З часів коли я себе пам'ятаю, у нашій сім'ї була традиція: ялинку ставили і прикрашали іграшками ввечері 24 грудня. Але про Різдво Христове ніхто нічого не говорив!
Ми жили у величезній комунальній квартирі в центрі Києва, на Мало-Житомирській. Будинок ще царських часів: в квартирі великі вікна; стеля дуже високо, чотири чи чотири з половиною метри від підлоги; вісім кімнат різного розміру, з яких наша сім’я займала дві; величезна кухня; ванна; туалет; з кухні «чорний хід» вів униз, на вулицю (в царські часи ним користувалася прислуга). В коридорі і в кімнатах дубовий паркет ще царських часів.
В квартирі проживало 7 сімей!
На стіні, біля вхідних дверей, висіло 8 лічильників електроенергії – один загально-квартирний і 7 індивідуальних. В коридорі, на кухні, у туалеті, у ванні – по 7 лампочок і по 7 вимикачів. Дуже важливо було не переплутати і не увімкнути чуже світло. Бувало так: вийдеш з ванної чи туалету, а біля дверей тебе вже чекає пара сусідок, щоб перевірити, чи не використав ти їх лампочку. Забігають і мацають свої лампочки. Мені, малій дитині, запам’ятати де наші вимикачі було складно, і неодноразово із-за моєї плутанини піднімався скандал. Тоді я пішов на хитрість – поставив біля наших вимикачів на стіні умовний значок.
На великій кухні постійно гуділи більше семи примусів та керогазів, і мешканці, що готували їжу, постійно сварилися між собою за місце на кухонних столах (їх було два) та біля раковини умивальника, яка була одна на всіх.
Як тепер я розумію, деякі сусіди були секретними співробітниками ("сексотами") НКВС, оскільки одна сусідка, Ольга Олександрівна, під час окупації залишалася в Києві і працювала у "Гастрономі", на розі Володимирської і Великої Житомирської, касиром. Пам'ятаю, як одного разу у сварці інша сусідка обізвала її "вівчаркою". В той час мама була викладачем мови і літератури в школі (закінчила педінститут), а я навчився читати у чотири з половиною роки і був розвиненим хлопцем. Ну, я і запитав, чому сусідка обізвала іншу сусідку «вівчаркою», що не вказує на стать, а не «сукою», що було б точніше. Вся сім’я довго реготала над моїм запитанням, але мама так нічого мені і не пояснила.
Так от, сусідка Зінаїда часто підслуховувала під дверима у сусідів і підглядала в замкову щілину (що я неодноразово помічав), або ставила в коридорі драбину і заглядала через засклену верхню частину дверей в кімнату. А у нас стояв трельяж (це така штука з трьома дзеркалами, щоб одночасно можна було себе бачити в трьох проекціях) і в ньому відображалися двері. Вечеряємо і раптом бачимо обличчя Зінаїди, що заглядає з коридору до нас в кімнату.
[Вже повернувшись з армії, я якось в розмові з сестрою матері згадав про наших сусідів по комуналці (половини вже не було, померли) і вона підтвердила, що Зінаїда працювала на НКВС (хтось із сусідів побачив, що до неї пізно ввечері заходив місцевий оперативний уповноважений)].
***
Ялинка у нас була натуральна, під три метри висотою, пахла хвоєю, і приносила в квартиру запах лісу. Іграшки були радянські і китайські. Німецьких іграшок не було. Очевидно це пов’язано з тим, що наша сім’я була в евакуації і до трофейного мародерства ніхто не долучився. Пам’ятаю, що були великі кулі (приблизно 10-12 см в діаметрі) зі східними пагодами і фантастичними рибами та драконами, які світилися в темряві. Також був папір (його називали "фосфорний"), який світився в темряві після того як побуває під світлом. З нього ми вирізали сніжинки.
На защіпках до гілок чіплялися маленькі свічники, у які ставилися мініатюрні свічки. Їх запалювали і ялинку не залишали без нагляду, щоб не трапилося пожежі.
