавши себе до жертв російського режиму, до того ж, у багатьох поколіннях.

І тільки давши росіянам моральну можливість дистанціюватися від російської держави і російської офіційної історії, давши їм можливість відчути себе частиною іншої спільності, якій російська держава ворожа, як сьогодні, так і в історичній ретроспективі, запропонувавши їм історію, ідеологію та самоідентифікацію інших спільнот, до яких вони можуть вільно приєднатися, почавши ідентифікувати себе вже з ними - спільнот не просто альтернативних, але активно ворожих до офіційної російської.

Тільки тоді можна розвивати тезу про те, що "Росія - це Мордор", запрошуючи кожного росіянина, який вже усвідомив і побачив, що він не є частиною Росії, а є її безправним бранцем, в свої союзники і у вороги Мордора.

А може, це все дурощі, непотрібні ігри? Може, Росію можна перемогти, не розгромивши її перед цим ідеологічно, не разбивши в дрібні осколки російське суспільство, не створивши в ньому групи протистояння "генеральнїй лінії" Кремля? На жаль, ні. Як показує історичний досвід, це неможливо. Всі завойовники Росії, які зазнали поразки у війні з нею, - і Наполеон, і Гітлер - робили саме цю помилку, а коли усвідомлювали і намагалисяя виправити ситуацію, було вже пізно.

Це ж показують і успішні приклади нищення Росії - крах Російської Імперії і СРСР були б неможливі без їхнього попереднього ідеологічного розгрому. І навіть побіжний аналіз подій приведе нас до того, що нічого випадкового в цих розгромах не було. Вони стали результатом великої роботи, проведеної зацікавленими сторонами.

Але зараз історична обстановка така, що нам не доводиться розраховувати на те, що цю роботу виконає хтось інший, крім нас. Сьогодні в розгромі і розчленуванні Росії по-справжньому крім України ніхто в світі не зацікавлений. Великим гравцям потрібно зовсім не це.

Захід хоче знизити градус російської агресивності, поступово імплементуючи в своє суспільство помірних представників російської еліти і знищуючи її деструктивну частину. Причому, на Заході склалася враження, що цей процес йде, хоча і повільно. Чисто формально досягнення є: абсолютна більшість російських верхів і 100% членів їх сімей вже мають на Заході нерухомість, рахунки, і другі-треті західні громадянства, крім російського.

Захід не влаштовує тільки російська мафія, що виникла від злиття КДБ і міжнародної організованої злочинності і тісно зрощена сьогодні з російською державою, оскільки така мафія, за самою своєю природою, деструктивна. Ось її Захід і намагається дотиснути, вважаючи, що цей гнійник можна вичистити, зберігши іншу Россію. На виході Захід розраховує отримати Росію-лайт, позбавлену нинішнього месіанства світового масштабу, що прикриває бажання захистити, зберегти і утримати за собою нішу міжнародної злочинності, яку контролює Кремль, загнану в прийнятні юридичні рамки і яка вже не загрожує спалити весь світ ядерним ударом.

Китай теж не хоче обвалення Росії. Пекін успішно співпрацює з Москвою, скуповуючи і освоюючи Росію по шматках, повільно і неспішно - в китайській мові є для цього навіть спеціальна ідіома, одне слово, що переводиться як "поглинати повільно як гусінь шовкопряда поїдає тутовий лист".

Словом, і Захід, і Китай розраховують сьогодні на мирний сценарій приборкання Росії. Ідея ця, на жаль, відірвана від реальності і базується на поганому знанні російського людського матеріалу. Але навіть якщо її якимось дивом і вдалося б реалізувати, чи була б така, упокорена в своїх світових амбіції і трохи стиснута зі Сходу Росія прийнятним сусідом для України?

Навряд. Навпаки, така Росія була б для нас ще небезпечніше, оскільки вже весь, без залишку, надлишок агресії, що генерується всередині її невиліковно хворого і збиткового суспільства, виливався б на Україну.

Незалежна Україна завжди буде природним ворогом Москви, для чого є безліч історичних і соціокультурних причин. Ми необхідні Москві як топка для перепалювання потенційно агресивного елемента, надмірно збудженого патріотичною пропагандою, і клапан для скидання накопиченої в ній ненависті і негативної енергії. Це означає, що Росія буде воювати з нами завжди, до тих пір, поки ми залишаємося Україною, оскільки, якщо вона припинить це робити, невдоволення низів просто підірве її зсередини.

З цього факту випливають дві речі. Незалежно від сценарію розвитку подій навколо Росії - мирного, про який мріють на Заході і в Китаї, або такого, що перетікає в Третю Світову війну, що ближче до реальності, мир для України все одно не проглядається до тих пір, поки Росія не припинить своє існування. Захід і Китай, розраховуючи вирішити проблему відносно м'якими методами, не будуть сьогодні вкладатися в розвал Росії. Для нас же розпад Росії - питання виживання, але допомоги нам чекати сьогодні нізвідки.

Чи означає це, що ми повинні здатися і безсило скласти руки? Чи не краще почати власну війну? Ідеологія - це якраз та область, в якій воюють не числом, а вмінням і точністю влучень. Торпедою сміху можна топити навіть дуже великі і дорогі ідеологічні лінкори.

Переклад з російської – НО

Гурт Kozak System – МАНІФЕСТ

Пояснення до відео: Гопники, тобто пацани – об’єднуюча культура новосформованого етносу «росіяни»: дослідження (+аудіо)