З картинами Богдана Бучковського познайомився нещодавно, на художній виставці «Український степ», яка була розгорнута в Дніпровському Будинку мистецтв (куратор проекту відомий мистецтвознавець – Олена Годенко). Переважна більшість робіт представлених на оглядини становили твори написані митцями – учасниками жовтневого пленеру 2017-го року. Пленер проводився поблизу річки Саксагань П’ятихатського району Придніпров’я. Особливу увагу привернули картини написані молодим художником, зокрема – «Курган в степу».
Роздивляючись малярський твір, що наповнений колоритом степу і якимось направду глибинним підтекстом, може, то дух сивої давнини… З пам'яті виринули такі знакові рядки Анатолія Щербатюка: « Я чекаю зими. Зимою, коли встановляться перші морози і сніг притрусить ті кілька дерев в полі, що їх видно з мого вікна, я заховаю вулики в темник і матиму чистий, рівний і білий як той сніг, спокій. І як приємно мені буде увечері, притуливши ноги до теплої груби, дивитись туди, В СТЕП, ДЕ ВИДНІЄТЬСЯ ГОРБ МОГИЛИ, а на ньому дві крислаті білі груші, дички. Могилу ту видно навіть місячної ночі, в час безмовний і невловимий, передсвітанковий час відходу ночі, що на нього чатують півні: село ще спить, але вони вже гучно і відкрито вітають новий день, вітає один, перший – інші підхоплюють і передають той хрипкий клич і він перекочується засніженим сонним селом, і чують його також лиси в полі…».
Коли в дію вступають асоціації, хіба пора року має значення?...
Отож, мова піде про окремі риси творчості Богдана Бучковського. Був вільним слухачем Дніпровського художньо – театрального коледжу, відділення дизайну. Так трапилося, що одна зустріч багато чого змінила в житті Богдана, але яке то знайомство, і з ким! Художник оповідає : «Найбільше потрясіння – це знайомство з Володимиром Макаровичем Падуном, який зауважив, - переходь на відділення живопису, та якомога частіше ходи на етюди. Мій перший Вчитель, то митець і педагог з великої букви, продовжувач українських традицій в малярстві. Основа – Петриківський джерельний розпис (покоління майстрів розпису з родин – Білокінь, Павленко, Соколенко, Панко, Пата)…Таким чином я і став студентом живописного відділення, і перевели мене з 1-го курсу на 3-й, жалкую про це, бо варто проходити повний курс навчання. Володимир Макарович почав поволі розкривати мені секрети знакової системи наших пращурів, тлумачив про символи чоловічого і жіночого начала, якщо їх з’єднати, - вимальовується хрест, народження дитини…».
Картина «Оберіг» малярським письмом оповідає про вище мовлене… Знаний митець Анатолій Фурлет відзначав цю роботу Богдана.
Під час ознайомлення з живописом видатного художника Придніпров’я і України Володимира Падуна, самі по собі вриваються поетичні рядки:
«…І ночі зоряні в сльозах проходять, проминають
І лиця темні відкинутих богів
Дивляться і вимагають, кличуть, і ніби вертають…»,-
М. Волошин – Кирієнко (переклад мій, А.Б.).
Міти, символи, метафори, алегорії, алюзії, їх у достатку, явних і прихованих, вони живуть у картинах художника. Видатний мислитель віку минулого Г. Гурджиєв писав: « «Міти» і «символи» призначені для того, щоб досягати в людині найвищих центрів, котрі функціонують у вищих станах свідомості. Ціль сконцентрована в тому, щоб передавати недоступні для інтелекту ідеї, при тому передавати таким способом, щоб неможливо було тлумачити їх невірно. «Міти» призначені для вищого центру чутливості, «символи» - для вищого мисленнєвого центру. Саме тому всі спроби зрозуміти або пояснити «міти» і «символи» при допомозі звичайного розуму або за допомоги формул і висловів, які узагальнюють їх зміст, приречені з самого початку….».
