Співвідношення в радіоефірі україномовних пісень до російськомовних – один до восьми

Так вважає Сергій ФОМЕНКО, музикант, лідер гурту "Мандри": 

– Взимку мав різдвяні концерти в Польщі. Трохи поспілкувалися за лаштунками з тамтешніми артистами. П'ятеро молодих людей показали свої відео на YouTube. Кожне з них мало не менше 10 мільйонів переглядів. Це при тому, що за межами своєї країни польськомовних музикантів майже не слухають. У Польщі третина музики на радіо мусить бути місцевого виробництва. І цей закон працює. Піднімає, консолідує суспільство, робить державу сильною. Гроші за авторські відрахування йдуть не західним зіркам, а залишаються в країні. Такі ж квоти, які підтримують національного культурного виробника, діють у Канаді. Її уряд так захищає своїх громадян від надпотужного шоу-бізнесу сусідніх США.

Успішні країни – ті, що експортують. А третій світ споживає переважно імпортні продукти.

Передусім власну культуру маємо зробити популярною у себе вдома. Лише тоді зможемо налагодити її експорт. Зробити це з музикою буде легко. В Україні є гурти, популярні в світі, а на наших проросійських радіостанціях оголошені "неформатом". Вони створюють український контент і збирають зали. Таких музикантів небагато, але вони є.

Закон про 37,5 відсотка україномовної музики в ефірі не те що потрібен, маємо вимагати його. Тоді в наших ефірах будуть українські артисти. А якість, на яку нарікають радійники-бізнесмени, з'явиться, коли в музикантів буде стимул.

У перші роки незалежності був телевізійний хіт-парад "Територія А". Він надавав загально­національний ефір українським виконавцям. 90 відсотків нині відомих українських музикантів пройшли через цю програму. Зараз у радіоефірі – 5 відсотків української музики. Співвідношення україномовних пісень до російськомовних – один до восьми. Давно не ходжу на радіо зі своїм матеріалом. Зазвичай розсилаю електронною поштою. Відповіді не отримую ніякої. Щоб пісня потрапила в ефір, треба зробити стільки рухів, що мені давно ліньки займатися цим.

У світі так не робиться. Там маєш адресу діджея чи програмного директора. Якщо твоя пісня – класна, то її ставлять. Більшість світових зірок стали популярні саме так. Глядач голосує за того чи іншого виконавця. Програмний директор мусить ставити все, що надходить до нього нормальної якості.

Багато подорожую. В кожній країні беру машину напрокат. Обов'язково вмикаю місцеву станцію. Навіть у Фінляндії з населенням 5 мільйонів майже кожна друга пісня – національною мовою. А в українських співаків музика не менш якісна, ніж у італійців чи німців.

Усі співаки колись були невідомі. Знаменитими їх робили діджеї. Українські радіостанції кажуть: "Ми не поставимо вас, бо слухач хоче лише хітів". У більшості радіо-холдингів в Україні власники – росіяни. Працюють за технологією: щоб ніхто з українців не розумів, у якій країні живе, як називається, якого роду-племені, якої країни вони громадяни. Бо ми – колишні "совки" і маємо слухати "Маленький плот" Лози, Макаревича, Сукачова, Пугачову. Української естради наче й не було ніколи. Це культурна експансія ворога.

Мусимо розглядати ситуацію з радіо не з погляду ринкової економіки. Яка мені різниця, що теперішні власники втратять свій бізнес через українську музику в ефірі, як вони жаліються. Мене як громадянина непокоїть отруйний контент, що наповнює ефір. Як сказав Антін Мухарський: "Спочатку приходить невинний Філіп Кіркоров і співає "Зайка моя", а потім Ігор Гіркін з автоматом".