Вільні громади постіндустріальної України

Почнімо з того, що Вільна Українська Держава (ВУД) проектується як формація постіндустріальної епохи, яка вже приходить на зміну нинішній індустріальній. Відтак ми одразу ж орієнтуємось на нову соціальну структуру, паростки якої вже існують навколо нас. Це важливо ще й тому, що творення нової держави в першу чергу підтримають ті українці, які уже живуть в реаліях постіндустріалу.   

Друзі, створімо в Україні таку державу, яка нам подобається! – це текст презентації, який ми тут обговорюємо.

У своїй статті Іван Макар запропонував три засадничі положення до майбутньої Конституції України:

«3. Для вирішення спільних завдань громадяни об’єднуються в громади, органи діяльності яких формуються і діють на підставі прийнятих статутів громад.

4. Для вирішення спільних завдань громади України об’єднуються в державу Україна, якій передають частину своїх повноважень і в якій діє принцип верховенства громад.

5. У кожній громаді є своє громадянство. Людина може бути громадянином лише однієї громади. Громада приймає і виключає з громадянства. Громадянином України є лише особа, що має громадянство будь-якої громади. З втратою громадянства громади втрачається і громадянство України».

Для України це важлива прогресивна новація! Згідно з нею громадянство держави надає не якийсь анонімний чиновник, а громада людей, які персонально знайомі з майбутнім своїм співгромадянином і готові жити поряд з ним. Подібний принцип діє у Швейцарії, де для отримання громадянства потрібне не тільки виконання загальнодержавних вимог, а й дозвіл територіальної громади.

Очевидно, що у проекті Івана Макара йдеться тільки про територіальні громади. Натомість проект ВУД пропонує поширити права з надання громадянства також на екстериторіальні групи. Це пов’язано зі структурою постіндустріального суспільства.

Річ у тім, що у доіндустріальному та індустріальному суспільствах людина переважно спілкувалася з тими людьми, які живуть навколо неї. Розвиток засобів комунікацій докорінно змінив ситуацію: у наш час людина може взагалі не знати жодного сусіда зі свого багатоквартирного будинку, натомість активно взаємодіяти зі знайомими, які можуть жити в інших містах і навіть інших країнах.

Це вже загальне «віяння» постіндустріалізму: людина спілкується не з тими, з ким вона вимушена спілкуватися за фактом місця свого проживання, а з тими, хто їй подобається, з ким цікаво і комфортно. Людина сама обирає коло якісного спілкування.

Оскільки якісне спілкування можливе тільки у невеликих групах персонально знайомих людей, то постіндустріальна людина тяжіє до участі у двох, трьох чи більше групах, здебільшого не пов’язаних з місцем її проживання.

Тобто сьогодні де-факто людина може реалізувати себе в територіальних, ділових, професійних, відпочинкових, за інтересами та інших групах. Вільна Українська Держава не повинна йти проти цієї загальної тенденції, а навпаки – підтримати її, зробивши процес самоорганізації впорядкованим і комфортним.  

Одразу зауважимо, що усі громади ВУД діють згідно зі спільними правилами, сформульованими у Конституції. Додатково громади можуть творити власні правила і звичаї, якщо вони не суперечать основному закону ВУД. Конституція виконує роль об’єднуючого каркасу, на якому тримається необмежена різноманітність вільних громад Вільної Української Держави. Що більше свободи, то більше можливостей реалізації громадян.

Водночас проект ВУД передбачає заходи, які не дозволять перетворити свободу на хаос. Йдеться про обмеження, основані на розумінні людської природи, тому вони не стримують розвиток людина, а спрямовують його у продуктивне русло.

Практично це виглядає так, що є три види груп самоорганізації –  демосів (спільнот чисельністю до 150 осіб, у яких «всі знають всіх»):

1) «громада» – територіальний демос, де люди об’єднуються за спільним місцем проживання;

2) «проект» – діловий демос, де люди об’єднуються за спільним бізнесом або іншою діяльністю з чіткою метою;

3)   «хоп» – демос за інтересами, де люди об’єднуються за спільними захопленнями (хобі), а також професійною діяльністю, адже професія в ідеалі має бути різновидом захоплення.

Кожна з цих груп може засновуватися і розвиватися за двома моделями:

1) колективна модель: групова спільнота висуває лідерів зі свого середовища, змінюючи їх – на власний розсуд у будь-який час.

2) лідерська модель: лідер засновує групу, долучає до неї бажаючих, виключає з групи її членів – на власний розсуд у будь-який час. Зміна керівника групи відбувається тільки за його згоди.

Унаслідок поєднання трьох типів груп і двох моделей їх формування отримуємо 6 різновидів демосів.

Зазвичай людина спроможна одночасно тримати в пам’яті від 5 до 7 речей (концепцій). Тож цілком природно, якщо людина матиме можливість бути громадянином від 1 до 6 демосів різних типів. Цього вистачає для повноти самореалізації. Якщо ж людина, вже перебуваючи в шести демосах, захоче долучитися до нового демосу, то вона просто виходить з того демосу, який для неї втратив актуальність.

Та чи можна дозволяти екстериторіальним демосам надавати громадянство ВУД на власний розсуд? Чи не буде це проявом легковажності?

Річ у тім, що державу творять добровільно об’єднані демоси, які дотримуються спільних правил гри, зафіксованих у Конституції. Засадниче правило такого об’єднання – «Один за всіх, і всі за одного». Об’єднання, повторю, цілком добровільне, тобто демоси самі вирішують, з ким об’єднатися у полки, коші, республіку. За такого підходу екстериторіальні демоси нічим не гірші за територіальні.

Понад те, найуспішнішими будуть структури, які поєднуватимуть «громади», «проекти» і «хопи». Це відповідає загальній ідеології ВУД, яка твориться як глобальна духовно-економічна держава-громада з територією базування в Україні. У нашому випадку духовні групи – це «хопи», а економічні – це «проекти».

Що нам дає правило громадянства одразу в 6 різновидах демосів?

1. До творення Вільної Української Держави можуть долучитися українці цілого світу з усім їхнім потенціалом, відтак Україна реально стає глобальною державою.  

2. Громадянин матиме вільний простір для повноцінної самореалізації у демосах різного спрямування з різними моделями управління.

3.  Завдяки громадянам, які одночасно входять до кількох різнотипних демосів, забезпечується взаємодія між територіальними громадами, бізнесом і наукою.    

Пан Іван Макар висловив думку: «Навряд чи взагалі вартує формувати ройові демоси, оскільки це лише ускладнить проект».

Нагадаю, що рій – це спільнота чисельністю від 4 до 20 членів. Вочевидь, вона не дотягує до повноцінного сотенного демосу як еволюційної одиниці, проте дозволяє сформувати природну структуру «сотник – ройові – громадяни». З одного боку, це допоможе сотнику керувати демосом за допомогою десятка ройових. З другого боку, формування сотні на практиці відбуватиметься через об’єднання роїв, адже одній людині одразу ж зібрати сотню, навіть з 40 осіб, доволі проблематично.   

На завершення додам, що критичний відгук пана Івана Макара щодо заснування ВУД виявився дуже продуктивним для розуміння і розвитку концепції ВУД. У наступній статті продовжимо аналіз його пропозицій.