Що принесла Україні Друга світова війна – перемогу чи поразку

Цей штаб існував доволі давно, але апофеозом його могутності стала саме Друга світова. Метою Штабу було захоплення влади над світом а його, можливо, першим оприлюдненим програмним документом був знаменитий Маніфест комуністичної партії від 1848 року. Прочитайте уважно цей документ, попри те, що ви колись його конспектували, навчаючись у вузі.

Ви легко впізнаєте у дивних подіях сьогодення успішні спроби реалізації засадничих тез цього документу. Метою Штабу у Другій світовій війні було знищення існуючої європейської цивілізації, і передача всієї Європи під контроль комуністичної Російської імперії.

Радянська імперія в період між світовими війнами з теоретичної точки зору була ідеальною рабовласницькою імперією. В ній раби становили більшість населення, на відміну від класичних рабовласницьких держав минулого, оскільки більшість населення були селяни. Вони не мали паспортів. Вони не мали право не працювати у колгоспі. Вони не мали право без дозволу, навіть тимчасово, залишати своє село. За роботу їм нічого не платили.

Влада у країні належала комуністичній партії, лідерів якої народ не обирав на жодних виборах. Робочий клас жив не набагато краще. Інтелігенції в класичному розумінні цього слова в країні просто не було. Нова ще не народилась, а стару витяли в пень.

Підготовка до Другої світової війни почалась, коли ще гриміли постріли Першої світової війни. Відлік можна почати з повернення Льва Троцького з соратниками із Сполучених штатів Америки до Російської імперії. Саме в Америці він заручився необхідною політичною і фінансовою підтримкою та отримав план подальших дій.

Незабаром в Російській імперії розпочалась війна між білим рухом за відновлення Російської імперії в попередньому форматі і червоним рухом за будівництво Російської імперії на комуністичній ідеологічній основі.

На чиєму боці опинились країни Антанти на чолі із Сполученими штатами Америки? Радянські підручники вчили нас, що на боці білого руху. Насправді – на боці більшовиків.

Антанта окупувала всі головні порти Російської імперії: Архангельськ, Мурманськ, Одесу, Владивосток. Американські війська взяли під свою охорону ще і велику транссибірську магістраль. Мета – забезпечити безперебійне постачання необхідних матеріальних ресурсів і зброї на театр бойових дій. В умовах зруйнованої війною Європи ці поставки могли ефективно здійснюватись виключно через порти. Якщо це були поставки із Сполучених штатів через Владивосток, то необхідно було убезпечити їх в умовах анархії від розграбувань під час транспортування на європейську частину Російської імперії. Все це призначалось переважно для більшовиків, хоча, для створення інформаційного туману, якісь крихти перепадали і білому руху.

На початку 1920 року, передавши Владивосток більшовикам, американські війська після спільного урочистого мітингу відпливли додому. Від союзників надходило не лише озброєння і військова амуніція, але і фінансова підтримка. В зруйнованій війною Російській імперії утримувати багатомільйонну армію, на кінець 1920 року вона налічувала 5.5 млн. осіб, можна було лише за рахунок багатих спонсорів. У зруйнованому війною тодішньому світі таким спонсором могла бути лише одна країна.

Отже перший крок до розв’язання наступної світової війни було зроблено. На Сході Європи виникла агресивна комуністична країна, що марила світовою революцією. Штаб світової революції вирішив використати це марення практично відразу після створення, як йому здавалось, потужної червоної армії.

Польській похід цієї армії у серпні 1920 року був походом проти всієї Європи. І лише мужність поляків у битві за Варшаву, разом з якими пліч-опліч воювали вояки армії Української народної республіки, і катастрофічна поразка червоних спасли Європу від більшовицької окупації. Спроби здійснення революцій в Угорщині і Німеччині також виявились безуспішними, оскільки там не виявилось достатньої
концентрації черні, що була рушійною силою більшовицької революції.

Але саме після нищівної поразки більшовиків під Варшавою Друга світова війна стала неминучою. Перша світова війна істотно послабила Європу, але для цілковитого її руйнування була потрібна ще одна Велика війна і хоча б ще один активний учасник, крім більшовицької Московії.

І другим ідеальним учасником була принижена і деморалізована поразкою Німеччина. Її, попри історичну правду, примусили взяти на себе всю моральну відповідальність за розв’язання Першої світової війни. У неї забрали на користь сусідніх держав значні, заселені переважно німцям, території. На неї наклали фантастичну за
обсягами контрибуцію.

В один момент Німеччина із найуспішнішої європейської країни перетворилась на країну з деморалізованим і голодуючим населенням, яке знаходилось на межі матеріального зубожіння. Бажання воювати лише тоді чогось варте, коли воно підкріплене достатніми для війни матеріальними ресурсами.

Під час так званої громадянської війни промисловість Російської імперії не працювала. Запаси озброєння, створені для участі у Першій світовій війні, були давно вичерпані.

Нам розповідають радянські шкільні підручники, що будьонівки, шкіряні куртки комісарів і маузери для них, мільйони гвинтівок та інші види озброєння для мобілізованої черні пролежали на складах імперії всю війну і лише більшовики здогадались їх використати. Все це прийшло в імперію через морські порти, окуповані країнами Антанти.

Але для масштабної наступної війни такий спосіб постачання ресурсів був неефективним. Потрібно було перетворити Радянський союз у самодостатню промислову
потугу, щоб все необхідне для війни він виробляв сам. Була потрібна індустріалізація.

І цю індустріалізацію здійснили Сполучені штати Америки. Біля 200 тисяч кваліфікованих інженерів і техніків було направлено до Радянського союзу. У 1930-1940 роках було змонтовано близько 1500 заводів переважно військового призначення.

Смішними виглядають спроби пояснити джерело надходження колосальних коштів на таку індустріалізацію внутрішніми ресурсами імперії. Це – один із ще не розвінчаних міфів радянської історіографії.

Доведенням власного населення до повного зубожіння, використовуючи мільйони в’язнів концтаборів в якості рабів, імперія могла забезпечити лише невелику частину потрібних ресурсів. Більшість ресурсів на безоплатній основі надходили із Сполучених штатів.

Вас не дивує той факт, що найбільша в історії Сполучених штатів депресія тривала рівно стільки, скільки тривала індустріалізація в Радянському союзі? Штабу світової революції депресія була потрібна для спрощення перекидання колосальних промислових і людських ресурсів до Радянського союзу.

У 1929 році провідні банки Америки різко зменшили видачу нових кредитів своїм клієнтам, вимагаючи сплати старих. Це викликало кризу неплатежів, обвал фондового ринку, банкрутство колосальної кількості промислових підприємств. Тепер збанкрутілі підприємства можна було за безцінь скуповувати і у готовому вигляді переправляти до Радянського союзу, безробітних інженерів задешево наймати для демонтажу, монтажу і роботи у Радянському союзі на цих заводах.

У висліді індустріалізації Радянському союзу на початок Другої світової війни вдалося створити кількість різноманітного озброєння, яке у рази перевищувало сумарне озброєння решти світу. Тепер Радянський союз із матеріальної точки зору був готовий до війни за захоплення всієї Європи. Залишалось лише у слушний момент спустити з ланцюга на Європу цього скаженого пса.

Але захоплення Європи Радянським союзом потрібно було представити світові не як акт прямої агресії, а як визвольний похід. Для цього необхідно було створити у самій Європі інше джерело агресії, антагоністичне першому. Дати цьому іншому агресору проявити свою сутність через захопленням провідних європейських країн, а тоді розпочати визвольний похід червоної армії проти нього.

Ідеальним кандидатом на роль такого агресора була Німеччина і їй також допомогли стати величезною військовою потугою Європи. Не такою потужною, як Радянський союз, але набагато сильнішою від своїх сусідів. Дивними, на перший погляд, політичними і територіальними поступками у Німеччини створили ілюзію безкарності у її агресивних діях щодо сусідніх країн.

Для визвольного походу червоної армії потрібен був спільний кордон між двома потенційними агресорами. Найлегше цей спільний кордон можна було створити за рахунок поділу Польщі між ними. До того ж Польща завинила перед Штабом світової революції за свою безкомпромісну боротьбу з більшовиками у 1920 році. При цьому агресію Радянського союзу проти Польщі не помітили, а агресію Німеччини зробили приводом до формального оголошення війни Німеччині. І Німеччина вступила на шлях до загибелі.

Напад Німеччини на Польщу був стратегічною помилкою Гітлера, що привела його до передчасної смерті, а Німеччину до чергової безпрецедентної військової і політичної поразки.

Військові потенціали Радянського союзу і Німеччини були настільки не відповідними на користь першого, що якісь примарні шанси на перемогу Гітлер мав лише у разі нанесення першого випереджаючого удару, тобто взявши на себе роль агресора. Тільки людина, не обізнана з точними науками, а саме таким був Гітлер, могла сподіватись у тих конкретних умовах на перемогу у боротьбі за світове німецьке панування.

