Таємниця післявоєнної відбудови України з погляду демографії

Близько 14 млн. осіб Україна втратила за чотири роки війни. Такі втрати не поніс у цій війні жодний народ світу.

В ім’я чого були ці втрати? Нам кажуть в ім’я перемоги над Німеччиною, адже вона була нацистською, точніше націонал-соціалістичною. Але ж Радянський союз, насправді колишня Російська імперія під новою назвою, був державою комуністичною. Чи націонал-комунізм, та ще й у азійському виконанні, є кращим за соціалізм?

Психологічна структура націонал-соціалізму

Націонал-соціалізм виник як антитеза інтернаціонал-комунізму – цієї злоякісної пухлини сучасної цивілізації. Націонал-соціалізм покінчив з хаосом світової революції у Західній Європі. Важливо зауважити, що без інтернаціонал-комунізму не виникло б і націонал-соціалізму. Але ж Радянський союз не був імперією російського народу. Саме так, був. Гасла інтернаціонал-комунізму були лише прикриттям для націонал-комунізму (націонал-більшовизму) російського народу.

Для того, щоб з’ясувати, що саме росіяни були правлячим етносом цієї багатонаціональної імперії, що лише змінили свою назву,  досить подивитись як змінювався її етнічний склад, наприклад, в період між світовими війнами. Відносно 1913 року кількість росіян в Радянському союзі збільшилась майже вдвічі. У той час як населення України зросло лише трохи, а кількість етнічних українців при цьому скоротилась.

Не німці голодом і репресіями винищували український народ між світовими війнами, а московити при міжнародній підтримці соціалістів, комуністів, лібералів усього світу та організованого міжнародного єврейства: 1921-1923 роки – 3 млн. осіб, 1932-1933 роки – 10.5 млн. осіб. І це тільки за допомогою штучно організованого голоду. А ще мільйони українців вивезені з України, відправлені у концтабори, знищені у в’язницях. 

Більше того, німці були єдиним народом світу, що підняв свій голос на захист винищуваних голодом українців, а росіяни ще й досі намагаються приховати правду про цей злочин.

Першою державою, що визнала Голодомор, стала гітлерівська Німеччина

У Другій світовій війні німці реально були нашими союзниками. Так вважала більшість українських націоналістів і до війни, і під час війни. Вони активно співпрацювали з німцями. Так вважала західноукраїнська інтелігенція, яка з ентузіазмом пішла у створену німцями дивізію СС-Галичина. А я вірю українським націоналістам більше, ніж радянській пропаганді або нинішній російській, або недолугій українській. Остання все ще є українською лише формально, а фактично тою ж російською.

Українська Держава – союзник Третього Райху

Аналізуючи спорідненість українців з різними народами світу, я переконався, що і німці, і австрійці входять до числа наших найближчих родичів, у той час як московити взагалі не мають близьких родичів у Європі.

Отже, у Другій світовій війні ми воювали проти братніх нам німців, австрійців, словаків, хорват, фінів, латишів, литовців тощо на боці ворожого нам російського народу. Свою ворожість щодо українців він доводив неодноразово у період між світовим війнами. Він ще раз довів це і відразу після Другої світової війни. Тут геноцид був реалізований московитами у чистому вигляді без найменшої участі інших етнічних меншин.

Колосальні втрати українців були лише на користь нашого споконвічного ворога, як нищив нас при кожній можливості задля збереження і розширення його імперії за рахунок нових регіонів Європи.

Чим же віддячила Новітня російська імперія за це самознищення українців? У 1946-1947 роках вона влаштувала черговий штучний голодомор на українських землях. За даними Служби безпеки України це коштувало українцям ще 1.5 млн. жертв. Вона влаштувала справжній геноцид українців на землях Західної України. Імперія знищила б більше українців, але післявоєнна економічна розруха не дала розвернутись маховику репресій на повну потужність.

Отже, у 1945 році населення України становило 27 млн. осіб. У ці 27 млн. входили і мільйони росіян, переселених в Україну у 1932-1933 роках за «успішними» результатами винищення українців голодом і репресіями.

Економіка України під час Другої світової війни була фактично зруйнована. Найбільших руйнувань вона зазнала під час відступу російської армії з території України. Ця армія дотримувалась принципу випаленої землі, не залишаючи після себе нічого, що могло б сприяти виживанню місцевого населення, або могло бути використане німцями для нарощування їх економічного потенціалу. Знищувались склади з продовольством, підривались і підтоплювались шахти, знищувались промислові підприємства. Був підірваний і флагман індустріалізації Радянського союзу – Дніпрогес.

Німці за три роки окупації так і не змогли відновити ці руїни. Після закінчення Другої світової війни все це слід було відроджувати фактично з нуля. Знекровлена Україна не могла дати стільки робочих рук. Це послужило приводом для другого потужного переселення росіян в Україну, значно масовішого за попереднє. До речі, це і було однією з стратегічних цілей Московської влади – максимально знекровити Україну, а далі змінити її етнічний склад настільки, щоб питання про її національне відродження вже ніколи не виникало.

Далі – моя оцінка кількості переселенців. Я використав для оцінки росту населення України модель Мальтуса. Для її використання потрібно знати лише початкову кількість населення і його щорічний приріст, тобто перевищення народжуваності над смертністю. В якості джерела даних був використаний довідник: Українська РСР у цифрах у 1977 році. – Київ. – Техніка. – 1978 р. Таке джерело не є надійним, як і всі радянські джерела. Тут кожне число ретельно відпрацьоване і зроблено все, щоб приховати злочини радянського режиму, точніше було б сказати російського, проти інших народів Радянського союзу. Так статистичні дані у довіднику подаються за всіма напрямками щорічно. Проте за період найбільших масових злочинів російської влади дані надані лише за 1913, 1940 і 1951 роки. Це, на думку авторів довідника, мало б унеможливити виявлення справжнього стану справ передусім у період ленінізму-сталінізму.

