Вершники, що загубились в просторі та часі

Історія цього витвору монументальної архітектури починається ще в 1970-х роках. Саме тоді, радянським керівництвом з нагоди 55-річчя створення Першої Кінної армії, було вирішено створити пам’ятник. Авторами скульптурної композиції стали професор Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва Валентин Борисенко та архітектор Анатолій Консулов. Конструктором проекту було призначено Григорія Шевчука. 21 грудня 1975 року відбулося урочисте відкриття монументу.

Скульптурну композицію утворювали два вояки-будьонівці, котрі на шалених конях мчать вперед, при цьому передній вершник обернений назад з сурмою біля уст. Експресивні фігури коней зображені в динаміці, складаючи для глядача враження неначе вони от-от відірвуться від пагорбу. Загальні розміри монумента досягнули 27 метрів. Його було розміщено на пагорбі над шосе Львів-Київ-Москва, на місці, де була братська могила бійців Першої Кінної армії, які полягли тут в 1920 році. Уночі їх освітлювали прожекторами, а знизу була мармурова стела, на якій лежали шапка, шабля  та розміщувався латунний напис. Поблизу була облаштована стоянка для машин, щоб туристи мали місце для зупинки. Під самим пам’ятником проходила викладена з плитки доріжка.

Монумент вважали одним із кращих в цілому СССР, а його творці В. Консулов і А. Борисенко в 1978 році стали лауреатами Державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка.

Та, не дивлячись на досконалість, з пам’ятником пов’язаний і певний конфуз. За задумом, вершники повинні були бути направлені на Захід, в сторону Варшави, куди і направлялась армія Будьонного. Проте, монумент з невідомих причин розмістили в північному напрямку, ще й з невеличким відхиленням на Схід. Таким чином вершники були направлені в сторону Росії.Враховуючи що Кінна армія в кінцевому результаті зазнала поразки від поляків, уся композиція жартівливо сприймалась як зображення втечі будьонівцівіз Польщі.

В ідеологічній тоталітарній державі таких помилок бути звісно не може. Тому, в усіх джерелах, де згадується про пам’ятник, вказано, що він направлений на Захід. Очевидно, радянська влада сподівалась, що вражені величчю монумента туристи навряд чи будуть слідкувати за сторонами світу. До речі, навіть російська версія Вікіпедії вводить в оману щодо напрямку монумента.

Зі здобуттям Україною незалежності пам’ятник втратив своє значення в ідеологічному аспекті. Руйнувати його не стали, проте і піклуватися про монумент ніхто не збирався. Як наслідок, першою зникла плитка з-під доріжки під вершниками. Згодом, вкрали мармурову стелу з шаблею, а прожектори повиривали разом з землею. В 2000-х роках прийшла черга металу. Тож, на сьогодні монумент вже майже «позбувся» одного коня і половини скульптури вершника-будьонівця.

Очевидно, що даний пам’ятник доживає свої останні дні. Уже при створенні ці вершники опинилися не втому місці. Так, тепер вони ще й не в тому часі. А тому, вже зовсім скоро ці мідні велети і справді здіймуться з пагорбів у небуття.

Володимир ПРОКОПІВ

Джерела:

1. Пам’ятники і монументи України / Упор. Д.Янко. – Київ, 1982.
2. Рихліцький В. На Львівщині шукачі металу зруйнували пам’ятник «Олеські коні» http://zaxid.net/
3. Інтернет портал http://www.panoramio.com/

ПМ

Стан споруди на сьгодні (  на 26 02 2017 ) жахливий
 

один з коментарів: