Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 154
  • Переглядів: 163

Як велика війна змінила українців. У національних наративах України відбулися історичні зміни, – дослідження

Категорія:

До 2013 року в українському суспільстві конкурували одразу п’ять поглядів на майбутнє. Це – досить нетипова ситуація для держави. Після початку великого вторгнення РФ в Україну проросійські наративи зникли з порядку денного, а національна ідея для багатьох стала чіткішою. Проте експерти зазначають проблеми, які виникатимуть на новому шляху.

В історії кожної держави є спогади про «золоті часи», коли, здавалося, усе було краще. В уяві деяких українців «золотою добою» був СРСР, образ якого проросійська пропаганда використовувала (і досі використовує).

Громадське об’єднання CAT-UA (Communication Analysis Team – Ukraine) називає такий світогляд одним із п’яти наративів, які панували в Україні, але зараз змінилися, пише Дмитро Долматов у своїй статті на RFI.

"У багатьох країн принаймні два національні наративи. У нас їх було п’ять. І, власне, із цим потрібно було щось робити. Ми обрали п’ятдесят людей для участі в глибинних інтерв’ю: лідерів думок, керівників ГО, митців, викладачів, науковців, чиновників, депутатів, бізнесменів, військових та журналістів. Намагалися знайти найбільш полярних за світоглядом людей. Ми розуміли, що найактивніші у нас зараз люди у суспільстві – це 35-54 роки, але все одно старалися обирати і старших, і молодших", – пояснює Артем Захарченко, голова CAT-UA.

Окрім наративу «раніше було краще», дослідники виділили ще чотири. Наратив «подвійної ідентичності», що базується на протиставлені української та російської етнічних груп, де остання вважається «вищою».

Наратив про боротьбу за українську етнічну ідентичність, яка вважається віктимною – є постійною жертвою.

Наратив усвідомлення національної ідентичності, що побудований на протиставленні не етносів, а саме держав, і на відсутності ворога всередині України.

І мультикультурний наратив, що спрямований як проти російських імперців, так і проти вітчизняних націоналістів.

"Звучить так: в Україні є потужний зовнішній ворог – це Росія, але є і внутрішній. Це – радикальні націоналісти, показні патріоти, які розділяють людей за походженням, мовою, регіонам проживання. І ці люди наразі шкодять державі, адже через них, наприклад, біженці зі східних областей зазнають хейту. Хоча вони теж є носіями цього демократичного духу свободу і мають шанс нагадати Європі, що ця свобода ще не втрачена, за неї варто боротись. Варто відзначити, що носії мультикультурного наративу визнають, війна рано чи пізно завершиться, і з Росією доведеться якось миритися. А оскільки світ не скасовує російську культуру, то і нам не доведеться це повністю робити", – пояснює аналітик CAT-UA Олексій Рогальов.

Він зазначає, що цей наратив, згідно з дослідженнями, дожив і до 2024 року, щоправда, зараз звучить трохи інакше.

Зміни у свідомості

Після вторгнення РФ з п’яти наративів в українському суспільстві панівними є три. Насамперед це – боротьба української культури проти російської. Йдеться і про носіїв російської культури як джерела проблем і жертв імперської політики. Зокрема, увага акцентується на викривленій, віктимній перспективі, де не досягнення, а історичні трагедії мають вигляд вагоміший.

Носії цього наративу менше звертають увагу на період незалежності, фокусуючись переважно на ХХ столітті. Вони слабко зацікавлені псевдопатріотизмом і водночас наголошують, що інтереси індивідуальні підпорядковані інтересам нації, а також нарікають на внутрішній розбрат. Опозицією такому світогляду є мультикультурний наратив. Його прихильники підкреслюють проблеми «націоналістичної» позиції, проте не засуджують «байдужих громадян».

«Українськість» визначається як належність до історичної спільноти із плюралізмом поглядів. Носії цього наративу розглядають можливе майбутнє співіснування з Росією, сприймаючи рух до ЄС як місіонерську мету, яка дає Україні новий досвід.

Третє ж бачення майбутнього автори дослідження називають «наратив громадянського єднання». Згідно з ним, треба забути про внутрішні суперечки і зосередитись на зовнішньому ворогові — Росії. Його носії засуджують військових зрадників та байдужих громадян, які не відчувають духу епохи. Вони вважають, що глобальний Захід неспроможний протистояти РФ, і водночас критикують тих, хто мріє про «власний шлях» для України. Ставлення до російської мови та культури не настільки критичне, як у першому наративі «боротьби», якщо громадяни захищають державу і розуміють важливість просування української мови.

Це три базові моделі, які, на думку аналітиків, зараз циркулюють у суспільстві. Відверто проросійські або сповнені ностальгією за СРСР наративи після початку великої війни, вочевидь, випали з дискурсу. Принаймні публічно про це не говорять. Такі меседжі потрапляють в інформаційне поле українців, які перебувають за кордоном — насамперед за допомогою російської пропаганди.

Окрім цього, українці потроху відходять від постійного образу жертви, досліджуючи знайому історію під іншим кутом.

«Ми віддаляємось від наративу "віктимності", нам цікаво шукати точки сили. Наприклад, наратив про Голодомор розповідає, як мільйони українців були вбиті Москвою руками її ставлеників. Але, досліджуючи тему, розумієш, що були тисячі виступів, зокрема й озброєних, проти колективізації, вилучення продовольства та «чорних дошок». І нам цікава ця боротьба. По-перше, це маловідомо. По-друге, є гостра конотація із сучасністю», — розповідає Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті.
Що робити далі з цими результатами?

Попри зміни в національній свідомості, три окремі наративи — це все одно багато для сталого розвитку держави. В Інституті національної пам’яті нагадують, що в країні нема жодної інстанції, яка мала б повноваження формувати єдиний наратив. Тож, у цій ситуації бачать два шляхи.

Перший — ліберальний та складний до виконання. За допомогою сучасних цифрових технологій провести демократичні опитування і сформувати єдине бачення лише демократичним шляхом. Другий є простішим, але дуже ризикованим, — передати повноваження формувати світогляд українців єдиній установі.

«Це дуже небезпечний шлях. Це суперповноваження, які не притаманні демократичному суспільству. Це вбиває плюралізм. Це велика спокуса, що якийсь тип наративів із дослідження може стане основною ідеологією, що напряму заборонено Конституцією України», — пояснює Дробович.

Натомість він пропонує працювати з колективною пам’яттю, не вигадуючи нового, а висвітлюючи історичну правду. Наприклад, факти про терор сталінських часів або інші події, які можуть стати зрозумілим маркером для носія будь-якого із наративів. Це також має стимулювати критичне мислення.

Водночас експерти зауважують, що поляризація суспільства наразі відбувається не лише в Україні, а й у багатьох державах світу. Зокрема, у США, де образ «американською мрії» громадяни сприймають зовсім інакше, ніж у 90-х роках, проте це дає і надію на зміни.

«Ідентичність — це динамічна категорія, її можна вирощувати. Якщо, за дослідженнями, 2011 року десь 62% українців пишалися своїм громадянством, розуміючи свою ідентичність, то у 2020 — уже понад 86%. І вже за іншим соціологічним дослідженням, 94% українців пишаються своєю ідентичністю у 2022. Формувати національну ідеологію складно, і ми виходимо вже на інше поле. А формувати національний міф точно можна, і в нас є для цього інструменти», — каже Наталія Кривда, керівниця Українського культурного фонду.

На її думку, найбільший міфотворець — це мистецтво. Дослідження і відродження українських традицій, пошук національних митців стимулюватиме розвиток сучасної української культури, яка довгий час зазнавала впливу Москви. Але після повномасштабного вторгнення отримала новий подих.

За даними дослідників CAT-UA, українці вже не ідентифікують себе через порівняння з росіянами, а навпаки — акцентують на власних унікальних рисах. Українська ж мова та культура стали соціальною нормою, а російська часто розглядається як результат колонізації.

Майже ніхто не допускає думки, що українську державу не вдасться зберегти.

Наші інтереси: 

Формування адекватного світогляду шляхетних людей, просування проекту палінгенетичного переходу України на вищий рівень розвитку.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Ельфи – з кінофільму "Володар перстенів"

Шлях Лебедів, або Як увійти в ельфійський простір волі. Світотворча тріада: омолодження, інновації, удача

Для заснування нової цивілізації необхідне поєднання трьох обов’язкових компонентів – керованої молодості, інноваційності та удачі. Щоб стати ельфом (елбедем, лебедем), треба піднестися в ельфійський...

Останні записи