Вільна людина у вільній громаді – Іван Макар про заснування Вільної Української Держави

Презентацією Вільної Української Держави Ігорем Каганцем розпочато серйозну дискусію. Хотілося б висловити низку зауваг до цього бачення і  звернути увагу автора та зацікавлених читачів на певні не стільки недоліки, скільки спірні моменти у запропонованому проекті.

Якщо теза про те, що компетентне самоуправління можливе тільки у групах персонально знайомих людей чисельністю до 150 осіб, які складають демос, не викликає заперечення, то теза про те, що кожен демос може самостійно визначати права і обов’язки своїх громадян, ухвалювати власні правила самоврядування, викликає певні застереження. Так, навряд чи у кожного демосу буде достатньо і компетентності, і ресурсу, щоб визначити права і обов’язки своїх громадян, ухвалювати власні правила самоврядування таким чином, щоб грубо не порушувати прав і свобод, прийнятих міжнародним співтовариством. Та і ймовірність виникнення у таких демосах авторитаризму дуже висока. Особливо у невеликих населених пунктах, чисельністю до 150 чоловік, де мешкають переважно родичі.

Так що й означувати громадян як членів демосу найнижчих рівнів, очевидно, не варто. Є резон вводити громадянство у громадах чисельністю в 4000 – 20000 тисяч громадян (у статті – коші), які б і мали достатню компетентність, і ресурсну можливість самостійно визначати права і обов’язки своїх громадян та надавати цим громадянам адміністративні послуги.

Навряд чи взагалі вартує формувати ройові демоси, оскільки це лише ускладнить проект. А стосовно створення і діяльності сотенних демосів, то це має бути компетенцією громади з огляду на склад самої громади.

Що ж до таких видів демосів як «проект» і «хоп», то навряд чи вартує взагалі про них згадувати чи конституювати, оскільки створювати такі громадські об’єднання ніхто в суспільстві не заборонить, а надавати їм якісь владні повноваження нема жодної потреби.

Якщо теза про те, що людина є громадянином республіки, якщо є громадянином хоча б однієї громади, була б абсолютно доречною, то така ж теза щодо сотенного демосу навряд чи є доречною, оскільки у сотенних демосах часто можуть виникати авторитарні режими, які безпідставно зможуть  позбавляти громадянства.

Навряд чи вартує вводити термін «екодемократія». Від того, що ми щось назвемо медом, воно солодким не стане.

Навряд чи вартує говорити про керівника і трьох помічників. Будь-яке подібне конституювання сприятиме бюрократизації.

Навряд чи вартує в конституцію тулити принципи формування зовнішньої політики держави типу Співдружність Міжмор’я (Балто-Чорноморський союз). Нації треба вирости до зрілого віку, щоб говорити про шлюбні союзи з іншими націями.

Навряд чи вартує вводити нові символи, оскільки такі спроби явно відштовхнуть від проекту його потенційних прихильників і проект ніколи не стане всенародносприйнятним. Єдине, що вартувало б змінити, так це прапор перевернути, замінивши його жовто-синім чи жовто-блакитним. До цього суспільство готове.

Якщо Установчі збори – дійсно загальновизнаний у світі шлях заснування держави, то спосіб їх формування дещо неприйнятний. Формувати Установчі збори мали б виключно громадяни існуючої держави за певними квотами і за певною процедурою. Інакше прийнята на Установчих зборах нова конституція не була б легітимною, не вступила б у силу, а заснована таким чином держава була б повною фікцією. Для легітимного прийняття нової конституції через Установчі збори потрібні відповідні зміни в чинну та проведення референдуму.

З огляду на вказане пропоную для обговорення свій проект

СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР (КОНСТИТУЦІЯ) УКРАЇНИ

Ми, громадяни України, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, та виходячи з:

– віковічного прагнення українців до особистої свободи;

– реалізації своїх природніх прав;

– розвитку своєї самобутності і самовдосконалення;

– справедливого розподілу національних багатств, –

ПРОГОЛОШУЄМО:

1. Україна є республікою.

2. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є спільною сумісною власністю громадян України, які мають право на отримання рентної плати за їх використання.

3. Для вирішення спільних завдань громадяни об’єднуються в громади, органи діяльності яких формуються і діють підставі прийнятих статутів громад.

4. Для вирішення спільних завдань громади України об’єднуються в державу Україна, якій передають частину своїх повноважень і в якій діє принцип верховенства громад.

5. У кожній громаді є своє громадянство. Людина може бути громадянином лише однієї громади. Громада приймає і виключає з громадянства. Громадянином України є лише особа, що має громадянство будь-якої громади. З втратою громадянства громади втрачається і громадянство України.

6. Державною мовою в Україні є українська мова. Громади самостійно вирішують питання використання інших мов поряд із державною.

7. Єдиним законодавчим органом України є Рада Громад України, яка на принципах суверенної рівності складається з представників усіх громад. Голосування в Раді Громад України здійснюється дистанційно.

8. Рада Громад України формує вищі виконавчий та судовий органи України – Державну Раду України та Верховний Суд України.

9. Громадяни України мають право на повстання проти узурпації влади.

10. Оборона України є обов’язком дієздатних громадян України, які для цього зобов’язані мати персональну зброю. Право не володіти персональною зброєю є платним і регулюється законом. 

Продовження: Вільні громади постіндустріальної України