В ході Нюрнберзького процесу не тільки засуджували Третій Райх, а й приховували власні злочини

Друга світова війна завершилася не підписанням капітуляції Німеччиною - її справжній фінал трапився в момент, коли Міжнародний трибунал в Нюрнберзі виніс вироки нацистським діячам і Третьому Райху.

Місто для трибуналу було обране символічно - в Нюрнберзі проходили перші з'їзди нацистської партії.

Ідею суду довго обговорювали дипломати і юристи країн-переможниць: було незрозуміло, за якими законами він повинен проходити. І все ж сторони прийшли до консенсусу, і суд відбувся.

Процес, що почався 20 листопада 1945 року, йшов без малого рік - все закінчилося 1 жовтня 1946-го.

Міжнародний трибунал, який складався з представників країн антигітлерівської коаліції - СРСР, США, Великобританії і Франції, - розглянув кілька аспектів: плани нацистської партії, злочини проти миру, воєнні злочини і злочини проти людства.

В результаті 12 осіб - виживша верхівку Райху, включаючи втікача Мартіна Бормана, - засудили до смертної кари через повішення, трьом дали довічне ув'язнення, ще чотирьом - різні тюремні терміни. Трьох членів уряду помилували.

(Жодна організація Третього Райху не була визнана злочинною, див. Руйнуємо міфи. Нюрнберг-1946 не засудив жодну "злочинну організацію". - НО). 

Радянська сторона була не зовсім задоволена процесом, та й саме це тривале дійство виявилося складним. Адже поки йшов суд, учасники коаліції перестали бути союзниками - по суті, саме на початку 1946-го почалася так звана холодна війна.

Але не тільки стартувавше протиборство між колишніми партнерами ускладнило хід процесу. Спроба оцінити всі сторони діяльності Райху могла кинути тінь на самих обвинувачів.

Прелюдія Другої світової війни виставляла в негативному світлі Францію і Великобританію, що дозволили Гітлеру в 1938 році почати військову агресію проти Чехословаччини.

А СРСР, якби були оприлюднені всі факти співпраці з Німеччиною, і зовсім міг би виявитися в ролі агресора через участь в розділі Польщі в 1939-м, з якого і почалася Друга світова.

За Союзом водилися й інші гріхи - зокрема, бомбардування фінських міст в 1940 році і розстріл польських військовополонених.

Тому Нюрнберзький процес виявився палицею з двома кінцями. І чи не кожній з країн, що його ініціювали, довелося щось приховувати або замовчувати.

СРСР займався цим не тільки під час трибуналу, але і після - так, в Союзі видали російською лише 7 книг з усіх 42 томів документів, напрацьованих в Нюрнберзі.

Хоча англійською, німецькою та французькою вийшли повні тексти. Урізаний варіант дав можливість Кремлю маніпулювати матеріалами суду, називаючи всі сили, які боролися проти Червоної армії, в тому числі і різних націоналістів, посібниками фашизму.

ПЛІЧ-О-ПЛІЧ З НАЦИЗМОМ

Співпраця з Німеччиною - найнебезпечніший риф, який радянська сторона хотіла обійти в ході довгих слухань в Нюрнберзі.

На початку 1920-х Німеччина і СРСР виявилися в одному таборі країн-ізгоїв. Перша - як та, що програла агресору в Першій світовій війні. За Версальським договором німцям заборонялося виробляти і випробовувати на своїй території багато видів зброї.

Друга - через те, що більшовики узурпували владу в країні. А Кремлю після громадянської війни потрібні були сучасні технології.

Тому навесні 1922 року під час економічного форуму в італійській Генуї делегація РРФСР окремо зустрілася з німецькими представниками в прилеглому містечку Рапалло і підписала договір про співпрацю. Його умови сторони зберігали в повній таємниці кілька наступних років.

Приховувати було що. Втілюючи в життя пункти договору, німецькі інженери збудували в СРСР кілька військових заводів і виробляли танки і літаки для себе і більшовиків.

Стажування в Союзі пройшли багато офіцерів німецьких збройних сил - рейхсверу, з якими радянським генералам в майбутньому довелося зустрітися на полях Другої світової.

Принаймні двом з них - Альфреду Йодлю і Вільгельму Кейтелю - доведеться сісти на лаву підсудних у Нюрнберзі.

Є відомості про те, що навіть Генріх Герінг, шеф люфтваффе, якого Гітлер готував в наступники, міг отримувати досвід льотчика на авіабазі під Липецьком.

Герінг, до слова, теж виявився в Нюрнберзі, був засуджений на повішення і отруївся буквально за кілька годин до страти.

Серія військових угод між комуністами і нацистами на цьому не припинилася.

Таємним пактом міністрів закордонних справ СРСР і Німеччини - В'ячеслава Молотова і Йоахіма фон Ріббентропа - два тоталітарних держави в серпні 1939-го поділили сфери впливу в Східній Європі і, по суті, дали старт війні.

Багато польських і британських істориків вважають, що на території окупованої Польщі до початку радянсько-німецької війни НКВС і гестапо провели не менше чотирьох спільних конференцій про співпрацю.

Існує копія договору, підписана керівниками цих структур, - Генріхом Мюллером і Лаврентієм Берією. Втім, радянські і російські історики вважали і вважають, що він - фальшивка. Але ці ж люди майже півстоліття після Нюрнберга стверджували, що не було і ніякого секретного пакту Молотова-Ріббентропа.

Про пакт світ вперше почув саме під час процесу над керівництвом Третього райху.

НЕПРИЄМНА ПРАВДА

Трибунал, врешті-решт, засудив Ріббентропа до повішення. Але поки це сталося, дипломат встиг попити крові радянської сторони.