Верхівка на ялинку була у вигляді шпилю, без зірки. Під ялинкою стояли Дід Мороз і Снігуронька. А через усю кімнату по діагоналям протягувалися нитки, на яких були нанизані різнокольорові прапорці.
***
За Різдвом наступав Новий Рік, потім знову Різдво (хоча їжа була святковою, але про Бога ніхто нічого не говорив і вголос молитов не читалося), потім мій день народження і Старий Новий Рік. А 15-го січня, вранці, ялинку розбирали від іграшок і виносили у двір.
Свята закінчилися! Весь святковий цикл продовжувався 21 день!
[Намагався згадати, які страви були на свята… Але нічого в голові не спливає. Що цікаво, пам’ятаю, що сусіди брали мене з собою в чергу за продуктами – з дитиною можна було взяти більше. Пам’ятаю номери в черзі, написані крейдою на одязі. А відносно продуктів згадати не можу. Дорослі пили вино, це було ясно по характерному запаху спиртного. Майже єдиний спогад з тих років – щоденне вживання зранку столової ложки риб’ячого жиру із закускою солоним огірком і питні дріжджі, «для того, зрости вищим».]
***
А традиція ставити і прикрашати ялинку іграшками 24-го грудня ввечері і розбирати її 15-го січня вранці залишилася до цього дня!
***
Порившись в Інтернеті, я знайшов фотографії іграшок, якими в моєму дитинстві прикрашали ялинку.
Ось такою верхівкою прикрашалася наша ялинка...
P.S.
Закінчив блог, виклав на НО, показав дружині. А вона і каже: "Десь у коморі є коробка зі старими ялинковими іграшками ще з мого дитинства...". Зробив пошук у коморі і дійсно знайшов коробку з іграшками. Вирішив викласти пару фоток знахідки.
Наші інтереси:
Берегти національні традиції.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Старий Новий Рік – святкування 1950-х: спогади з дитинства
Світ:
Спецтема:
Традицію ставити і прикрашати ялинку іграшками 24-го грудня ввечері і розбирати її 15-го січня вранці зберігаю все життя!
02yalynka.jpg
З часів коли я себе пам'ятаю, у нашій сім'ї була традиція: ялинку ставили і прикрашали іграшками ввечері 24 грудня. Але про Різдво Христове ніхто нічого не говорив!
Ми жили у величезній комунальній квартирі в центрі Києва, на Мало-Житомирській. Будинок ще царських часів: в квартирі великі вікна; стеля дуже високо, чотири чи чотири з половиною метри від підлоги; вісім кімнат різного розміру, з яких наша сім’я займала дві; величезна кухня; ванна; туалет; з кухні «чорний хід» вів униз, на вулицю (в царські часи ним користувалася прислуга). В коридорі і в кімнатах дубовий паркет ще царських часів.
В квартирі проживало 7 сімей!
На стіні, біля вхідних дверей, висіло 8 лічильників електроенергії – один загально-квартирний і 7 індивідуальних. В коридорі, на кухні, у туалеті, у ванні – по 7 лампочок і по 7 вимикачів. Дуже важливо було не переплутати і не увімкнути чуже світло. Бувало так: вийдеш з ванної чи туалету, а біля дверей тебе вже чекає пара сусідок, щоб перевірити, чи не використав ти їх лампочку. Забігають і мацають свої лампочки. Мені, малій дитині, запам’ятати де наші вимикачі було складно, і неодноразово із-за моєї плутанини піднімався скандал. Тоді я пішов на хитрість – поставив біля наших вимикачів на стіні умовний значок.
На великій кухні постійно гуділи більше семи примусів та керогазів, і мешканці, що готували їжу, постійно сварилися між собою за місце на кухонних столах (їх було два) та біля раковини умивальника, яка була одна на всіх.