Гітлер у своїх діях і своєму політичному і економічному невігластві був передбачуваним, а через це і легко потрапляв у то русло історичних подій, яке йому вчасно створювали. Виграти боротьбу за владу у власній країні ще не означає повести цю країну переможним шляхом. Німеччині потрібно було зробити Польщу своїм союзником у майбутній війні з більшовиками, а не ворогом. А чого варте його доведення до невиправданого абсурду німецько-єврейських стосунків?

Проте на цей раз саме Німеччина врятувала Європу від цілковитого захоплення її більшовиками. Військові дії з боку Німеччини у 1941 році були настільки успішними, що поразка більшовицької імперії стала питанням лічених місяців. Знову, як і у 1920 році, комуністична імперія не виправдала покладених на неї сподівань.

Знову довелось здійснювати масштабні безоплатні поставки озброєння і інших ресурсів для продовження війни. Це був так званий ленд-ліз. І лише з величезними додатковими витратами терези війни вдалося поступово схилити у бік антинімецької коаліції.

Ще менш освіченою людиною був диктатор Радянського союзу Сталін. Якщо Гітлера оточували високопрофесійні фахівці з різних напрямків, які могли суттєво зменшити шкоду від його помилкових політичних, військових і економічних рішень, то із Сталіним було все навпаки. Середній освітній рівень його найближчого оточення був 2-3 класи церковно-приходської школи. Багато хто з цього оточення до школи взагалі не ходив. Такі соратники могли лише підсилити негативні наслідки помилок вождя.

Сталін та його оточення були ще зручнішим інструментом у стратегічних комбінаціях Штабу світової революції. Але повернімось до України, до найжахливішого року в її історії – року 1933. За сучасними підрахунками, за цей рік штучним голодом було знищено 10.5 млн. українських селян. Це число добре узгоджується з німецькими розрахунками тих далеких часів, що давали 7-10 млн. осіб. Дев’яносто років було потрібно українським історикам, щоб від заперечення Голодомору взагалі, через дозволене комуністичної партією у часи перебудови число у 3.5 млн. осіб, фактично, прийти до німецької оцінки втрат.

А чому Голодомор був потрібен Радянському союзу взагалі та ще і у часи індустріалізації? На це запитання у них і досі немає відповіді. Мільйони українських селян, що загинули, можна було перетворити у рабську робочу силу, якої не вистачало на будівлях комунізму. Можна було посилити терор щодо тих селян, що залишились на землі для збільшення виробництва продуктів, яких катастрофічно не вистачало зростаючому міському населенню, збільшити експорт зерна за кордон. Замість цього експорт суттєво впав, продовольче забезпечення населення імперії в містах суттєво погіршилось, дармових робочих рук не вистачало. Отже, геноцид українських селян був викликаний не економічними причинами.

Здійснюючи цей акт геноциду, більшовики отримали тотальне інформаційне прикриття у світових засобах масової інформації. Жодна респектабельна закордонна газета не лише не писала про голодомор, а регулярно подавала інформацію про щасливе і заможне життя робітників і селян. Зазначу, що працюючи в обласному архіві, я обчислив середню тривалість життя українських селян в селах Балтського району Одеської області. Вона виявилась у міжвоєнний період у межах 17-20 років. Красномовно виглядає той факт, що за три роки румунської окупації Балтського району ця тривалість зросла до 35 років. При цьому за шість років, включно з 1933, реєстраційні книги за наказом влади були знищені і тривалість життя в цей період залишилась загадкою. До речі, тепер у незалежній Україні середня тривалість життя становить приблизно 72 роки. Ось вам один із суттєвих здобутків нашої незалежності.

Навіть Римський папа – уособлення світової справедливості і милосердя – жодним словом не обмовився про цей геноцид, хоча від українських греко-католицьких священників знав всю правду про нього.

Здійснивши акт геноциду більшовики отримали і належну політичну оцінку своїм праведним зусиллям. Вони витримали перевірку на лояльність Штабу. У тому ж таки 1933 році Сполучені штати офіційно визнали Радянський союз і тоді ж Радянський союз прийняли до Ліги націй, зросли темпи індустріалізації. Колосальні
політичні досягнення більшовицької імперії в обмін на життя 10.5 млн. українських селян.

Зелене світло майбутній Великій війні було ввімкнене. Якою ж все таки була мета цього геноциду, який, в ідеалі, мав знищити український етнос як такий??? Можливо ритуальна? Можливо помста за жахи Хмельниччини, Коліївщини, Махновщини?

