Стратегічна пустота. Що очікує на Порошенка в США?

Зрозуміло, що формальною підставою для візиту є міжнародна конференція. Це обумовлює формат візиту як робочий. Робочі візити не обов'язково передбачають можливість зустрічі з главою приймаючої держави.

Але все це лише розсусолювання про дипломатичний протокол, які не мають нічого спільного з реальною політикою. Зрештою, у тих самих обставинах будуть і інші глави делегацій у Вашингтоні, які все ж таки будуть удостоєні аудієнції в Білому домі (стежимо, наприклад, за Ердоганом).

Правда в тому, що Обамі нема про що говорити з Порошенком. Загалом в США зараз мало у кого є про що поговорити з главою Україноької держави. Хіба Кері розповість про загадку свого портфеля в Москві.

Проблема в тому, що лідер України не несе з собою жодного позитивного послання. Ні позиції чи реалістичних пропозицій про вихід з Мінського тупика, ні радісних звісток про успіхи реформ, ні щасливих нюансів перемог на фронті боротьби з корупцією.

Не радив би стратегам з Банкової сподіватися на те, що зняття Шокіна чи навіть призначення нового прем'єр-міністра може слугувати позитивним тлом для візиту. Ці ритуальні дійства печерських політиканів уже не сприймаються як щось важливе і позитивне у світі ніким, окрім росіян (які страшно і небезпідставно радіють, що кого б не призначали в Києві - все рівно усі виявляються їх колишніми чи нинішніми клієнтами).

А американці не люблять невдах. Нема хороших звісток чи навіть сподівань на них - то навіщо псувати собі репутацію контактами з такими посланцями? Тим більше, що "ходаків" у Вашингтоні - половина Африки, Азії і Південної Америки.

Навіть на тему ядерної безпеки Порошенко не везе до столиці США нічого, окрім спогадів про внесок України в ядерне роззброєння. Не має значення, наскільки це не сподобається Обамі чи ще комусь, але був би сенс звернутися до учасників форуму з простим посланням - досвід України свідчить, що ніяких міжнародних гарантій безпеки в світі не існує, не вірте нікому, дбайте лише про себе, не поспішайте позбуватися ядерної зброї. Це, принаймні, було б концептуально і чесно. 

Натомість президент України з'їздив напередодні поїздки в США до Харкова, де разом з послом США в Україні в рамках виконання домовленостей, досягнутих між Обамою і Януковичем (і які готувалися ще при Ющенку - тут повірте учаснику процесу на слові) відкрив установку, що працює на збідненому, а не збагаченому урані, який ми героїчно передали на зберігання до Росії, чим, очевидно, зміцнили міжнародну і свою національну безпеку. Ну, звичайно, під обіцянки американської сторони докластися до забезпечення можливостей розвитку ядерної енергетики в Україні. Треба сказати правду, що подібні запевнення і навіть певні цілком конкретні дії американська сторона здійснює давно і місцями послідовно. Але ось біда - заважає успіхові цього процесу відсутність чітких гарантій і політичної волі української влади розірвати відповідні зв'язки і позбавитися залежності в цьому питанні від Росії.

У вересні 2014 року мене багато критикували за те, що перед першим візитом Порошенка до США я попереджав, що дипломатія постмайданної України не повинна звестися до дипломатії пустопорожніх візитів. Але тоді експертна спільнота хотіла вірити, що запрошення виступити в Конгресі - це вершина крутизни і здобутків. Усі були заворожені красивими виступами. 

Але проблема в тому, що словесний туман дуже швидко розсіюється, і залишається стратегічна пустота.

Виділення в тексті мої, О.К.