У 1940 році природний приріст склав 13.0 осіб на тисячу мешканців, у 1950 році – 14.3. Ці числа мало відрізняються між собою, отже модель Мальтуса працюватиме з високою точністю. В якості приросту населення в неї можна закласти будь-яке з наведених чисел. Можна досягти і точнішого результату використавши, наприклад, лінійну інтерполяцію між значеннями приросту у ці роки. Оскільки 1945 рік знаходиться точно посередні між 1040 роком і 1950 роком, то можна взяти і середнє арифметичне цих двох крайніх значень. В останньому випадку у 1951 році ми отримуємо 30 млн. осіб. Врахуємо, що 1.5 млн. осіб було знищено черговим голодомором. У нас залишається 28.5 млн. осіб. Але довідник дає для населення України у 1951 році число у 37.2 млн. осіб.

Виникає запитання. Звідки взялись додаткові 8.7 млн осіб, або додаткові 25% населення? Відповідь проста: почався процес остаточного вирішення українського питання. У спустошені війною, точніше – російської владою при відступі її військ у 1941 році, промислові центри України були завезені росіяни разом із родинами. Це катастрофічно для українців змінило етнічний стан Донбасу і середнього Подніпров’я.

Перейдемо тепер до Криму. У 1944 році з Криму були депортовані не лише кримські татари, а все наявне населення. Це відбулось за мовчазної згоди союзників Сталіна у Другій світовій війні. Фактичним приводом для депортації служив план утворення на території Криму незалежної єврейської держави. Конференція по остаточному розподілу сфер впливу між Радянським союзом, Сполученими штатами і Великою Британією не випадково відбулась у Ялті у 1944 році. Союзники Москви мали переконатись, що Сталін виконує свою обіцянку по підготовці Криму для переселення євреїв.

Здавалось, що все відбувається за планом. Ялта на той момент була вже безлюдною. Тому союзники виконали свою частину угоди. Зокрема, вони передали всю Східну Європу під контроль Радянського союзу. Сталін же свою частину угоди традиційно не виконав. Замість євреїв на спорожнілі кримські землі були завезені росіяни.

Таким чином у 1945–1951 роках був закладений потужний етнічний фундамент для Третьої світової війни. Ця війна і почалась у 2022 році агресією Росії проти України. Остаточному вирішенню українського питання завадила смерть Сталіна у 1953 році. Прихід до влади Микити Сергійовича Хрущова радикально покращив становище українців. Можливо це відбулось тому, що сам Хрущов був етнічним українцем. Проте невиконане тоді московитами завдання було просто відкладене на майбутнє.

Всі роки після розвалу Радянського союзу Російська федерація послідовно готувалась до військового реваншу на території України. Їй активно у цьому сприяли фактично більшість президентів України і агентура Кремля в їхньому оточенні.

І ось довгоочікуваний момент настав у 2022 році. Армія Росії була повністю відмобілізована і підготовлена до ведення бойових дій. Армія України була майже повністю роззброєна, скорочена і деморалізована керівництвом держави. Все віщувало блискучу і майже миттєву перемогу нашого ворога, але виявляється, що Україна – це не її керівництво, а український народ, в надрах якого ще тліють жаринки національної самосвідомості. Цей народ і захистив Україну у найтяжчі дні ворожої навали. Чи вистачить його сил, щоб справитись із нашим споконвічним ворогом, за яким стоїть все світове зло?

Згідно з першим і останнім Всеросійським переписом населення у 1897 році на лівобережній Україні мешкало 10% росіян, а на правобережній – лише 1%. А скільки їх було і на Лівобережжі, і на Правобережжі напередодні російської навали? За офіційними даними близько 20%. Це дещо менше, ніж в Україну було завезено після закінчення Другої світової війни. Таке зменшення можна пояснити тим, що завезені росіяни ставали переважно городянами, а власний приріст міського населення завжди буде суттєво меншим за приріст сільського. Село після війни все ще було потужним джерелом продукування етнічних українців. Крім того, переселенці були далеко не найкращими представниками навіть власного етносу, а це негативно впливало і на тривалість життя, і на народжуваність дітей у їхньому середовищі.

Проте міста політично значно більше впливають на формування всіх органів влади – і виборної, і не виборної. Якщо додати до цього велику природну агресивність московитів порівняно з українцями, то стає зрозумілим, що саме вплив російського фактору пояснює те, що Україна намагалась рухатись в напрямку її національного відродження з гирями на ногах.

Як позбавитись цих гирь? Давайте думати. В усякому разі слід відкинути балачки про політичну націю. Саме ці балачки привели нас до нинішньої національної катастрофи. Майбутня Україна має стати національною державою українського народу, подібно до того, як національною державою є Ізраїль. Ізраїль просто не зважає на голосіння з цього приводу західних лібералів, а послідовно, неухильно, успішно рухається вперед. Так слід чинити і нам. Графа національність у паспорті має бути відновлена. Критерієм добра для українців має стати все те, що сприяє виживанню і зміцненню українського етносу, а не абстрактні так звані загальнолюдські цінності в інтерпретації сучасних лібералів. І пам’ятаймо – більшість європейських народів є нашими близькими родичами і мають бути бажаними членами нашої національної родини.

Українська національна ідея має стати основою для відродження всієї Європейської цивілізації, якщо це ще не занадто пізно для неї.