Богдан Бучковський у процесі пошуку себе у малярстві віднаходить «свої» кольори, що дуже важливо для митця. Живить його творчість живопис високих взірців, - Анрі Матісса, Поля Гогена, Ганни Собачко – Шостак. Його картини свідчать, що художник розуміє значення думки, котра належить професору А. Каррелю, біологу з інституту Рокфеллера в Нью – Йорку: « Треба бути дуже наївним, щоб повірити в те, що кимось протоптаний шлях є добрий і для нас…
Не можна спиратись на старі ідеології, що виросли на сентиментальности. Треба дивитись на таку людину, якою вона є, а не вбачати в ній ідеальної людини, видумки 18-го століття. Треба відродити поняття раси, що має перед собою велетенські можливості».
Відновлення української раси в Україні має дуже велике значення. Митці у цій великій справі можуть і повинні відіграти не останню роль. Адже раса – це збірнота людей, що мала довге минуле із спільними традиціями, звичаями і спільними думками. Відтак, одна раса різниться від іншої не так антропологічно, як передусім – духовними чинниками. Відмінність найбільша полягає в значенні історичному і психологічному…
Художник пригадує певні епізоди своєї участі в пленері пізньої осені - 2017: «…Річка Саксагань, правда степу малувато і сіра погода. Зате річка гарна і соковите спілкування з митцями – колегами, і з місцевим людом. Сторож прорік: « А художники, то натуралісти…». У картинах пленерних бажана присутність місцевого колориту. Давид Бурлюк зберіг же в душі дух степу ( дитинство відомого художника і поета пройшло на Херсонщині)…».
В 2014 році картина живописця «Вже від землі відірвався літак» була представлена на виставці приуроченій 200 - річчю з Дня народження українського генія, відбулася ця архіважлива подія в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Ця робота сусідила поруч з твором відомого митця Олександра Дубовика. В цій роботі використано письмо – і чорним по червоному, і червоним по червоному… Митець розповідає: « Десь за півроку після виставки зателефонували мені з Києва, запитували, чи дам згоду аби ця картина була відправлена до китайської столиці, там заснували Музей – галерею Тараса Шевченка. Дав згоду. Картини окремих інших художників з цієї виставки за погодженням з ними поїхали до Канади».
Посеред багатьох не тривіальних за змістом, так і по способу написання картин важко оминути – «Хата баби Костирки». Богдан потрапив у село Широке Верхньодніпровського району, там надибав віднедавна закинуту хатину, намалював її. Що трапилось потім, розповідає художник: « Іду, несу картинку, жінка позаду волає, - стій! Виявилося, то сусідка прощеної бабусі, вона сповістила, що доля старенькій жінці випала гіркувата. Після почутого написане набуло для мене ще більшу осмисленість. Вечірній сум…, а сам собі нагадую одне з повчань Володимира Падуна, - живопис мав би бути по настрою мажорним, проте не завше вдається писати саме так…».
Мені до вподоби означення долі дане езотериком В. Московченком: «Доля – не наперед визначена «лінія», а «дерево» можливих шляхів ( у сучасній фізиці є близьке поняття «фазового простору»)». Богдан Бучковський попри молодий вік, як і раніше його навчитель Володимир Падун, любить і цінує свободу. А свобода якість здебільшого духовна, а не психічна чи фізична. Людина є вільною тоді, коли живе повноцінним духовним життям. Віра теж має бути, бо як же без неї… І як писав молодий даровитий поет – холодноярець з Києва Павло Щириця:
«Віриш у себе часом настільки
Що вірять інші
Одноупертих може нас кілька
Все ж не найгірших…».
Андрій Будкевич – Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.
Наші інтереси:
Богдан Бучковський - продовжувач у малярстві лінії традиціоналізму, наставником його був славний митець Володимир Падун.
Фантастика зачіпає теми, яких не наважуються торкатись вчені та політики. Френк Герберт написав роман про безкомпромісну війну людей та людиноподібних тварин – і показав, як люди можуть перемогти.
«Степе широкий наш, рідний наш брате…», - мотив з вірша Б. Мозолевського
Світ:
Спецтема:
Окремі штрихи до творчості митця із Дніпра – Богдана Бучковського.
hata.png
З картинами Богдана Бучковського познайомився нещодавно, на художній виставці «Український степ», яка була розгорнута в Дніпровському Будинку мистецтв (куратор проекту відомий мистецтвознавець – Олена Годенко). Переважна більшість робіт представлених на оглядини становили твори написані митцями – учасниками жовтневого пленеру 2017-го року. Пленер проводився поблизу річки Саксагань П’ятихатського району Придніпров’я. Особливу увагу привернули картини написані молодим художником, зокрема – «Курган в степу».
Роздивляючись малярський твір, що наповнений колоритом степу і якимось направду глибинним підтекстом, може, то дух сивої давнини… З пам'яті виринули такі знакові рядки Анатолія Щербатюка: « Я чекаю зими. Зимою, коли встановляться перші морози і сніг притрусить ті кілька дерев в полі, що їх видно з мого вікна, я заховаю вулики в темник і матиму чистий, рівний і білий як той сніг, спокій. І як приємно мені буде увечері, притуливши ноги до теплої груби, дивитись туди, В СТЕП, ДЕ ВИДНІЄТЬСЯ ГОРБ МОГИЛИ, а на ньому дві крислаті білі груші, дички. Могилу ту видно навіть місячної ночі, в час безмовний і невловимий, передсвітанковий час відходу ночі, що на нього чатують півні: село ще спить, але вони вже гучно і відкрито вітають новий день, вітає один, перший – інші підхоплюють і передають той хрипкий клич і він перекочується засніженим сонним селом, і чують його також лиси в полі…».
Коли в дію вступають асоціації, хіба пора року має значення?...
Отож, мова піде про окремі риси творчості Богдана Бучковського. Був вільним слухачем Дніпровського художньо – театрального коледжу, відділення дизайну. Так трапилося, що одна зустріч багато чого змінила в житті Богдана, але яке то знайомство, і з ким! Художник оповідає : «Найбільше потрясіння – це знайомство з Володимиром Макаровичем Падуном, який зауважив, - переходь на відділення живопису, та якомога частіше ходи на етюди. Мій перший Вчитель, то митець і педагог з великої букви, продовжувач українських традицій в малярстві. Основа – Петриківський джерельний розпис (покоління майстрів розпису з родин – Білокінь, Павленко, Соколенко, Панко, Пата)…Таким чином я і став студентом живописного відділення, і перевели мене з 1-го курсу на 3-й, жалкую про це, бо варто проходити повний курс навчання. Володимир Макарович почав поволі розкривати мені секрети знакової системи наших пращурів, тлумачив про символи чоловічого і жіночого начала, якщо їх з’єднати, - вимальовується хрест, народження дитини…».
Картина «Оберіг» малярським письмом оповідає про вище мовлене… Знаний митець Анатолій Фурлет відзначав цю роботу Богдана.
Під час ознайомлення з живописом видатного художника Придніпров’я і України Володимира Падуна, самі по собі вриваються поетичні рядки:
«…І ночі зоряні в сльозах проходять, проминають
І лиця темні відкинутих богів
Дивляться і вимагають, кличуть, і ніби вертають…»,-
М. Волошин – Кирієнко (переклад мій, А.Б.).
Міти, символи, метафори, алегорії, алюзії, їх у достатку, явних і прихованих, вони живуть у картинах художника. Видатний мислитель віку минулого Г. Гурджиєв писав: « «Міти» і «символи» призначені для того, щоб досягати в людині найвищих центрів, котрі функціонують у вищих станах свідомості. Ціль сконцентрована в тому, щоб передавати недоступні для інтелекту ідеї, при тому передавати таким способом, щоб неможливо було тлумачити їх невірно. «Міти» призначені для вищого центру чутливості, «символи» - для вищого мисленнєвого центру. Саме тому всі спроби зрозуміти або пояснити «міти» і «символи» при допомозі звичайного розуму або за допомоги формул і висловів, які узагальнюють їх зміст, приречені з самого початку….».
