Відновлення України: Паризька доповідь як жахлива теоретична помилка колективного Заходу

Багато пропозицій "Паризької доповіді-1" викликали у нього тривогу і здивування, про що він написав у своїй статті для "Хвилі".

Він вважає, що пропонується реалізація не ринкової моделі економіки, а штучної рукотворної моделі, яка представляє собою плід бажань і мотивацій VIP-розпорядників та споживачів чужого.

Він нагадав, що після розвалу Радянського Союзу Україна понад 30 років розвивалася в рамках моделі держави загального інтервенціонізму. Численні дослідження міжнародних організацій, мозкових центрів, українських науковців показують, що довоєнна Україна – це країна з гібридним режимом демократії, крихкими інституціями захисту прав власності, гострим дефіцитом економічної свободи, вкрай низькою якістю державного управління, зокрема, величезними ресурсами та активами, широко поширеними дискримінаційними практиками з боку номенклатурно-олігархічних груп. В економічній історії немає прецеденту, коли така модель навіть у співпраці із зовнішніми структурами/організаціями забезпечила вихід на траєкторію швидкого, довгострокового, інклюзивного економічного зростання.

Тому основні пропозиції, викладені в "Паризькій доповіді 1" – це груба теоретична помилка. Вона ґрунтується на хибних уявленнях про природу вільного ринку і держави. Вона відірвана від реалій життя, не враховує теорію і практику провалів держави. Її реалізація загрожує заблокувати унікальний шанс України стати вільною, процвітаючою країною, новим Заходом.

На думку авторів "Паризької доповіді-1" реконструкція України має бути процесом трансформації, а не відновлення довоєнної держави. Йдеться не лише про технології та інфраструктуру, а про "радикальний апгрейд інститутів", про зміну майже кожного елемента економіки та суспільства. З цим не можна не погодитися, як і з цільовою установкою – членством України в ЄС і НАТО.

По-друге, якісні інститути управління та низький рівень корупції – центральні елементи довгострокового успіху України. Побудова українського права на основі ЄС-івського, на думку авторів публікації, збільшить прозорість і скоротить корупцію. По-третє, сильна економіка критично важлива не тільки для доказу того, що демократія може бути джерелом високих стандартів життя, а й для формування великого бюджету для забезпечення безпеки країни. Тому необхідні заходи зі стимулювання зовнішньої торгівлі та залучення прямих іноземних інвестицій, створення сприятливого ділового клімату, а також інклюзивної, стійкої фінансової системи. Зокрема, йдеться про страхування ризиків безпеки через структуру на кшталт Multilateral Investment Guarantee Agency (MIGA), якою керує Світовий банк.

Стимулювати можна по-різному. Один спосіб – повне розкріпачення підприємництва, режим економічної свободи, відкритої конкуренції, яка отримується після лібералізації, приватизації та системного дерегулювання. Інший спосіб – поставити Державу в центр економіки і перетворити її на інвестора, акціонера, менеджера, споживача і регулятора в одній особі. "Паризька доповідь-1" пропонує саме другий спосіб.

У сфері енергетики автори передбачувано рекомендують зробити ставку на застосування енергоефективних технологій і поновлюваних джерел, щоб поліпшити екологію і зменшити залежність від Росії. Лейтмотивом пропозицій звучить тема "Building back better" (відновлюємо краще). Жодного слова про структуру власності, режим конкуренції, способи подолання порочної системи олігархату на ринку інфраструктурних послуг.

Визнаючи людський капітал ключовим активом сучасної економіки, автори вказують на необхідність реформування системи освіти, щоб робити ставку на якість, набуття практичних умінь/навичок, а не на формальне здобуття "корочок". Система освіти має орієнтуватися на ринок праці, а не на формальні плани Міністерства освіти. Теж правильні посили, але їх можна почитати в будь-якій стандартній доповіді про розвиток людського капіталу. Такі положення давно прописані в українських документах і підходах, але вони не працюють. Знову ж таки залишати за Державою право володіти, регулювати й нав'язувати всім своє уявлення про знання/вміння, методологію їх здобуття – це той самий, але трохи припудрений сучасним вокабуляром совок.

Чотири чинники – демократія, сильна економіка, оборона, правові інститути для забезпечення принципу верховенства права – взаємно перетинаються і переплітаються, посилюють один одного. Тому країні потрібна "системна, глибока модернізація". Не можна не погодитися з тезою про модернізацію. Однак вірити в те, що її може провести Велика держава, немає підстав.

Не розглядається дуже важлива теза про те, що Захід став багатим і процвітаючим, коли розмір держави був 10-15% ВВП. Як це зробити в Україні, де Держави (держвидатки) до війни було 42-45% ВВП, а у 2022 р. стало ~75% ВВП.

Пропонується відновлення України за такими принципами:

• Україна має володіти (own) процесом реконструкції, тобто вона має нести відповідальність за розбудову плану відбудови, що виокремлює пріоритетні проекти та забезпечує підзвітність. Цей план має бути розроблений за участю бізнесу та інших стейкхолдерів.
• Хоча донори мають дозволити країні самій визначити пріоритети, вони можуть надати джерела нагляду та технічної допомоги, особливо там, де країна не має інституційної спроможності.
• Агентство з відновлення, в якому братимуть участь українська влада і донори, має володіти автономією і повноваженнями в ухваленні рішень.
• Організація допомоги має бути максимально конкретною, з чітким описом проектів, встановленням відповідальності менеджменту.

А як же принципи сумлінності підприємця, чесної конкуренції, непокарання за відсутності постраждалого/потерпілого, презумпція невинуватості, зокрема, в податковій сфері, самоналежність, особиста відповідальність за ухвалені рішення (без держстраховки, пільг, преференцій, дотацій, рефінансування тощо)? У представленому в "Паризькій доповіді-1" варіанті трансформацій процесом відновлення економіки заволодіють 3 - 5% VIP-розпорядників і споживачів чужого. Інклюзивного зростання, коли вигоду від економічних, інституційних реформ отримують 95-97% населення, явно не вийде.

Далі в статті йдеться про наслідки війни та про виклики й проблеми після перемоги над Росією, про що можна прочитати у російськомовній статті автора, кому цікаво.

Я б виділила тезу автора про необхідність повного перезавантаження системи державного управління, щоб поставити в центр економічної, інституційної політики приватного Виробника товарів/послуг, Підприємця, а не Чиновника/Бюрократа. Ліквідація конфлікту інтересів в органах державної влади, радикальне скорочення функцій Держави, децентралізація системи прийняття економічних рішень.