Щоб українці мали європейські зарплати та пенсії – потрібна європейська продуктивність праці, - люблять повторювати представники нашої незрівнянної владоньки. Ви, українці, мовляв, погано працюєте. І тільки ця обставина заважає нам, «найпрофесійнішій» владі, підвищувати соціальні стандарти…
Перед виборами, щоправда, ця мантра відсувається подалі. Адже сам президент заявляє про (нарешті!) початок «покращання життя». Але щойно знову виникатиме питання низьких доходів абсолютної більшості населення у порівнянні з усіма без винятку європейськими країнами, пояснення буде напоготові: українці погано працюють!
Нас давно за живе зачіпає дивна обставина. В Україні, Білорусі, Росії та усіх інших жебрацьких пострадянських країнах стан економіки чомусь прийнято оцінювати через валовий внутрішній продукт, інфляцію, продуктивність праці та інші показники, звичні для ідеологів політекономії соціалізму. Тим часом Нью-Йоркська біржа, наприклад, найбільше реагує на індекси ділової активності, споживчих настроїв (витрат домогосподарств), кількість придбаних громадянами США будинків, автомобілів, рівень безробіття тощо.
У них найважливіші показники економіки напряму пов’язані з кишенею пересічного громадянина країни. У нас – усе догори дригом. І це вже більше схоже не стільки на недоліки перехідного періоду, скільки на діагноз. Адже так званий перехідний період, котли на життя ще дивитися з точки зору Маркса-Енгельса, мав би піти у небуття разом із закінченням президентства Леоніда Кучми. Але ні – все продовжується і навіть поглиблюється під «мудрим керівництвом найпрофесійнішої у світі» політичної сили.
Їхня оцінка ситуації чимдалі більше віддаляється від реальності. Їхні «ремформи», складається таке враження, списані з сатиричних статей та карикатур радянського журналу «Крокодил», коли там ганьбили «загниваючий захід».
А може, колишні комсомольці так і стали нинішніми «капіталістами», читаючи радянську сатиру та думаючи, що варто лише «мінус» замінити на «плюс», і можна збудувати ринкову економіку?
Отож, повернемося до продуктивності праці як улюбленого показника для тих, хто вимушений таки пояснювати українцям їх нинішнє злиденне становище. Відверто кажучи, слухаючи провладних політиків, завжди не зовсім зрозуміло, яку саме продуктивність праці вони мають на увазі (є кілька видів цього показника). Але про це – трохи пізніше. Зараз же, знайшовши відповідні дані в одній з публікацій, ми також можемо наочно переконатися: Україна виглядає, м’яко кажучи, не найкраще.
Зам індексом продуктивності праці Україна посідає 72 місце серед 85 країн, оцінюваних МВФ. Кожен працюючий українець у передкризовому 2008-му році заробив для нації 16082 долари США. Приблизно на такому ж рівні знаходяться Вірменія та Азербайджан, а Ірак і Тайланд – відстають. Зате у Люксембургу кожен працівник створює 192931 дол., у Сінгапурі - 129129 дол., у Норвегії - 101919 дол. Українські фахівці сходяться на тому, що для вирішення соціальних проблем Україні необхідно збільшити продуктивність праці принаймні у 2,6 рази, щоби вийти приблизно на рівень Польщі, Туреччини чи Естонії.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Влада маніпулює термінами, щоб виправдати власну недієздатність
Світ:
produkt_20120323.jpg
Нас давно за живе зачіпає дивна обставина. В Україні, Білорусі, Росії та усіх інших жебрацьких пострадянських країнах стан економіки чомусь прийнято оцінювати через валовий внутрішній продукт, інфляцію, продуктивність праці та інші показники, звичні для ідеологів політекономії соціалізму. Тим часом Нью-Йоркська біржа, наприклад, найбільше реагує на індекси ділової активності, споживчих настроїв (витрат домогосподарств), кількість придбаних громадянами США будинків, автомобілів, рівень безробіття тощо.
У них найважливіші показники економіки напряму пов’язані з кишенею пересічного громадянина країни. У нас – усе догори дригом. І це вже більше схоже не стільки на недоліки перехідного періоду, скільки на діагноз. Адже так званий перехідний період, котли на життя ще дивитися з точки зору Маркса-Енгельса, мав би піти у небуття разом із закінченням президентства Леоніда Кучми. Але ні – все продовжується і навіть поглиблюється під «мудрим керівництвом найпрофесійнішої у світі» політичної сили.
Їхня оцінка ситуації чимдалі більше віддаляється від реальності. Їхні «ремформи», складається таке враження, списані з сатиричних статей та карикатур радянського журналу «Крокодил», коли там ганьбили «загниваючий захід».
А може, колишні комсомольці так і стали нинішніми «капіталістами», читаючи радянську сатиру та думаючи, що варто лише «мінус» замінити на «плюс», і можна збудувати ринкову економіку?
Отож, повернемося до продуктивності праці як улюбленого показника для тих, хто вимушений таки пояснювати українцям їх нинішнє злиденне становище. Відверто кажучи, слухаючи провладних політиків, завжди не зовсім зрозуміло, яку саме продуктивність праці вони мають на увазі (є кілька видів цього показника). Але про це – трохи пізніше. Зараз же, знайшовши відповідні дані в одній з публікацій, ми також можемо наочно переконатися: Україна виглядає, м’яко кажучи, не найкраще.
Зам індексом продуктивності праці Україна посідає 72 місце серед 85 країн, оцінюваних МВФ. Кожен працюючий українець у передкризовому 2008-му році заробив для нації 16082 долари США. Приблизно на такому ж рівні знаходяться Вірменія та Азербайджан, а Ірак і Тайланд – відстають. Зате у Люксембургу кожен працівник створює 192931 дол., у Сінгапурі - 129129 дол., у Норвегії - 101919 дол. Українські фахівці сходяться на тому, що для вирішення соціальних проблем Україні необхідно збільшити продуктивність праці принаймні у 2,6 рази, щоби вийти приблизно на рівень Польщі, Туреччини чи Естонії.
Читати повністю ТУТ
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)