Богдан Бучковський у процесі пошуку себе у малярстві віднаходить «свої» кольори, що дуже важливо для митця. Живить його творчість живопис високих взірців, - Анрі Матісса, Поля Гогена, Ганни Собачко – Шостак. Його картини свідчать, що художник розуміє значення думки, котра належить професору А. Каррелю, біологу з інституту Рокфеллера в Нью – Йорку: « Треба бути дуже наївним, щоб повірити в те, що кимось протоптаний шлях є добрий і для нас…
Не можна спиратись на старі ідеології, що виросли на сентиментальности. Треба дивитись на таку людину, якою вона є, а не вбачати в ній ідеальної людини, видумки 18-го століття. Треба відродити поняття раси, що має перед собою велетенські можливості».
Відновлення української раси в Україні має дуже велике значення. Митці у цій великій справі можуть і повинні відіграти не останню роль. Адже раса – це збірнота людей, що мала довге минуле із спільними традиціями, звичаями і спільними думками. Відтак, одна раса різниться від іншої не так антропологічно, як передусім – духовними чинниками. Відмінність найбільша полягає в значенні історичному і психологічному…
Художник пригадує певні епізоди своєї участі в пленері пізньої осені - 2017: «…Річка Саксагань, правда степу малувато і сіра погода. Зате річка гарна і соковите спілкування з митцями – колегами, і з місцевим людом. Сторож прорік: « А художники, то натуралісти…». У картинах пленерних бажана присутність місцевого колориту. Давид Бурлюк зберіг же в душі дух степу ( дитинство відомого художника і поета пройшло на Херсонщині)…».
В 2014 році картина живописця «Вже від землі відірвався літак» була представлена на виставці приуроченій 200 - річчю з Дня народження українського генія, відбулася ця архіважлива подія в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Ця робота сусідила поруч з твором відомого митця Олександра Дубовика. В цій роботі використано письмо – і чорним по червоному, і червоним по червоному… Митець розповідає: « Десь за півроку після виставки зателефонували мені з Києва, запитували, чи дам згоду аби ця картина була відправлена до китайської столиці, там заснували Музей – галерею Тараса Шевченка. Дав згоду. Картини окремих інших художників з цієї виставки за погодженням з ними поїхали до Канади».
Посеред багатьох не тривіальних за змістом, так і по способу написання картин важко оминути – «Хата баби Костирки». Богдан потрапив у село Широке Верхньодніпровського району, там надибав віднедавна закинуту хатину, намалював її. Що трапилось потім, розповідає художник: « Іду, несу картинку, жінка позаду волає, - стій! Виявилося, то сусідка прощеної бабусі, вона сповістила, що доля старенькій жінці випала гіркувата. Після почутого написане набуло для мене ще більшу осмисленість. Вечірній сум…, а сам собі нагадую одне з повчань Володимира Падуна, - живопис мав би бути по настрою мажорним, проте не завше вдається писати саме так…».
Мені до вподоби означення долі дане езотериком В. Московченком: «Доля – не наперед визначена «лінія», а «дерево» можливих шляхів ( у сучасній фізиці є близьке поняття «фазового простору»)». Богдан Бучковський попри молодий вік, як і раніше його навчитель Володимир Падун, любить і цінує свободу. А свобода якість здебільшого духовна, а не психічна чи фізична. Людина є вільною тоді, коли живе повноцінним духовним життям. Віра теж має бути, бо як же без неї… І як писав молодий даровитий поет – холодноярець з Києва Павло Щириця:
«Віриш у себе часом настільки
Що вірять інші
Одноупертих може нас кілька
Все ж не найгірших…».
Андрій Будкевич – Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.
Богдан Бучковський - продовжувач у малярстві лінії традиціоналізму, наставником його був славний митець Володимир Падун.
Зверніть увагу
Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта (+аудіо)