Його адвокату Зайдлю суд двічі відмовив у розгляді документів, які свідчать про існування таємного протоколу - додатків до договору 1939 року щодо розділення Польщі і зон впливу.

Головний дипломат нацистської Німеччини навіть представив його фотокопії - оригінали згоріли під час бомбардування Берліна.

Але обвинувач від радянської сторони генерал Роман Руденко зажадав, щоб суд не відхилявся від свого основного завдання: засудження нацистських лідерів за злочини проти людства.

"У наше завдання не входить розслідування зовнішньої політики інших держав. Ще раз нагадую: суд вже відкинув цей так званий документ як фальшивку ", - сказав Руденко.

Молодий радянський прокурор Микола Зоря і зовсім отримав наказ не допустити свідчень Ріббентропа по секретному протоколу.

Але підсудний і його секретар Вайцзеккер під присягою все-таки усно відновили його текст.

На наступний день Зорю знайшли мертвим у ліжку готельного номера з лежачим поруч пістолетом.

Радянська преса повідомила, що смерть сталася в результаті необережного поводження зі зброєю. Хоча слідство навіть не провело обов'язкову в таких випадках балістичну експертизу.

Радянська сторона в ході Нюрнберзького процесу зуміла обійти ще один дуже неприємний для себе момент - масовий розстріл польських офіцерів під смоленським селом Катинь.

Полонених в ході "звільнення" в 1939 році західних територій військовослужбовців польської армії планомірно знищили співробітники радянських спецорганів в квітні-травні 1940-го.

Під Катинню загинуло понад 4 тис. осіб, а всього в той період в СРСР знищили майже 22 тис. поляків.

Але всі ці деталі стали відомі лише через десятки років. У Нюрнберзі радянські представники наполягали на тому, що виявлені німцями в 1943 році останки розстріляних під Катинню - це фальсифікація окупантів, і насправді поляків вбили саме нацисти.

Звіти польського Червоного хреста, які свідчили про вину НКВД, згоріли під час Варшавського повстання 1944 року.

Довести свою тезу про вину гітлерівців прокурорам з СРСР не вдалося, але успіхом для Кремля стало вже те, що факт розстрілу взагалі не згадувався у вироку трибуналу.

ЛОНДОНСЬКІ ІНТРИГИ

Не одній лише радянській стороні довелося попотіти, щоб уникнути розголосу неприємних для себе фактів в Нюрнберзі.

Французи і британці намагалися максимально обійти тему розв'язання війни, особливо своєї участі у фактичному схваленні захоплення Адольфом Гітлером Чехословаччини в 1938 році.

У британців був і власний головний біль в особі Рудольфа Гесса, що опинився на лаві підсудних і який до 1941 року був однією з ключових фігур Третього Райху і заступником Гітлера по партії.

Його історія була дуже дивною. Навесні 1941-го він нібито з власної ініціативи сам полетів на винищувачі до Шотландії, щоб зустрітися з лордом Дугласом Гамільтоном, з яким познайомився під час берлінської Олімпіади 1936 року.

На підльоті до місця призначення закінчилося пальне, і Гессові довелося зістрибнути з парашутом. (Насправді довелося стрибати тому, що на аеродромі, де він мав приземлитися, внаслідок диверсії вимкнули підсвітку. - НО).   

Пізніше німецький гість пояснить, що хотів бути представленим в британському парламенті з пропозицією миру Лондону.

За офіційною інформацією, Гесса на Альбіоні так ніхто і не прийняв, і до закінчення війни він просидів в'язниці.

На процесі ж в Нюрнберзі його засудили до довічного ув'язнення в тюрмі Шпандау в Західному Берліні.

Гесс на довгі роки виявився єдиним в'язнем цієї в'язниці. При цьому він заявляв, що володіє сенсаційною інформацією, і, якщо він її оголосить, це повністю переверне погляд на історію Другої світової війни.

У 1987 році, на 94-му році життя, коли Гесс, за словами його сина Вольфа, вже "домовився про звільнення", соратника Гітлера знайшли в тюремному дворі повішеним на шнурі від електролампи.

Вольф Гесс і цілий ряд істориків вважають, що людина № 2 у нацистському партійному табелі про ранги володіла відомостями про якийсь  таємний договір Німеччини з Великобританією і про багатоходову гру британського прем'єра Вінстона Черчілля.

За що і поплатився життям: син Гесса стверджує, що дослідження тіла його батька показало - того спочатку задушили, а лише потім повісили.

Але довести що-небудь було вже неможливо: британці знищили всі речі і документи в'язня, та й саму в'язницю знесли. А прах Гесса спочатку поховали, пізніше – розвіяли.

Про інтриги Лондона говорилося навіть у Нюрнберзі. Наприклад, Альфред Йодль, начальник штабу Вермахту, в результаті повішений, на суді розповів: "Гітлер говорив мені в липні 1940 року про можливе зіткнення з Росією. Він хотів випередити наступ росіян, що намічався, за його словами, восени наступного року. Гітлер був переконаний в тому, що Росія нападе на нас і що Англія підштовхує її до цього ".

Розвивати цю тему на процесі сторони обвинувачення не стали. Країнам-переможницям було вигідно мовчати з приводу всіх обставин підготовки і ходу війни, щоб не компрометувати себе зайвий раз.

Тим більше що всі отримали від Німеччини і її союзників щедрі репарації. А жахи нацистських концентраційних таборів, про яких до процесу були зняті документальні фільми, робили будь-яку іншу інформацію вторинною.

Джерело