Всі знають, що напередодні своєї смерті та воскресіння Ісус Хрестос здійснив зі своїми учнями-апостолами ритуальну вечерю. Дослідники згідні з тим, що це не міг бути іудейський Пейсах, адже вечеря відбулася в четвер, а Пейсах того року відзначався в суботу. Тоді що Ісус святкував з учнями? І чому для Нього так важливо було здійснити цей ритуал?
Добра Новина (Євангеліє) про згадану подію розповідає так: «Першого дня, коли треба було паску жертвувати, приступили учні до Ісуса й питають: Де хочеш, щоб ми пішли і приготували Тобі їсти паску? Тоді він послав двох із своїх учнів Петра та Івана і сказав їм: Ідіть та приготуйте нам їсти паску. Ось коли ввійдете в місто, стріне вас такий то і такий то чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть лишень слідом за ним у господу, куди він увійде, і скажіть господареві дому: Учитель каже — час мій близько, у тебе Я справлю паску з учнями моїми. Де світлиця, в якій Я з учнями моїми міг би їсти паску? Він покаже вам велику світлицю, вистелену килимами, там приготуйте нам. Пішли вони до міста й знайшли так, як Він сказав їм, і приготували паску. Коли ж настав вечір, прийшов Він з дванадцятьма учнями і сів з ними до столу» (Матвій 26.17-20, Марко 14.12-17, Лука 22.7-13).
Почнемо з того, що слово «пасха-паска» походить від арійського кореня «пас», що буквально означає «ПЕРЕХІД». Наприклад, в англійській мові, відомій своїми архаїзмами, слово «pass» має головні значення «проходити», «переходити», «перетворюватися», «передавати», а гелленське слово «пасха» перекладається як «passover» (pass — переходити, over — вище, понад), тобто «перехід на вищий рівень». Звідси ж англійське і французьке passage (перехід, переправа). В українській мові цей корінь зберігся, зокрема, в слові «пас» у значенні ременя для переходу-передачі від одного шківа до іншого, а також передачі м’яча у спортивних іграх. У гелленській мові є слово πασσαλος (пассалос), яке означає кілок або дерев’яний цвях, тобто «той, що проникає», «проходить наскрізь». У єврейській мові від кореня «пас» походить слово «пейсах» (перехід, перестрибування). В українській мові слово «паска» має три взаємопов’язані значення: 1) свято, 2) святкова вечеря, 3) ритуальний хліб, який є головною стравою згаданої вечері (детальніше про все це розповідається в моїй книзі «Пшениця без куколю», 2006).
— Наведена вище цитата починається зі слів «першого дня». Що означає цей вираз і чому саме того, а не іншого дня треба було ритуально святкувати (жертвувати) Перехід і споживати паску?
Відповідь на це запитання дає хрестиянська традиція та її великий знавець Діонісій Малий (475—550 рр.) — скіфський (український) чернець, архіваріус папи римського. Опираючись на документи, власні розрахунки і широко розповсюджений переказ, він стверджував, що Хрестове воскресіння відбулося в неділю 25 березня 31 року — на 31 році життя Ісуса. Ця ж дата воскресіння — 25 березня 31 року — пропагувалася візантійською «Великодньою хронікою» VII ст. і низкою візантійських істориків церкви. Отже, принаймні до VII ст. вся хрестиянська церква (східна і західна) була знайома з датою Хрестового воскресіння — в неділю 25 березня 31 року. Відповідно, Таємна вечеря відбулася трьома днями раніше — в четвер 22 березня 31 року. Саме в цей день Ісус і святкував Паску. Арійську Паску не треба плутати з іудейським Пейсахом, що того року припав на суботу 24 березня, а його святкування іудеї починали з вечора п’ятниці 23 березня.
А тепер повернімось до загадкової фрази «Першого дня, коли треба було паску жертвувати…». Поміркуйте самі, який день в році називають першим?
— Вочевидь, той день, з якого починається рік. Його іменують Новим роком. І що це значить?
Лише те, що Ісус разом з апостолами святкував арійський Новий рік, який традиційно починався з весняного рівнодення 21—22 березня. Цей день називався словом «ПЕРЕХІД» (паска, passover, passage) — перехід від старого кола до нового, причому 21 березня знаменувало закінчення старого року, а 22 березня — початок нового. Відповідно, 21 березня здійснювали обряд очищення-омивання, щоб увійти в новий рік з чистою душею і чистим тілом, а 22 березня за щедрим столом святкували Новий рік, бо вірили: як рік почнеш, так він і пройде. Якщо Новий рік припадав на будній день, то його повторно святкували найближчої неділі. Неділя вважалася першим дням тижня і називалася Днем Сонця. Неділя, в яку святкували Новий рік, називалася Великоднем (великим днем), бо це було подвійне свято — День Сонця (лат. Solis dies, англ. Sunday, нім. Sonntag) і Новий рік (початок перемоги Сонця, бо день стає більшим за ніч).