Як тепер я розумію, деякі сусіди були секретними співробітниками ("сексотами") НКВС, оскільки одна сусідка, Ольга Олександрівна, під час окупації залишалася в Києві і працювала у "Гастрономі", на розі Володимирської і Великої Житомирської, касиром. Пам'ятаю, як одного разу у сварці інша сусідка обізвала її "вівчаркою". В той час мама була викладачем мови і літератури в школі (закінчила педінститут), а я навчився читати у чотири з половиною роки і був розвиненим хлопцем. Ну, я і запитав, чому сусідка обізвала іншу сусідку «вівчаркою», що не вказує на стать, а не «сукою», що було б точніше. Вся сім’я довго реготала над моїм запитанням, але мама так нічого мені і не пояснила.
Так от, сусідка Зінаїда часто підслуховувала під дверима у сусідів і підглядала в замкову щілину (що я неодноразово помічав), або ставила в коридорі драбину і заглядала через засклену верхню частину дверей в кімнату. А у нас стояв трельяж (це така штука з трьома дзеркалами, щоб одночасно можна було себе бачити в трьох проекціях) і в ньому відображалися двері. Вечеряємо і раптом бачимо обличчя Зінаїди, що заглядає з коридору до нас в кімнату.
[Вже повернувшись з армії, я якось в розмові з сестрою матері згадав про наших сусідів по комуналці (половини вже не було, померли) і вона підтвердила, що Зінаїда працювала на НКВС (хтось із сусідів побачив, що до неї пізно ввечері заходив місцевий оперативний уповноважений)].
***
Ялинка у нас була натуральна, під три метри висотою, пахла хвоєю, і приносила в квартиру запах лісу. Іграшки були радянські і китайські. Німецьких іграшок не було. Очевидно це пов’язано з тим, що наша сім’я була в евакуації і до трофейного мародерства ніхто не долучився. Пам’ятаю, що були великі кулі (приблизно 10-12 см в діаметрі) зі східними пагодами і фантастичними рибами та драконами, які світилися в темряві. Також був папір (його називали "фосфорний"), який світився в темряві після того як побуває під світлом. З нього ми вирізали сніжинки.
На защіпках до гілок чіплялися маленькі свічники, у які ставилися мініатюрні свічки. Їх запалювали і ялинку не залишали без нагляду, щоб не трапилося пожежі.
Верхівка на ялинку була у вигляді шпилю, без зірки. Під ялинкою стояли Дід Мороз і Снігуронька. А через усю кімнату по діагоналям протягувалися нитки, на яких були нанизані різнокольорові прапорці.
***
За Різдвом наступав Новий Рік, потім знову Різдво (хоча їжа була святковою, але про Бога ніхто нічого не говорив і вголос молитов не читалося), потім мій день народження і Старий Новий Рік. А 15-го січня, вранці, ялинку розбирали від іграшок і виносили у двір.
Свята закінчилися! Весь святковий цикл продовжувався 21 день!
[Намагався згадати, які страви були на свята… Але нічого в голові не спливає. Що цікаво, пам’ятаю, що сусіди брали мене з собою в чергу за продуктами – з дитиною можна було взяти більше. Пам’ятаю номери в черзі, написані крейдою на одязі. А відносно продуктів згадати не можу. Дорослі пили вино, це було ясно по характерному запаху спиртного. Майже єдиний спогад з тих років – щоденне вживання зранку столової ложки риб’ячого жиру із закускою солоним огірком і питні дріжджі, «для того, зрости вищим».]
***
А традиція ставити і прикрашати ялинку іграшками 24-го грудня ввечері і розбирати її 15-го січня вранці залишилася до цього дня!
***
Порившись в Інтернеті, я знайшов фотографії іграшок, якими в моєму дитинстві прикрашали ялинку.
Ось такою верхівкою прикрашалася наша ялинка...
P.S.
Закінчив блог, виклав на НО, показав дружині. А вона і каже: "Десь у коморі є коробка зі старими ялинковими іграшками ще з мого дитинства...". Зробив пошук у коморі і дійсно знайшов коробку з іграшками. Вирішив викласти пару фоток знахідки.
Берегти національні традиції.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта