Саміт у Самарканді: Росія втратила свій вплив у Центральній Азії – The Associated Press і Hardcore Conservative

Путін заявив, що готовий обговорити невизначені "занепокоєння" Китаю щодо України (unspecified “concerns” by China about Ukraine), а у заяві Китаю йдеться, що Сі Цзіньпін обіцяє "рішучу підтримку основних інтересів" Росії. Хоча у цій заяві, опублікованій після зустрічі, Україна конкретно не згадується.

Про це пише AP у статті "Putin thanks China’s Xi for his ‘balanced’ stand on Ukraine" ("Путін дякує Китайському Сі за його "збалансовану" позицію щодо України").

Стаття нагадує, що зустріч восьми країн Шанхайської організації співробітництва відбувається в той час, коли Путін ізольований, а відносини Пекіна з Вашингтоном, Європою, Японією та Індією напружені через суперечки щодо технологій, безпеки та території.

Як пише телеграм-канал Hardcore Conservative, саміт висвітив головне – Росія в регіоні Центральної Азії йде на третє місце. Китай посилює свій вплив. Однак країни Центральної Азії не так вже і бажали одноособового володарювання Пекіна в регіоні. Москва завжди була певною противагою, але вже втрачає цю змогу.

Тепер такою противагою буде Туреччина. Тобто два основні гравці тепер – Туреччина та Китай. Саме збільшення впливу на регіон і є метою бажання вступу Туреччини в Шанхайську організацію співробітництва (ШОС), про що й оголосив Ердоган.

Тому помиляються ті, хто почав казати "алярм" щодо приєднання Туреччини до ШОС, адже це – "блок, що кидає виклик Західним структурам". Але це – блок лебедя, рака і щуки, який не кидає виклик нікому: важко уявити блок, в якому Індія, Пакистан, Іран, Китай, Киргизстан та Таджикистан спільно кидають комусь виклик. Туреччина буде черговою "щукою", що вирішуватиме свої проблеми впливу на регіон в рамках організації (якщо її ще впустять. Не факт, що Китай горить таким бажанням).

По суті для Росії дійсно саміт був провальним, але це рідше просто символічна подія, бо втрата позицій Росії в регіоні почалася раніше.

Показова зміна позиції Індії, яка фактично вперше так публічно висловила невдоволення діями Росії в Україні. Індо-російський союз має довгу історію і спільні інтереси, особливо, в частині безпеки. Але роками він слабне, бо Росія зближується з Китаєм, а Індія, для якого Китай – противник, зближується зі США та особливо Японією.

Але чим більше Росія втрачатиме свою "вагу", свій військовий потенціал і чим більше грузнутиме в Україні, тим більше вона втрачатиме підтримку Індії. І не тільки, Саудівська Аравія та ОАЕ туди ж. Ці країни менш чутливі до "гуманітарних аспектів", але більш хвилюються тим, що Росія не здатна виконати оголошені цілі й все більше вбачається як "слабка" держава, відносини з якою починають давати більше збитків, ніж переваг.

Китай теж явно невдоволений, бо йому обіцяли швидку перемогу, а зараз ставить під загрозу як економіку КНР, так і його політичні амбіції на міжнародній арені через те, що він не здатен зайняти якусь конкретну позицію з питань порядку денного.

Але є і плюшки для Китаю – це фактичне виповзання Росії з ЦА, хоча простір для маневру лишається не цілком китайцям, а і туркам також.

Роздратування Китаю не значить, що Китай буде робити те, що й Індія – тобто тиснути на Москву, бо для Китаю, на відміну від Індії, поразка Росії ще гірша за нинішню незрозумілу ситуацію.

Поразка Росії продемонструє усім, що Захід все ще здатен покарати тих, хто кидає йому виклик. Це буде значний удар по глобальним перспективам Китаю і Китай не може цього допустити. Тому Китай буде послідовно збільшувати свою підтримку Москви, але все одно буде обмежений в цьому через страх перед санкціями. Тому це буде обмежено і через використання таких країн як КНДР як посередників.

Фактично Китай та Іран лишаються єдиними союзниками Росії на сьогодні, для яких виживання Росії та хоча б якийсь варіант їхньої перемоги є життєво необхідний.

З цієї точки зору, якби Захід наважився зробити чуттєві санкційні удари по російським тилам (Ірану та Китаю), це було б корисно і ще більше дестабілізувало Росію. Тому ми маємо лобіювати в т.ч. удари (в економічному та геополітичному сенсах) по цих країнах, які, на жаль, мають великий вплив (в т.ч. корупційний) на західні еліти.

Саміт Шанхайської організації співробітництва у Самарканді могли розглядатися Кремлем як важливий доказ того, що Заходу не вдалося досягти міжнародної ізоляції Російської Федерації. Ще б пак! Адже на цьому саміті президент Росії Володимир Путін зустрічався із лідерами Китаю, Індії, Туреччини та Ірану, спілкувався з главами колишніх радянських республік – тобто демонстрував, що зараз зовнішня політика Росії звернена до "багатополярного" світу. А якщо Захід не хоче визнавати сам факт існування такого світу і запроваджує санкції проти Росії – це проблема Заходу.

Але уважний розгляд підсумків саміту ШОС демонструє, що жодних реальних результатів – крім, можливо, пропагандистських – Володимир Путін так і не досяг.