Цікаво, що іудейську суботу, на яку припав Пейсах, євангеліст Іван за арійським звичаєм також називає «великим днем» (19.31), тобто подвійним святом.
— А чи справді 22 березня 31 року припало на четвер, а 25 березня – на неділю?
Так. Щоб у цьому переконатися, достатньо скористатися будь-якою комп’ютерною програмою, що показує дні тижня за Юліанським календарем. Скоріше всього, що Ісус спеціально вибрав саме 31 рік для здійснення Переходу-Воскресіння. Найближчими роками, коли 25 березня також припадає на День Сонця (неділю), були 25-й і 36-й роки.
— Чому для Ісуса було так важливо, щоб його воскресіння відбулося саме у неділю 25 березня?
Для досконалого виконання великих ризикованих справ і кращого збереження пам’яті про них дуже важливо дотримуватися усталеної символіки. Згідно з символікою Білої раси число 25 означає гармонійну, реалізовану людину, для позначення якої традиційно застосовувалися терміни «боголюдина», «хрест» і «рама». Воскресіння Ісуса Хреста, зафіксоване на Туринській плащаниці, було демонстративним актом торжества боголюдських можливостей людини і перемоги Світла над Темрявою. Тому Ісус і чекав 31-го року, коли 25 березня випаде на День Сонця. Можливо, у 25-му році, коли також відбувся подібний збіг, Він ще не був готовий до Воскресіння-Переходу, або були якісь інші, невідомі для нас причини. До речі, Біла раса сформувалася саме у 25 тисячолітті до н. е., тобто за 25 тисячоліть до народження Ісуса. Тож цілком можливо, що це число натякає на боголюдські потенції білої людини загалом.
— Якщо 22 березня святкували Новий рік, то напередодні, а саме у середу 21 березня мали би здійснити ритуальне омивання.
Арійський звичай омивання-очищення описано в євангельському оповіданні про Івана Хрестителя: «І виходили до нього ВСІ мешканці краю, омивались від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої» (Матвій, 3.5-6). Це сталося у вівторок 21 березня 30 року, коли Ісус готувався розпочати своє служіння (див.: Іван Хреститель — відновлювач арійських традицій).
Рівно через рік Ісус з апостолами був уже не біля Йордану, а в галілейському поселенні Витанія в 3 км від Єрусалима. Тут не було річок, хоча неподалік протікав потічок (струмок) з арійським гідронімом Кедрон («мутний потік», «чорний», «темний», від Кар-дон: *кар — карий, темно-коричневий, *дон — потік, дно). У цьому брудному потоці збиралася дощова вода, тому він був непридатний для очищаючого омивання (брудний Кардон-Кедрон — це неначе протилежність чистому Ярдану-Йордану).
Галілеяни, що проживали у Витанії, для здійснення передноворічного весняного омивання зазвичай ішли на Йордан, проте цього разу в Ісуса з апостолами не було такої можливості. Несподіваний вихід знайшла Марія, сестра Лазарева: «Коли Він був у Витанії, в домі Симона «Прокаженого», як був за столом, підійшла Марія з алебастровою посудинкою, наповненою фунтом вельми дорогого мира зі щирого нарду. Розбивши посудинку, вилила його на голову Ісуса і помазала його ноги й обтерла їх своїм волоссям; і наповнився дім пахощами мира» (Матвій 26.6-7, Марко 14.3, Іван 12.3). Ритуал очищення-омивання було виконано, це сталося у середу 21 березня 31 року.
Наступного дня починався новий рік. Його потрібно було розпочати зі святкової вечері, що й було зроблено у повній відповідності з арійським звичаєм.
— То виходить, що на Таємній вечері Ісус святкував з учнями Новий рік?
Саме так. Це був найважливіший день ритуального календаря, що одночасно святкувався всіма арійськими народами, розкиданими по неозорим просторам Євразії. Важливими були синхронність і масовість здійснення цього ритуалу, тому «Він до них промовив: Я вельми бажав їсти цю паску з вами, перш ніж Мені страждати» (Лука 22.15). Сама ж вечеря відбулася дуже урочисто — «у великій світлиці, вистеленій килимами» (Марко 15.14, Лука 22.12). Для підкреслення важливості моменту Ісус власноруч обмив учням ноги і витер їх рушником.
— Якщо це справді новорічна вечеря, то вона мала бути щедрою, проте на картинах зображається лише хліб і вино?
Згідно з Євангелієм, учні з Ісусом «опускали руки в миску» (Матвій 26.23), тобто щось їли з однієї чи більшої кількості мисок. Окрім того, перед тим, як видалити Іуду з вечері, Ісус дав йому хліб, вмочений у миску (Іван 13.26) — тобто в мисці могла бути якась підлива, мед чи щось подібне.
А щодо хліба і вина, то Ісус їх використав для виконання відомого ще зі скіфських часів арійського ритуалу побратимства, під час якого побратими п’ють вино з однієї чаші. Спільна чаша означала нерозривну духовну єдність, а розламаний хліб (паска) — цілісність вчення: «І, взявши чашу, воздав хвалу й мовив: Візьміть її й поділіться нею між собою, бо, кажу вам: не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до того дня, коли питиму його з вами новим. І подав їм, кажучи: Пийте з неї всі — і пили з неї всі. І, взявши хліб, воздав хвалу, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: «Беріть, їжте». І мовив: чиніть це на мій спомин».
— З арійським новорічним Переходом зрозуміло, а чи справді з вечора п’ятниці 23 березня 31 року іудеї святкували свій Пейсах?
Іудейський закон (книга Левіт 23.5) точно визначав день, коли треба святкувати Пейсах — на 14 день місяця «нісана» (першого весняного місяця). Оскільки іудеї користувалися місячним календарем, то місяць у них починався з моменту спостереження серпа молодика (нового місяця). Згідно з таблицями, наведеними у книзі Е. Бікермана «Хронологія давнього світу», у 31 р. серп березневого молодика в Єрусалимі можна було бачити 11 березня близько 22 години 30 хв за місцевим часом. Подібні результати дають комп’ютерні програми, наприклад http://www.astrolab.ru/cgi-bin/moon2.cgi або http://lect.by.ru/lekcium/nymeng.htm.
Таким чином, 11 березня 31 р. було першим днем єврейського місяця нісана, відповідно 14-та доба нісана припадала на суботу 24 березня. Саме тоді й можна було святкувати іудейський Пейсах. Оскільки доба в іудеїв починається ввечері (подібно як рік починається восени), то Пейсах почали святкувати з вечора п’ятниці 13-го нісана (23 березня). Це повністю відповідає опису подій, поданому в Євангелії, адже Ісуса розіп’яли саме у п’ятницю напередодні Пейсаха: «Повели тоді Ісуса від Каяфи у Преторію. Був же ранок. Та не увійшли вони у Преторію, щоб не осквернились і щоб могли їсти пейсах» (Іван 18.28). «Оскільки то була п’ятниця та щоб тіла не лишилися в суботу на таврі, бо був великий день тієї суботи, юдеї просили Пилата, щоб переламали їм голінки і їх зняли» (Іван 19.31). Нагадаємо, що вираз «великий день тієї суботи» пояснюють тим, що Пейсах припав на суботу, тобто збіглися два святкові дні.
Зазначимо, що іудеї відзначають своє найбільше свято 14 нісана, тобто тоді, коли починається фаза повного місяця («повня»). Відомо, що в цей час не варто починати нові справи, небезпечно робити хірургічні операції, не рекомендується зачинати дітей. У період повного місяця статистика засвідчує сплеск злочинності, самогубств, загострення хвороб, нервових розладів, безсоння, транспортних аварій; у людей посилюється емоційна нестабільність і притуплюється раціональне мислення. Це об’єктивна реальність, про яку знали з давніх давен. Пізніше на це знання наклалася народна пам’ять про розп’яття Ісуса Хреста у п’ятницю 13-го нісана, що породило страхітливі повір’я про «п’ятницю 13-го», коли начебто вночі активізуються всі темні сили і влаштовують свій сатанинський ШАБАШ (від єврейського «шабат», що значить «субота»).
До речі, в арійській традиції субота завжди вважалася найменш придатним днем для творчої роботи, оскільки це сьомий, останній день тижня (саме слово «субота» означає «сьомий» або «семиденка», тобто тиждень — подібно як «нєдєля» в російській мові); його залишали для рутинних справ, зокрема, прибирання сміття (звідси т. зв. «суботники»).
Таким чином, час, коли іудеї святкують Пейсах, є найбільш несприятливим для будь-якої творчої роботи, прийняття рішень і започаткування нових справ. Це неначе повна протилежність святу Паски-Переходу-Великодня, що відзначався арійцями після точки весняного рівнодення 22 березня з продовженням святкування у найближчу неділю — перший день тижня, що присвячувався Богу-Творцю, називався Днем Сонця і традиційно вважався накращим для складної духовно-інтелектуальної роботи, планування майбутнього, започаткування нових справ.
