Майстерність Симона Петра у фехтуванні згадується в Добрій Новині: "Тоді Симон Петро, який мав меч при собі, добув його і, вдаривши слугу первосвященника, відтяв у нього праве вухо".
Дуже мало людей у світі усвідомлюють, який рівень майстерності потрібен задля цього. Згадаймо обставини. Це відбувалось при світлі зірок, місяця та смолоскипів. Тобто освітлення було, за сучасними мірками, дуже поганим. Це було у відверто стресовій ситуації. Тобто, юрба народу прийшла брати під варту перед стратою найкращого приятеля Симона-Петра. Ну, і слуга первосвященника рухався, а не стояв на місці.
Аби усвідомити потрібний задля цього рівень майстерності, це можна порівняти, наприклад, із настільним тенісом. Мало людей в сучасному світі хоч якось володіє мечем, але досить багато людей грало в теніс. Так ось, це такий рівень майстерності, який потрібен для того, аби повісити "соплю" на край столу, довільно, а не випадково, коли тебе атакує майстер спорту. Тобто, в Симона-Петра був рівень майстерності, вищий за рівень майстерності сучасного олімпійського чемпіона з фехтування на шаблях. Удар мечем був настільки точний, що голова, шия та надпліччя – все це залишилось цілим та неушкодженим, відтято було лише вухо. На що слід звернути увагу ще – такий рівень майстерності слід постійно підтримувати регулярними тренуваннями, бо за кілька місяців без тренувань він суттєво знижується.
За такого рівня майстерності у володінні мечем Петро був здатний сам-один знешкодити всю юрбу, нанісши кожному з них одну легку, але болючу рану. Знешкодити за кілька хвилин. І, до речі, мова про якесь хвилювання тут не йде, адже такий рівень майстерності потребує майже абсолютного самоконтролю. Абсолютний самоконтроль (це те ж саме, що й абсолютна хоробрість, і теж саме, що й абсолютна цілісність особистості) за наявності дуже сильної волі, розвиненого розуму та повній чесності, зветься вірою.
Тобто, з високою ймовірністю можна казати, що Симон Петро був найкращим фехтувальником імперії. Але, він був лише другим з фехтування у братстві апостолів та Ісуса з Назарету. Стійкішою вірою володіли двоє людей – сам Ісус та Іван Воанегрес. І майстерність у володінні мечем в Ісуса була вища.
Але чому саме фехтування було обране як спосіб тренування віри? Почнімо здалеку. Тоді ще настільний теніс та сучасний бадмінтон були відсутні. А такими, як вони є зараз, їх створили високі технології виготовлення ракеток і потужний олімпійський рух. Так, так, саме фехтування на добре збалансованих мечах (а нічим іншим така точність удару, як в описаній вище події, просто недосяжна) було засобом тренування віри. Про його ефективність можна сказати, що фехтування на гострих, небезпечних клинках, по-перше, має сильні цілющі властивості. А, по-друге, дуже сильно сприяє успішності людей. Тож, фехтування як спосіб тренування віри було обране тому, що воно є найбільш ефективним способом з доступних у ті часи.
Постійно носити з одягом можливо лише досить легкий меч. А рубати вуха в людини, яка рухається, можливо лише достатньо довгим мечем. Отже, цілком правильно звати цю зброю шпагою. Так ось, найбільший контроль удару дає саме шпага (цивільна або бойова).
До речі, є думка, ніби меч є символом війни. Мені здається, що вона хибна, бо ж символами війни є зовсім інші речі! Так, найрозповсюдженішою зброєю і найпопулярнішим символом війни є спис. Розряджена рушниця або автомат з багнетом є коротким списом – сулицею. Іншим символом війни є булава (так, гетьманська), або пернач (полковницький). Ще одним символом війни є людський череп. Спис та булава були розповсюджені тому, що за рівнем «смертоносна дієвість/зусилля, докладені до їх опанування», вони значно перевищують меч. За цим показником шабля також перевищує меч. Також хороший меч у кілька десятків разів дорожчий, аніж спис або булава аналогічної якості. А опанування меча потребує дуже багато зусиль!
Зате добре володіння мечем дає багато зовсім інших корисних речей! Так, вправи з гострою клинковою зброєю призводять до швидкого зцілення людини. Також це добре тренує хоробрість людини. Також, добре відомо, що, задля набуття успішності у справах, по-перше, потрібне опанування дестрези, приципів тактики меча; по-друге, потрібне набуття віри (тобто, абсолютної хоробрості, абсолютної цілісності особистості за наявності дуже сильної волі, розвиненого розуму та повної чесності). Тому-то питанню набуття віри й надавалось стільки ваги раніше! Тож, насправді меч є символом самовдосконалення, розділення та ієрархії. Або, якщо коротко, то меч є символом духу змагальності.
Але навіщо змагальність, змагальність з іншими людьми, підкреслюю, взагалі потрібна людині? Змагальність потрібна тому, що порівняння, зіставлення себе з іншими є загальновизнаним критерієм самооцінки. А саме змагання з іншими людьми є частим порівнянням з іншими у дуже великій кількості. Тобто участь в хорошому змаганні з іншими дозволяє провести точну самооцінку! Або це ще можна назвати кроком на шляху пізнання себе. Натомість зі змагання із самим собою дуже легко вийти переможцем. Задля цього потрібне лише саме просування вперед, неважливо з якою швидкістю. Тож змагання з самим собою не дозволяє правильно оцінити себе. Також участь в змаганні з іншими включає у людині ранговий інстинкт. Тобто участь у дружніх змаганнях з іншими дуже дієво спонукає людину самовдосконалюватись.
Так ось, акінак потребує для свого виготовлення металу високої якості. І, відповідно, він може бути розповсюдженим лише серед людей, які вміють виготовляти метал потрібної якості. Акінак забезпечує, робить можливим, по-перше, високу точність удару. По-друге, забезпечує високу швидкість удару. І, по-третє, забезпечує швидку зміну напряму удару. А сила його удару дорівнює силі удару пістолетної кулі. Тобто для фехтування акінаком потрібні дуже високі розумові здібності в поєднанні з дуже високими фізичними здібностями.
А також отаке фехтування потребує дуже високого рівня хоробрості. І, завдяки Добрій Новині, оці вміння, вміння фехтувати, розповсюдились по всій Європі. Розповсюдились серед великої кількості людей! Тобто дуже велика кількість людей взялась за найдієвіші тренування своїх розумових, фізичних та морально-вольових якостей. А для створення нової, кращої цивілізації, потрібна досить велика кількість людей, якісно кращих за попередніх. Якісно кращих за людей, які створили попередню, античну, цивілізацію. І, в такий спосіб, отакі, якісно кращі люди, самі себе створювали. В історії людства відомі три випадки, коли самовдосконалення людей за допомогою меча було підтримане володарем країни (або кількох близьких країн). Тоді воно ставало масовим, і дуже-дуже сильно та дуже-дуже добре впивало на історію нашого світу. Але я докладно про це розповім у моїй наступній статті «Візьми свій меч та йди за мною!».
Цікаво, що саме такий спосіб фехтування потребує скоординованих дій всього тіла, від стоп до пальців рук, та швидких тактико-технічних розрахунків. Потребує гармонійних, врівноважених та дуже активних дій всієї людської особистості. А хто на це не здатен, той програє. Життя. Це і забезпечило, в підсумку, стрімкий розвиток всієї сучасної людської цивілізації. Тож у тому, що Симон Петро був у свій час таким вправним фехтувальником, був дуже великий сенс!
До речі, Еspada schiavona, або меч-слов’янка, або далмацька шпага. Венеційці досить добре були знайомі зі слов’янками (хорватками) доби Відродження. Тому найдосконаліший, найкрасивіший, з найбільш хижим виглядом тип мечів для війни, можливостями яких здатні були користуватися лише майстри фехтування, вони назвали мечами-слов’янками.