Велику силу мав Штаб світової революції у всіх сферах життя людства. Єдиною країною світу, де відкрито говорилось про геноцид українського народу, навіть на з’їзді правлячої Націонал-соціалістичної партії, де співчували стражданням українців, була націонал-соціалістична Німеччина тридцятих років минулого сторіччя.

Не слід думати, що геноцид українців обмежився 1933 роком. В архіві я виявив дивовижний факт. У селі Бензарі Балтського району у 1936 році середня тривалість життя склала лише 5 років! Тобто у той рік вимерли практично всі малолітні діти села.

Але повернімось до Другої світової війни. Демографічні втрати України у війні склали близько 14 млн. осіб. Українці воювали переважно на боці абсолютного світового зла – більшовицької імперії. Саме для її збереження і поширення на всю Європу мільйонами гинули українці.

Гідно оцінивши роль імперії у розгромі Німеччини, Штаб світової революції подарував їй чималу частину Європи. Про всю Європу мова не йшла. Радянський союз своєю військовою бездарністю знову не виправдав всіх сподівань Штабу. Із вдячності за безхребетну відданість українців інтересам імперії остання у 1946-1947 роках влаштувала на українських землях черговий голодомор. І знову надійно не з’ясована кількість його жертв. Німці через свою поразку цього не зробили, а у українських істориків на це піде знову не менше 90 років.

А чого варте криваве придушення національно-визвольної боротьби українського народу на Західній Україні в післявоєнні роки? Яким було ставлення до німців на окупованих українських територіях? У селі Мошняги, звідки родом мої батьки, у 1941 році німців зустріли хлібом і сіллю. Від бабусі моєї дружини, що родом з села Липняжки у центральній Україні, я не раз чув слова: «Не вірте нікому, що німці погані люди. Вони нікому нічого поганого не зробили». Чи знала вона німців достатньо добре, щоб говорити такі слова? Знала, у її хаті розташовувалась німецька комендатура.

Коли у 1943 році німці почали формувати на Західній Україні з українців дивізію СС-Галичина, то на 11 тисяч вакантних місць було подано 81 тисячу заяв. При бажанні, можна було б сформувати не одну дивізію. Якби Гітлер дослухався до порад вищих офіцерів Вермахту про мобілізацію чоловіків на окупованих територіях до німецької армії, то попри ленд-ліз у Німеччини були б серйозні шанси на перемогу у цій війні.

Але більшість диктаторів з якогось моменту починають вважати себе якщо не богом, то месією і легко припускаються помилок, які не зробила б навіть пересічна земна людина. Проголошення незалежної української держави також не слід було відкладати на післявоєнний період, звичайно, якщо це був реальний проект, а не пропагандивний хід.

Що ж принесла Україні Друга світова війна – перемогу чи поразку? З огляду на жертви до, під час і після цієї війни, думаю, що катастрофічну поразку. Демографічні втрати Радянського союзу склали близько 50 млн. осіб. Розглядати такий підсумок війни як перемогу в ній – теж найвище блюзнірство. Радянський союз був не більше, ніж однією з фігур у шаховій партії під назвою Друга світова війна. Йому лише дозволили тішитись ілюзією нібито своєї перемоги. Насправді він теж війну програв.

У здавалось би міцному фундаменті більшовицької імперії з’явилась велика тріщина, яка надалі, у 1991 році, привела всю будівлю імперії до розвалу. Після смерті Сталіна Радянський союз став втрачати ознаки рабовласницької держави, прагнучи інтегруватись у цивілізований світ. З цього моменту Штаб світової революції втратив колишній інтерес до нього і зробив основну ставку на Китай. Підйом його економічної могутності відбувся десь за тим же сценарієм, що і у міжвоєнному Радянському союзі.

Світова шахова партія продовжується. Якими будуть наступні ходи сторін? Хоча головним інструментом Штабу світової революції у глобальній боротьбі за владу були Сполучені штати, не слід їх ототожнювати. З боку цього Штабу Америка загрожена не менше, ніж решта світу.

Ідеологічна концепція Другої світової війни з точки зору майбутнього людства є важливішою за саму війну. Саме вона пояснює нащадкам, що це було «насправді». Хто її створив? Чому колишні союзники, ставши надалі непримиренними ворогами, скрупульозно дотримуються її навіть у найменших деталях? Це – ще одна загадка цієї війни.