— А чому Великодній Перехід святкували на рівнодення 22 березня, а потім ще й у найближчу неділю?
А як у нас святкують дні народження? Зазвичай, точно в сам день народження, після робочого дня відбувається святкування у вузькому колі. А от ширше коло друзів запрошується вже на найближчу неділю — у вихідний день, коли найзручніше ходити в гості. Це природний порядок. Так само зі святкуванням астрономічних подій у системі «Сонце—Земля». Йдеться саме про Сонце, а не Місяць, адже наші предки вважали себе дітьми Бога-Творця, а Його головним символом було Сонце (Ар-Яр-Ярило). Тому вони називали себе «аріями» (сонячними), а свою землю Артою-Араттою, тобто сонячною землею («ар» — сонце, «та» — земля). Головними подіями в системі «Сонце—Земля» вважалися зимове сонцестояння («народження Сонця»), весняне рівнодення («початок перемоги Сонця» — переломний момент боротьби Світла-Ладу з Темрявою-Хаосом) і літнє сонцестояння («перемога Сонця»). Для одночасного масового святкування ці дні намагалися визначати дуже точно, тому від самого початку народження арійської раси у 55 ст. до н. е. незмінним супутником арійських народів були мегалітичні обсерваторії, якими за кілька тисячоліть була покрита вся Європа від уральського Аркаїма до британського Стоунхеджа.
— Чи узгоджується наведене вище датування Воскресіння Хрестового з іншими євангельськими подіями?
Повністю. Точкою відліку є початок Ісусового служіння, що почалося з омивання в Йордані: «П’ятнадцятого року правління кесаря Тиберія... Ісус, починаючи, мав з тридцять років» (Лука 3.1, 3.23). Це був передноворічний ритуал очищення на весняне рівнодення. Тиберій став римським імператором 19 вересня 14 року, тож згадана подія відбулася або 30 року (якщо Лука застосував «виключне» датування, тобто не враховуючи 14-й рік), або 29 року (при «включному» датуванні). Цей момент легко уточнити. По-перше, згідно з Доброю Новиною, тривалість прилюдної діяльності Ісуса визначається одним роком. По-друге, вчителі ранньої церкви Іриней і Климент Олександрійський (II ст.) підтверджують, що проповідь Ісуса тривала менше року і що Він був страчений на 12-му місяці свого служіння.
Отже, хрещення в Йордані відбулося 21 березня 30-го року (а не 29-го). Додатковим підтвердженням є вказівка Луки, що Ісус в цей час мав приблизно 30 років. Це відповідає усталеній хрестиянській традиції, ствердженій згаданим вище скіфським вченим Діонісієм Малим, що Ісус народився 25 грудня (за п’ять днів до початку 1 року нової ери), а воскрес на 31 році свого життя — 25 березня 31 року. Очевидною є повна відповідність між Євангелієм, історичними подіями, церковними документами та хрестиянським переданням.
— Справді, все просто, зрозуміло і логічно. Чому ж тоді навколо згаданих вище подій напущено стільки туману?
Краще говорити не про туман, а про димову завісу на полі бою. Річ у тім, що вчення Ісуса Хреста без жодного сумніву перебуває в річищі сонячної європейської Традиції і спрямоване на її оновлення. Відродження Традиції неминуче приведе до відновлення у світі домінуючого статусу білої Європи та її функції планетарного культурно-цивілізаційного локомотива. Звісно, що багато кому це не подобається, звідси така шалена активність з боку фальсифікаторів історії та інших професійних баламутів. Але що нам до того? Процес арійського оновлення вже розпочався! Він динамічно розгортатиметься всупереч будь-якому опору, а його добрі плоди ми отримаємо вже за кілька років. Хай Буде!
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Таємна вечеря чи арійський Новий рік?
Світ:
Спецтема:
Всі знають, що напередодні своєї смерті та воскресіння Ісус Хрестос здійснив зі своїми учнями-апостолами ритуальну вечерю. Дослідники згідні з тим, що це не міг бути іудейський Пейсах, адже вечеря відбулася в четвер, а Пейсах того року відзначався в суботу. Тоді що Ісус святкував з учнями? І чому для Нього так важливо було здійснити цей ритуал?
07020701e.jpg
Добра Новина (Євангеліє) про згадану подію розповідає так: «Першого дня, коли треба було паску жертвувати, приступили учні до Ісуса й питають: Де хочеш, щоб ми пішли і приготували Тобі їсти паску? Тоді він послав двох із своїх учнів Петра та Івана і сказав їм: Ідіть та приготуйте нам їсти паску. Ось коли ввійдете в місто, стріне вас такий то і такий то чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть лишень слідом за ним у господу, куди він увійде, і скажіть господареві дому: Учитель каже — час мій близько, у тебе Я справлю паску з учнями моїми. Де світлиця, в якій Я з учнями моїми міг би їсти паску? Він покаже вам велику світлицю, вистелену килимами, там приготуйте нам. Пішли вони до міста й знайшли так, як Він сказав їм, і приготували паску. Коли ж настав вечір, прийшов Він з дванадцятьма учнями і сів з ними до столу» (Матвій 26.17-20, Марко 14.12-17, Лука 22.7-13).
Почнемо з того, що слово «пасха-паска» походить від арійського кореня «пас», що буквально означає «ПЕРЕХІД». Наприклад, в англійській мові, відомій своїми архаїзмами, слово «pass» має головні значення «проходити», «переходити», «перетворюватися», «передавати», а гелленське слово «пасха» перекладається як «passover» (pass — переходити, over — вище, понад), тобто «перехід на вищий рівень». Звідси ж англійське і французьке passage (перехід, переправа). В українській мові цей корінь зберігся, зокрема, в слові «пас» у значенні ременя для переходу-передачі від одного шківа до іншого, а також передачі м’яча у спортивних іграх. У гелленській мові є слово πασσαλος (пассалос), яке означає кілок або дерев’яний цвях, тобто «той, що проникає», «проходить наскрізь». У єврейській мові від кореня «пас» походить слово «пейсах» (перехід, перестрибування). В українській мові слово «паска» має три взаємопов’язані значення: 1) свято, 2) святкова вечеря, 3) ритуальний хліб, який є головною стравою згаданої вечері (детальніше про все це розповідається в моїй книзі «Пшениця без куколю», 2006).
— Наведена вище цитата починається зі слів «першого дня». Що означає цей вираз і чому саме того, а не іншого дня треба було ритуально святкувати (жертвувати) Перехід і споживати паску?
Відповідь на це запитання дає хрестиянська традиція та її великий знавець Діонісій Малий (475—550 рр.) — скіфський (український) чернець, архіваріус папи римського. Опираючись на документи, власні розрахунки і широко розповсюджений переказ, він стверджував, що Хрестове воскресіння відбулося в неділю 25 березня 31 року — на 31 році життя Ісуса. Ця ж дата воскресіння — 25 березня 31 року — пропагувалася візантійською «Великодньою хронікою» VII ст. і низкою візантійських істориків церкви. Отже, принаймні до VII ст. вся хрестиянська церква (східна і західна) була знайома з датою Хрестового воскресіння — в неділю 25 березня 31 року. Відповідно, Таємна вечеря відбулася трьома днями раніше — в четвер 22 березня 31 року. Саме в цей день Ісус і святкував Паску. Арійську Паску не треба плутати з іудейським Пейсахом, що того року припав на суботу 24 березня, а його святкування іудеї починали з вечора п’ятниці 23 березня.
А тепер повернімось до загадкової фрази «Першого дня, коли треба було паску жертвувати…». Поміркуйте самі, який день в році називають першим?
— Вочевидь, той день, з якого починається рік. Його іменують Новим роком. І що це значить?
Лише те, що Ісус разом з апостолами святкував арійський Новий рік, який традиційно починався з весняного рівнодення 21—22 березня. Цей день називався словом «ПЕРЕХІД» (паска, passover, passage) — перехід від старого кола до нового, причому 21 березня знаменувало закінчення старого року, а 22 березня — початок нового. Відповідно, 21 березня здійснювали обряд очищення-омивання, щоб увійти в новий рік з чистою душею і чистим тілом, а 22 березня за щедрим столом святкували Новий рік, бо вірили: як рік почнеш, так він і пройде. Якщо Новий рік припадав на будній день, то його повторно святкували найближчої неділі. Неділя вважалася першим дням тижня і називалася Днем Сонця. Неділя, в яку святкували Новий рік, називалася Великоднем (великим днем), бо це було подвійне свято — День Сонця (лат. Solis dies, англ. Sunday, нім. Sonntag) і Новий рік (початок перемоги Сонця, бо день стає більшим за ніч).
Цікаво, що іудейську суботу, на яку припав Пейсах, євангеліст Іван за арійським звичаєм також називає «великим днем» (19.31), тобто подвійним святом.
— А чи справді 22 березня 31 року припало на четвер, а 25 березня – на неділю?
Так. Щоб у цьому переконатися, достатньо скористатися будь-якою комп’ютерною програмою, що показує дні тижня за Юліанським календарем. Скоріше всього, що Ісус спеціально вибрав саме 31 рік для здійснення Переходу-Воскресіння. Найближчими роками, коли 25 березня також припадає на День Сонця (неділю), були 25-й і 36-й роки.