Кадр з фільму "Капітан Алатрісте" (2006, Іспанія)
Самовдосконалюватись та шукати хороші зразки та способи самовдосконалення. Зокрема, шукати в Добрій Новині. А вони там є, хоча й у дещо прихованому вигляді. Робити це задля покращання життя.
Думка про те, що Ісус майстерно володів мечем, виглядає правдоподібно. І справа не в тому, що "не мир прийшов я принести на землю, а меч", адже це вставка. Також справа не в настанові "хай продасть свою одежу й купить меч" – це лише заклик до обережності.
Головне запитання: звідки Симон Петро, будучи рибалкою, міг навчитися досконалого володіння мечем? Відповідь на поверхні: так само як Ісус навчив братів Заведеїв управляти блискавкою, так навчив і Петра управляти мечем.
Євангеліє повідомляє, що в апостольській громаді було два мечі. Найімовірніше, що Ісус навчив фехтування обох братів – Симона й Андрія. Це дало кожному спаринг-партнера і дозволило досягти майстерності за неповний рік тренувань.
Тим більше, що Андрій був банкіром шкільної громади, відтак йому необхідна була зброя для захисту громадського золота.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Коментарі
Дякую, Миколо! Чудова стаття! Апостол Симон справді володів високим рівнем самоконтролю, тому й отримав від Ісуса прізвисько Петро, що значить "скеля". Петро був "незворушний як скеля".
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Дякую!:) Дуже приємно бачити отаке визнання!:) Тож, до своїх наступних статей я докладу ще більше сил! Аби вони були ще кращими!
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Оскільки Петро дійсно міг при такому рівні майстерності сам здолати весь натовп, що прийшов схопити Ісуса, це ще раз засвідчує, що Хрестос все тримав під контролем, а ніяк його ув'язнення не було випадковим і спонтанним, чи наперед визначеним згідно з якимось давнім пророцтвом.
У нас є вічність!
Радіймо життю граючи!
Миколо, а чому ти вважаєш що Ісус краще за Петра володів мечем? Дякую
У нас є вічність!
Радіймо життю граючи!
Тому є кілька причин. Причина перша. Ісус сам казав, що приніс меч. Причина друга. Чим більші у людини творчі здібності, тим сильніше в неї прагнення бути першою, найкращою у важливих для неї справах. Тут слід згадати пункт перший. А, в Ісуса творчі здібності були явно більшими, ніж в Симона-Петра. Причина третя. В Ісуса віра явно була набагато сильніша, ніж в Симона-Петра. А, найбільш дієвим, на той час, способом тренування віри було саме фехтування.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Доволі дивно уявити собі Хреста з мечем, який вправляється у фехтуванні. Але можливо десь в Добрій Новині і на це є вказівка. Потрібно досліджувати!
У нас є вічність!
Радіймо життю граючи!
Про наявні вказівки я вже розповів. Можливо, не в одному місці. Можливо, так є менш переконливо...Повторю ще раз. Характерною рисою людей з дуже високими творчими здібностями є те, що у важливих для себе справах, вони всі хочуть бути найкращими. У випадку з Ісусом - він не лише хоче, але ще й здатен! А, майстерність у володінні мечем Ісус явно вважав важливою справою. Чому саме це є таким важливим, я розповідав у цій статті (див. вище).
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Цікаво описане поняття "віра". Тільки тут у цій статті стикнувся з ним.
Цікаво також, що Ісус хотів робити все краще за інших. І до чого тут його віра, якщо він прийшов з чіткою місією, знаннями й уміннями досягти результату? Хоча, з такою трактовкою поняття "віра" все можливо
Бажання бути найкращим у особисто важливій справі - це риса, характерна для всіх людей з високими творчими здібностями. До чого тут віра...Більша частина Доброї Новини привячена саме опису дій людей з вірою, дій віри. Вельмишановний добродій Ігор Каганець попервах це звав "пригодницькою частиною". Але, насправді, це лише показування великої важливості віри. Моє розуміння того, що є вірою, грунтується на аналізі текста Доброї Новини, по-перше, А, по-друге, грунтується на тексті книжки Дональда Трампа. Можна сказати, що головною справою Ісуса було ( і є й зараз) тренування віри в людях. А, щодо мого визначення віри... Згодом буде моя стаття "Слова, які я б хотів мати у своєму публічному словнику" . Там буде і про це.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Думка про те, що Ісус майстерно володів мечем, виглядає правдоподібно. І справа не в тому, що "не мир прийшов я принести на землю, а меч", адже це вставка. Також справа не в настанові "хай продасть свою одежу й купить меч" – це лише заклик до обережності.
Головне запитання: звідки Симон Петро, будучи рибалкою, міг навчитися досконалого володіння мечем? Відповідь на поверхні: так само як Ісус навчив братів Заведеїв управляти блискавкою, так навчив і Петра управляти мечем.
Євангеліє повідомляє, що в апостольській громаді було два мечі. Найімовірніше, що Ісус навчив фехтування обох братів – Симона й Андрія. Це дало кожному спаринг-партнера і дозволило досягти майстерності за неповний рік тренувань.
Тим більше, що Андрій був банкіром шкільної громади, відтак йому необхідна була зброя для захисту громадського золота.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Апостол Симон-Петро до цього служив п'ять років у легіоні не як рядовий вояк. І, тим здобув Римське громадянство. Просто, в нього були величезні здібності, талант на рівні геніальності, до фехтування. І, це почало розкриватися в легіоні. І, продовжило розкриватись в апостольському братстві.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Звідки інформація про Симона Петра, що він був римським вояком?
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Навім один відомий факт. Носити меч привселюдно в межах Римської імперії мали право лише, або Римські вояки, легіонери, або громадяни Риму. Якщо людина мала римське громадянство, то це не значить, що вона обов'язково тривалий час мешкала у Римі. Але, це означає, що людина надала Римській імперії якісь вагомі послуги. Наприклад, апостол Симон-Петро мав право привселюдно носити меч. Цей факт означає, що він мав римське громадянство. Виникає питання, а які саме вагомі послуги він надав Римській імперії? Шляхом виключення отримуємо, що він міг лише бути легіонером Риму. За це, за п'ятирічний контракт з легіоном, людям, які не були до цього громадянами Риму, надавалось римське громадянство. І, відповідно, право привселюдно носити меч. І, ця практика була досить популярною серед галілейських юнаків. Бо, внаслідок служби в легіоні, чоловік отримував не лише вагомий пакет прав (римське громадянство), але і стартовий капітал, якщо на спускав свою, досить велику заплатню, на спиртні напої та повій. А також, людина отримувала, внаслідок служби у легіоні, обов'язок збройно підтримувати громадський лад в місці свого перебування. Цікаво, що серед юдеїв така практика, практика служби у римсьму легіоні, вважалася ганебною. Дуже цікавий також факт, що більшість римських легіонерів, з якими стикався Ісус, була, за походженням, саме галілеянами. І, відповідно, оці легіонери мали симпатію та повагу до нього.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Усе це потребує доказів, інакше сприймається як фантазії.
Звідки "факт", що на території імперії меч могли носити тільки римські вояки або римські громадяни?
Петро, будучи апостолом, вочевидь не був римським вояком, тим більше легіонером, адже легіонерами в ті часи могли бути тільки римські громадяни.
Негромадянин міг вступити до допоміжних військ (ауксилії), але щоб отримати громадянство після завершення служби, треба було відслужити 25 років. Звідки це твоє твердження про 5-річний контракт?
Додам, що за імператора Октавіана (27 р. до н. е. — 14 р. н. е.) були посилені вимоги до набуття римського громадянства. Так що галілеянин Петро не міг бути ні легіонером, ні громадянином Рима.
Також варто пам'ятати, що Галілея вважалася союзною державою з власним самоврядуванням (мала свого тетрарха), натомість Іудея була підкореною територією (управлялася римським намісником). Відтак вони могли мати різні закони щодо володіння мечами.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Видання таких актів викликаються різноманітними економічними і політичними міркуваннями, зокрема, завданнями поповнення жителями провінцій римських легіонів, в яких, як вже зазначено, несли військову службу тільки римські громадяни.
http://bibliograph.com.ua/rimskoe-pravo-2/116.htm
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Згадаємо галльські легіони Риму. Ти, вельмишановний добродію Ігоре, сам писав про них. То, ти писав, що вони були інструментом для Риму, за допомогою якого він підкорював тодішній світ. Розглянемо, наприклад, історію другого галльського легіону. https://uk.wikipedia.org/wiki/Legio_II_Gallica. Він був створений у 49 р. до Народження Ісуса Хреста. Підкеслюю, до. Вочевидь, він був створений з галів, які мали римське громадянство. Але, як саме вони його набули? Просто, Рим їх дуже сильно потребував, і саме тому Рим створив кілька механізмів набування галами (і, зокрема, галілеянами, як частиною галів) римського громадянства. Вочевидь, галів, м'яко кажучи, сильно вільнолюбивих людей, щось дуже сильно приваблювало служити в легіонах. Нагадаю, в легіонах були тілесні покарання, дуже сувора дисципліна, а діти діючих легіонерів не мали римського громадянста (і, не мали шансів його набути й надалі), також, служба в легіоні була відома своїми труднощами. А, зарплатня там була хоч і дуже пристойна, але не дуже велика. Тож, єдиною привабливою річчю для служби особисто вільної людини в легіоні, була, або можливість набуття римського громадянства, або загроза позбутися його через відмову служити в легіоні для римських громадян за народженням.
Так, апостол Симон-Петро не був діючим легіонером, бо від був легіонером у відставці.
А, 25 або , пізніше, 30 років - це не стандартний час служби в легіоні, а максимально можливий. Вочевидь, був і мінімально можливий час служби.
До речі, в мене не фантазії, а логічні розмірковування.
А, легіон, де служив майбутній апостол Симон-Петро, був не суцільно галльським, а переважно галльським. Ця відмінніть є важливою.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Ось, в Іудеї того часу побутовувала приказка: "Що хороше може прийти з Галілеї?". Вона відверто натякала на легіон, який завойовував Іудею, та був, так би мовити, окупаційними силами Риму в ній. Легіон, в якому, переважно, служили галілеяни. Але, це приказка. Гай Юлійович Каесар, коли ще не був імператором Риму, і, відповідно, не мав жодного права надавати масово Римське громадянство, створив перші галльські легіони, в 49 р. до н.е.https://uk.wikipedia.org/wiki/Legio_II_Gallica та https://ru.wikipedia.org/wiki/III_%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D0%B8%D0%BE%D0%BD Він отримав право масово надавати громадянство Риму лише в 45 р. до н. е., як став імператором. Він створив оці легіони задля громадянської війни в Римській державі. Зрозуміло, що, попервах, оці легіонери не були громадянами Риму. Але, як вийшли у відставку, так стали. Причому, вийшли у відставку, так би мовити, в дітородному віці. Тобто, відслужили набагато менш, ніж 25 років. Тож, ця практика, практика надавання громадянства Риму за службу в легіоні, була започаткована ще першим імператором Риму. І, відповідно, була започаткова ще за 80 років до подій, описаних в Добрій Новині. Тобто, ця практика до того часу вже стала традиційною.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Цікаво, що така практика була настільки успішною, що менш, ніж за вісім років було створено, щонайменше, ШІСТНАДЦЯТЬ галльських легіонів! https://wikipedia.tel/XVI_%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D0%B8%D0%BE%D0%BD
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Можливо, ти переплутав палестинську Галілею і європейську Галлію – вони на протилежних берегах Середземного моря. Імператори надавали громадянство мешканцям Галлії, але не Галілеї.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Розумієш, вельмишановний добродію Ігоре, якість людей і Галлії, і в Галілеї була однаковою, бо і в Галлії, і Галілеї мешкав один народ - гали. А, саме це є головним при комплектації легіонів. А, вже в ті часи набувала поширення практика набору легіона з місцевих жителів. І, вже сто років по тому отака практика була вже дуже поширеною. Додам ще дещо важливе. З аналізу історії винекнення Римської імперії випливає, що саме гальські легіони принесли перемогу Гаю Каесару в громадянскій війні. І, саме після цього він набув право масово надавати Римське громадянство людям. Тож, аби створені ним гальські легіони зазнали поразки, то гали, які в них служили, ніколи б не набули римського громадянства. Пізніше, аналогом прав та обов'язків громадянина Риму стало шляхетство. Погодся, вельмишановний добродію Ігор, бути офіційно визнаним шляхтичем - це дуже хороший стимул для плідної та бездоганної військової служби. Також, можна сказати, що Римську імперію з Римської республіки створили творчість Гая Каесара та його гальські легіони.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Не знав що Петро служив в Римському війську. Це дуже цікаво!
У нас є вічність!
Радіймо життю граючи!
Усіх вітаю зі святом Святого Петра!
Гарна стаття і дослідження.
Ворог намагався зробити з Петра "тугодума", а він, виявляється, просто був "незворушний, як скеля". Або з тим вухом солдата, відсік, то й відсік. А чому не руку, чи ще щось? А чому просто не вбив? Якщо вже був таким тугодумом. Люди по церквах слухають "євангеліячитання", а простих речей не помічають... Але придивімося до того, як простий обиватель мислить: Якийсь рибалка покинув роботу і хвору тещу (несерйозний хлопець), взяв меч (нащо він йому?), назвав Ісуса - Христосом (що це йому на голову збрело?), вирішив по воді походити, мало не втопився (забракло клепки), відчикрижив вухо солдатові при виконанні (випадково напевно, спеціально навряд чи можливо), а потім гірко плакав, коли третій півень прокукурікав. І ось цю маячню нам спромоглися дві тисячі років впарювати...
Si vis pacem, para bellum
Та не солдату, а рабу! А, взяв меч, бо це був його офіційний обов'язок перед Римською імперією! Завжди привселюдно носити меч із собою, та підтримувати за його допомого громадський лад! А, Ісуса він назвав не ХрИстом, а ХрЕстом. Хоча, десь близько 1000 років церква стверджувала саме цей брехливий варіант його титула. Бо, тут є велика відмінність між цима титулами! Нащастя, таку брехню про Симона -Петра нам впарювали значно меньш 2000 років...А, за таку оцінку моєї праці - дуже дякую!:)
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Раб запросто може бути солдатом. Он, як в СРСР чи якійсь іншій комуністичній імперії...
Я добре знаю, і вже давно, як Петро назвав Ісуса. Наш простий обиватель не знає, що існує слово Хрестос. Я просто озвучив його погляд.
А от слово МЕНШЕ пишеться без м'якого знаку.
Працюємо!
Si vis pacem, para bellum
Так, раб цілком може бути визнаний вояком, згоден. Але, тут треба уточнити - в якомусь іншому, відмінному від Римської імперії, місці. До речі, факт озброєння не перетворює раба на вояка. Раб, хоча б озброєний, так і залишається рабом. А, вільною людиною він стає, лише свідомо, з власної волі, ризикуючи своїм власним життям, та свідомо, з власної волі, докладаючи великі власні зусилля до якоїсь, особисто для нього та для суспільства, важливої справи. Саме тоді він стає справжнім вояком, а, до того, за своє природою, залишається рабом. В Давньому Римі це добре розуміли. І, тому в Римській імперії озброювати рабів дозволялось лише у виключних ситуаціях.
Так, виправлюсь.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Зверніть увагу, що коли Ісус дав Симону бойове прізвисько "Петро", то Симон ще не був фехтувальником, а лише мав до цього здібності.
Так само, коли Ісус дав братам Заведеям прізвисько "Сини блискавки", то вони ще не вміли керувати блискавкою.
Згадані прізвиська були дані наперед — як засіб матеріалізації мрії, згідно з принципом "Як корабель назовеш, так він і попливе".
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Тут можна уточнити - Симон -Петро не був таким видатним фехтувальником. А, просто хорошим фехтувальником - був.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!