— Чому для Ісуса було так важливо, щоб його воскресіння відбулося саме у неділю 25 березня?
Для досконалого виконання великих ризикованих справ і кращого збереження пам’яті про них дуже важливо дотримуватися усталеної символіки. Згідно з символікою Білої раси число 25 означає гармонійну, реалізовану людину, для позначення якої традиційно застосовувалися терміни «боголюдина», «хрест» і «рама». Воскресіння Ісуса Хреста, зафіксоване на Туринській плащаниці, було демонстративним актом торжества боголюдських можливостей людини і перемоги Світла над Темрявою. Тому Ісус і чекав 31-го року, коли 25 березня випаде на День Сонця. Можливо, у 25-му році, коли також відбувся подібний збіг, Він ще не був готовий до Воскресіння-Переходу, або були якісь інші, невідомі для нас причини. До речі, Біла раса сформувалася саме у 25 тисячолітті до н. е., тобто за 25 тисячоліть до народження Ісуса. Тож цілком можливо, що це число натякає на боголюдські потенції білої людини загалом.
— Якщо 22 березня святкували Новий рік, то напередодні, а саме у середу 21 березня мали би здійснити ритуальне омивання.
Арійський звичай омивання-очищення описано в євангельському оповіданні про Івана Хрестителя: «І виходили до нього ВСІ мешканці краю, омивались від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої» (Матвій, 3.5-6). Це сталося у вівторок 21 березня 30 року, коли Ісус готувався розпочати своє служіння (див.: Іван Хреститель — відновлювач арійських традицій).
Рівно через рік Ісус з апостолами був уже не біля Йордану, а в галілейському поселенні Витанія в 3 км від Єрусалима. Тут не було річок, хоча неподалік протікав потічок (струмок) з арійським гідронімом Кедрон («мутний потік», «чорний», «темний», від Кар-дон: *кар — карий, темно-коричневий, *дон — потік, дно). У цьому брудному потоці збиралася дощова вода, тому він був непридатний для очищаючого омивання (брудний Кардон-Кедрон — це неначе протилежність чистому Ярдану-Йордану).
Галілеяни, що проживали у Витанії, для здійснення передноворічного весняного омивання зазвичай ішли на Йордан, проте цього разу в Ісуса з апостолами не було такої можливості. Несподіваний вихід знайшла Марія, сестра Лазарева: «Коли Він був у Витанії, в домі Симона «Прокаженого», як був за столом, підійшла Марія з алебастровою посудинкою, наповненою фунтом вельми дорогого мира зі щирого нарду. Розбивши посудинку, вилила його на голову Ісуса і помазала його ноги й обтерла їх своїм волоссям; і наповнився дім пахощами мира» (Матвій 26.6-7, Марко 14.3, Іван 12.3). Ритуал очищення-омивання було виконано, це сталося у середу 21 березня 31 року.
Наступного дня починався новий рік. Його потрібно було розпочати зі святкової вечері, що й було зроблено у повній відповідності з арійським звичаєм.
— То виходить, що на Таємній вечері Ісус святкував з учнями Новий рік?
Саме так. Це був найважливіший день ритуального календаря, що одночасно святкувався всіма арійськими народами, розкиданими по неозорим просторам Євразії. Важливими були синхронність і масовість здійснення цього ритуалу, тому «Він до них промовив: Я вельми бажав їсти цю паску з вами, перш ніж Мені страждати» (Лука 22.15). Сама ж вечеря відбулася дуже урочисто — «у великій світлиці, вистеленій килимами» (Марко 15.14, Лука 22.12). Для підкреслення важливості моменту Ісус власноруч обмив учням ноги і витер їх рушником.
— Якщо це справді новорічна вечеря, то вона мала бути щедрою, проте на картинах зображається лише хліб і вино?
Згідно з Євангелієм, учні з Ісусом «опускали руки в миску» (Матвій 26.23), тобто щось їли з однієї чи більшої кількості мисок. Окрім того, перед тим, як видалити Іуду з вечері, Ісус дав йому хліб, вмочений у миску (Іван 13.26) — тобто в мисці могла бути якась підлива, мед чи щось подібне.
А щодо хліба і вина, то Ісус їх використав для виконання відомого ще зі скіфських часів арійського ритуалу побратимства, під час якого побратими п’ють вино з однієї чаші. Спільна чаша означала нерозривну духовну єдність, а розламаний хліб (паска) — цілісність вчення: «І, взявши чашу, воздав хвалу й мовив: Візьміть її й поділіться нею між собою, бо, кажу вам: не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до того дня, коли питиму його з вами новим. І подав їм, кажучи: Пийте з неї всі — і пили з неї всі. І, взявши хліб, воздав хвалу, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: «Беріть, їжте». І мовив: чиніть це на мій спомин».
Божичі - Сів Сус Хрестос да вечеряти - щедрівка
— З арійським новорічним Переходом зрозуміло, а чи справді з вечора п’ятниці 23 березня 31 року іудеї святкували свій Пейсах?
Іудейський закон (книга Левіт 23.5) точно визначав день, коли треба святкувати Пейсах — на 14 день місяця «нісана» (першого весняного місяця). Оскільки іудеї користувалися місячним календарем, то місяць у них починався з моменту спостереження серпа молодика (нового місяця). Згідно з таблицями, наведеними у книзі Е. Бікермана «Хронологія давнього світу», у 31 р. серп березневого молодика в Єрусалимі можна було бачити 11 березня близько 22 години 30 хв за місцевим часом. Подібні результати дають комп’ютерні програми, наприклад http://www.astrolab.ru/cgi-bin/moon2.cgi або http://lect.by.ru/lekcium/nymeng.htm.
Таким чином, 11 березня 31 р. було першим днем єврейського місяця нісана, відповідно 14-та доба нісана припадала на суботу 24 березня. Саме тоді й можна було святкувати іудейський Пейсах. Оскільки доба в іудеїв починається ввечері (подібно як рік починається восени), то Пейсах почали святкувати з вечора п’ятниці 13-го нісана (23 березня). Це повністю відповідає опису подій, поданому в Євангелії, адже Ісуса розіп’яли саме у п’ятницю напередодні Пейсаха: «Повели тоді Ісуса від Каяфи у Преторію. Був же ранок. Та не увійшли вони у Преторію, щоб не осквернились і щоб могли їсти пейсах» (Іван 18.28). «Оскільки то була п’ятниця та щоб тіла не лишилися в суботу на таврі, бо був великий день тієї суботи, юдеї просили Пилата, щоб переламали їм голінки і їх зняли» (Іван 19.31). Нагадаємо, що вираз «великий день тієї суботи» пояснюють тим, що Пейсах припав на суботу, тобто збіглися два святкові дні.
Зазначимо, що іудеї відзначають своє найбільше свято 14 нісана, тобто тоді, коли починається фаза повного місяця («повня»). Відомо, що в цей час не варто починати нові справи, небезпечно робити хірургічні операції, не рекомендується зачинати дітей. У період повного місяця статистика засвідчує сплеск злочинності, самогубств, загострення хвороб, нервових розладів, безсоння, транспортних аварій; у людей посилюється емоційна нестабільність і притуплюється раціональне мислення. Це об’єктивна реальність, про яку знали з давніх давен. Пізніше на це знання наклалася народна пам’ять про розп’яття Ісуса Хреста у п’ятницю 13-го нісана, що породило страхітливі повір’я про «п’ятницю 13-го», коли начебто вночі активізуються всі темні сили і влаштовують свій сатанинський ШАБАШ (від єврейського «шабат», що значить «субота»).
До речі, в арійській традиції субота завжди вважалася найменш придатним днем для творчої роботи, оскільки це сьомий, останній день тижня (саме слово «субота» означає «сьомий» або «семиденка», тобто тиждень — подібно як «нєдєля» в російській мові); його залишали для рутинних справ, зокрема, прибирання сміття (звідси т. зв. «суботники»).
Таким чином, час, коли іудеї святкують Пейсах, є найбільш несприятливим для будь-якої творчої роботи, прийняття рішень і започаткування нових справ. Це неначе повна протилежність святу Паски-Переходу-Великодня, що відзначався арійцями після точки весняного рівнодення 22 березня з продовженням святкування у найближчу неділю — перший день тижня, що присвячувався Богу-Творцю, називався Днем Сонця і традиційно вважався накращим для складної духовно-інтелектуальної роботи, планування майбутнього, започаткування нових справ.
— А чому Великодній Перехід святкували на рівнодення 22 березня, а потім ще й у найближчу неділю?
А як у нас святкують дні народження? Зазвичай, точно в сам день народження, після робочого дня відбувається святкування у вузькому колі. А от ширше коло друзів запрошується вже на найближчу неділю — у вихідний день, коли найзручніше ходити в гості. Це природний порядок. Так само зі святкуванням астрономічних подій у системі «Сонце—Земля». Йдеться саме про Сонце, а не Місяць, адже наші предки вважали себе дітьми Бога-Творця, а Його головним символом було Сонце (Ар-Яр-Ярило). Тому вони називали себе «аріями» (сонячними), а свою землю Артою-Араттою, тобто сонячною землею («ар» — сонце, «та» — земля). Головними подіями в системі «Сонце—Земля» вважалися зимове сонцестояння («народження Сонця»), весняне рівнодення («початок перемоги Сонця» — переломний момент боротьби Світла-Ладу з Темрявою-Хаосом) і літнє сонцестояння («перемога Сонця»). Для одночасного масового святкування ці дні намагалися визначати дуже точно, тому від самого початку народження арійської раси у 55 ст. до н. е. незмінним супутником арійських народів були мегалітичні обсерваторії, якими за кілька тисячоліть була покрита вся Європа від уральського Аркаїма до британського Стоунхеджа.
— Чи узгоджується наведене вище датування Воскресіння Хрестового з іншими євангельськими подіями?
Повністю. Точкою відліку є початок Ісусового служіння, що почалося з омивання в Йордані: «П’ятнадцятого року правління кесаря Тиберія... Ісус, починаючи, мав з тридцять років» (Лука 3.1, 3.23). Це був передноворічний ритуал очищення на весняне рівнодення. Тиберій став римським імператором 19 вересня 14 року, тож згадана подія відбулася або 30 року (якщо Лука застосував «виключне» датування, тобто не враховуючи 14-й рік), або 29 року (при «включному» датуванні). Цей момент легко уточнити. По-перше, згідно з Доброю Новиною, тривалість прилюдної діяльності Ісуса визначається одним роком. По-друге, вчителі ранньої церкви Іриней і Климент Олександрійський (II ст.) підтверджують, що проповідь Ісуса тривала менше року і що Він був страчений на 12-му місяці свого служіння.
Отже, хрещення в Йордані відбулося 21 березня 30-го року (а не 29-го). Додатковим підтвердженням є вказівка Луки, що Ісус в цей час мав приблизно 30 років. Це відповідає усталеній хрестиянській традиції, ствердженій згаданим вище скіфським вченим Діонісієм Малим, що Ісус народився 25 грудня (за п’ять днів до початку 1 року нової ери), а воскрес на 31 році свого життя — 25 березня 31 року. Очевидною є повна відповідність між Євангелієм, історичними подіями, церковними документами та хрестиянським переданням.
— Справді, все просто, зрозуміло і логічно. Чому ж тоді навколо згаданих вище подій напущено стільки туману?
Краще говорити не про туман, а про димову завісу на полі бою. Річ у тім, що вчення Ісуса Хреста без жодного сумніву перебуває в річищі сонячної європейської Традиції і спрямоване на її оновлення. Відродження Традиції неминуче приведе до відновлення у світі домінуючого статусу білої Європи та її функції планетарного культурно-цивілізаційного локомотива. Звісно, що багато кому це не подобається, звідси така шалена активність з боку фальсифікаторів історії та інших професійних баламутів. Але що нам до того? Процес арійського оновлення вже розпочався! Він динамічно розгортатиметься всупереч будь-якому опору, а його добрі плоди ми отримаємо вже за кілька років. Хай Буде!
-----------------------
В тему:
Галілея і хрестиянство: українські корені
Воанергес: Церква дітей блискавки
Перехід 21—22 березня: Арійський Новий рік (Нова Паска)
Хай Буде! Ісус і Марія вітають нас арійським салютом
Де і коли народився Ісус?
Іван Хреститель — відновлювач арійських традицій
1 --- П’ЯТИЙ ЕЛЕМЕНТ
2 --- ІСТОРІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗЛОЧИНУ
3 --- ЦЕРКВА І ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ТЕКСТИ
4 --- МЕТАФІЗИЧНІ АРХЕТИПИ
5 --- ВОАНЕРГЕС, тобто СИНИ ГРОМУ
6 --- ІСУС, ЩО ОЗНАЧАЄ ЯСНИЙ
7 --- ХРЕСТОС І ХРІСТОС
8 --- ХРЕСТИЯНСТВО І ЮДОХРІСТИЯНСТВО
9 --- ДОГОВІР І ЗАПОВІТ
10 --- АРІЇ, АРІЙЦІ, ТРИПІЛЬЦІ
11 --- ГАЛЛИ — КЕЛЬТИ
12 --- ПЕЛАЗГИ, ГЕЛЛЕНИ, ГРЕКИ
13 --- МАГИ, ВОЛХВИ, ЕГРЕГОРИ, СИЛИ, БОГИ
14 --- ВІЙНА ЗА РОЗУМ
15 --- ПАЛІНГЕНЕЗІЯ, ТОБТО РЕІНКАРНАЦІЯ
16 --- ЧИ БУВ ХРЕСТОС ЮДЕЄМ?
17 --- ПЕЙСАХ ЧИ ПЕРЕХІД?
18 --- АРІЙСЬКА ОСНОВА ХРЕСТИЯНСТВА
Досліджуємо Євангеліє і всю Арійську традицію.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков